Коментар до розділу 14 Податкового кодексу України “Спеціальні податкові режими”


ГЛАВА 1. Виключена
На  період  до  законодавчого  врегулювання  спрощеної  системи
оподаткування, обліку  та  звітності особливості  справляння  єдиного податку
регламентовані Указом Президента України 3 липня 1998 року № 727 «Про
спрощену  систему  оподаткування,  обліку  та  звітності  суб’єктів  малого
підприємництва»110
(з  наступними  змінами)  з  урахуванням  підрозділу 8
розділу  ХХ «Перехідні  положення»  цього  Кодексу.  Докладніше  див.
коментар до підрозділу 8 розділу ХХ Перехідні положення».

ГЛАВА 2. ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ
ПОДАТОК
Стаття 301. Платники податку
301.1. Платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених
пунктом 301.6  цієї  статті,  можуть  бути  сільськогосподарські
товаровиробники,  у  яких  частка  сільськогосподарського
товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або
перевищує 75 відсотків.
У  селекційних  центрах,  на  підприємствах (в  об’єднаннях)  з
племінної  справи  у  тваринництві  до  продукції  власного  виробництва
також  належать  племінні (генетичні)  ресурси,  придбані  в  інших
селекційних  центрах,  на  підприємствах (в  об’єднаннях)  із  племінної
справи  у  тваринництві  та  реалізовані  вітчизняним  підприємствам  для
осіменіння маточного поголів’я тварин.
Якщо  сільськогосподарський  товаровиробник  утворюється
шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з
відповідними  нормами  Цивільного  кодексу  України,  то  норма  щодо

110
Указ Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб’єктів малого підприємництва» // Урядовий кур’єр. – 1998. – 7 липня.    450
дотримання  частки  сільськогосподарського  товаровиробництва,  яка
дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний)
рік, поширюється на:
усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;
кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу;
особу, утворену шляхом перетворення.
301.2.  Сільськогосподарські  товаровиробники,  утворені  шляхом
злиття  або  приєднання,  можуть  бути  платниками  податку  в  рік
утворення,  якщо  частка  сільськогосподарського  товаровиробництва,
отримана  за  попередній  податковий (звітний)  рік  всіма
товаровиробниками,  які  беруть  участь  у  їх  утворенні,  дорівнює  або
перевищує 75 відсотків.
301.3.  Сільськогосподарські  товаровиробники,  утворені  шляхом
перетворення платника податку, можуть бути платниками податку в рік
перетворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва,
отримана  за  попередній  податковий (звітний)  рік,  дорівнює  або
перевищує 75 відсотків.
301.4.  Сільськогосподарські  товаровиробники,  утворені  шляхом
поділу  або  виділення,  можуть  бути  платниками  податку  з  наступного
року,  якщо  частка  сільськогосподарського  товаровиробництва,
отримана  за  попередній  податковий (звітний)  рік,  дорівнює  або
перевищує 75 відсотків.
301.5.  Новоутворені  сільськогосподарські  товаровиробники
можуть  бути  платниками  податку  з  наступного  року,  якщо  частка
сільськогосподарського  товаровиробництва,  отримана  за  попередній
податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
301.6. Не може бути зареєстрований як платник податку:
301.6.1. суб’єкт господарювання, у якого понад 50 відсотків доходу,
отриманого  від  продажу  сільськогосподарської  продукції  власного   451
виробництва  та  продуктів  її  переробки,  становить  дохід  від  реалізації
декоративних рослин, диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра;
301.6.2.  суб’єкт  господарювання,  що  провадить  діяльність  з
виробництва та/або реалізації підакцизних товарів, крім виноматеріалів
виноградних (коди  згідно  з  УКТ  ЗЕД 2204 29  −
2204 30),  вироблених  на  підприємствах  первинного  виноробства  для
підприємств  вторинного  виноробства,  які  використовують  такі
виноматеріали для виробництва готової продукції;
301.6.3. суб’єкт господарювання, який на день подання документів
для набуття  статусу платника податку має податковий борг (недоїмку),
за  винятком  безнадійного  податкового  боргу (недоїмки),  який  виник
внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

301.  З  метою  стимулювання  розвитку  сільськогосподарського
виробництва передбачено функціонування спеціального податкового режиму
у  формі  фіксованого  сільськогосподарського  податку.  Норми  глави 2
«Фіксований  сільськогосподарський  податок»  розділу  ХІV «Спеціальні
податкові  режими»  Податкового  кодексу  базуються  на  чинному
законодавстві з урахуванням напрямів реформування податкової системи.
Відповідно  до  норм  ст. 11  Податкового  кодексу  спеціальний
податковий  режим –  це  система  заходів,  що  визначає  особливий  порядок
оподаткування  окремих  категорій  господарюючих  суб’єктів.  Спеціальний
податковий  режим  може  передбачати  особливий  порядок  визначення
елементів  податку  та  збору,  звільнення  від  сплати  окремих  податків  та
зборів.
Відповідно до норм п.п. 14.1.256 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПК
фіксований сільськогосподарський податок – це податок, який справляється з
одиниці  земельної  площі  у  відсотках  від  її  нормативної  оцінки  та  сплата
якого замінює сплату окремих податків і зборів. Згідно із п.п. 9.1.14 ст. 9 ПК
фіксований  сільськогосподарський податок належить  до  загальнодержавних   452
податків,  тобто  таких,  що  є  обов’язковими  до  сплати  на  усій  території
України.
301.1. Визначення  сільськогосподарського  товаровиробника  для  цілей
глави 2 розділу ХІV ПК наведено в п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 «Визначення
понять». Під ним розуміється юридична особа, незалежно від організаційно-
правової  форми,  яка  займається  виробництвом  сільськогосподарської
продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх
водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та  її переробкою на власних чи
орендованих  потужностях,  у  тому  числі  власновиробленої  сировини  на
давальницьких  умовах,  та  здійснює  операції  з  її  постачання.  Відповідно,
платниками ФСП можуть бути також суб’єкти, які займаються виловом риби
у внутрішніх водоймах (рибгоспи).
Визначення сільськогосподарської продукції для цілей глави 2 розділу
ХІV  ПК  наведено  в  п.п. 14.1.234  п. 14.1  ст. 14.  Під  нею  розуміється
продукція/товари, що підпадають під  визначення  груп 1-24 УКТ ЗЕД,  якщо
при  цьому  такі  товари (продукція)  вирощуються,  відгодовуються,
виловлюються,  збираються, виготовляються, виробляються, переробляються
безпосередньо  виробником  цих  товарів (продукції),  а  також  продукти
обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або
вироблені на  власних  або орендованих потужностях (площах) для продажу,
переробки або внутрішньогосподарського споживання.
Визначення  частки  сільськогосподарського  товаровиробництва  для
цілей глави 2 розділу ХІV ПК наведено в п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14. Під нею
розуміється  питома  вага  доходу  сільськогосподарського  товаровиробника,
отриманого  від  реалізації  сільськогосподарської  продукції  власного
виробництва  та  продуктів  її  переробки,  у  загальній  сумі  його  доходу,  що
враховується  під  час  визначення  права  такого  товаровиробника  на
реєстрацію як платника податку.
Нормами  даного  пункту  установлена  мінімальна  величина  частки
сільськогосподарського  товаровиробництва (75 %),  що  дає  право  на   453
застосування  спеціального  режиму,  та  встановлено  період,  за  який  вона
повинна розраховуватися (попередній рік).
Реалізація  норм  даного  пункту  передбачає  розробку  спеціального
підзаконного акта, в якому б деталізувався відповідний порядок. Розрахунок
частки  доходу  від  реалізації  сільськогосподарської  продукції  власного
виробництва  та  продуктів  її  переробки  в  загальній  сумі  валового  доходу
підприємства  з  метою  застосування  ФСП  проводиться  на  основі  наказу
Міністерства  аграрної  політики  України «Про  затвердження  Розрахунку
питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного
виробництва  та  продуктів  її  переробки  в  загальній  сумі  валового  доходу
підприємства за попередній звітний (податковий) рік».
Відповідно  до  норм  Закону  України  від 15.12.1993 р. № 3691  «Про
племінну справу у тваринництві» племінна справа – це система зоотехнічних,
селекційних  та  організаційно-господарських  заходів,  спрямованих  на
поліпшення племінних  і продуктивних якостей тварин. Згідно з нормами ст.
5 зазначеного Закону суб’єктами племінної справи у тваринництві є власники
племінних (генетичних)  ресурсів;  підприємства (об’єднання)  з  племінної
справи,  селекційні,  селекційно-технологічні  та  селекційно-гібридні  центри,
іподроми,  станції  оцінки  племінних  тварин;  підприємства,  установи,
організації,  незалежно  від  форм  власності,  та  фізичні  особи,  які  надають
відповідні послуги  та  беруть  участь  у  створенні  та  використанні племінних
(генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин – споживачі племінних
(генетичних)  ресурсів  та  замовники  послуг  з  племінної  справи  у
тваринництві.  Згідно  з  нормами  ст. 1  зазначеного  Закону  племінними  та
(генетичними)  ресурсами  є  тварини,  сперма,  ембріони,  яйцеклітини,  які
мають племінну (генетичну) цінність.
301.2-301.3.  Відповідно  до  норм  Цивільного  кодексу  України
припинення  юридичної  особи  може  здійснюватися  в  результаті  передання
всього  свого  майна,  прав  та  обов’язків  іншим  юридичним  особам-
правонаступникам (злиття,  приєднання,  поділу,  перетворення)  або  в   454
результаті  ліквідації.  Перетворенням  юридичної  особи  є  зміна  її
організаційно-правової  форми,  внаслідок  чого  до  нової  юридичної  особи
переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи.
Виділом  є  перехід  за  розподільчим  балансом  частини  майна,  прав  та
обов’язків  юридичної  особи  до  однієї  або  кількох  створюваних  нових
юридичних осіб.
301.4-301.5.  Сільськогосподарські  товаровиробники,  утворені шляхом
поділу або виділення, так само як і новоутворені, в рік створення платниками
податку  не  можуть  бути (оскільки  не  можуть  підтвердити  напрям  своєї
діяльності). На сплату ФСП вони можуть перейти лише з 1 січня наступного
року,  за  умови  підтвердження  необхідної  частки  сільськогосподарського
товаровиробництва.
301.6. Зазначений пункт містить додаткові обмеження щодо можливості
застосування  ФСП  окремими  сільськогосподарськими  товаровиробниками.
Зокрема, йдеться про:
– суб’єктів,  у  яких  понад 50 %  доходів  від  продажу
сільськогосподарської  продукції  власного  виробництва  займає  виручка  від
реалізації  декоративних  рослин,  диких  тварин  і  птахів,  хутра  та  хутряних
виробів,  а  також  які  виробляють  і  реалізовують  підакцизні  товари (крім
виноградних  виноматеріалів,  що  в  подальшому  використовуються  іншими
суб’єктами для  виробництва  готової продукції) –  зазначена норма повністю
кореспондує  з  нормами  ст. 155 «Особливості  оподаткування  виробників
сільськогосподарської  продукції»  розділу  ІІІ «Податок  на  прибуток
підприємств»,  що  визначає  специфіку  оподаткування  даної  категорії
платників;
– суб’єктів,  що  мають  на  дату  подачі  заяви  про  набуття  статусу
платника ФСП податковий борг (за винятком безнадійного боргу, що виник
внаслідок  дії  форс-мажорних  обставин).  Причому  така  вимога  стосується
лише заборгованості по обов’язкових платежах, передбачених у статтях 9 та   455
10 ПК. Якщо платник зможе довести, що безнадійний борг виник внаслідок
дії форс-мажорних обставин, він матиме змогу перейти на сплату ФСП.
Визначення  податкового  боргу  подано  у  п.п. 14.1.175  п. 14.1  ст. 14
«Визначення  понять». Під  ним  розуміється  сума  грошового  зобов’язання (з
урахуванням  штрафних  санкцій  за  їх  наявності),  самостійно  узгоджена
платником або узгоджена в порядку апеляційного оскарження, не сплачена в
установлений строк.
Порядок списання безнадійного податкового боргу визначається ст. 101
ПК. Під  терміном «безнадійний  податковий  борг»,  відповідно  до  норм  цієї
статті, розуміється, зокрема, й податковий борг платника податків, що виник
внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
З  огляду  на  те,  що  сплата  ФСП  пов’язана  зі  специфікою
сільськогосподарського  виробництва,  яка  залежить  у  тому  числі  від
природно-кліматичних  умов  вирощування  сільгосппродукції,  на  випадок
виникнення у платника податку форс-мажору з незалежних від нього причин
у гл. 2 запроваджено нову норму. Сутність її полягає у тому, що у разі, коли
платники  податку  не  можуть  виконати  вимогу  щодо 75  відсоткового
критерію  частки  сільгосптоваровиробництва  через  виникнення  обставин
непереборної  сили  у  попередньому  податковому (звітному)  році,  до  таких
платників  податку  в  наступному  податковому (звітному)  році  не
застосовується  вимога,  згідно  з  якою  частка  сільгосптоваровиробництва
повинна дорівнювати або перевищувати вказаний поріг.

Стаття 302. Об’єкт оподаткування
302.1.  Об’єктом  оподаткування  податком  для
сільськогосподарських  товаровиробників  є  площа
сільськогосподарських  угідь (ріллі,  сіножатей,  пасовищ  і  багаторічних
насаджень)  та/або  земель  водного  фонду (внутрішніх  водойм,  озер,
ставків, водосховищ), що перебуває у власності  сільськогосподарського   456
товаровиробника  або  надана  йому  у  користування,  у  тому  числі  на
умовах оренди.

