Оскарження постанови ДАІ: Візир

До Шевченківського районного суду м.Києва

04655, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10-б

 

Позивач:      Нечипоренко Никифір Еалістратович

00000, м. Київ, вул. Костяна,1/1

тел.0979797979797

 

Відповідач: УДАІ УМВС України в Рівненській області

33028, м. Рівне, вул.С.Бандери, 14а

 АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

про визнання незаконною та скасування постанови про накладання адміністративного стягнення

21.08.2012 року, я, Нечипоренко Никифір Калістратович,  рухаючись в своєму автомобілі «Фольксваген Кадді» д.н.з ВС0000АА  зі швидкістю в межах 60 км/год., по а/д Київ-Чоп в м.Кузнецовськ Рівненської області був зупинений співробітником Відповідача – старшим інспектором взводу супроводу ДПС ВДАІ при УМВСУ у Рівненській області Іваносян Іво Івковичем. Причиною запинки було названо перевищення швидкості. На цій підставі стосовно мене був складений протокол про адміністративне правопорушення ВК1 № 123456 від 21.08.2012 р. та винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення ВК1 № 123456 від 21.08.2012 року, за нібито порушення мною п.12.4 Правил дорожнього руху, за що ч.1 ст. 122 КпАП України передбачено відповідальність у вигляді штрафу.

Зазначена постанова ВК1 № 123456 від 21.08.2012 року винесена з порушенням норм адміністративного та адміністративно-процесуального права, тому є незаконною, через що підлягає скасуванню з наступних підстав:

21.08.2012 року, в темну пору доби – приблизно о 22.30 год., я  рухаючись зі швидкістю в межах 60 км/ год згідно приладу для вимірювання швидкості руху на моєму транспортному засобі, в потоці  інших автомобілів по а/д Київ-Чоп в’їхав в м.Кузнецовськ. На відстані не більше 1 км. від початку даного міста, я був зупинений співробітниками Відповідача. Патрульний автомобіль ДАІ був розміщений поза межами видимості з проїжджої частини дороги, без увімкненого спеціального світлового сигналу. Після зупинення один із співробітників ДПС спочатку попросив мої документи, і лише після їх отримання пояснив причину зупинення. Зі слів працівника ДПС я перевищив встановлену швидкість руху, що зафіксовано його колегою за допомогою пристрою «Візир». В разі незгоди із порушенням мені запропонували ознайомитися з фіксацією порушення на пристрої «Візир», який на той момент лежав на передній панелі службового автомобіля.

Я пояснив, що швидкість руху по автодорозі не перевищував, а рухався в потоці автомобілів, зі швидкістю 60 км/год. На моє прохання показати пристрій яким зафіксовано перевищену мною швидкість, інспектор показав його. На екрані було вказано цифра «93», однак ідентифікувати ні номер ні модель автомобіля не було можливим, оскільки фото кадри фіксації були не чіткими, через що однозначного та беззаперечного підтвердження факту перевищення мною швидкості немає. Свої зауваження я висловив інспекторові, та написав в поясненнях до протоколу (міститься на окремому аркуші в справі про адміністративне правопорушення), а також попросив надати документи на підтвердження своєчасного проходження перевірки та державної метрологічної атестації вимірювального приладу, та характеристики можливих похибок у вимірах даного пристрою, підтвердження можливості його застосування в ручному режимі в темну пору доби.

Інспектор не задовільнив мої прохання, та почав оформляти протокол та пізніше постанову про адміністративне правопорушення.

Під час винесення постанови співробітником Відповідача не дотримано вимог статей 245 та 280 КУпАП відповідно до яких завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи та дотримання процесуального порядку розгляду справи. При розгляді справи не були з’ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в моїх діях є ознаки проступку, за який законодавством України встановлену адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.ст. 10-15 Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” на вимірювання у сфері, у якій їх результати можуть бути використані у якості доказу по справі, розповсюджується державний метрологічний нагляд. За таких умов кожен засіб вимірювальної техніки має бути укомплектований документами про сертифікацію та допуск даного засобу техніки до використання в Україні. Таких документів до оскаржуваної постанови відповідачем надано не було.

