Правова доля земельних ділянок, власники яких померли


Ст.1277 Цивільного кодексу України передбачено право територіальних громад на одержання в судовому порядку  у комунальну власність майна, що входить до складу відумерлої спадщини (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття).

Проте із застосуванням вказаних норм на практиці виникають численні проблеми. Величезна кількість нерухомого майна, власники якого померли, не залишивши спадкоємців, роками знаходиться «у підвішеному стані», а процес визнання його відумерлою спадщиною здійснюється дуже повільно. Особливо актуальною вказана проблема є для випадків, коли у складі такого майна є земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Оскільки облік таких земель не ведеться, офіційна статистика їх загальної площі відсутня. Але за деякими підрахунками вони іноді складають до 15 % площі земельного масиву, в якому розташовані відповідні ділянки, що загалом по Україні складає біля 1,5 мільйона гектарів. З урахуванням того, що переважна більшість вказаних земельних ділянок використовується не окремо, а у складі земельних масивів (полів), відсутність визначеності у їх правовій долі не дає змоги офіційно оформити права користування ними, в тому числі на умовах оренди. В результаті значна кількість площ таких земель або використовується без оформлення будь-яких прав за корупційними домовленостями з місцевою владою, або взагалі не використовуються і заростає бур’янами. Від цього, в першу чергу страждають місцеві бюджети, які позбавлені відповідних податкових надходжень.

Крім того, особливістю земельних ділянок сільськогосподарського призначення є необхідність їх постійного використання за цільовим призначенням з метою збереження їх якісних характеристик. Тривале невикористання таких земель позначається не тільки на їх стані, але і негативно впливає на стан суміжних земельних ділянок завдяки проникненню бур’янів.

Значна кількість вказаних проблем обумовлена недосконалістю законодавчої бази.

Перш за все, правом на отримання у комунальну власність майна відумерлої спадщини наділена територіальна громада не за місцем розташування нерухомого майна, а територіальна громада за місцем відкриття спадщини (здебільшого це останнє місце проживання померлого). За таких умов у разі, коли місце відкриття спадщини не співпадає із місцем розташуванням нерухомого майна, орган місцевого самоврядування у переважній більшості випадків взагалі не знає про наявність майна, яке може бути за рішенням суду передане до комунальної власності в порядку визнання спадщини відумерлою. Тому існує доцільність змінити вказаний законодавчий припис і надати право на отримання у комунальну власність нерухомого майна, що перебуває у складі відумерлої спадщини, територіальній громаді за місцем розташування такого майна. Таке майно, перш за все земельні ділянки, в подальшому має бути використане відповідним органом місцевого самоврядування для цілей розвитку територій.

На сьогодні також відсутній дієвий механізм отримання сільськими, селищними, міськими радами інформації щодо наявності об’єктів, які входять до складу відумерлої спадщини. Це є абсолютно неприпустимим в умовах, коли більшість інформації про нерухомість та її власників наявна у державних інформаційних системах в електронному вигляді, а тому забезпечити автоматизований механізм взаємодії між ними з метою виявлення майна, що входить до складу відумерлої спадщини, є можливим з технічної точки зору. Така взаємодія, по-перше, значно пришвидшила б процес пошуку і виявлення такого майна, а по-друге, звільняла б органи місцевого самоврядування від необхідності самостійно формувати доказову базу при розгляді справи у суді.

Відсутній також механізм оприлюднення інформації про судові справи, порушені за заявами органів місцевого самоврядування про визнання спадщини відумерлою. На практиці таке повідомлення обмежується інформацією у місцевій пресі, що не дає змоги спадкоємцям, які з поважних причин пропустили строк прийняття спадщини, і проживають в іншій місцевості, дізнатись про такі заяви і порушити в суді питання про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Зважаючи на це, доцільно вносити вказану інформацію до Спадкового реєстру, та забезпечити її відкритість через офіційний сайт Міністерства юстиції України.

Існують також проблеми з управління нерухомим майном до набрання чинності рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Особливо це стосується земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Для збереження їх якісних характеристик, уникненню загрози забур’яненню, найбільш доцільним є здійснення їх господарського обробітку через надання її в оренду до того моменту, як право власності на неї буде зареєстровано за територіальною громадою або спадкоємцями. Проте існуючі положення Закону України «Про оренду землі» дають змогу оформити орендні відносини із лише власнику земельної ділянки, а не особі, яка управляє спадщиною до визнання спадщини відумерлою. Існує також питання і щодо існуючого механізму передачі вказаних земельних ділянок в управління. Чинною нормою частини першої статті 1285 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Проте реалізація цих положень пов’язана із додатковими витратами органів місцевого самоврядування на оплату послуг з управління майном. Виходом із вказаної ситуації є надання право управління земельною ділянкою, що входить до склаюду спадщини у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту безпосередньо сільській, селищній, міській раді за місцем розташування такої земельної ділянки.

Крім того, пришвидшенню процесу визнання спадщини відумерлою не сприяє також те, що за подання заяви про це орган місцевого самоврядування має сплатити судовий збір. Проте обов’язковість його сплати у нинішніх умовах постійного браку коштів у місцевих бюджетах (особливо в депресивних регіонах), є недоцільним.

Крім того, доцільним є надання права на подання заяви про визнання спадщини відумерлою, крім органу місцевого самоврядування, також кредитору померлого, а також у разі наявності у складі спадщини земель сільськогосподарського призначення, – також власникам та користувачам суміжних земельних ділянок (зі збереженням положень щодо передачі майна у складі відумерлої спадщини у комунальну власність). Це пов’язано з тим, що саме кредитор зацікавлений у тому, щоб таке майно нарешті отримало власника, адже без цього виконання існуючих зобов’язань перед кредитором є неможливим. Власник, користувач суміжної земельної ділянки заінтересований у вжитті заходів добросусідства і у тому, щоб суміжна земельна ділянка використовувалась за цільовим призначенням і її стан не створював перешкод для використання суміжних ділянок. Крім іншого, це б врегулювало ситуацію ухилення органів місцевого самоврядування від виконання встановленого законом обов’язку щодо подання до суду заяви про визнання спадщини відумерлою, що також, нажаль, є дуже розповсюдженим в Україні.

Існують також проблеми і з оформленням орендних відносин на земельні ділянки, власники яких померли до закінчення строку договору оренди. За чинними положеннями Закону України «Про оренду землі» орендар має переважне право на продовження терміну оренди у разі належного виконання ним своїх обов’язків. Для цього орендар має у чітко визначені законом строки направити орендодавцеві відповідну письмову пропозицію та провести переговори щодо умов продовження оренди. Проте виконати такі вимоги у разі смерті орендодавця орендар не в змозі до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку за спадкоємцем чи територіальною громадою. До того ж, практика свідчить про те, що від часу відкриття спадщини (смерті власника) до моменту такої державної реєстрації може пройти досить значний час (іноді роки). Весь цей період земельну ділянку буде неможливо використовувати за цільовим призначенням, що, як було сказано вище, негативно позначиться як на стані самої ділянки, так і негативно впливатиме на права та інтереси власників та користувачів суміжних земельних ділянок. Виходом із даної ситуації є встановлення правила, за яким у разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди, такий договір вважається продовженим до державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Крім того, доцільно зупинити на цей період строки повідомлення орендарем власника про використання переважного права на продовження терміну оренди.

Друкувати Юридичний помічник » Фізичним особам » Життя, робота, кримінал »
402 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.