302.1.  Об’єктом  оподаткування  ФСП  є  площа  сільськогосподарських
угідь,  що  перебуває  у  власності  товаровиробника  або  надана  йому  у
користування, в тому числі й на умовах оренди.
Відповідно до п.п. 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПК землі
сільськогосподарського  призначення –  це  землі,  надані  для  виробництва
сільськогосподарської продукції,  здійснення  сільськогосподарської науково-
дослідної  та  навчальної  діяльності,  розміщення  відповідної  виробничої
інфраструктури,  у  тому  числі  інфраструктури  оптових  ринків
сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Таке  визначення  цілком  кореспондує  із  нормами  ст. 22 «Визначення
земель  сільськогосподарського  призначення  та  порядок  їх  використання»
Земельного кодексу.
При  цьому,  згідно  з  нормами  Земельного  кодексу,  до  земель
сільськогосподарського  призначення  належать  як  безпосередньо
сільськогосподарські (рілля,  багаторічні  насадження,  сіножаті,  пасовища  та
перелоги),  так  і  несільськогосподарські  угіддя (господарські  шляхи  і
прогони, полезахисні лісові смуги та  інші захисні насадження, крім тих, що
віднесені  до  земель  лісогосподарського  призначення,  землі  під
господарськими  будівлями  і  дворами,  землі  під  інфраструктурою  оптових
ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Нормами  п.п. 14.1.77  п. 14.1  ст. 14  передбачено,  що  землі
сільськогосподарського  призначення  для  цілей  глави 2 «Фіксований
сільськогосподарський  податок»  розділу  ХІV  ПК –  це  землі,  надані  для
виробництва сільськогосподарської продукції.
Згідно  із  п.п. 14.1.233  п. 14.1  ст. 14 «Визначення  понять»  ПК
сільськогосподарські  угіддя –  це  рілля,  багаторічні  насадження,  сіножаті,
пасовища та перелоги (перелік є вичерпним).   457
Оскільки  об’єктом  оподаткування  у  цій  главі  є  площа
сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності товаровиробника або
надана йому у користування, в тому числі й на умовах оренди, то про землі
для розміщення відповідної виробничої інфраструктури (господарські будівлі
і  двори  тощо)  у  даному  підпункті  не  йдеться.  Оподаткування  земель  під
виробничою  інфраструктурою (господарські будівлі, двори тощо) визначено
підпунктом б) пункту 307.1. статті 307.
Наявність  земель  за  їх  категоріями  обліковується  землевпорядними
органами,  підпорядкованими  Державному  комітету  України  по  земельних
ресурсах  відповідно  до  Інструкції  з  заповнення  державної  статистичної
звітності  з  кількісного  обліку  земель,  затвердженої  наказом  Держкомстату
України  від 05.11.98  р.  № 377,  зареєстрованого  в  Мін’юсті  України  від
14.12.98  р.  № 788/3228 (форма  № 6-зем «Звіт  про  наявність  земель  та
розподіл  їх  за  власниками  землі,  землекористувачами,  угіддями  та  видами
економічної діяльності»).
Згідно  з цією  Інструкції у  графі 6 обліковуються перелоги – це орні
землі,  які  раніше  орали,  а  згодом  більше  року,  починаючи  з  осені,  не
використовували для  засіву сільськогосподарських культур  і не готують під
пар.
Об’єктом  оподаткування  податком  для  сільськогосподарських
товаровиробників  є  також  землі  водного  фонду (внутрішніх  водойм,  озер,
ставків,  водосховищ),  що  перебувають  у  власності  сільськогосподарського
товаровиробника  або  надана  йому  у  користування,  у  тому  числі  на  умовах
оренди.
Правовий  статус  земель (власні  чи  орендовані)  для  цілей
оподаткування  значення  не  має.  Водночас  можливі  випадки,  коли  і
орендодавець,  і орендар можуть перебувати на сплаті ФСП. Порядок сплати
ФСП у даному випадку (при передачі земельних угідь в оренду) визначено п.
306.6 ст. 306 «Порядок нарахування і сплати податку» даної глави ПК.
458
Стаття 303. База оподаткування
303.1.  Базою  оподаткування  податком  для  сільськогосподарських
товаровиробників  є  нормативна  грошова  оцінка  одного  гектара
сільськогосподарських  угідь (ріллі,  сіножатей,  пасовищ  і  багаторічних
насаджень),  проведена  за  станом  на 1  липня 1995  року,  для  земель
водного  фонду (внутрішніх  водойм,  озер,  ставків,  водосховищ)  −
нормативна  грошова  оцінка  одного  гектара  ріллі  в  Автономній
Республіці  Крим  або  в  області,  проведена  за  станом  на 1  липня
1995 року.

303.1. Відповідно  до  п.п. 14.1.125  п. 14.1  ст. 14 «Визначення  понять»
нормативна  грошова  оцінка  земельних  ділянок  для  цілей  глави 2
«Фіксований  сільськогосподарський  податок»  розділу  ХІV  ПК –  це
капіталізований рентний дохід  із  земельної ділянки,  визначений,  відповідно
до законодавства, центральним органом виконавчої влади з питань земельних
ресурсів.
Відповідно  до  ст. 201  Земельного  кодексу  від 25.10.2001  р. № 2768
грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Причому
залежно  від  призначення  та  порядку  проведення  грошова  оцінка  земельних
ділянок може бути нормативною й експертною. Нормативна грошова оцінка
використовується  для  цілей  оподаткування,  тоді  як  експертна –  при
здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка
земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабміном.
Особливості  проведення  оцінки  землі  регулюються  нормами  Закону
«Про оцінку  земель» від 11.12.2003 р. № 1378. Згідно  із ст. 5 «Види оцінки
земель» зазначеного Закону, залежно від мети та методів проведення оцінка
земель  поділяється  на  такі  види:  бонітування  ґрунтів;  економічна  оцінка
земель; грошова оцінка земельних ділянок.
Дані бонітування ґрунтів є складовою державного земельного кадастру
та  є  основою  проведення  економічної  оцінки  сільськогосподарських  угідь  і   459
враховуються  при  визначенні  екологічної  придатності  ґрунтів  для
вирощування  сільськогосподарських  культур,  а  також  втрат
сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Дані  з  економічної  оцінки  земель  є  основою  при  проведенні
нормативної  грошової  оцінки  земельних  ділянок,  аналізі  ефективності
використання  земель  порівняно  з  іншими  природними  ресурсами  та
визначенні  економічної  придатності  земель  сільськогосподарського
призначення для вирощування сільськогосподарських культур.
Цим Законом також визначено, що грошова оцінка земельних ділянок,
залежно  від призначення  та порядку проведення, може бути нормативною  і
експертною та зазначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок
використовується для земельного оподаткування, а експертна грошова оцінка
– при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на
них.
Відповідно до  ст. 6 Закону № 1378  суб’єктами оціночної діяльності у
сфері  оцінки  земель  є  органи  виконавчої  влади  та  органи  місцевого
самоврядування,  які  здійснюють  управління  у  сфері  оцінки  земель,  а  також
юридичні  та  фізичні  особи,  які  отримали  ліцензії  на  виконання
землеоціночних робіт у встановленому Законом порядку.
Статтею 17 Закону № 1378 передбачено, що економічна оцінка земель
проводиться  відповідно  до  державних  стандартів,  норм  і  правил,  а  також
інших  нормативно-правових  актів  на  землях  сільськогосподарського
призначення,  незалежно  від  форм  власності.  Економічна  оцінка  земель
сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5–7
років  юридичними  особами,  які  отримали  ліцензії  на  проведення  робіт  із
землеустрою.
Для  визначення  розміру ФСП  використовується  нормативна  грошова
оцінка  землі,  що  проведена  станом  на 1  липня 1995  року  відповідно  до
методики,  затвердженої  Постановою  КМУ  від 23.03.1995  р.  № 213 «Про   460
Методику  нормативної  грошової  оцінки  земель  сільськогосподарського
призначення та населених пунктів».
Інформаційною  базою  для  нормативної  грошової  оцінки  земель
сільськогосподарського  призначення  є  матеріали  державного  земельного
кадастру (кількісна  і  якісна  характеристика  земель,  бонітування  ґрунтів,
економічна  оцінка  земель),  матеріали  внутрігосподарського
землевпорядкування.
Нормативна  грошова  оцінка  земель  сільськогосподарського
призначення провадиться окремо по орних землях, землях під багаторічними
насадженнями,  природними  сіножатями  і  пасовищами  за  рентним  доходом,
який  формується  залежно  від  якості,  місцерозташування  та  економічної
оцінки земель.
При  оподаткуванні  земель  водного  фонду  використовується
нормативна  грошова  оцінка  одного  гектара  ріллі  в  Автономній  Республіці
Крим або області, проведена станом на 1 липня 1995 року.

Стаття 304. Ставки податку
304.1.  Розмір  ставок  податку  з  одного  гектара
сільськогосподарських  угідь  та/або  земель  водного  фонду  для
сільськогосподарських  товаровиробників  залежить  від  категорії (типу)
земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування):
а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ,
розташованих  у  гірських  зонах  та  на  поліських  територіях,  а  також
ріллі,  сіножатей  і  пасовищ,  що  перебувають  у  власності
сільськогосподарських  товаровиробників,  які  спеціалізуються  на
виробництві (вирощуванні)  та  переробці  продукції  рослинництва  на
закритому ґрунті, або надані  їм у користування, у тому числі на умовах
оренди) − 0,15;
б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та
на поліських територіях, − 0,09;   461
в)  для  багаторічних  насаджень (крім  багаторічних  насаджень,
розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) − 0,09;
г)  для  багаторічних насаджень, розташованих  у  гірських  зонах  та
на поліських територіях, − 0,03;
ґ) для земель водного фонду − 0,45;
д)  для  ріллі,  сіножатей  і  пасовищ,  що  перебувають  у  власності
сільськогосподарських  товаровиробників,  які  спеціалізуються  на
виробництві (вирощуванні)  та  переробці  продукції  рослинництва  на
закритому ґрунті, або надані  їм у користування, у тому числі на умовах
оренди, − 1,0.
Під  спеціалізацією  на  виробництві (вирощуванні)  та  переробці
продукції рослинництва на закритому ґрунті слід розуміти перевищення
частки  доходу, отриманого від реалізації  такої продукції  та продукції  її
переробки  двох  третин  доходу (66  відсотків)  від  реалізації  усієї
власновиробленої  сільськогосподарської  продукції  та  продуктів  її
переробки.
Перелік  гірських  зон  та  поліських  територій  визначається
Кабінетом Міністрів України.

