Коментар до розділу 8 Податкового кодексу України “Екологічний податок”


Стаття 240. Платники податку

240.1. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

240.1.1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

240.1.2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

240.1.3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

240.1.4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

240.2. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які

виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

240.3. Не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії, які:

240.3.1. до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, у якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України до підприємства − виробника такого джерела;

240.3.2. здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов’язаної з такими відходами.

240.4. Не є платниками податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронення тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об’єктів.

240.5. Не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і

заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях

(об’єктах), та надають послуги у цій сфері.

240. Поняття платника податку визначає ст. 15 ПК України. У зв’язку зі специфікою екологічного податку в статті 240 дається детальніше визначення, в якому окреслюється коло платників цього податку та наведені ознаки, набуваючи яких суб’єкт певної організаційно-правової форми господарювання ним стає.

240.1. У даній статті ПК України конкретизуються суб’єкти, яких саме організаційно-правових форм господарювання є платниками екологічного податку.

Далі в пп. 240.1.1, 240.1.2, 240.1.3 розкривається, внаслідок вчинення яких дій суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК, набувають ознак платників екологічного податку.

240.1.1. У даному підпункті ПК визначено, що суб’єкти, вказані у п. 240.1

ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності утворюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Досліджуючи терміни, вказані в даному пп. ПК, зазначимо, що викид речовини, згідно з Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. № 7

«Про затвердження Інструкції «Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», визначається як надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення. Забруднююча речовина визначається як речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища згідно з Законом України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 № 2707-XII. Поняття

«стаціонарне джерело» забруднення визначено в розділі 1 пп. 14.1.230 ПК

України, відповідно це – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Суб’єкт, вказаний у п. 240.1 ПК України, зобов’язаний з’ясувати вид і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються у атмосферне повітря внаслідок провадженя його діяльності. Для цього необхідно провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферу, звернувшись до спеціалізованих організацій, відповідних підрозділів підприємств, які мають певний досвід роботи, технічне обладнання і перебувають на обліку в Міністерстві екології та природних ресурсів України відповідно до пп. 1.10

Інструкції від 10.02.1995 р. № 7 (повна назва документа наведена вище). Слід зазначити, що питання щодо інвентаризації викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не належить до компетенції податкових органів.

Після проведення інвентаризації суб’єкта, вказаного в п. 240.1 ПК України, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. № 2707 «Про охорону атмосферного повітря».

Яз зазначено у п. 250.4 ПК України, органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, але невключення підприємства, установи, організації, громадянина – суб’єкта господарювання до вказаного переліку не звільняє їх від сплати екологічного податку.

240.1.2. У даному підпункті зазначено, що суб’єкти, визначені в п. 240.1

ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності відбувається здійснення скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти.

Досліджуючи терміни, зазначимо, що забруднююча речовина – речовина, яка привноситься у водний об’єкт у результаті господарської діяльності людини згідно з Водним кодексом України від 06.06.1995 № 213/95-ВР.

Проводячи скиди забруднюючих речовин безпосередньо в водні об’єкти, суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, мають отримати дозволи на спеціальне водокористування (відповідно до ст. 49 Водного кодексу України).

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою КМ України від 13 березня 2002 р. № 321 «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459».

Зазначимо, що норми пп. 240.1.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, зазначимо, що у випадку здійснення скидів промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів платниками екологічного податку є водоканали. Підприємства, які скидають стічні води в системи комунальної чи відомчої каналізації, сплачують за послуги водовідведення за укладеними договорами. Підприємства повинні повністю покрити всі витрати водоканалу, пов’язані з транспортуванням i очищенням стічних вод та справлянням екологічного податку.

За додаткові обсяги стічних вод підприємств (не враховані договором), що надходять до міської каналізації, застосовується підвищуючий коефіцієнт до ставки екологічного податку в частині скидів забруднюючих речовин у водойми.

Підприємства, які здійснюють скид та не мають договору (або при закінченні терміну його дії), сплачують плату водоканалу в п’ятикратному

розмірі встановленого тарифу за весь обсяг скинутих за час відсутності договору стічних вод35.

Отримуючи скиди стічних вод i плату за скид стічних вод від підприємств, водоканали обчислюють i сплачують екологічний податок відповідно до розділу 8 ПК України.

240.1.3. У даному підпункті ПК України визначено, що суб’єкти, зазначені в п. 240.1. ПК України, набувають ознак платника податку за умови розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Досліджуючи терміни, які наявні в пп. 240.1.3 ПК України, зазначимо, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 р.

№ 187/98–ВР:

− відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

− спеціально відведені місця чи об’єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами;

− відходи як вторинна сировина – відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Термін «розміщення відходів» розкрито у пп. 14.1.223 ПК України, це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах

35 Кирієнко О. Збір за забруднення навколишнього природного середовища – не плата за повітря. Скиди стічних вод у системи каналізації / О. Кирієнко // Вісник податкової служби України. – 2002. – № 33 вересень. – С. 50.

(місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Як зазначено у ст. 17, 34 Закону про відходи, суб’єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, зобов’язаний: мати дозвіл на експлуатацію об’єкта поводження з небезпечними відходами та мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Норми пп. 240.1.3 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому наведемо практику їх застосовання.

У суб’єкта, внаслідок діяльності якого утворилися відходи, не виникає податкового обов’язку стосовно екологічного податку за розміщення відходів за умови укладання договору з організацією зі збору (прийому) відходів і яка має ліцензією на здійснення цих операцій.

Але при порушенні умов договору щодо строків передачі відходів спеціалізованим організаціям (незалежно від того з власної вини чи з вини приймаючої організації) суб’єкт, внаслідок діяльності якого утворюються відходи, набуває ознак платника екологічного податку і несе відповідальність за правильність складання, своєчасність подання податкової декларації та сплати податку за фактичні обсяги відходів, що розміщувалися на його власних об’єктах протягом відповідного часу. У даній ситуації порушуються норми п. «б» ст. 42 Закону України «Про відходи», а саме: самовільне розміщення чи видалення відходів.

Також до вищевикладеного необхідно додати, що спеціалізовані підприємства із видалення відходів сплачують податок за фактично розміщені відходи, що утворювалися у процесі власної діяльності, а також за

відходи, передані їм для розміщення іншими підприємствами, організаціями

(власниками)36.