Постанова не містить інформації про докази мого нібито правопорушення, не містить свідчень свідків. Відповідач не надав жодних законних доказів мого нібито порушення, що суперечить ст. 251 КУпАП, яка чітко визначає, що «доказами в справі про адміністративне правопорушення є: «…показання свідків, потерпілих, технічних приладів…що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису…».

На наполегливу вимогу навести фактичні докази мого нібито правопорушення, та зауваження, що його бездоказове припущення не є законним приводом для притягнення мене до адміністративної відповідальності, Відповідач не надав жодних пояснень. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та визначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлюваних останнім доводів.

Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 33 КУпАП визначено, що при накладенні стягнення враховуються: характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до статті 19 Конституції України: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

При винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення суб’єктом владних повноважень не дотримано вимоги зазначених вище норм, що порушило законні права та інтереси позивача та не надало йому можливості організувати свій захист, не наведено на підставі яких доказів позивача визнано винним у вчиненні порушення.

Також в постанові не зазначено, чи являється прилад, яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушень ПДР, автоматичним засобом фото – чи відео фіксації, чи він знаходився у співробітника ДАІ, який керувався ним безпосередньо або через комп’ютер (визначаються ті параметри, які фіксуються приладом, зокрема, швидкість, абощо, об’єкт зйомки, її режим, кут огляду приладу). Між тим, ст. 14-1 КУпАП України передбачено, що для її застосування необхідно, щоб фіксація велася саме засобами фото -, кіно – або відео зйомки, які працюють в автоматичному режимі. За таких умов, через відсутність такої інформації в постанові винесеній щодо мене не можливо встановити чи відповідає та фіксація вимогам закону.

Також працівником відповідача не надано доказів, що прилад «Візир» №0812525, яким було нібито зафіксовано правопорушення, пройшов процедуру державної експертизи або сертифікації відповідності у сфері захисту інформації.

Слід зазначити, що за інформацією ДП «Укрметртестстандарт», вимірювач швидкості «Візир» не належить до спеціальних технічних засобів, що працюють в автоматичному режимі, оскільки він має лише обмежені функції для автоматичного процесу вимірювань і не може працювати без участі оператора.

Через це вважаю, що правопорушення зафіксовано приладом, який не відноситься до засобів, працюючих в автоматичному режимі, оскільки фотофіксація проводилася інспектором дорожньо-патрульної служби, місце встановлення цього технічного засобу, локалізація місця руху зафіксованого автомобіля, на ньому не відображено.

За таких обставин фотофіксація нібито вчиненого мною правопорушення не може бути відповідно до ст.ст.251, 258 КпАП України достатнім доказом моєї вини.

Згідно п.3 ч.2 ст. 222 КУпАП від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право, зокрема, за адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1, 2, 4,5 ст. 121, ст. 121-1, 121-2, ч. 1, 2 ст. 122, ч. 1, 2 ст. 123, ст. 125, ч. 1 ст. 126, ч. 1, 2 ст. 127, ч. 3, 8, 9 ст. 133-1 цього Кодексу – працівники Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, які мають спеціальні звання.

Відповідачем не надано документу про допущення до роботи з пристроєм «Візир» працівника ДАІ станом на 21.08.2012 року.

Крім того, згідно п.19.4 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.03.2009 року № 111 Інформація про використання технічного засобу чи приладу працівником   ДАІ заноситься  в  постову відомість.

Відповідач не надав підтвердження законності перебування працівника ДПС ДАІ на ділянці дороги де було нібито зафіксовано нібито вчинене мною порушення ПДР, а також наявності в нього права використання приладу «Візир», що суттєво впливає на вирішення справи по суті.

Відповідно до ст.288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати судового збору.

Відповідно до ч.2 ст.19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

В силу ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.14-1, ч.1 ст.122, ст.ст.287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення; ст.ст.18,19,50,71,102,104-106,117 КАС України, –

ПРОШУ:

1. Визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову ВК1 № 123456 від 21.08.2012 року, про накладення на мене адміністративного стягнення.

Додатки:

1. Копія Протоколу ВК1 № 123456 від 21.08.2012 р.

2. Копія Постанови ВК1 № 123456 від 21.08.2012 р.

3. Копія позовної заяви для Відповідача.

29.08.2012 р.                                                                           Н.К.Нечипоренко

Друкувати Юридичний помічник » Фізичним особам » Оскарження штрафів ДАІ »
1,141 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.