304.1.  Ставки  ФСП  з  одного  гектара  сільськогосподарських  угідь
диференціюються залежно від:
– категорії (типу)  земель (за  багаторічні  насадження  ставки  є
нижчими);
– розташування земель (для гірських зон та поліських територій ставки
є нижчими);
– спеціалізації  товаровиробника (тепличні  комбінати  сплачуватимуть
податок за підвищеними ставками).   462
Ставки  встановлені  у  відсотках  від  їх  грошової  оцінки,  тобто  є
адвалерними,  що  не  передбачає  необхідності  їх  перегляду (уточнюватися
повинна податкова база).
Стосовно співвідношення ставок ФСП із ставками земельного податку,
то  номінально  перші  є  у 1,5  рази  вищими,  водночас  реально,  враховуючи
індексацію  бази  земельного  податку,  ставки  ФСП  є  більше  ніж  вдвічі
нижчими ставок земельного податку за відповідні площі угідь.
Визначення  поліських  територій України  наведено  у Постанові  КМУ
від 25 грудня 1998 року № 2068, де, зокрема, встановлено, що до поліських
територій  належать  території  України,  розташовані  у  природно-
сільськогосподарській зоні Полісся, яка охоплює північну частину України, а
також частину західного регіону України та характеризується специфічними
ґрунтово-кліматичними  умовами.  Критеріями  віднесення  адміністративно-
територіальних одиниць до поліських територій є  їх розташування: у межах
природно-сільськогосподарської  зони  Полісся  та  у  смузі  переходу  від
Поліської до Лісостепової зони, якщо певні види ґрунтів (земель) становлять
не менше ніж 60 % у загальному складі сільськогосподарських угідь.
Перелік гірських зон, на які поширюється дія останнього абзацу даної
статті,  визначається  Кабміном,  виходячи  з  критеріїв,  установлених  ст. 1
Закону «Про статус  гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 р.
№ 56.  До  гірських  зон  належать  території,  що  розташовані  у  гірській
місцевості,  мають  недостатньо  розвинену  сферу  застосування  праці  та
систему  соціально-побутового  обслуговування,  обмежену  транспортну
доступність.
Критеріями віднесення певних територій до категорії гірських є:
– розташування  на  висоті 400  метрів  і  вище  над  рівнем  моря  на
території, рельєф якої значно розчленований байраками, водотоками тощо, та
розміщення 50  і  більше  відсотків  сільськогосподарських  угідь  на  схилах
крутизною 12 градусів і більше;   463
– низька  забезпеченість  сільськогосподарськими  угіддями –  якщо  на
одного жителя припадає менше ніж 0,25 гектара ріллі, або за її відсутності –
менше ніж 0,60 гектара сільськогосподарських угідь;
– суворі кліматичні умови: холодна  і довга зима (середня тривалість –
не менше 115 днів, середньодобова температура повітря у січні не перевищує
мінус 4  градуси),  прохолодне  коротке  літо (середня  тривалість –  не  більше
двох місяців, середньодобова температура у липні не перевищує 20 градусів
за Цельсієм), велика кількість опадів (середньорічна сума опадів у рідкому  і
твердому стані – не менше 600 міліметрів), мають місце селеві явища, повені,
вітровали, снігові намети, сейсмічність землі.
Нововведенням  ПК  є  передбачення  застосування  вищих  ставок  для
окремих  категорій  товаровиробників,  а  саме  сільськогосподарських
підприємств, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці
продукції  рослинництва  на  закритому  ґрунті (для  цієї  категорії
товаровиробників  ставки  ФСП  є  у 6,7  рази  вищими,  ніж  для  інших
платників).
Визначення  виробничої  спеціалізації  підприємств  передбачено
Національним  класифікатором  України «Класифікація  видів  економічної
діяльності» (ДК 009:2005,  Секція  А),  прийнятого  наказом
Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375.
За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням,
КВЕД  є  статистичною  класифікацією,  створеною  як  інструментарій  для
систематизації  та  групування  економічної  і  соціальної  інформації  у
стандартний формат.
Код  виду  діяльності  є  одним  з  основних  показників  стратифікації
статистичної  сукупності  для  організації  суцільних  та  вибіркових
статистичних спостережень, основним його призначенням є забезпечення:
– статистичного  обліку  підприємств  і  організацій  за  видами
економічної  діяльності  у  Єдиному  державному  реєстрі  підприємств  та
організацій України (ЄДРПОУ);    464
– проведення  статистичних  обстежень  економічної  діяльності  та
аналізу  статистичної  інформації  на  макрорівні (складання  міжгалузевого
балансу  виробництва  і  розподілу  товарів  та  послуг  відповідно  до  системи
національних рахунків);
– зіставлення  національної  статистичної  інформації  з  міжнародною
шляхом  застосування  єдиної  статистичної  термінології,  статистичних
одиниць  та  принципів  визначення  та  зміни  видів  економічної  діяльності
підприємств та організацій.
Відповідно до норм зазначеного Класифікатора, визначення основного
виду діяльності має таку особливість:
– до  певної  групи 01.1 (рослинництво)  чи 01.2 (тваринництво)
відносяться господарства, у товарній продукції яких частка рослинництва чи
тваринництва перебільшує 66 %;
– у  разі  якщо  частка  рослинництва  чи  тваринництва  не  перевищує
66 %,  господарство  буде  класифіковане  як  підприємство,  що  займається
«змішаним сільським господарством» (група 01.3).
У разі якщо у платника ФСП показник частки доходу, отриманого від
реалізації  продукції  рослинництва  на  закритому  ґрунті  та  продуктів  її
переробки,  перевищує  дві  третини  доходу (66 %)  від  реалізації  усієї
власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки,
то  ставка  ФСП  становитиме 1 %  від  нормативної  грошової  оцінки.
Зазначений  показник  розраховується  як  результат  ділення  суми  доходу  від
виробництва  та  поставки  відповідного  виду  продукції (продуктів  її
переробки)  на  загальну  суму  доходу  від  реалізації  власновиробленої
сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Стаття 305. Податковий (звітний) період
305.1.  Базовим  податковим (звітним)  періодом  для  податку  є
календарний рік.   465
305.2.  Базовий  податковий (звітний)  рік  починається  з 1  січня  і
закінчується 31 грудня того ж року.
305.3.  Попередній  податковий (звітний)  рік  для  новоутворених
сільськогосподарських  товаровиробників  −  період  з  дня  державної
реєстрації до 31 грудня того ж року.
305.4.  Податковий (звітний)  рік  для  сільськогосподарських
товаровиробників,  що  ліквідуються,  −  період  з  початку  року  до  їх
фактичного припинення.

305.1.-305.2.  Відповідно  до  норм  ст. 33  ПК  податковим  періодом
визнається  встановлений  період  часу,  з  урахуванням  якого  відбувається
обчислення  та  сплата  окремих  видів  податків  та  зборів. Податковий  період
може складатися з кількох звітних періодів.
Базовий податковий (звітний) період – період, за який платник податків
зобов’язаний  здійснювати  розрахунки  податків,  подавати  податкові
декларації (звіти,  розрахунки)  та  сплачувати  до  бюджету  суми  податків  та
зборів,  крім  випадків,  коли  контролюючий  орган  зобов’язаний  самостійно
визначити суму податкового зобов’язання платника податку.
Відповідно до норм п. 49.19 ст. 49 проекту ПК під терміном «базовий
звітний (податковий)  період»  слід  розуміти  перший  звітний (податковий)
період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.
Водночас потрібно мати на увазі, що, зокрема, згідно  із п.п. 49.18.1 п.
49.18  ст. 49,  податкові  декларації,  крім  випадків,  передбачених  цим
Кодексом,  подаються  за  базовий  звітний (податковий)  період, що  дорівнює
календарному  місяцю (у  тому  числі  в  разі  сплати  місячних  авансових
внесків) –  протягом 20  календарних  днів,  що  настають  за  останнім
календарним днем звітного (податкового) місяця.
305.3.  Для  визначення  можливості  переходу  на  сплату  ФСП
встановлена  мінімальна  величина  частки  сільськогосподарського
товаровиробництва (75 %)  та  встановлено  період,  за  який  вона  повинна   466
розраховуватися –  попередній  податковий (звітний)  рік.  Попереднім
податковим (звітним)  роком  для  новоутворених  сільськогосподарських
товаровиробників  є  період  з  дня  державної  реєстрації  до 31 грудня  такого
року.
305.4.  У  разі  якщо  протягом  звітного  року  платник  податку
ліквідується,  то  податковий  період  триває  з 1  січня  такого  року  та
закінчується датою ліквідації такого платника податку.
Відповідно  до  ст. 59  Господарського  кодексу  припинення  діяльності
суб’єкта  господарювання  здійснюється  шляхом  його  реорганізації (злиття,
приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Скасування  державної  реєстрації  позбавляє  суб’єкта  господарювання
статусу  юридичної  особи  і  є  підставою  для  вилучення  його  з  державного
реєстру. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до
державного  реєстру  запису  про  припинення  його  діяльності.  Такий  запис
вноситься  після  затвердження  ліквідаційного  балансу  відповідно  до  вимог
цього Кодексу.
Згідно  із  ст. 60  Господарського  кодексу  ліквідація  суб’єкта
господарювання  здійснюється  ліквідаційною  комісією,  яка  утворюється
власниками  майна  суб’єкта  господарювання  чи  їх  представниками.
Ліквідацію  суб’єкта  господарювання  може  бути  також  покладено  на  орган
управління суб’єкта, що ліквідується.
Орган (особа),  який  прийняв  рішення  про  ліквідацію  суб’єкта
господарювання,  встановлює  порядок  і  визначає  строки  проведення
ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути
меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Стаття 306. Порядок нарахування та строки сплати податку
306.1.  Сільськогосподарські  товаровиробники  самостійно
обчислюють  суму  податку щороку  за  станом  на 1  січня  і  до 1  лютого
поточного  року  подають  відповідному  органу  державної  податкової   467
служби  за  місцезнаходженням  платника  податку  та  місцем
розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік
за  формою,  встановленою  у  порядку,  передбаченому  статтею 46  цього
Кодексу.
306.2.  Сплата  податку  проводиться  щомісяця  протягом
30  календарних  днів,  що  настають  за  останнім  календарним  днем
податкового (звітного)  місяця,  у  розмірі  третини  суми  податку,
визначеної  на  кожний  квартал  від  річної  суми  податку,  у  таких
розмірах:
а) у I кварталі − 10 відсотків;
б) у II кварталі − 10 відсотків;
в) у III кварталі − 50 відсотків;
г) у IV кварталі − 30 відсотків.
306.3. Платники податку, утворені протягом року шляхом  злиття,
приєднання  або  перетворення  у  звітному  податковому  періоді,  у  тому
числі за набуті ними площі нових земельних ділянок, уперше сплачують
податок протягом 30 календарних  днів місяця, що настає  за місяцем  їх
утворення (виникнення  права  на  земельну  ділянку),  а  надалі  −  у
порядку, визначеному пунктом 306.2 цієї статті.
306.4.  Платники  податку,  що  припиняються  шляхом  злиття,
приєднання,  перетворення,  поділу  у  податковому (звітному)  періоді,
зобов’язані  подати  у  період  до  їх  фактичного  припинення  органам
державної  податкової  служби  за  своїм  місцезнаходженням  та  місцем
розташування  земельних  ділянок  уточнену  податкову  декларацію  з
податку.
306.5.  Якщо  протягом  податкового (звітного)  періоду  у  платника
податку  змінилася  площа  сільськогосподарських  угідь  та/або  земель
водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або
користування, такий платник зобов’язаний:   468
уточнити  суму  податкових  зобов’язань  з  податку  на  період
починаючи  з  дати  набуття (втрати)  такого  права  до  останнього  дня
податкового (звітного) року;
подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним
періодом,  органам  державної  податкової  служби  за  місцезнаходженням
платника  податку  та  місцем  розташування  земельної  ділянки
декларацію  з  уточненою  інформацією  про  площу  земельної  ділянки,  а
також  відомості  про  наявність  земельних  ділянок  та  їх  нормативну
грошову оцінку.
306.6.  У  разі  якщо  платник  податку (орендодавець)  надає
сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в оренду іншому
платникові податку (орендарю), орендована площа земельних ділянок не
може  включатися  до  декларації  з  податку  орендаря,  а  враховується  у
такій декларації орендодавця.
306.7.  Якщо  платник  податку (орендар)  орендує
сільськогосподарські  угіддя  та/або  землі  водного  фонду  в  особи
(орендодавця),  яка  не  є  платником  податку,  орендована  площа
земельних ділянок включається до декларації з податку орендаря.
306.8.  Платники  податку  перераховують  в  установлений  строк
загальну  суму  коштів  на  відповідний  рахунок  місцевого  бюджету  за
місцем розташування земельної ділянки.