240.1.4. Суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови утворення ними радіоактивних відходів та/або зберігання вже накопичених, якщо вони не порушують строки зберігання, зазначені в особливих умовах ліцензії.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в цьому підпункті. Так, радіоактивні відходи – це матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається. Виробники радіоактивних відходів – юридичні або фізичні особи, внаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи, відповідно до Закону України від 30.06.1995 р. № 255/95-ВР «Про поводження з радіоактивними відходами».

Право на поводження з радіоактивними відходами мають юридичні та фізичні особи, які мають виданий у встановленому порядку дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності.

Відповідно до Порядку видачі ліцензій на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії, затвердженого Законом України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11.01.2000 р.

№ 1370-XIV, здійснюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом.

Для отримання ліцензії на провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії суб’єкт діяльності подає заяву до органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіального органу.

До заяви додаються копії засвідчених в установленому законодавством порядку установчих документів, документи, що засвідчують рівень безпеки

36 Єдина база податкових знань [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Всеукраїнська мережа

ЛІГА:ЗАКОН

ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів, джерел іонізуючого випромінювання та уранових об’єктів, а також документи, що підтверджують спроможність заявника дотримуватися умов провадження заявленого виду діяльності, встановлених нормами та правилами з ядерної та радіаційної безпеки.

Перелік документів, що подаються для отримання ліцензії, а також вимоги щодо їх оформлення та змісту, встановлюються органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки для окремого етапу життєвого циклу ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів та окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії.

240.1.5. У даному пп. ПК України визначено, що суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку, якщо вони здійснюють тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Дослідимо терміни. Так, тимчасове зберігання радіоактивних відходів визначається як їх розміщення в об’єкті, в якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення (відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»). Термін дії ліцензії окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його територіальним органом, але не повинен бути меншим ніж три роки і у разі потреби може продовжуватися за заявою ліцензіата та з дотриманням вимог, які встановлені пунктами 22–25 Постанови КМУ від 6.12.2000 р. № 1782 «Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії».

У даному підпункті закладено стимули до зменшення строку тимчасового зберігання радіоактивних відходів, дотримання строку зберігання, який зазначається в ліцензії.

240.2. Сплата податку суб’єктами, вказаними в даному пункті Податкового кодексу, відбувається через податкових агентів, тому див. коментар до ст. 241.

240.1.3. У даному підпункті зазначається, за яких умов суб’єкти, вказані в п. 240.1, не є платниками екологічного податку.

240.1.3.1. У даному підпункті закладено норму щодо стимулювання виробників радіоактивних відходів до скорочення строку зберігання їх на своїх підприємствах і знаходження на території України. Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному підпункті. Так, джерело іонізуючого випромінювання – фізичний об’єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 08.02.1995 р.

Термін «відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання» в українському законодавстві не закріплено, натомість є термін «закрите джерело іонізуючого випромінювання», який визначається як радіоактивна речовина, повністю укладена в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульована у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок (Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2005 р. № 54 «Про затвердження державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України»).

Також зустрічається термін «відпрацьоване ядерне паливо», яке визначається як опромінене ядерне паливо, подальше використання якого в установці не передбачається відповідно до Наказу Державного комітету ядерного регулювання України від 08.06.2004 р. № 101 «Облік та контроль ядерного матеріалу, фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок.

(Тлумачний словник українських термінів. Словники термінів: українсько- англо-російський, русско-украинско-английский, english-russian-ukrainian НП 306.7.086-2004»).

Можна зробити висновок, що відпрацьоване закрите джерело іонізуючого випромінювання – це джерело іонізуючого випромінювання, повністю укладене в тверду захисну оболонку з нерадіоактивного матеріалу чи інкапсульоване у тверду захисну оболонку, достатньо міцну, щоб запобігти будь-якому розосередженню речовини за нормальних умов експлуатації та зносу протягом установленого терміну служби, а також в умовах непередбачених неполадок подальше використання його не передбачається.

240.3.2. У даному підпункті з кола платників екологічного податку виключаються суб’єкти, які здійснюють діяльність з поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи. Дана норма зумовлена тим, що вказана діяльність фінансується в основному за рахунок Державного бюджету України на відміну від діяльності зі зберігання (захоронення) інших радіоактивних відходів. Остання фінансується відповідно до Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами в основному за рахунок коштів Державного фонду поводження з радіоактивними відходами. Одним з джерел фінансування вказаного фонду є надходження екологічного податку, в частині утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасового зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Саме тому вказані суб’єкти не є платниками екологічного податку.

240.4. Вказані в даному пункті підприємства не є платниками екологічного податку через те, що на відміну від виробників нерадіоактивних відходів, за розміщення яких в більшості випадків екологічний податок сплачується організацією, що приймає відходи, у випадку з радіоактивними відходами ознаки платника податку мають утворювачі радіоактивних відходів.

Пп. 240.1.4, 240.1.5 та п. 240.4 ПК України узгоджуються з законодавством України у сфері поводження з радіоактивними відходами, зокрема одним з основних принципів державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є такий: зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами (відповідно до ст. 3 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами»).

240.5. У даному пункті закладено стимули до розвитку діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, переходу від зберігання, захоронення відходів до їх утилізації.

Дослідимо терміни, що зустрічаються в даному пункті. Так, збирання, заготівля відходів як вторинної сировини – діяльність, пов’язана із збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням, перевезенням, реалізацією і постачанням відходів переробним підприємствам на утилізацію відповідно до Наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.03.2001 р. № 52/105 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини».

Перелік окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягає ліцензуванню: макулатура; склобій; відходи полімерні; відходи гумові, у тому числі зношені шини; матеріали текстильні вторинні; використана металева тара (ящики, фляги, каністри, банки, зокрема алюмінієві банки з-під напоїв, балончики) (затверджено Постановою КМ України «Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню» від

28.02.2001 р. № 183). Для провадження діяльності зі збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини необхідно отримати ліцензію.

Стаття 241. Податкові агенти

241.1. Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету

податковими агентами під час реалізації такого палива.

які:

241.2. До податкових агентів належать суб’єкти господарювання,

241.2.1. здійснюють оптову торгівлю паливом;

241.2.2. здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб’єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті).