306.1. Відповідно до норм ст. 46 ПК податкова декларація, розрахунок
–  це  документ,  що  подається  платником  податків (у  тому  числі  його
відокремленим підрозділом у визначених випадках) контролюючому органу
у строки, встановлені Законом  і на підставі якого здійснюється нарахування
та/або сплата податкового зобов’язання.
Якщо  платник  податків  вважає,  що  форма  податкової  декларації,
визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його
податкові зобов’язання, всупереч нормам Кодексу з такого податку чи збору,   469
він  має  право  зазначити  цей  факт  у  спеціально  відведеному  місці  в
податковій  декларації.  У  разі  необхідності  платник  податків  може  подати
разом з такою податковою декларацією доповнення до декларації, складені за
довільною  формою,  що  вважатиметься  невід’ємною  частиною  податкової
декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.
Сільськогосподарські  товаровиробники  самостійно  обчислюють  суму
податку щороку  станом  на 1  січня  і  до 1  лютого  поточного  року  подають
відповідному  органу  державної  податкової  служби  за  місцезнаходженням
платника  податку  та  місцем  розташування  земельної  ділянки  податкову
декларацію  на  поточний  рік  за  формою,  встановленою  у  порядку,
передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
Форма  податкової  декларації  встановлюється  центральним  органом
державної  податкової  служби  за  погодженням  з Мінфіном.  У  такому  само
порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і
зборів,  що  є  обов’язковими  для  застосування  їх  платниками (податковими
агентами).
Податкові декларації подаються:
– органу  ДПС  за  місцем  знаходження  платника  податку –  на  основі
загальних  площ  сільськогосподарських  угідь  чи  земель  водного  фонду, що
перебувають у  власності  або  користуванні (в  тому числі на умовах оренди)
платника податку;
– органу  ДПС  за  місцем  розташування  земельної  ділянки –  стосовно
земельних  ділянок,  розташованих  у  межах  території  відповідного  органу
місцевого самоврядування.
Тобто, якщо у платника ФСП у власності  та/або користуванні, у  тому
числі на  умовах  оренди,  є  земельні  ділянки,  розташовані  в межах  території
декількох органів місцевого  самоврядування,  то, крім  загальної декларації  з
ФСП,  що  подається  за  місцем  розташування  платника  податку,  також
подаються окремі декларації з ФСП до органу ДПС за місцем розташування
таких земельних ділянок.    470
306.2. Сплата податку проводиться щомісяця, протягом 30 календарних
днів,  що  настають  за  останнім  календарним  днем  податкового (звітного)
місяця.
Щомісячний  платіж  визначається  у  розмірі  третини  суми  податку,
визначеної на кожний квартал від річної суми податку.
Поквартальна  розбивка  річної  суми  податку  відображає  специфіку
сільськогосподарського  виробництва:  у I  та  ІІ  кварталах –  по 10 %;  у III
кварталі – 50 %; у IV кварталі – 30 %.
306.3.-306.4. Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу припинення
діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації
(злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Реорганізація юридичних осіб можлива в таких формах.
Злиття –  об’єднання  двох  або  більше  юридичних  осіб  в  одну  нову
юридичну особу, при цьому такі юридичні особи припиняють своє існування
і передають  свої права  та обов’язки новоствореній юридичній особі. Злиття
передбачає об’єднання  активів декількох компаній  з метою створення нової
компанії.  У  разі  злиття  суб’єктів  господарювання  усі  майнові  права  та
обов’язки  кожного  з  них  переходять  до  суб’єкта  господарювання,  що
утворений внаслідок злиття.
Приєднання –  це  припинення  однієї  або  декількох  юридичних  осіб
шляхом  їх приєднання до  іншої юридичної особи. У разі приєднання одного
або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до
цього  останнього  переходять  усі  майнові  права  та  обов’язки  приєднаних
суб’єктів господарювання.
Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї
існуючої юридичної  особи (створення  дочірніх  підприємств,  відокремлення
структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті самі юридичні
права й обов’язки, що й головне підприємство. У разі виділення одного або
кількох  нових  суб’єктів  господарювання  до  кожного  з  них  переходять  за   471
роздільним  актом (балансом)  у  відповідних  частках  майнові  права  й
обов’язки реорганізованого суб’єкта.
Поділ – передбачає виникнення двох або більше нових юридичних осіб
шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє існування; при
цьому  новостворені  юридичні  особи  є  правонаступниками  у  частині,
обумовленою їх статутними фондами. У разі поділу суб’єкта господарювання
усі  його  майнові  права  й  обов’язки  переходять  за  роздільним  актом
(балансом)  у  відповідних  частках  до  кожного  з  нових  суб’єктів
господарювання, утворених внаслідок цього поділу.
Перетворення –  зміна юридичною  особою юридично-правової  форми
без  припинення  існування.  У  разі  перетворення  одного  суб’єкта
господарювання  в  інший  до  новоутвореного  суб’єкта  господарювання
переходять  усі  майнові  права  й  обов’язки  попереднього  суб’єкта
господарювання.
Платники  податку,  утворені  шляхом  злиття,  приєднання  або
перетворення  у  звітному  податковому  періоді  вперше  сплачують  податок
протягом 30 календарних днів місяця, що настає  за місяцем  їх утворення,  а
надалі – у загальному порядку, визначеному статтею 306.
Платники  податку,  що  припиняють  свою  діяльність  шляхом  злиття,
приєднання,  перетворення,  поділу  у  податковому (звітному)  періоді,
зобов’язані подати у період до їх фактичного припинення органам державної
податкової  служби  за  своїм  місцезнаходженням  та  місцем  розташування
земельних ділянок уточнену податкову декларацію з податку.
Сільськогосподарські підприємства, що створюються у формі поділу та
виділення, можуть  перейти  на  сплату ФСП  лише  з наступного  податкового
року.
306.5.  У  випадку,  якщо  у  платника  у  звітному  періоді  відбувається
зміна  площ  сільськогосподарських  угідь  та/або  земель  водного  фонду  у
зв’язку  з  набуттям (втратою)  на  них  права  власності  або  користування,  в
тому  числі  викликана  злиттям,  приєднанням,  перетворенням,  поділом,   472
виділенням, такий платник зобов’язаний здійснити уточнення сум податку на
період  з  дати  набуття (втрати)  відповідного  права  до  останнього  дня
податкового (звітного) року.
На  основі  такого  уточнення  платник  податку  повинен  протягом
двадцяти  календарних  днів  місяця,  що  настає  за  звітним  періодом,  подати
відповідні  декларації  з ФСП  до  органів  податкової  служби  за  своїм місцем
знаходження  та  місцем  розташування  земельних  ділянок.  Разом  із
уточненими даними про площу земельних угідь платник зобов’язаний також
надати  відомості  щодо  підстав  володіння (користування)  земельними
ділянками та їх нормативну грошову оцінку.
306.6.-306.7. Даними пунктами  визначено порядок  справляння ФСП  у
випадках передачі земельних угідь в оренду.
Особливості  оподаткування  залежать  від  податкового  статусу
орендодавця:
– якщо  земельні  угіддя  та/або  землі  водного  фонду  орендуються
платником  податку  в  особи (орендодавця),  яка  не  є  платником  податку,  то
орендована  площа  таких  земельних  ділянок  включається  до  декларації  з
податку орендаря;
– якщо передача земельних угідь та/або земель водного фонду в оренду
здійснюється платником податку (орендодавцем), то орендована площа таких
земельних  ділянок  враховується  у  декларації  орендодавця  і  не  може
включатися до декларації орендаря.
Отже, особливістю справляння ФСП є те, що у разі передачі земельних
угідь та/або земель водного фонду в оренду, орендодавець-платник ФСП, не
може делегувати обов’язок сплати податку орендарю.
306.8. ФСП сплачується на відповідний рахунок місцевого бюджету за
місцем  розташування  земельної  ділянки (а  не  місця  знаходження  платника
податку).
Відповідно до норм ст. 69 глави 11 Бюджетного кодексу від 08.07.2010
р.  № 2456  надходження  від  ФСП  включаються  до  доходів  місцевих   473
бюджетів,  що  не  враховуються  при  визначенні  обсягу  міжбюджетних
трансфертів.

Стаття 307. Особливості обкладення платників податку окремими
податками і зборами
307.1. Платники податку не є платниками таких податків і зборів:
а) податку на прибуток підприємств;
б)  земельного  податку (крім  земельного  податку  за  земельні
ділянки, що  не  використовуються  для  ведення  сільськогосподарського
товаровиробництва);
в) збору за спеціальне використання води;
г)  збору  за провадження деяких видів підприємницької діяльності
(у частині провадження торговельної діяльності).
307.2.  Податки  і  збори,  не  зазначені  у  пункті 307.1  цієї  статті,
сплачуються  платником  податку  в  порядку  і  розмірах,  установлених
цим  Кодексом,  а  єдиний  внесок  на  загальнообов’язкове  державне
соціальне страхування − в порядку, визначеному Законом України “Про
збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування”.

307.1. ФСП  як  спеціальний  податковий  режим  передбачає  особливий
порядок  оподаткування  доходів  від  ведення  сільськогосподарського
виробництва.
У першу чергу, його застосування передбачає відсутність необхідності
розрахувати  оподатковуваний  прибуток,  оскільки  платники  ФСП  не  є
платниками податку на прибуток, передбаченого розділом ІІІ ПК.
Це  стосується  і  будь-яких  різновидів  податку  на  прибуток,  зокрема
податку на дивіденди, передбаченого п. 153.3 ст. 153 розділу  ІІІ ПК. Даним
пунктом  визначено,  що  обов’язок  із  нарахування  та  сплати  податку  на
дивіденди  покладається  на  будь-якого  емітента  корпоративних  прав,  що  є   474
резидентом,  незалежно  від  того,  є  такий  емітент  або  отримувач  дивідендів
платником  податку  чи має  пільги  зі  сплати  податку. Водночас  обов’язок  із
нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток (податку на
дивіденди) не поширюється на суб’єктів господарювання, які перебувають на
спрощеній  системі оподаткування  або  є платниками ФСП  згідно  з розділом
XIV ПК.
Платники ФСП  звільняються  також  від  сплати  земельного  податку  за
земельні ділянки, що використовуються для ведення сільськогосподарського
виробництва.
Разом  з  тим  розділ  ХІІІ  ПК  має  назву «Плата  за  землю»  і  поряд  із
земельним  податком  містить  орендну  плату  за  землю  державної  та
комунальної  власності,  порядок  справляння  якої  визначено  ст. 288  даного
розділу ПК.
Даною  статтею,  зокрема,  встановлено, що підставою  для нарахування
орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно,  платники  ФСП  сплачуватимуть  орендну  плату  за  земельні
ділянки, орендовані в органів виконавчої влади та місцевого самоврядування
на загальних засадах – пільга на ці площі не поширюється.
Крім  того,  за  земельні  ділянки, що  не  використовуються  для  ведення
сільськогосподарського виробництва, платникам ФСП необхідно сплачувати
податок  у  загальному  порядку.  Зокрема,  залежно  від  місця  розташування
земельних ділянок (у межах населеного пункту, поза його межами) та факту
проведення  нормативної  грошової  оцінки  платникам  ФСП  необхідно
застосовувати такі норми:
– ст. 273 – за земельні ділянки, розміщені на землях лісогосподарського
призначення;
– ст. 274 –  за  земельні  ділянки, що  не  використовуються  для  ведення
сільськогосподарського  виробництва,  нормативну  грошову  оцінку  яких
проведено;   475
– ст. 275 – за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів,
у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено;
– ст. 277 – за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, зайнятих
господарськими  будівлями (спорудами),  що  розташовані  за  межами
населених пунктів та нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Збір  за  спеціальне  використання  води –  це  загальнодержавний  збір,
справляння якого передбачено п.п. 9.1.12 п. 9.1 ст. 9 ПК. Відповідно до п.п.
14.1.67 п. 14.1 ст. 14 «Визначення понять» ПК він справляється за спеціальне
використання:
а) води водних об’єктів;
б) води, отриманої від інших водокористувачів;
в) води без її вилучення з водних об’єктів для потреб гідроенергетики і
водного транспорту;
г) води для потреб рибництва.
Сільськогосподарські  товаровиробники  використовують  воду
переважно  для  зрошування,  а  рибницькі  господарства –  для  поповнення
водних об’єктів під час розведення риби та  інших водних живих ресурсів (у
тому числі для поповнення, яке пов’язане з втратами води на фільтрацію та
випаровування).
Порядок справляння збору регулюється розділом XVI ПК.
Збір  за  провадження  деяких  видів  підприємницької  діяльності –  сума
коштів,  що  сплачується  за  придбання  та  використання  торгового  патенту,
справляння  якої  передбачено  п.п. 10.2.1  п. 10.2  ст. 10 «Місцеві  податки  і
збори» ПК і регламентується розділом XII ПК.
Відповідно  до  ст. 267  розділу  ХІІ «Місцеві  податки  і  збори»
платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є
суб’єкти  господарювання (їх  відокремлені  підрозділи),  які  провадять  такі
види господарської діяльності:
а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;   476
б)  діяльність  з  надання  платних  побутових  послуг  за  переліком,
визначеним КМУ;
в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;
г)  діяльність  у  сфері  розваг (крім  проведення  державних  грошових
лотерей).
Звільнення платників ФСП  стосується лише  абзацу  а) п. 267.1  ст. 267
ПК  у  частині  придбання  торгового  патенту  для  здійснення  торговельної
діяльності у пунктах продажу товарів.
307.2.  Решта  податків  і  зборів (обов’язкових  платежів),  передбачених
статтями 9  та 10 ПК,  сплачуються платниками ФСП  у  загальному порядку,
передбаченому ПК.
Окремо  у  даному  пункті  згадується  про  необхідність  сплати  єдиного
соціального внеску відповідно до Закону від 08.07.2010 р. № 2464 «Про збір
та  облік  єдиного  внеску  на  загальнообов’язкове  державне  соціальне
страхування»,  що  набирає  чинності  з 1  січня 2011  року.  Таке  уточнення
зроблено з урахуванням того, що тривалий час (з 1999 по 2004 рр.) внески на
загальнообов’язкове  державне  соціальне  страхування  входили  до  складу
ФСП,  а  у 2005–2009  рр.  платники  ФСП  сплачували  внески  на
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за пониженою ставкою.