Ст. 241. Під час експлуатації пересувних джерел забруднення атмосферного повітря відбувається значне забруднення навколишнього природного середовища вихлопними газами, які містять більше 250 токсичних компонентів (забруднюючих речовин), що мають чотири класи небезпеки. Особливо небезпечними серед яких є: оксид вуглецю, діоксид азоту, діоксид сірки, вуглеводень, неметанові леткі органічні сполуки, метан, оксид азоту, аміак, сажа, вуглекислий газ, бенз(а)пірен, свинець, аерозоль (суміш води й всіх інших компонентів вихлопних газів, крім свинцю) та ін. Такий викид забруднюючих речовин відбувається внаслідок використання палива. Відповідно до норм європейського податкового законодавства такі викиди повинні оподатковуватися екологічним податком. Виходячи з позиції гармонізації українського податкового законодавства з законодавством Європейського Союзу, у вітчизняну практику оподаткування було запроваджено даний вид екологічного податку.

Пункт 240.2 ПК України відокремлює в окрему категорію платників екологічного податку – суб’єктів, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Цей же пункт регламентує і перелік таких суб’єктів, які за своєю суттю є кінцевими платниками екологічного податку, оскільки вони є власниками або користувачами пересувних джерел забруднення.

Підпункт 14.1.142 пункту 14.1 статті 14 Кодексу тлумачить пересувне джерело забруднення як транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Власником транспортного засобу є конкретна фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи (Постанова КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху»). Тому власники транспортних засобів при придбанні пального повинні виконати своє податкове зобов’язання – сплатити екологічний податок до бюджету. Але пунктом 36.4 ПКУ законодавець покладає виконання такого податкового обов’язку не тільки на кінцевого платника податку, а й на свого представника чи податкового агента.

В екологічному податку таку функцію виконує податковий агент, що значно спрощує процес адміністрування екологічного податку та його сплати до бюджету. Стаття 18 Кодексу тлумачить уніфіковане визначення сутності податкового агента. В екологічному податку, у частині викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення, функцію податкових агентів виконують дві групи суб’єктів господарювання:

1) суб’єкти, які здійснюють оптову торгівлю паливом; 2) суб’єкти, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб’єктів господарювання, що займаються його оптовою торгівлею).

Відповідно до Національного класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого Наказом Держспоживстандарту

України від 26 грудня 2005 р. № 375, під оптовою торгівлею (Секція G) розуміється перепродаж (продаж без перероблення) нових або уживаних товарів роздрібним торговцям, підприємствам та організаціям або іншим оптовикам, яка здійснюється оптовими торговцями, оптовими фірмами зі збуту промислових товарів, оптовими базами, власниками складів, експортерами, імпортерами, кооперативними організаціями, які займаються заготівлею та збутом сільськогосподарської продукції, іншими заготівельними організаціями тощо. Крім того, у оптову торгівлю включено діяльність посередників, що пов’язують між собою покупців та продавців або здійснюють торгові операції від імені третіх осіб, у т. ч. через мережу Інтернет: торгових агентів, комісіонерів, товарних брокерів та інших посередників. Посередників оптової торгівлі класифікують у групі 51.1.

Податковими агентами з числа суб’єктів, які здійснюють оптову торгівлю паливом, слід вважати суб’єктів, які відповідають наступним кодам КВЕД:

51.12.0 (посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами); 51.51.0 (оптова торгівля твердим, рідким та газоподібним паливом та суміжною продукцією; оптова торгівля моторним пальним, оливами, мастилами тощо).

Роздрібна торгівля (згідно з вищеназваним документом) – це перепродаж (продаж без перероблення) нових або уживаних товарів, призначених переважно для споживання приватними особами чи домашніми господарствами. Податковими агентами з числа суб’єктів, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом, слід вважати суб’єктів, які відповідають коду КВЕД 50.50.0 (роздрібна торгівля моторним пальним (бензином, включаючи неетильований бензин вищої якості, газойлем, скрапленим нафтовим газом) для автомобілів, мотоциклів тощо; роздрібну торгівлю оливами, мастилами та холодильними рідинами для автомобілів, мотоциклів тощо).

Порядок утримання та сплати податку регламентується п. 250.2 ПКУ. Фактично, екологічний податок щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення, включений податковими

агентами до ціни палива та сплачується власниками транспортних засобів при його придбанні. Виходячи з цього, даний податок є непрямим екологічним податком, який включається в ціну придбаного товару.

У ПК України існують правові норми, які регламентують окремі положення діяльності податкових агентів у сфері оподаткування, а саме: пп. 14.1.156 щодо сплати податкового зобов’язання; пп. 17.1.2 щодо представлення інтересів платників податку в контролюючих органах через податкового агента; частина 2 п. 31.1, п. 31.3 щодо строків сплати податків; пп. 47.1.3, п. 48.6 щодо відповідальності за складення податкової звітності; пп. 72.1 щодо збору податкової інформації; п. 110.1 щодо відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування; п. 127.1 щодо застосування штрафних санкцій та порядку їх сплати за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати.

Стаття 242. Об’єкт та база оподаткування

242.1. Об’єктом та базою оподаткування є:

242.1.1. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

242.1.2. обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти;

242.1.3. обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

242.1.4. обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами;

242.1.5. обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

242.1.6. обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Ст. 242. У статті, що коментується, закріплюються обов’язкові елементи екологічного податку, об’єкт та база оподаткування, їх визначення наведено в ПК України ст. 22, 23.

242.1.1. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами:

− за видами, наведеними у п. 243.1 п. 243.4 ПК України;

− за класами небезпечності, наведеними у п. 243.2 ПК України;

− за орієнтовно безпечними рівнями впливу речовин (сполук),

наведеними в п. 243.3.

Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

242.1.2. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги скидів забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти:

− за видами, наведеними в п. 245.1 ПК України;

− за гранично допустимою концентрацією забруднюючих речовин

(міліграм на літр), наведеною в п. 245.6.

Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

242.1.3. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги відходів за класами небезпеки та видами в тоннах та одиницях приладів, що

розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (див.

коментар до пп. 240.1.3) протягом звітного кварталу:

− за видами особливо небезпечних відходів, в одиницях обладнання та приладів, наведеними в п. 246.1;

− за класами небезпеки та рівнем небезпечності відходів, наведеними в п. 246.2. Одиницями виміру цієї складової бази оподаткування є тонни.

З об’єкта оподаткування виключено обсяги відходів за видами окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів (див. коментар до п.

240.5).

242.1.4. У даному пункті визначається об’єкт та база оподаткування за викиди забруднюючих речовин пересувним джерелами забруднення у разі використання палива, реалізованого податковими агентами. Зокрема, ними є обсяги палива за видами, наведеними в п. 244.1. Одиницями виміру бази оподаткування є тонни.

242.1.5. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги радіоактивних відходів, які тимчасово зберігають їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, за категоріями активності та видами (п. 247.2), зокрема:

− відходи у вигляді джерел іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру бази оподаткування – сантиметри кубічні;

− інші відходи, крім відходів, поданих у вигляді джерел іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру бази оподаткування – метри кубічні.

Також об’єктом та базою оподаткування є вартість (без урахування податку на додану вартість) джерел іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Одиниці виміру бази оподаткування – гривні з копійками.

242.1.6. У даному випадку об’єктом та базою оподаткування є обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій). Одиниці виміру бази оподаткування – кВт/год.

Стаття 243. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення

243.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення:

 

Назва забруднюючої речовини Ставка податку,

гривень за тонну

Азоту оксиди 1221
Аміак 229
Ангідрид сірчистий 1221
Ацетон 458
Бенз (о) пірен 1554343
Бутилацетат 275
Ванадію п’ятиокис 4580
Водень хлористий 46
Вуглецю окис 46
Вуглеводні 69
Газоподібні фтористі сполуки 3023
Тверді речовини 46
Кадмію сполуки 9664
Марганець та його сполуки 9664
Нікель та його сполуки 49238
Озон 1221
Ртуть та її сполуки 51757
Свинець та його сполуки 51757
Сірководень 3924
Сірковуглець 2550

 

 

Назва забруднюючої речовини Ставка податку,

гривень за тонну

Спирт н-бутиловий 1221
Стирол 8916
Фенол 5542
Формальдегід 3023
Хром та його сполуки 32779

 

243.2. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення забруднюючих речовин (сполук),

які не увійшли до пункту 243.1 та на які встановлено клас небезпечності:

 

Клас небезпечності Ставка податку,

гривень за тонну

I 8733
II 2000
III 298
IV 69

 

243.3. Для забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до пункту 243.1 цієї статті та на які не встановлено клас небезпечності (крім двоокису вуглецю), ставки податку застосовуються залежно від установлених орієнтовнобезпечних рівнів впливу таких речовин (сполук) у атмосферному повітрі населених пунктів:

 

Орієнтовнобезпечний рівень впливу речовин (сполук)

(міліграмів на куб. метр)

Ставка податку,

гривень за тонну

Менше 0,0001 367612
0,0001 − 0,001 (включно) 31497
0,001 − 0,01 (включно) 4351
0,01 − 0,1 (включно) 1221
0,1 − більше 10 46

 

243.4. Ставка податку за викиди двоокису вуглецю становить

0,2 гривні за 1 тонну.

243.5. Для забруднюючих речовин (сполук), на які не встановлено клас небезпечності та орієнтовнобезпечний рівень впливу (крім двоокису вуглецю), ставки податку встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпечності згідно з пунктом 243.2 цієї статті.

243. У даній статті ПК України наведено ставки податку за викиди окремих забруднюючих речовин в атмосферне повітря (пункт 243.1), за класом небезпечності (пункт 243.2) та за орієнтовно безпечним рівнем впливу (пункт 243.3).

Визначення термінів «викид речовини» та «забруднююча речовина» наведено в коментарі до пп. 240.1.1, «стаціонарне джерело забруднення» у пп. 14.1.233 ПК України.

Викиди призводять до забруднення атмосферного повітря, тобто до зміни складу і його властивостей у результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища. Величина ставки податку залежить від ступеня впливу даної забруднюючої речовини на здоров’я населення та компоненти навколишнього природного середовища.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

243.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря окремих забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю бази оподаткування (1 тонну). До прийняття Податкового кодексу ставки екологічного податку

називалися нормативами збору за забруднення навколишнього природного середовища та встановлювалися відповідно до Постанови КМУ № 303 від

01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». У даній статті наведено ставки податку за викиди основних забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Наведемо хімічний склад та формули речовин за видами, зазначеними в пункті 243.1 ПК України, що стануть у пригоді працівникам податкової

служби/бухгалтерам та/чи іншим зацікавленим особам.

Таблиця 243.1

Хімічні формули та символи забруднюючих речовин атмосферного повітря

Назва забруднюючої речовини Хімічна формула/

хімічні символи/пояснення

Азоту оксиди Оксидів азоту є 6: N2O, NO, N2O3, NO2, N2O4, N2O5. Викиди оксидів нітрогену (N) та сульфуру (S) призводять до такої глобальної екологічної

проблеми, як кислотні опади, які, у свою чергу, призводять до зменшення біологічного різноманіття, закиснення ґрунтів та зменшення їх родючості, негативного впливу на здоров’я населення тощо

Аміак NH3
Ангідрид сірчистий SO2
Ацетон CH3-C(O)-CH3
Бенз(о)пірне C20H12
Бутилацетат CH3COOC4H9
Ванадію п’ятиокис V2O5
Водень хлористий HCI
Вуглецю окис CO
Вуглеводні До вуглеводнів належать органічні речовини, що

складаються лише з вуглецю (карбону) та водню (гідрогену). До них відносять насичені вуглеводні СnH2n+2 (метан, етан тощо), ненасичені СnH2n та СnH2n2–2.