Стаття 308.  Порядок  набуття  та  скасування  статусу  платника
податку
308.1.  Сільськогосподарські  товаровиробники  для  набуття  і
підтвердження  статусу  платника  податку  подають  до 1  лютого
поточного року:
загальну  податкову  декларацію  з  податку  на  поточний  рік щодо
всієї  площі  земельних  ділянок,  з  яких  справляється  податок
(сільськогосподарських  угідь (ріллі,  сіножатей,  пасовищ,  багаторічних
насаджень),  та/або  земель  водного  фонду  внутрішніх  водойм (озер,   477
ставків та водосховищ), − органу державної податкової служби за своїм
місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);
звітну  податкову  декларацію  з  податку  на  поточний  рік  окремо
щодо кожної земельної ділянки − органу державної податкової служби за
місцем розташування такої земельної ділянки;
розрахунок  частки  сільськогосподарського  товаровиробництва  −
органам  державної  податкової  служби  за  своїм  місцезнаходженням
та/або  за  місцем  розташування  земельних  ділянок  за  формою,
затвердженою  центральним  органом  виконавчої  влади  з  питань
державної  аграрної  політики  за  погодженням  з  центральним  органом
державної податкової служби;
відомості (довідку)  про  наявність  земельних  ділянок  −  органам
державної  податкової  служби  за  своїм  місцезнаходженням  та/або  за
місцем розташування земельних ділянок.
У  відомості (довідці)  про  наявність  земельних  ділянок
зазначаються  відомості  про  кожний  документ,  що  встановлює  право
власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі  про
кожний договір оренди земельної частки (паю).
308.2.  Сільськогосподарські  товаровиробники,  утворені  протягом
року шляхом  злиття,  приєднання  або  перетворення,  подають  протягом
20  календарних  днів  місяця, що  настає  за  місяцем  його  утворення,  до
органів державної податкової  служби  за  своїм місцезнаходженням та  за
місцем розташування земельних ділянок декларацію з податку за період
від  дати  утворення  до  кінця  поточного  року  для  набуття  статусу
платника  податку,  а  також  усіх  прав  і  обов’язків  щодо  погашення
податкових  зобов’язань  або  боргів,  які  передані  йому  як
правонаступнику.
308.3.  Довідка  про  набуття  або  підтвердження  статусу  платника
податку  видається  протягом 10  робочих  днів  з  дати  подання   478
сільськогосподарським  товаровиробником  податкової  декларації  або
заяви  органом  державної  податкової  служби  за  місцезнаходженням
такого платника (місцем перебування на податковому обліку).
308.4.  Дохід  сільськогосподарського  товаровиробника,  отриманий
від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та
продуктів  її  переробки (крім  підакцизних  товарів,  за  винятком
виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 − 2204 30),
вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств
вторинного  виноробства,  які  використовують  такі  виноматеріали  для
виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:
реалізації  продукції  рослинництва,  що  вироблена (вирощена)  на
угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві
власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва,
виловленої (зібраної),  розведеної,  вирощеної  у  внутрішніх  водоймах
(озерах,  ставках  і  водосховищах),  та продуктів  її переробки на  власних
підприємствах;
реалізації  продукції  рослинництва  на  закритому  ґрунті  та
продуктів її переробки на власних підприємствах;
реалізації  продукції  тваринництва  і  птахівництва  та  продуктів  її
переробки на власних підприємствах;
реалізації  сільськогосподарської  продукції,  що  вироблена  із
сировини  власного  виробництва  на  давальницьких  умовах,  незалежно
від територіального розміщення переробного підприємства.
У  разі  якщо  сільськогосподарське  підприємство  утворюється
шляхом  злиття,  приєднання, перетворення,  поділу  або  виділення,  у  рік
такого  утворення  до  суми,  отриманої  від  реалізації
сільськогосподарської  продукції  власного  виробництва  та  продуктів  її
переробки (крім  підакцизних  товарів,  за  винятком  виноматеріалів
виноградних (коди  згідно  з УКТ ЗЕД 2204 29 − 2204 30), вироблених на
підприємствах  первинного  виноробства  для  підприємств  вторинного   479
виноробства, які  використовують  такі виноматеріали  для виробництва
готової  продукції,  включаються  також  доходи,  отримані  протягом
останнього податкового (звітного) періоду від надання супутніх послуг:
послуги  із  збирання  врожаю,  його  брикетування,  складування,
пакування  та  підготовки  продукції  до  збуту (сушіння,  обрізування,
сортування, очистка, розмелювання, дезінфекція (за наявності ліцензії),
силосування,  охолодження),  які  надаються  покупцю  такої  продукції
сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності
на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);
послуги  з  догляду  за  худобою  і птицею, які надаються  її покупцю
сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності
на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);
послуги  із  зберігання  сільськогосподарської  продукції,  які
надаються  її  покупцю  сільгосппідприємством-виробником (з  моменту
набуття  права  власності  на  таку  продукцію  за  договором  до  дати  її
фактичної передачі покупцю);
послуги  з  відгодівлі  та  забою  свійської  худоби  і  птиці,  які
надаються  її  покупцю  сільгосппідприємством-виробником (з  моменту
набуття права власності на таку продукцію до дати її фактичної передачі
покупцю).
308.5. Якщо  платники  податку  не можуть  виконати  вимогу щодо
75-відсоткового  критерію  частки  сільськогосподарського
товаровиробництва  у  зв’язку  із  виникненням  обставин  непереборної
сили  у  попередньому  податковому (звітному)  році,  до  таких  платників
податку  в  наступному  податковому (звітному)  році  не  застосовується
вимога,  згідно  з  якою  частка  сільськогосподарського
товаровиробництва  повинна  дорівнювати  або  перевищувати 75
відсотків.
Такі  платники  податку  для  підтвердження  статусу  платника
податку  подають  податкову  декларацію  разом  із  рішенням  Верховної   480
Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад про наявність обставин
непереборної  сили  та  перелік  суб’єктів  господарювання,  що
постраждали внаслідок таких обставин.
308.6.  Реєстрація  сільськогосподарського  товаровиробника
платником податку скасовується:
308.6.1.  у  разі  подання  платником  податку  письмової  заяви щодо
добровільного зняття з такої реєстрації;
308.6.2. за рішенням органу державної податкової служби:
а) якщо такий платник податку ліквідується, у тому числі шляхом
злиття, приєднання або перетворення;
б) у разі встановлення  за результатами документальної перевірки
недотримання  платником  податку  положень  статті 301  цієї  глави. При
цьому такий платник податку зобов’язаний перейти до сплати податків
за  загальною  системою  оподаткування починаючи  з наступного місяця
після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

308.  Дана  стаття  регламентує  порядок  подачі  податкової  звітності,  в
тому числі з метою підтвердження статусу платника ФСП.
308.1.  Нормами  цього  пункту  передбачено,  що  з  метою  набуття  та
підтвердження (в подальшому)  статусу платника ФСП  сільськогосподарські
підприємства повинні представити такі документи:
– загальну  податкову  декларацію  з  податку щодо  всієї  наявної  площі
земельних  ділянок,  з  яких  справляється  ФСП, –  така  загальна  декларація
подається органу ДПС за місцем знаходження платника (місцем перебування
його на податковому обліку);
– звітні  податкові  декларації  окремо  по  земельних  ділянках,
розміщених  на  землях  різних  територіальних  громад, –  органам  ДПС  за
місцем розташування таких земельних ділянок;   481
– розрахунок  частки  сільськогосподарського  товаровиробництва –
органам  ДПС  за  своїм  місцезнаходженням  і  за  місцем  розташування
земельних ділянок.
Форма  такого  розрахунку  затверджується  Мінагрополітики  за
погодженням з ДПАУ;
–  довідки  з  районних  відділів  земельних  ресурсів  про  наявність
земельних  ділянок  у  володінні (користуванні)  такого  платника  станом  на 1
січня  поточного  року  та  їх  грошову  оцінку –  органам  ДПС  за  своїм
місцезнаходженням і за місцем розташування земельних ділянок. У довідках
зазначаються  також  відомості  щодо  права  власності  або  користування
зазначеними  земельними  ділянками (в  тому  числі  і  на  підставі  договорів
оренди  земельних  ділянок (паїв) –  у  розрізі  кожного  документа,  що
встановлює право власності або користування земельними ділянками.
Граничний  термін  подачі  відповідних  документів –  до 1  лютого
поточного  року,  що  відповідає  терміну  подачі  податкової  декларації  із
земельного податку відповідно до ст. 286 розділу ХІІІ «Плата за землю» ПК.
308.2. У разі якщо сільськогосподарські товаровиробники утворюються
протягом  року  шляхом  злиття,  приєднання  або  перетворення,  то  такі
новоутворені платники ФСП протягом 20 календарних днів місяця, що настає
за  місяцем  утворення,  повинні  подати  до  органів  ДПС  за  своїм
місцезнаходженням і за місцем розташування земельних ділянок декларації з
податку,  складену  на  період  від  дати  утворення  до  кінця  поточного
податкового  року.  Подання  декларації  необхідне  для  набуття  статусу
платника податку,  а  також набуття усіх прав  та обов’язків щодо погашення
податкових зобов’язань або боргів, переданих йому як правонаступнику.
308.3. Податковий  орган  за  місцем  податкової  реєстрації  платника  за
результатами опрацювання представленої податкової декларації протягом 10
робочих  днів  з  дати  її (заяви  чи  декларації)  реєстрації  зобов’язаний  надати
платнику довідку про набуття чи підтвердження статусу платника ФСП  або
ж вмотивоване рішення про відмову у наданні такого статусу.    482
308.4.  У  даному  пункті  визначено  склад  доходів
сільськогосподарського  товаровиробника  від  реалізації
сільськогосподарської  продукції  власного  виробництва  та  продуктів  її
переробки,  що  використовуються  при  розрахунку  частки
сільськогосподарського товаровиробництва.
До них включаються такі види доходів:
– від  реалізації  продукції  рослинництва,  виробленої (вирощеної)  на
угіддях,  які  належать  платнику ФСП  на  праві  власності  або  надані  йому  в
користування,  та  продуктів  її  переробки  на  власних  підприємствах
(виробничих потужностях);
– від реалізації продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної,
вирощеної  у  внутрішніх  водоймах (озерах,  ставках  і  водосховищах)  і
продуктів її переробки на власних підприємствах;
– від  реалізації  продукції  рослинництва  на  закритому  ґрунті  та
продуктів її переробки на власних підприємствах;
– від  реалізації  продукції  тваринництва  і  птахівництва  та  продуктів  її
переробки на власних підприємствах;
– від  реалізації  сільськогосподарської  продукції,  виробленої  із
сировини  власного  виробництва  на  давальницьких  умовах,  незалежно  від
територіального розміщення переробного підприємства.
Відповідно  до  наказу  Держкомстату  від 26.12.2005  № 375
«Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009:2005 перероблення – це
технологічний процес, здійснення якого змінює форму, властивості або склад
сировини,  напівфабрикатів  або,  в  окремих  випадках,  готової  продукції  з
метою  отримання  нової  продукції. Продукти переробки –  це  продукція, що
утворилася внаслідок виконання операцій з переробки товарів.
До  складу  доходів,  отриманих  від  реалізації  сільськогосподарської
продукції  власного  виробництва  та продуктів  її переробки, не  включаються
доходи  від  реалізації  підакцизних  товарів,  за  винятком  виноматеріалів
виноградних (коди  згідно  з  УКТЗЕД 2204 29 – 2204 30),  вироблених  на   483
підприємствах  первинного  виноробства  для  підприємств  вторинного
виноробства,  які  використовують  такі  виноматеріали  для  виробництва
готової продукції.
Відповідно  до  наказу  Міністерства  аграрної  політики  України  від
22.10.2009 р. № 752 «Про затвердження Розрахунку питомої ваги доходу від
реалізації  сільськогосподарської  продукції  власного  виробництва  та
продуктів  її  переробки  в  загальній  сумі  валового  доходу  підприємства  за
попередній  звітний (податковий) рік», який  застосовувався у 2010 році, при
розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва загальна сума
валового доходу підприємства (сума, що знаходиться в знаменнику формули)
зменшувалась на такі суми:
– отримані з державного бюджету кошти фінансової підтримки;
– доходи, отримані  від реалізованої  іноземної  валюти,  яка  спрямована
на розвиток сільськогосподарського виробництва;
– доходи  від  первісного  визнання  та  від  зміни  вартості  біологічних
активів  і  сільськогосподарської  продукції,  які  обліковуються  за
справедливою вартістю;
– доходи,  отримані  від  реалізації  основних  засобів, що  перебували  на
балансі  підприємства  більше 24 місяців  до місяця,  у  якому  здійснюється  їх
продаж;
– доходи  від  списаної  кредиторської  заборгованості,  що  виникла  під
час операційного циклу після закінчення строку позовної давності.
Сільськогосподарські  підприємства,  утворені  шляхом  злиття,
приєднання, перетворення, поділу або виділення, у рік такого утворення при
розрахунку  частки  сільськогосподарського  товаровиробництва  до  складу
доходів,  отриманих  від  реалізації  сільськогосподарської  продукції  власного
виробництва  та  продуктів  її  переробки,  можуть  включити  також  доходи,
отримані  протягом  останнього  податкового (звітного)  періоду  від  надання
супутніх послуг, а саме:   484
послуг із збирання врожаю, його брикетування, складування, пакування
та підготовки продукції до збуту (сушіння, обрізування, сортування, очистка,
розмелювання,  дезінфекція (за  наявності  ліцензії),  силосування,
охолодження),  які  надаються  покупцю  такої  продукції
сільгосппідприємством-виробником (з  моменту  набуття  права  власності  на
таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);
послуг  з  догляду  за  худобою  і  птицею,  які  надаються  її  покупцю
сільгосппідприємством-виробником (з  моменту  набуття  права  власності  на
таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);
послуг  із  зберігання  сільськогосподарської продукції,  які надаються  її
покупцю  сільгосппідприємством-виробником (з  моменту  набуття  права
власності  на  таку  продукцію  за  договором  до  дати  її  фактичної  передачі
покупцю);
послуг  з відгодівлі та  забою свійської худоби  і птиці, які надаються  її
покупцю  сільгосппідприємством-виробником (з  моменту  набуття  права
власності на таку продукцію до дати її фактичної передачі покупцю).
308.5. У  даному  пункті  обумовлені  випадки  настання форс-мажорних
обставин.  Зокрема,  якщо  внаслідок  дії  обставин  непереборної  сили  у
попередньому  році  платник  ФСП  не  може  виконати  вимогу  щодо 75-
відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва, до
нього така вимога не застосовується.
Для  підтвердження  статусу  платника  податку  такі  підприємства
подають  податкову  декларацію  разом  із  рішенням  Верховної  Ради
Автономної  Республіки  Крим,  обласних  рад  про  наявність  обставин
непереборної сили та переліком суб’єктів  господарювання, що постраждали
внаслідок таких обставин.
308.6.  Даний  підпункт  визначає  умови  зняття  з  реєстрації  платників
ФСП. Зазначене зняття відбувається внаслідок таких обставин:
– у разі подання відповідної заяви самим платником;
– у разі ліквідації підприємства;   485
– у  разі  виявлення  за  результатами  податкової  перевірки  порушень
вимог  щодо  наявності  підстав  для  реєстрації  такого  суб’єкта  платником
ФСП.
В останньому випадку платник ФСП зобов’язаний перейти на загальну
систему  оподаткування,  починаючи  з  наступного  місяця,  після  місяця,  у
якому було встановлено таке порушення.