Наведена ставка податку у ст.243.1 не стосується

ароматичних вуглеводнів

Газоподібні фтористі сполуки HF, SiF4 (у перерахунку на F)
Тверді речовини Пил виробничий (нетоксичний)
Кадмію сполуки Сполуки Сd
Марганець та його сполуки Mn та його сполуки
Нікель та його сполуки Ni та його сполуки
Озон O3
Ртуть та її сполуки Hg та її сполуки
Свинець та його сполуки Рb та його сполуки
Сірководень H2S
Сірковуглець CS2

 

 

Спирт н-бутиловий CH3 –CH2–CН2–СН2–ОН
Стирол С8Н8
Фенол С6Н5–ОН
Формальдегід НСОН
Хром та його сполуки Cr та його сполуки

 

З пункту 243.1 видно, що за деякими речовинами встановлені набагато більші від інших ставки податку. Вказані значення ставок є обґрунтованими через шкідливість та небезпечність для здоров’я населення цих забруднюючих речовин. Найбільшої шкоди організму людини завдає бенз(о)пірен, який навіть у невеликих кількостях здатний виявляти як мутагенну, так і канцерогенну дію на живі організми (людей, тварин тощо), що і визначило величину ставки податку за його викид в атмосферне повітря на рівні 1 554 343 грн за тонну.

243.2. Відповідно до «Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами)» гранично допустима концентрація (ГДК) забруднюючої речовини (полютанту) в атмосферному повітрі населених місць – це максимальна концентрація, при дії якої протягом усього життя людини не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність людини, не погіршується її самопочуття та санітарно-побутові умови життя. ГДК встановлюється на основі тривалих досліджень за спеціальною методикою у підрозділах гігієнічного профілю, акредитованих Комітетом з питань гігієнічної регламентації МОЗ України, та затверджується головним державним санітарним лікарем України. Розрізняють два типи ГДК: максимальна разова – термін дії 20 хвилин, середньодобова – 24 години.

Таблиця 243.2

Гранично допустимі концентрації та класи небезпечності забруднюючих речовин атмосферного повітря (Наказ МОЗ України від 09.07.1997 р. № 201

«Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць

(від забруднення хімічними та біологічними речовинами)»)

 

N

з/п

Речовини Гранично допустимі концентрації в мг/м3
Максимальна

разова

Середньо-

добова

Клас

небезпечності

1 2 3 4 5
1. Барій вуглекислий (у перерахунку

на барій)

0,004 1
2. Бенз(а)пірне 0,1 мкг/100

м3

1
3. Ванадію п’ятиоксид 0,002 1
4. Кадмій – азотнокислий, йодистий,

сірчанокислий, хлористий (у перерахунку на кадмій)

0,0003 1
5. Озон 0,16 0,03 1
6. Пил азбестовмісний (з вмістом

хризотилазбесту до 10 %) по азбесту

0,06 волокон

у мл повітря

1
7. Пил поліметалічний свинцево-

цинкового виробництва (з вмістом свинцю до 1 %)

0,0001 1
8. Ртуть – металічна, каломель,

сулема; оксид червоний, оксид жовтий; азотнокисла закисна водна, азотнокисла окисна водна, амідохлорна, двойодиста, оцтовокисла, хлориста, хлорна (у перерахунку на ртуть)

0,0003 1
9. Свинець і його неорганічні сполуки

(у перерахунку на свинець)

0,001 0,0003 1
10. Свинець сірчистий (у перерахунку

на свинець)

0,0017 1
11. Талію карбонат (у перерахунку на

талій)

0,0004 1
12. Азоту диоксид 0,085 0,04 2
13. Анілін 0,05 0,03 2
14. Білок пилу білково-вітамінного

концентрату (БВК)

0,001 2
15. Бензол 1,5 0,1 2
16. Бром 0,04 2
17. Водень хлористий (соляна кислота)

по молекулі HCl

0,2 0,2 2
18. Водень ціанистий (синильна

кислота)

0,01 2
19. Вуглець чотирихлорний 4 0,7 2
20. Дихлоретан 3 1 2
21. Заліза хлорид (у перерахунку на

залізо)**

0,004 2
22. Іод 0,03 2
23. Кадмію оксид (у перерахунку на

кадмій)

0,0003 2
24. Кислота мурашина 0,2 0,05 2
25. Кобальту оксид 0,001 2
26. Кобальт сірчанокислий (у 0,001 0,0004 2

 

 

  перерахунку на кобальт)      
27. Марганець і його сполуки (у

перерахунку на двоокис марганцю)

0,01 0,001 2
28. Міді оксид (у перерахунку на мідь) 0,002 2
29. Мідь сірчиста (у перерахунку на

мідь)

0,003 0,001 2
30. Мідь сірчанокисла (у перерахунку

на мідь)

0,003 0,001 2
31. Мідь хлориста (у перерахунку на мідь) 0,002 2
32. Мідь хлорна (у перерахунку на

мідь)

0,003 0,001 2
33. Миш’як, неорганічні сполуки (у

перерахунку на миш’як)

0,003 2
34. Нітробензол 0,008 0,008 2
35. Нітробромбензол 0,12 0,01 2
36. Сірководень 0,008 2
37. Сірковуглець 0,03 0,005 2
38. Синтетичні миючі засоби типу

„Кристалл” на основі алкілсульфату натрію

0,04 0,01 2
(контроль за алкілсульфатом натрію)
39. Стирол 0,04 0,002 2
40. Фенол 0,01 0,003 2
41. Формальдегід 0,035 0,003 2
42. Фтористі сполуки газоподібні

(фтористий водень, чотирифторний кремній) у перерахунку на фтор

0,02 0,005 2
43. Фтористі сполуки добре розчинні

неорганічні (фторид натрію, гексафторсилікат натрію) у перерахунку на фтор

0,03 0,01 2
44. Фтористі сполуки погано розчинні

неорганічні (фторид алюмінію, гексафторалюмінат натрію) у перерахунку на фтор

0,2 0,03 2
45. Хлор 0,1 0,03 2
46. Азоту оксид 0,4 0,06 3
47. Ангідрид сірчистий 0,5 0,05 3
48. Водень бромистий 1 0,1 3
49. Етилбензол 0,02 0,02 3
50. Етилен 3 3 3
51. Заліза оксид (у перерахунку на

залізо)*

0,04 3
52. Заліза сульфат (у перерахунку на

залізо)*

0,007 3
53. Кальцію гідроксид, карбонат, оксид,

хлорид

0,05 3
54. Кислота оцтова 0,2 0,06 3
55. Магнію оксид 0,4 0,05 3
56. Натрію сульфат 0,3 0,1 3
57. Натрію сульфіт 0,3 0,1 3

 

 

58. Олова хлорид (у перерахунку на

олово)

0,5 0,05 3
59. Олова диоксид, оксид, сульфат,

Олов’янокислий натрію гідрат (у перерахунку на олово)

0,02 3
60. Пил зерновий 0,2 0,03 3
61. Пил каїніту 0,5 0,1 3
62. Пил калімагнезії (калімаг-40) 0,5 0,15 3
63. Пил бавовни 0,2 0,05 3
64. Пил неорганічний, що містить

двоокис кремнію в %:

     
більше 70 (дінас і ін.) 0,15 0,05 3
70 – 20 (шамот, цемент і ін.) 0,3 0,1 3
нижче 20 (доломіт і ін.) 0,5 0,15 3
65. Пил цементного виробництва (з

вмістом оксиду кальцію більше 60

% і диоксиду кремнію більше 20 %)

0,02 3
66. Сажа 0,15 0,05 3
67. Спирт фурфуриловий 0,1 0,05 3
68. Толуол 0,6 0,6 3
69. Феноли сланцеві 0,007 3
70. Формамід 0,03 3
71. Хлорбензол 0,1 0,1 3
72. Ацетон 0,35 0,35 4
73. Бензин (нафтовий, малосірчистий у

перерахунку на вуглець)

5 1,5 4
74. Бензин сланцевий (у перерахунку на

вуглець)

0,05 0,05 4
75. Бутан 200 4
76. Вуглецю оксид 5 3 4
77. Етил хлористий 0,2 4
78. Калію карбонат (поташ) 0,1 0,05 4
79. Магнію хлорат 0,3 4
80. Метилен йодистий 0,4 4
81. Метилен хлористий 8,8 4
82. Нафталін 0,003 0,003 4
83. Пентан 100 25 4
84. Спирт етиловий 5 5 4

* При сумісній присутності в атмосферному повітрі контроль належить проводити по

ГДК хлориду заліза.

Примітки: 1) у випадках визначення недиференційованого за складом пилу

(аерозолю) допускається приймати значення ГДК його: максимальної разової –

0,5 мг/куб. м, середньодобової – 0,15 мг/куб. м, 3-й клас небезпечності. Ці значення не стосуються аерозолів органічних і неорганічних сполук (металів, їх солей, пластмас, біологічних, лікарських препаратів і ін.), для яких встановлюються відповідні ГДК;

2) загальна запиленість, що створюється викидами підприємств і інших об’єктів з вмістом твердих аерозолів різних хімічних сполук, у повітряному середовищі

навколишньої житлової забудови не повинна перевищувати ГДК, встановленої для недиференційованого за складом пилу (див. п. 1 приміток).

243.3. Орієнтовний безпечний рівень впливу речовин (ОБРВ) – це максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовно безпечною при дії на людину та встановлюється як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини в атмосферному повітрі населених пунктів. ОБРВ подані на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та починає діяти після затвердження Головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін. Значення ОБРВ представлені у ГН 2.2.6.–166-2009 «Орієнтовно безпечні рівні впливу забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених місць», що затверджені Постановою головного державного санітарного лікаря України від 11.12.2009 р № 34 «Про затвердження значень гігієнічних нормативів хімічних речовин в атмосферному повітрі населених місць».

243.4. Двоокис вуглецю (СО2) – вуглекислий газ, який є одним із основних чинників явища «парникового ефекту», що регулюються Кіотським протоколом. Предметом Кіотського протоколу є обмеження та зниження викидів парникових газів у 2008–2012 рр. усіма країнами, які його ратифікували. За точку відліку парникових газів був взятий 1990 рік. Згідно з протоколом для кожної країни встановлюється максимально припустима межа викидів.

Кіотський протокол пропонує кілька механізмів. Перший – торгівля квотами. Якщо країна не використовує на 100% дозвіл на викид парникових газів (квоту), вона може продати його іншій державі. Другий механізм – проекти спільного впровадження. Згідно з Кіотським протоколом, розвинуті держави разом з країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження викидів на територіях цих країн, а потім

«ділити» отриманий ефект — «передавати» один одному отримані «одиниці зниження викидів».

Згідно з науковими прогнозами, за умови повного виконання протоколу всіма сторонами конвенції, до 2050 року ці заходи змогли б зменшити глобальну температуру на 0,02–0,28 градуси. Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004 року.

У Звіті ООН з людського розвитку «Боротьба зі зміною клімату: людська солідарність в розділеному світі» однією з основних рекомендацій є оподаткування вуглецю як механізму зниження викидів парникових газів в атмосферу. Поступове підвищення податків на вуглець може стати впливовим інструментом для зміни структури стимулів для інвесторів. Поєднання податків з контролем над викидами має бути спрямованим на скорочення викидів до рівня 30 % до 2020 р.37

Таким чином, запровадження ставок податку за викиди СО2, по-перше,

відповідає вимогам Кіотського протоколу, по-друге, сприяє впровадженню інноваційних технологій щодо зменшення викидів парникових газів, по-третє відповідає практиці екологічного оподаткування розвинених країн світу.

243.5. На сьогодні відомо близько 4 млн хімічних сполук і з кожним роком їх кількість збільшується. Необхідність довготривалого періоду вивчення властивостей даних сполук, у т.ч. вивчення їх біологічного впливу на людину та компоненти навколишнього природного середовища, зумовлює відсутність встановлених показників граничнодопустимих концентрацій, орієнтовно-безпечних рівнів впливу та/чи класу небезпечності. Тому ставки податку за викиди даних речовин (сполук) встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпечності згідно з пунктом 243.2 цієї статті.

37 Електронний ресурс. – Режим доступу: Сайт міністерства охорони навколишнього природного середовища. http://www.menr.gov.ua/

Стаття 244. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення

244.1. Ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива:

 

Вид палива Ставка податку,

гривень за тонну

Бензин неетилований 68
Бензин сумішевий 56
Зріджений нафтовий газ 92
Дизельне біопаливо 58
Дизельне пальне із вмістом сірки:  
більш як 0,2 мас. % 68
більш як 0,035 мас. %, але не більш як 0,2 мас. % 52
більш як 0,005 мас. %, але не більш як 0,035 мас. % 47
не більш як 0,005 мас. % 30
Мазут 68
Стиснений природний газ 46
Бензин авіаційний 47
Гас 58

 

244. Введення в дію ставок податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин та парникових газів у повітря пересувними джерелами забруднення (а саме: транспортними засобами, рух яких супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин (пп. 14.1.142

ПК) здійснюється з метою як реалізації національної екологічної політики стосовно заходів щодо обмеження забруднення атмосфери, так і для виконання міжнародних зобов’язань країни у зв’язку з ратифікацією Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі і Рамкової

конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату (у тому числі Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату).