Стаття 309. Відповідальність платників податку
309.1.  У  разі  якщо  у  податковому (звітному)  році  частка
сільськогосподарського  товаровиробництва  становить  менш  як
75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник сплачує податки у
наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.
309.2.  Платники  податку  несуть  відповідальність  відповідно  до
цього  Кодексу  за  правильність  обчислення,  своєчасність  подання
податкових декларацій та сплати сум податку.

309.1.  Якщо  у  звітному  податковому  році  у  платника  ФСП  частка
сільськогосподарського товаровиробництва становить менше необхідних для
підтвердження  статусу  платника  ФСП 75 %,  то  з  наступного  року  він
сплачуватиме податки на загальних засадах.
309.2.  Платники  ФСП  несуть  відповідальність,  відповідно  до
Податкового  кодексу,  за  правильність  обчислення,  своєчасність  подання
податкових декларацій та сплати сум ФСП.
486
ГЛАВА 3. ЗБІР У ВИГЛЯДІ ЦІЛЬОВОЇ НАДБАВКИ
ДО ДІЮЧОГО ТАРИФУ НА ЕЛЕКТРИЧНУ І ТЕПЛОВУ ЕНЕРГІЮ,
КРІМ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ, ВИРОБЛЕНОЇ КВАЛІФІКОВАНИМИ
КОГЕНЕРАЦІЙНИМИ УСТАНОВКАМИ

Даний  збір  віднесено  до  загальнодержавних  зборів  відповідно  до  статті
9.1.19 Податкового кодексу України.

Стаття 310. Платники збору

310.1.  Платниками  збору  є  оптовий  постачальник  електричної
енергії  та  виробники  електричної  енергії,  які мають  ліцензію  на  право
здійснення  підприємницької  діяльності  з  виробництва  електричної
енергії  і  продають  її  поза  оптовим  ринком  електричної  енергії,  та
теплової енергії (далі − юридичні особи).

Коментована  стаття  визначає  перелік  платників  збору  у  вигляді
цільової  надбавки  до  діючого  тарифу  на  електричну  і  теплову  енергію.
Відповідно  до  діючого  законодавства  платниками  цього  збору  є  оптовий
постачальник  електричної  енергії ДП «Енергоринок»,  та юридичні  особи –
виробники  електричної  енергії,  що  мають  ліцензію  на  право  здійснення
підприємницької діяльності  з виробництва електричної енергії  і продають  її
поза оптовим ринком електроенергії, та виробники теплової енергії.

Стаття 311. Об’єкт оподаткування збором
311.1. Об’єктом оподаткування збором є:
а)  для  оптового  постачальника  електричної  енергії  −  вартість
відпущеної  електричної  енергії  без  урахування  податку  на  додану
вартість;   487
б)  для юридичних  осіб  −  вартість  відпущеної  електричної  енергії,
що  продається  поза  оптовим  ринком  електричної  енергії,  зменшена  на
вартість  електричної  енергії,  виробленої  кваліфікованими
когенераційними установками та/або  з відновлюваних джерел енергії, а
для  гідроенергії  −  виключно  у  частині  виробленої  малими
гідроелектростанціями без урахування податку на додану вартість.

Коментована  стаття  визначає  об’єкти  обчислення  збору  у  вигляді
цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію. Згідно
з  даною  статтею  до  об’єктів,  з  яких  стягується  даний  збір,  відноситься  вся
вартість електроенергії, що відпускається у продаж оптовим постачальником
електричної  енергії,  а  для  юридичних  осіб –  вартість  виробленої  та
відпущеної  електричної  енергії,  яка  продається  поза  оптовим  ринком
електроенергії,  та  вартість  теплової  енергії,  за  винятком  електроенергії, що
кваліфікованими  когенераційними  установками  та/або  з  відновлюваних
джерел  енергії,  а для  гідроенергії –  виключно у частині  виробленої малими
гідроелектростанціями. Юридичні особи – виробники електричної енергії на
малих  гідроелектростанціях  спрямовують  кошти  у  розмірі  збору  у  вигляді
цільової  надбавки  до  діючого  тарифу  на  електричну  і  теплову  енергію  на
будівництво  нових  та  реконструкцію  і  модернізацію  діючих  малих
гідроелектростанцій.  При  визначенні  суми,  що  є  об’єктом  оподаткування
даним збором, сума податку на додану вартість не враховується.

Стаття 312. Ставки збору
312.1.  Ставка  збору  становить 3  відсотки  від  вартості  фактично
відпущеної платником збору електричної енергії без урахування податку
на додану вартість.

Коментована  стаття  регулює  питання  щодо  визначення  величини
ставки збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і   488
теплову енергію, який, відповідно до даного Кодексу, стягується з оптового
постачальника  електричної  енергії –  ДП «Енергоринок»  та  виробників
електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької
діяльності  з  виробництва  електричної  енергії  і  продають  її  поза  оптовим
ринком  електричної  енергії,  та  теплової  енергії,  у  встановленому  порядку.
Відповідно  до  цієї  статті  ставка  даного  збору  становить 3  відсотки  від
фактично  відпущеної  платником  даного  збору  електричної  енергії.  При
цьому  до  суми  такої  електроенергії  не  включається  податок  на  додану
вартість. Оптовий постачальник електроенергії – ДП «Енергоринок» сплачує
даний  збір  у  розмірі 3 %  на  загальних  підставах,  як  і  інші  учасники  ринку
електроенергії, що повинні сплачувати цей збір.

Стаття 313. Порядок обчислення і сплати збору
313.1.  Базовий  податковий (звітний)  період  для  збору  дорівнює
календарному місяцю.
313.2.  Податкові  декларації  збору  подаються  платниками  збору
органам державної податкової служби у строки, визначені для місячного
податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.
313.3.  Форма  податкової  декларації  встановлюється  у  порядку,
передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
313.4.  Податкове  зобов’язання  із  збору  за  базовий  податковий
(звітний)  період  визначається  виходячи  з  ставки  збору  і  вартості
фактично  відпущеної  електричної  енергії,  за  виключенням  вартості
електричної  енергії,  виробленої  кваліфікованими  когенераційними
установками і малими гідроелектростанціями потужністю до 20 МВт.
313.5. Юридичні  особи − виробники  електричної  енергії на малих
гідроелектростанціях  потужністю  до 20  МВт  спрямовують  кошти  у
розмірі  збору  на  будівництво  нових  та  реконструкцію  і  модернізацію
діючих малих гідроелектростанцій потужністю до 20 МВт.   489
Контроль  за  цільовим  використанням  таких  коштів  здійснює
орган державного регулювання діяльності в електроенергетиці.
313.6. Збір  сплачується платниками  збору у  строки, визначені для
місячного  податкового (звітного)  періоду,  за  місцем  податкової
реєстрації.

Коментована  стаття  регулює  питання  стосовно  порядку  обчислення
величини  та  процедури  сплати  даного  збору.  Ця  стаття  містить  у  собі
декілька складових, що розкривають питання щодо його обчислення і сплати.
313.1.  Відповідно  до  даної  статті  базовим  податковим (звітним)
періодом  для  нарахування  і  сплати  даного  збору  є  проміжок  часу,  що
становить  один  календарний місяць. Відповідно  до цього  визначається  база
оподаткування,  що  включає  в  себе  відповідні  обсяги  реалізованої
електричної енергії протягом звітного календарного місяця.
313.2. Відповідно до даної статті суб’єкти господарювання – платники
даного  збору,  зобов’язані  подавати  відповідні  податкові  декларації  з  цього
збору,  у  яких  вказується  сума  збору,  нарахована  у  звітному  податковому
періоді.  Такі  декларації  подаються  платниками  збору  органам  державної
податкової служби у строки, визначені для місячного податкового (звітного)
періоду, за місцем податкової реєстрації.
313.3. Відповідно до цієї статті форма податкової декларації, за даним
збором,  встановлюється  в  порядку,  який  передбачений  у  статті 46  даного
Кодексу,  що  регулює  питання,  які  стосуються  податкових  декларацій.
Відповідно  до  цієї  статті  форма  податкової  декларації,  за  даним  збором,
встановлюється центральним органом державної податкової служби, яким на
сьогодні  є Державна  податкова  адміністрація України,  та  затверджується  її
відповідним наказом.
313.4.  Відповідно  до  даної  статті  розмір  податкового  зобов’язання  із
збору  за  базовий  податковий (звітний)  період, що  визначений  статтею 313
Податкового  кодексу,  визначається,  виходячи  із  законодавчо  встановленої   490
ставки  збору  і  вартості  фактично  відпущеної  електричної  енергії,  без
урахування ПДВ.
313.5.  Відповідно  до  даної  статті  кошти  у  розмірі  збору,  що  мали  б
сплачувати  юридичні  особи –  виробники  електричної  енергії  на  малих
гідроелектростанціях, спрямовують на будівництво нових та реконструкцію і
модернізацію  таких  діючих  малих  гідроелектростанцій.  Дані  кошти  не
перераховуються  до  державного  бюджету,  а  залишаються  на  підприємстві,
проте  мають  строге  цільове  призначення  і  не  можуть  бути  використані  на
інші,  не  передбачені  даною  статтею  цілі.  Контроль  за  цільовим
використанням  таких  коштів  здійснює  орган  державного  регулювання
діяльності  в  електроенергетиці,  яким  на  сьогодні  є  Національна  комісія
регулювання  електроенергетики  в  Україні (НРКЕ).  У  разі  виявлення  цим
органом  порушень  стосовно  нецільового  використання  коштів  юридичною
особою, що має на них право, така особа несе відповідальність відповідно до
чинного законодавства.
313.6.  Відповідно  до  даної  статті  платники  даного  збору  повинні
сплачувати  його  у  строки,  визначені  для  місячного  податкового (звітного)
періоду,  тобто  протягом 20  днів,  наступних  за  останнім  днем  звітного
місячного  періоду,  за  місцем  податкової  реєстрації.  Виробники
електроенергії  здійснюють  перерахування  коштів  даного  збору  на  рахунки,
відкриті  у  відповідних  управліннях  Держказначейства  у  встановленому
Законом  порядку.  Платники  збору  несуть  відповідальність  за  правильність
обчислення,  своєчасність  подання  розрахунків,  повну  і  своєчасну  сплату
збору згідно із законодавством. Не внесені своєчасно суми збору стягуються
з  платників  у  встановленому  законодавством  порядку.  За  порушення  цієї
норми порушники несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
491
ГЛАВА 4. ЗБІР У ВИГЛЯДІ ЦІЛЬОВОЇ НАДБАВКИ
ДО ДІЮЧОГО ТАРИФУ НА ПРИРОДНИЙ ГАЗ
ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ УСІХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ

Даний  збір  віднесено  до  загальнодержавних  зборів  відповідно  до  статті
9.1.19 Податкового кодексу України.

Стаття 314. Платники збору
314.1.  Платниками  збору  є  суб’єкти  господарювання  та  їх
відокремлені  підрозділи,  які  провадять  діяльність  з  постачання
природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.

314.1. Відповідно до п. 19 ст. 1 Закону України від 8 липня 2010 року №
2467-VI
111
«Про  засади функціонування  ринку природного  газу» природний
газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих
товщ – це корисна копалина, яка є сумішшю вуглеводнів та невуглеводневих
компонентів,  перебуває  у  газоподібному  стані  за  стандартних  умов (тиск –
760 мм рт. ст. і температура – 20°С) і є товарною продукцією.
З  метою  застосування  терміна «постачання  товарів»  природний  газ
вважається товаром.
Відповідно до п. 18 ст. 1 Закону України112
постачання природного газу –
це  господарська  діяльність  на  ринку  природного  газу,  що  підлягає
ліцензуванню  і  полягає  в  наданні  послуг  та  пов’язана  з  реалізацією
природного  газу  безпосередньо  споживачам  на  підставі  укладених  з  ними
договорів.
Статтею 12  цього  ж  Закону  визначено  порядок  постачання  природного
газу.

111
Закон України від 8 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» //
Офіційний вісник України. – 2010. – № 55. – 30 липня.
112
Закон України від 8 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» //
Офіційний вісник України. – 2010. – № 55. – 30 липня.   492
Постачання  природного  газу  здійснюється  відповідно  до  договору,  за
яким  постачальник  зобов’язується  поставити  споживачеві  природний  газ,
якісні  характеристики  якого  визначено  стандартами,  в  обсязі  та  порядку,
передбачених  договором,  а  споживач  зобов’язується  сплачувати  вартість
прийнятого  природного  газу  в  розмірі,  строки  та  порядку,  передбачених
договором.
Обов’язкові  умови  договору  між  гарантованим  постачальником  та
споживачем  природного  газу  за  регульованим  тарифом  встановлюються  в
типовому договорі про постачання природного газу.
Згідно  з  абзацом  восьмим  пункту 1.3  статті 1  Ліцензійних  умов
провадження  господарської  діяльності  з  постачання  природного  газу  за
регульованим  тарифом,  затверджених  постановою  НКРЕ  від 13  січня 2010
року № 11113
та погоджених наказом Державного комітету України з питань
регуляторної  політики  та  підприємництва,  договір  на  постачання  газу –
письмова домовленість двох сторін (ліцензіата та споживача), згідно з якою
ліцензіат  зобов’язується  забезпечити  споживача  газом,  а  споживач
зобов’язується  сплатити  за  нього  ціну,  встановлену  відповідно  до
законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 року № 938114

«Про  затвердження  Типового  договору  про  надання  населенню  послуг  з
газопостачання  та  внесення  змін  до  постанови  Кабінету Міністрів  України
від 9  грудня 1999  р. № 2246»  затверджено  Типовий  договір  про  надання
населенню послуг з газопостачання. Договір підписується газопостачальним
підприємством і споживачем протягом 14 календарних днів з дня отримання
відповідної заяви від споживача.