Основним завданням даної статті ПК (шляхом розрахунків за методикою, встановленою п. 249.4 ПК) є оподаткування обсягів викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання транспортних засобів.

Таким чином, оподаткування викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення є цілком обґрунтованим з погляду на суттєві збитки навколишньому середовищу, які завдає використання палива.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситися зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

244.1. Ставки податку диференційовані залежно від виду палива та його впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з наказом Держкомстату України від 13.11.2008 р. № 452 «Про затвердження Методики розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів» базовою інформацією для розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів є статистична інформація щодо обсягів використання пересувними транспортними засобами палива (бензину автомобільного, газойлів (дизельного палива), стисненого і скрапленого природного газу, бензину авіаційного, палива бензинового реактивного, палива реактивного типу

«гас», гасу для технічних цілей, мазутів топкових важких), передбачена державними статистичними спостереженнями, та питомі викиди забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферу від споживання однієї тонни палива, рекомендовані Міністерством екології та природних ресурсів України.

У цьому пункті закріплюються ставки податку для таких видів палива:

Бензин неетилований. Бензин – це природна (одержують з нафти) або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови. Отримується шляхом перегонки нафти, гідрокрекінгом і за необхідності подальшої ароматизації – каталітичним крекінгом і риформінгом. Для спеціальних бензинів характерне додаткове очищення від небажаних компонентів і змішення з корисними добавками.

Якість бензину, крім фактичного значення октанового числа, визначається ступенем забруднення механічними домішками, вмістом кислот, лугів, органічних сполук, сірчистих сполук. Основна привабливість неетилованого бензину – це відсутність сполуки свинцю – тетраетилсвинець (Pb(C2H5)4, що використовується в етилованому бензині.

Бензин сумішевий (Ст. 14.1.141. ПК) – види палива, отримані в результаті змішування палива, одержаного з нафтової сировини, з біоетанолом та добавками на основі біоетанолу, біодизелю або іншими біокомпонентами, вміст яких відповідає вимогам нормативних документів на паливо моторне сумішеве. Біоетанол – спирт етиловий зневоджений, який виготовлений з біологічно відновлюваної сировини для використання як біопалива та належить до товарної позиції 2207 згідно з УКТ ЗЕД.

Зріджений нафтовий газ – очищений і підготовлений нафтовий газ, переведений під впливом високого тиску в рідинний стан (переважно пропан і бутан) для полегшення зберігання та перевезення. Складається переважно з важких газів пропану і бутану й незначної кількості (близько 1 %) неграничних вуглеводнів.

Дизельне біопаливо (біодизель) – тип біопалива, тобто пального, виготовленого з біологічної сировини (наприклад, рослинної олії). Використовується як замінник звичайного дизельного пального, виготовленого з нафти. Біодизель – це рідина жовтого кольору (може бути різних відтінків). Майже не змішується з водою, має високу температуру кипіння та низьку пружність пари. Виготовлений з незабрудненої сировини

біодизель є нетоксичним. В’язкість біодизелю та звичайного дизельного пального однакова.

Дизельне пальне – рідкий продукт, що використовується в дизельному двигуні, що виходить з керосиново-газойлевих фракцій прямої перегонки нафти. Основний показник дизельного палива – цетанове число – 45 і температура спалаху. Цетанове число характеризує здібність палива до запалювання в камері згоряння і рівне об’ємному вмісту цетана в суміші з α- метилнафталіном, яке в стандартних умовах має однакову займистість порівняно з дослідженим паливом.

Постановою КМУ від 21 березня 2007 р. № 545 «Правила ведення обліку, зберігання та реалізації дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки» в Україні нормований вміст сірки в дизельному паливі.

Правила визначають, що залежно від вмісту масової частки сірки дизельне паливо розподіляється за такими групами – понад 0,2 %, не більше ніж 0,2 %, не більше ніж 0,035 %, не більше ніж 0,005 %. Під сіркою розуміється вміст сірчистих з’єднань – меркаптанів, сульфідів, дисульфідів, тиофенів, тиофанів і ін., а не елементарна сірка як така. Вміст сірки в Україні допускається до 0,2 %, в Європі за останніми нормативами EURO 5 допустимий вміст сірки в дизельному паливі не більше 0,001 % (10 ppm). Попередній норматив ЄВРО 4 допускав зміст сірки до 0,005 % (50ppm). Пониження вмісту сірки в дизельному паливі, як правило, призводить до зменшення його змащувальних властивостей, тому для дизельного пального з ультранизьким вмістом сірки обов’язковою умовою є наявність присадок.

Вид дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки визначається на підставі паспорта якості, виданого випробувальною лабораторією підприємства – виробника дизельного палива на кожну партію відвантаженої готової продукції, або паспорта якості дизельного палива, що ввозиться на митну територію України, який може бути виданий іншою акредитованою лабораторією на кожну партію відвантаженої готової продукції. Відомості, що містяться у паспорті якості, підтверджуються

сертифікатом відповідності, виданим в установленому порядку уповноваженим органом із сертифікації, визначеним відповідно до законодавства (Постанова КМУ від 21 березня 2007 р. № 545 «Правила ведення обліку, зберігання та реалізації дизельного палива залежно від вмісту масової частки сірки», ст. 3).

Мазут – маслянистий залишок нафти після відбирання із неї світлих дистилятів – бензину, гасу, газойлю. Мазут – рідкий продукт темно- коричневого кольору, суміш вуглеводнів, нафтових смол, асфальтенів, карбенів, карбоїдів і органічних металомістких сполук (V, Ni, Fe, Mg, Na,Ca).

Стиснений природний газ – стиснений газ метан. Виробництво не потребує глибокої хімічної переробки первинної сировини, а підготовку до застосування проводять фізичними методами (компримування).

Стиснений природний газ є природним і для використання проходить лише певні ступені очистки (під час яких додається інгредієнт етантіол, що дає природному газу запах).