113
Ліцензійні умови провадження  господарської діяльності  з постачання природного  газу  за регульованим
тарифом, затверджені постановою НКРЕ від 13 січня 2010 року № 11 // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 14. – 26
січня.
114
Постанова  Кабінету  Міністрів  України  від 5  липня 2006  року  № 938 «Про  затвердження  Типового
договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів
України від 9 грудня 1999 р. № 2246» // Офіційний вісник України. – 2006. – № 27. – 19 липня.   493
Постановою  Кабінету  Міністрів  України  від 7  жовтня 2009  року  №
1087115
«Про  затвердження  Типового  договору  про  постачання  природного
газу  підприємствам  теплоенергетики  на  виробництво  теплової  енергії  для
надання  населенню  послуг  з  централізованого  опалення  та  постачання
гарячої води», затверджено Типовий договір про постачання природного газу
підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання
населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він
заснований  на  державному  замовленні,  виконання  якого  є  обов’язком  для
суб’єкта господарювання у випадках, передбачених Законом, або існує пряма
вказівка  Закону  щодо  обов’язковості  укладення  договору  для  певних
категорій суб’єктів  господарювання чи органів державної влади  або органів
місцевого самоврядування.
У разі якщо для створення можливості постачання електроенергії, газу за
технічними  умовами  постачальника  за  рахунок  споживача (інвестора,
забудовника)  або  його  силами  збудовані  додаткові  мережі (об’єкти),  у
договорах  про  постачання  зазначеної  продукції (послуг)  передбачаються
передача  збудованих  мереж (об’єктів)  постачальнику  і  відшкодування
забудовнику, інвестору витрат на їх будівництво.
Господарські  договори  укладаються  за  правилами,  встановленими
Цивільним кодексом України116
, іншими нормативно-правовими актами щодо
окремих видів договорів.
При  постачанні  природного  газу  за  договором  комісії  потрібно
використовувати  норми  Цивільного  кодексу  України.  Так,  відповідно  до
глави 69  Цивільного  кодексу  України  за  договором  комісії  одна  сторона
(комісіонер)  зобов’язується  за  дорученням  другої  сторони (комітента)  за

115
Постанова  Кабінету Міністрів України  від 7  жовтня 2009  року № 1087 «Про  затвердження  Типового
договору про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії
для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» // Урядовий кур’єр.
– 2009. – № 192. – 17 жовтня.
116
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11.
– 28 березня.   494
плату  вчинити  один  або  кілька  правочинів  від  свого  імені,  але  за  рахунок
комітента.  Істотними  умовами  договору  комісії,  за  якими  комісіонер
зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Поняття «комісійної  плати»  як  суми,  що  сплачується  однією  із  сторін
договору про комісію  іншій, яка зобов’язалася за дорученням, за плату та за
рахунок першої сторони (комітента) вчинити один або декілька правочинів, є
поняттям,  що  використовується  у  цивільному  законодавстві  в  частині
зобов’язального  права.  При  цьому,  як  визначено  статтею 509  Цивільного
кодексу  України, «зобов’язанням  є  правовідношення,  в  яких  одна  сторона
(боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну
дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)
або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати  від боржника
виконання  його  обов’язку»  і  виникають  з  підстав,  визначених  статтею 11
вказаного Кодексу, наприклад договорів.
Враховуючи  наведене,  вартість  обсягів  природного  газу  пов’язана  із
зобов’язаннями  з  передачі майна –  відпуск  обсягів  природного  газу  кожній
категорії  споживачів  у  звітному періоді,  тоді  як  дії, пов’язані  з  виконанням
договору комісії, належать до зобов’язань з надання послуги.
Зважаючи  на  викладене,  при  реалізації  газу  кінцевому  споживачу  за
договором комісії власником природного газу є комітент, який і є платником
збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ.

Стаття 315. Об’єкт оподаткування збором
315.1. Об’єктом оподаткування збором є вартість природного газу в
обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка
визначається  на  підставі  актів  приймання-передачі  газу,  підписаних
платником  та  відповідним  споживачем (для  населення  −  на  підставі
облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу.
495
Статтею 11  Закону  України «Про  засади  функціонування  ринку
природного газу»117
визначено порядок обліку природного газу.
Облік  природного  газу,  у  тому  числі  комерційний (приладовий),
здійснюється  з  метою  отримання  та  реєстрації  достовірної  інформації  про
обсяги  і якість природного газу під час його видобування, транспортування,
розподілу, постачання, зберігання та споживання.
Комерційний (приладовий) облік природного  газу  здійснюється  з метою
визначення  за  допомогою  вузла  обліку  природного  газу  обсягів  його
споживання  та/або  реалізації,  на  підставі  яких  проводяться
взаєморозрахунки.
Відпуск  природного  газу  споживачам  здійснюється  за  умови  наявності
вузла обліку природного газу, крім населення, яке у разі відсутності приладів
обліку  природного  газу  споживає  газ  за  нормами,  встановленими
законодавством.
Вузлом  обліку  природного  газу  є  сукупність  засобів  вимірювальної
техніки  та  допоміжних  засобів,  призначених  для  вимірювання  у  робочих
умовах,  реєстрації,  збереження  результатів  вимірювання  та  розрахунків
об’єму газу, приведеного до стандартних умов.
Вимоги  до  складових  частин  вузла  обліку  природного  газу,  правил
експлуатації  приладів  обліку,  порядку  вимірювання  його  обсягів  та
визначення  якості,  а  також  порядок  приймання-передачі  визначаються
технічними  регламентами  та  нормами,  правилами  і  стандартами  в  галузі
постачання  природного  газу,  які  встановлюються  і  затверджуються
центральним  органом  виконавчої  влади  з  питань  забезпечення  реалізації
державної політики в нафтогазовому комплексі.
У  разі  використання  показувальних  або  реєструвальних  засобів
вимірювальної техніки (ЗВТ) розрахунки об’єму газу повинні заноситися до
журналу обліку газу.

117
Закон України від 8 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» //
Офіційний вісник України. – 2010. – № 55. – 30 липня.   496
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2009 року
№ 1087118
«Про затвердження Типового договору про постачання природного
газу  підприємствам  теплоенергетики  на  виробництво  теплової  енергії  для
надання  населенню  послуг  з  централізованого  опалення  та  постачання
гарячої  води»  документом,  що  підтверджує  відпущення  природного  газу
споживачам, є двосторонній актом приймання-передачі природного газу.
В  акті  зазначається  фактичний  обсяг  спожитого  покупцем  природного
газу.  На  підставі  акта  приймання-передачі  постачальник  і  покупець
складають комерційний акт приймання-передачі природного газу, спожитого
покупцем, в якому зазначаються ціна та загальна вартість природного газу.
Покупець  зобов’язується  не  пізніше  ніж 5  числа  місяця,  що  настає  за
місяцем постачання природного газу, подати постачальникові для підписання
по два примірники акта приймання-передачі і комерційного акта приймання-
передачі  природного  газу,  підписані  та  скріплені  печаткою  покупця  та
погоджені з газотранспортним підприємством.
Постачальник зобов’язується не пізніше ніж 12 числа місяця, що настає за
місяцем  постачання  природного  газу,  повернути  покупцеві  по  одному
примірнику  акта  приймання-передачі  і  комерційного  акта  приймання-
передачі  природного  газу,  підписаному  та  скріпленому  печаткою
постачальника.
Для  складання  зазначеного  акта  необхідно  виконати  розрахунок
пропорційного перераховування обсягу теплової енергії, отриманої окремим
споживачем, в обсяг газу, використаного на її вироблення.
Розрахунки  населенням  за  надані  послуги  з  газопостачання  можуть
провадитися: за розрахунковими книжками; за платіжними документами, які
виписуються  газопостачальним  підприємством (пункт 12  Постанови

118
Постанова  Кабінету Міністрів України  від 7  жовтня 2009  року № 1087 «Про  затвердження  Типового
договору про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії
для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» // Урядовий кур’єр.
– 2009. – № 192. – 17 жовтня.   497
Кабінету  Міністрів  України  від 9  грудня 1999  року  № 2246119
«Про
затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання»).
При  поставці  природного  газу  населенню  за  наявності  лічильника  газу
розрахунок  за  надані  послуги  проводиться  за  встановленими  цінами  на
підставі фактичних показань лічильника.
За  наявності  будинкових  або  на  групу  будинків  лічильників  газу
розрахунок  за  надані  послуги  з  газопостачання  проводиться  за
встановленими  цінами  відповідно  до  Тимчасового  положення  про  порядок
проведення  розрахунків  за  надання  населенню  послуг  з  газопостачання  в
умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу
будинків),  затвердженого  постановою  Кабінету  Міністрів  України  від 16
травня 2002 року № 620.
120

За відсутності лічильника газу розрахунок за надані послуги проводиться
за встановленими тарифами (цінами) відповідно до норм споживання.
У разі отримання субсидії та/або пільг з оплати природного (скрапленого)
газу  споживач  вносить  плату  за  надані  послуги  з  газопостачання  в
установленому законодавством порядку.

Стаття 316. Ставки збору
316.1. Збір справляється у розмірі 2 відсотків на обсяги природного
газу, що постачаються для таких категорій споживачів:
а)  підприємства  комунальної  теплоенергетики,  теплові
електростанції,  електроцентралі  та  котельні  суб’єктів  господарювання,
зокрема  блочні (модульні) котельні (в  обсязі, що використовується  для
надання  населенню  послуг  з  опалення  та  гарячого  водопостачання,  за

119
Постанова  Кабінету  Міністрів  України  від 9  грудня 1999  року  № 2246 «Про  затвердження  Правил
надання населенню послуг з газопостачання» // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50.
120
Тимчасове  Положення  про  порядок  проведення  розрахунків  за  надання  населенню  послуг  з
газопостачання  в  умовах  використання  лічильників природного  газу (будинкових  або на  групу  будинків),
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 // Урядовий кур’єр. –
2002. – № 95.   498
умови  ведення  такими  суб’єктами  окремого  приладового  та
бухгалтерського обліку тепла і гарячої води);
б) бюджетні установи;
в) промислові та  інші суб’єкти господарювання та  їх відокремлені
підрозділи, що використовують природний газ.
316.2. На обсяги природного газу, що постачається для населення,
збір справляється у розмірі 4 відсотків.

316.1.  Відмінність  цих  норм Податкового  кодексу  України  від  редакції
Постанови  Кабінету  Міністрів  України  від 14  квітня 2009  року  № 359121

полягає  в  такому:  ставка  збору  в  розмірі 2  відсотків  не  поширювалася  на
підприємства  гірничо-металургійного  та  хімічного  комплексу,  що
використовували  природний  газ  на  технологічні  потреби,  за  умови
стовідсоткової  оплати  цими  підприємствами  за  спожитий  природний  газ  та
електроенергію.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2008 року
№ 925122
«Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в
гірничо-металургійному  та  хімічному  комплексі»  для  згаданих  підприємств
застосовувалася  нульова  ставка  збору (у  жовтні 2008  року –  березні 2009
року та у січні–березні 2010 року).
Ця преференція для підприємств хімічної галузі була також передбачена в
Розпорядженні  Кабінету Міністрів  України  від 18  листопада 2009  року №
1609-р123
«Про  продовження  дії  меморандуму  порозуміння  між  Кабінетом
Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу» в разі виконання
цими підприємствами таких умов:

121
Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 року № 359 «Про  внесення  змін до Порядку
внесення  до  спеціального  фонду  державного  бюджету  збору  у  вигляді  цільової  надбавки  до  тарифу  на
природний газ» // Урядовий кур’єр. – 2009. – № 71. – 18 квітня.
122
Постанова Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2008 року № 925 «Про першочергові заходи щодо
стабілізації  ситуації, що  склалося  в  гірничо-металургійному  та  хімічному  комплексі» // Офіційний  вісник
України. – 2008. – № 81. – 3 листопада.
123
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2009 року № 1609-р «Про продовження дії
меморандуму  порозуміння  між  Кабінетом Міністрів  України  та  підприємствами  хімічного  комплексу» //
Урядовий кур’єр. – 2010. – № 5. – 13 січня.   499
– встановлення на внутрішньому ринку цін на хімічну продукцію не вище
експортних;
–  відсутність  заборгованості  перед  бюджетом,  Пенсійним  фондом
України, НАК «Нафтогаз України», енергопостачальними підприємствами та
із заробітної плати.
Релігійні організації, які використовують природний газ для виробництва
товарів та надання послуг, на інші власні потреби, сплачують збір за ставкою
у розмірі 2 відсотків.
316.2. При поставці природного газу населенню ставка збору залишилася
незмінною та становить 4 відсотки.
Для збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний
газ  для  споживачів  усіх  форм  власності  база  оподаткування  окремо
відповідає об’єкту оподаткування.

Стаття 317. Порядок обчислення і сплати збору
317.1.  Споживачами  є  такі  категорії:  населення,  бюджетні
установи,  підприємства  комунальної  теплоенергетики,  теплові
електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, в
тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб’єкти господарювання та
їх  відокремлені  підрозділи,  які  використовують  природний  газ  для
виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби.
317.2. Під діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для
відповідної  категорії  споживачів  без  урахування  тарифів  на  його
транспортування  і  постачання  споживачам  та  суми  податку  на  додану
вартість.
317.3.  Базовий  податковий (звітний)  період  для  збору  дорівнює
календарному місяцю.
317.4.  Податкові  декларації  збору  подаються  платниками  збору
органам державної податкової служби у строки, визначені для місячного
податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації.   500
Форма  податкової  декларації  встановлюється  у  порядку,
передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
Збір  сплачується  платниками  збору  у  строки,  визначені  для
місячного  податкового (звітного)  періоду,  за  місцем  податкової
реєстрації.

317.1. Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України від 8 липня 2010 року №
2467-VI
124
«Про засади функціонування ринку природного газу» споживач –
це юридична особа  або фізична особа-підприємець,  яка отримує природний
газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує
його як паливо або сировину.
Згідно з абзацом 15 статті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9
грудня 1999 року № 2246125
«Про  затвердження Правил надання населенню
послуг  з  газопостачання»  споживач –  фізична  особа  населення,  якій
надаються  послуги  з  газопостачання  для  побутових  потреб (приготування
їжі, підігріву води та опалення приміщень) відповідно до договору.
Згідно  з  пунктом 12  статті 2  Бюджетного  кодексу України  від 8  липня
2010  року 2456-VІ
126
(набуде  чинності  з 1  січня 2011  року)  бюджетні
установи – це органи державної  влади, органи місцевого  самоврядування,  а
також  організації,  створені  ними  у  встановленому  порядку,  що  повністю
утримуються  за  рахунок  відповідно  до  державного  бюджету  чи  місцевого
бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Діяльність інших споживачів природного газу, які відносяться до суб’єктів
електроенергетики, регламентується Законом України від 16 жовтня 1997 року
№ 575/97-ВР127
«Про  електроенергетику».  Зокрема,  суб’єкти

124
Закон України від 8 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» //
Офіційний вісник України. – 2010. – № 55. – 30 липня.
125
Постанова  Кабінету  Міністрів  України  від 9  грудня 1999  року  № 2246 «Про  затвердження  Правил
надання населенню послуг з газопостачання» // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50.
126
Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року 2456-VІ // Офіційний вісник України. – 2010. – № 59. –
13 серпня.
127
Закон України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику» // Урядовий кур’єр. – 1997. –
№ 215–216. – 20 листопада.   501
електроенергетики в цьому Законі визначаються як суб’єкти підприємницької
діяльності,  незалежно  від  їх  відомчої  належності  та  форм  власності,  що
займаються  виробництвом,  передачею,  постачанням  електричної  енергії  та
теплової енергії при централізованому теплопостачанні.
317.2. Постановою Національної комісії регулювання  електроенергетики
України від 30 вересня 2010 року № 1298128
«Про  затвердження  граничного
рівня ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів
господарювання» було встановлено граничний рівень ціни на природний газ
для  промислових  споживачів  та  інших  суб’єктів  господарювання  без
урахування  податку  на  додану  вартість,  збору  до  затвердженого  тарифу  на
природний  газ  у  вигляді  цільової  надбавки,  тарифів  на  транспортування,
розподіл  і  постачання  природного  газу  за  регульованим  тарифом  на  рівні
2187,20 грн за 1000 м3
.
Така само ціна встановлена для установ та організацій, що фінансуються
з  державного  і  місцевих  бюджетів (Постанова  Національної  комісії
регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2010 року № 1297129

«Про  затвердження  граничного рівня ціни на природний  газ для установ  та
організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів»).
Згідно  з  Постановою  Національної  комісії  регулювання
електроенергетики  України  від 13  липня 2010  року130
«Про  затвердження
граничного  рівня  ціни  на  природний  газ  для  суб’єктів  господарювання,  які
виробляють  теплову  енергію,  у  тому  числі  блочних (модульних)  котелень,
установлених  на  дахові  та  прибудованих»  затверджено  граничний  рівень
ціни  на  природний  газ  для  суб’єктів  господарювання,  які  виробляють

128
Постанова Національної  комісії  регулювання  електроенергетики України  від 30  вересня 2010  року №
1298 «Про  затвердження  граничного  рівня  ціни  на  природний  газ  для  промислових  споживачів  та  інших
суб’єктів господарювання». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //www.nerc.gov.ua
129
Постанова Національної  комісії  регулювання  електроенергетики України  від 30  вересня 2010  року №
1297 «Про  затвердження  граничного  рівня  ціни  на  природний  газ  для  установ  та  організацій,  що
фінансуються  з  державного  і  місцевих  бюджетів». – [Електронний  ресурс]. –  Режим  доступу:
//www.nerc.gov.ua
130
Постанова Національної  комісії  регулювання  електроенергетики України  від 13  липня 2010 року «Про
затвердження  граничного  рівня  ціни  на  природний  газ  для  суб`єктів  господарювання,  які  виробляють
теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих». –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: //www.nerc.gov.ua   502
теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених
на  дахові  та  прибудованих (виходячи  з  обсягу  природного  газу,  що
використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення
та  гарячого  водопостачання,  за  умови  ведення  такими  суб’єктами  окремого
приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води) на рівні 1 309,20
грн  за 1000  м3
з  урахуванням  податку  на  додану  вартість,  збору  до
затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів
на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим
тарифом.
Підвищення  цін  на  природний  газ  за  регульованим  тарифом,  у  свою
чергу, призводить до  збільшення нарахованої суми  збору у вигляді цільової
надбавки до діючого тарифу на природний газ для зазначених вище категорій
споживачів природного газу.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 року №
36131
«Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» з 1
лютого 2009  року  граничні  рівні  цін  на  природний  газ,  що  встановлюються
Національною  комісією  регулювання  електроенергетики України  установам  і
організаціям, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, промисловим
споживачам  та  іншим  суб’єктам  господарювання,  підлягали  коригуванню  в
наступному  місяці  реалізації  природного  газу  Національною  акціонерною
компанією «Нафтогаз  України»  таким  споживачам  у  разі  зміни
середньомісячного  курсу  гривні  до  долара  США,  установленого  Нацбанком
України у місяці реалізації природного газу, щодо офіційного курсу гривні до
долара США, установленого Нацбанком України станом на 1 січня 2009 року,
за формулою:
Цс = Цб х (Ксм / Коф),
де  Цс –  скоригований  Національною  комісією  регулювання
електроенергетики  України  граничний  рівень  ціни  на  природний  газ  у

131
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 року № 36 «Про внесення змін до деяких постанов
Кабінету Міністрів України» // Офіційний вісник України. – 2009. – № 8. – 13 лютого.    503
наступному  місяці  реалізації  природного  газу  для  відповідної  категорії
споживачів;
Цб –  базовий  граничний  рівень  ціни  на  природний  газ,  установлений
Національною  комісією  регулювання  електроенергетики  України  для
відповідної категорії споживачів,  з урахуванням офіційного курсу  гривні до
долара  США,  установленого  Нацбанком  України  станом  на 1  січня 2009
року;
Ксм –  середньомісячний  курс  гривні  до  долара  США,  установлений
Нацбанком України у місяці реалізації природного газу;
Коф – офіційний курс  гривні до долара США, установлений Нацбанком
України станом на 1 січня 2009 року.
Згідно  із  постановою  Національної  комісії  регулювання
електроенергетики України від 13 липня 2010 року № 812132
з 1 серпня 2010
року  було  затверджено  роздрібні  ціни  на  природний  газ,  що
використовується  для  потреб  населення,  Міжнародного  дитячого  центру
«Артек» та Українського дитячого центру «Молода гвардія» , а саме:


з/п
Диференціація цін
Ціна за 1 м3
з ПДВ,
коп
За  умови,  що  обсяг  споживання  природного  газу  не
перевищує
2500 м3
на рік:

за наявності газових лічильників  72,54
1.
за відсутності газових лічильників  79,80
За  умови,  що  обсяг  споживання  природного  газу  не
перевищує
6000 м3
на рік:

за наявності газових лічильників  109,80
2.
за відсутності газових лічильників  120,78

132
Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 липня 2010 року № 812 //
Офіційний вісник України. – 2010. – № 50/1. – 14 липня.   504
За  умови,  що  обсяг  споживання  природного  газу  не
перевищує 12000 м3
на рік:

за наявності газових лічильників  224,82
3.
за відсутності газових лічильників  247,32
За умови, що обсяг споживання природного газу перевищує
12000 м3
на рік:

за наявності газових лічильників  268,56
4
за відсутності газових лічильників  295,41

Згідно  з Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики
України від 1 жовтня 2009 року № 1129 «Про затвердження цін на природний
газ для опалення культових споруд релігійних організацій»
133
затверджено ціни
на  природний  газ  для  опалення  культових  споруд  релігійних  організацій  у
розмірі  роздрібних  цін  на  природний  газ,  що  використовується  для  потреб
населення.
Постановою  Національної  комісії  регулювання  електроенергетики
України  від 10  грудня 2009  року  № 1398 «Про  затвердження  цін  на
природний  газ  для  потреб  релігійних  організацій»
134
встановлено  ціни  на
природний газ для потреб релігійних організацій у розмірі роздрібних цін на
природний газ, що використовується для потреб населення (крім обсягів, що
використовуються  такими  організаціями  для  виробничо-комерційної
діяльності).


з/п
Диференціація цін на природний газ за умови, що обсяг
споживання (крім обсягів, що використовуються для
виробничо-комерційної діяльності)
Ціна за 1 000
м3
,
*
(грн)
1.  Не перевищує 2500 м3
на рік:
за наявності газових лічильників 483,6

133
Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 1 жовтня 2009 року № 1129 «Про
затвердження  цін  на  природний  газ  для  опалення  культових  споруд  релігійних  організацій». – [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: //www.nerc.gov.ua
134
Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10 грудня 2009 року № 1398
«Про  затвердження  цін  на  природний  газ  для  потреб  релігійних  організацій». – [Електронний  ресурс]. –
Режим доступу: //www.nerc.gov.ua   505
за відсутності газових лічильників 531,6
2.  Не перевищує 6000 м3
на рік:
за наявності газових лічильників 732,0
за відсутності газових лічильників 805,2
3.  Не перевищує 12000 м3
на рік:
за наявності газових лічильників 1 498,8
за відсутності газових лічильників 1 648,2
4.  Перевищує 12000 м3
на рік:
за наявності газових лічильників 1 790,4
за відсутності газових лічильників 1 968,6

Ціну  природного  газу  без  урахування  тарифів  на  транспортування  і
постачання  природного  газу  споживачам  та  суми ПДВ  потрібно  визначати
шляхом ділення на 1,02, тобто зменшення на суму цільової надбавки (2 %), а
саме:
Цгазу = (Цнкре : 1,2 – Т – П) : 1,02,
де  Цнкре : 1,2 –  граничний  рівень  ціни  на  природний  газ,  згідно  з
постановами  Національної  комісії  регулювання  електроенергетики  України
від 30  березня 2006  року № 396, № 397, № 399, № 400,  без  урахування
податку на додану вартість;
Т –  тариф  на  транспортування  газу  без  урахування  податку  на  додану
вартість;
П –  тариф  на  постачання  природного  газу  без  урахування  податку  на
додану вартість.

317.3. Згідно  зі  статтею 33 розділу  І «Загальні положення» Податкового
кодексу  України  податковий  період –  це  встановлений  період  часу,  з
урахуванням якого відбувається обчислення і сплата окремих видів податків і
зборів.  Базовий  податковий (звітний)  період –  період,  за  який  платник
податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові
декларації (звіти,  розрахунки)  та  сплачувати  до  бюджету  суми  податків  та   506
зборів,  крім  випадків,  коли  контролюючий  орган  зобов’язаний  самостійно
визначити суму податкового зобов’язання платника податку.
Базовим  податковим (звітним)  періодом  для  цього  збору  залишився
календарний місяць.
317.4.  Оскільки  базовий  податковий  період  з  цього  збору  дорівнює
календарному  місяцю,  податкова  декларація  повинна  надаватися  до
податкових органів протягом 20 календарних днів, що настають за останнім
календарним  днем  звітного (податкового) місяця  за формою,  встановленою
центральним органом державної податкової служби.
Згідно зі статтею 31 розділу І «Загальні положення» Податкового кодексу
України  строком  сплати  податку  та  збору  визнається  період,  що
розпочинається  з  моменту  виникнення  податкового  обов’язку  платника
податку  із  сплати  конкретного  виду  податку  і  завершується  останнім  днем
строку,  протягом  якого  такий  податок  чи  збір  повинен  бути  сплачений  у
порядку, визначеному податковим законодавством.
Згідно  зі  статтею 57  розділу  ІІ «Адміністрування  податків,  зборів
(обов’язкових  платежів)»  Податкового  кодексу  України  платник  податків
зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену
у  поданій  ним  податковій  декларації,  протягом 10  календарних  днів,  що
настають  за  останнім  днем  відповідного  граничного  строку,  передбаченого
цим Кодексом, для подання податкової декларації.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що збір сплачується за місцем
податкової реєстрації, а не за місцем постачання природного газу.

Даний розділ 14 взятий з книги “Науково – практичний коментар до Податкового кодексу України, за загальною редакцією М.Я.Азарова”, який рекомендовано до друку Вченою радою Національного університету державної податкової служби України

Друкувати Юридичний помічник » Коментар законодавства » Податковий кодекс »
634 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.