Мінімальна ставка податку на стиснений природний газ пояснюється його більшою екологічністю порівняно з іншими видами палива.

Авіаційний бензин – це природна або штучно одержана суміш вуглеводнів різної будови. У п. 4.2 ДСТУ 3464-96 2 „Авіаційні палива, мастильні матеріали, технічні рідини. Терміни та визначення” закріплено, що авіаційне паливо – паливо для авіаційних двигунів з нафтової або ненафтової сировини.

На відміну від автомобільних бензинів має більші показники пожежо- й вибухонебезпечності. Октанове число перебуває в межах 70–90. Фактичний вміст сірки – 0,03–0,05 % залежно від виду бензину. Авіаційний бензин містить до 3,1 гр/кг особливо шкідливої сполуки свинцю – тетраетилсвинець Pb(C2H5)4.

Гас – суміш вуглеводнів (від C12 до C15), продукт перегонки або ректифікації нафти. Цетанове число гасу – 40. Залежно від хімічного складу й

способу переробки нафти, з якої отриманий гас, у його склад входять: граничні аліфатичні вуглеводні – 20–60 %, нафтенові 20–50 %, біциклічні ароматичні 5–25 %, неграничні – до 2 %, домішки сірчистих, азотистих або кисневих з’єднань.

Стаття 245. Ставки податку за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти

245.1. Ставки податку за скиди окремих забруднюючих речовин у водні об’єкти:

 

Назва забруднюючої речовини Ставка податку,

гривень за тонну

Азот амонійний 802
Органічні речовини (за показниками

БСК 5)

321
Завислі речовини 23
Нафтопродукти 4718
Нітрати 69
Нітрити 3939
Сульфати 23
Фосфати 641
Хлориди 23

 

245.2. Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, які не увійшли до пункту 245.1 цієї статті та на які встановлено гранично допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень

впливу:

Гранично допустима концентрація забруднюючих речовин або орієнтовнобезпечний рівень впливу (міліграмів на літр)

Ставка податку,

гривень за тонну

 

Гранично допустима концентрація забруднюючих речовин або

орієнтовнобезпечний рівень впливу

(міліграмів на літр)

Ставка податку,

гривень за тонну

до 0,001 (включно) 84033
0,001 − 0,1 (включно) 60928
0,1 − 1 (включно) 10504
1 − 10 (включно) 1069
понад 10 214

 

245.3. За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено гранично допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень впливу, застосовуються ставки податку за найменшою величиною гранично допустимої концентрації, наведеної у пункті 245.2 цієї статті.

245.4. За скиди забруднюючих речовин у ставки та озера ставки податку, зазначені у пунктах 245.1 і 245.2 цієї статті, збільшуються у 1,5 раза.

245. Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення встановлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю бази оподаткування (1 тонну забруднюючих речовин, що надходять у водні об’єкти від водокористувача). До прийняття ПКУ ставки екологічного податку називалися нормативами збору за забруднення навколишнього природного середовища та встановлювалися відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору».

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

245.1. Величина ставки податку залежить від ступеня впливу даної забруднюючої речовини на здоров’я населення та компоненти навколишнього природного середовища. У даній статті ПКУ наведено ставки податку за скиди основних забруднюючих речовин у водні об’єкти. Наведемо

хімічні формули за видами речовин та деякі пояснення.

Таблиця 245.1

Хімічні формули речовин, що скидаються у водні об’єкти

 

Назва забруднюючої речовини Хімічні формули/пояснення
Азот амонійний Азот (N) катіону амонію NН4+ в сполуках типу

(NН4)mКЗ, де m – валентність кислотного

залишку (КЗ)

Органічні речовини (за показниками БСК 5) Органічними називаються речовини, які

складаються з вуглецю (карбону) та водню (гідрогену). Крім того, до складу органічних сполук можуть входити і різні гетероатоми (оксисен О, сульфур S, нітроген N тощо ).

БСК – біохімічне споживання кисню. Відповідно до керівної нормативної документації КНД

211.1.4.02-95. «Методика визначення БСК в природних і стічних водах» біохімічне споживання кисню (БСК5) – це кількість кисню в міліграмах, потрібна для окиснення органічних речовин, що містяться в 1 л води, аеробними бактеріями до СО2 і Н2О впродовж 5 діб. БСК5 – важливий екологічний показник стану природних водойм. Високий вміст органічних речовин у воді призводить до інтенсивного розмноження мікроорганізмів, що може зумовити зниження вмісту розчиненого кисню та створити гіпоксичні умови і загибель окремих видів живих організмів

Завислі речовини Завислі (зважені, зависі) тверді речовини, що

певні у водах, складаються з часток глини, піску, мулу, суспендованих органічних і неорганічних речовин, планктону й мікроорганізмів. Концентрація зважених часток пов’язана із сезонними факторами, а також з режимом стоку і залежить від танення снігу, порід, що складають річище, а також від антропогенних факторів, таких як скиди стічних вод промислових підприємств та агропромислового комплексу, гірські розробки і т.п. Завислі речовини впливають на прозорість води і на проникнення світла у водойми, на температуру, розчинність компонентів поверхневих вод, адсорбцію токсичних речовин, а також на склад і розподіл відкладень і на швидкість осадоутворення. Вода,

 

 

  у якій багато зважених часток, не підходить для

рекреаційного використання з естетичних розумінь.

Вміст завислих речовин у воді водойми після скидання стічних вод не повинен зростати більш ніж на 0,25 і 0,75 мг/л для водойм відповідно першої та другої категорій. Для водойм, які містять понад 30 мг/л природних мінеральних речовин, допускається збільшення концентрації завислих речовин у воді не більш ніж на 5%. Стічні води, які містять завислі речовини зі швидкістю осідання понад 0,4 мм/с для проточних водойм і понад 0,2 мм/с для водосховищ, скидати забороняється

Нафтопродукти Нафтопродукти – продукти, одержані внаслідок

переробки нафти на нафтопереробних заводах. Скид нафтопродуктів призводить до негативного впливу на здоров’я населення та стан водних об’єктів, оскільки 1л нафти/нафтопродуктів вбиває всі живі організми в 40 куб.м води

Нітрати Ме (NО3)n
Нітрити Ме (NО2)n
Сульфати Ме2 (SО4)n
Фосфати Ме3 (РО4)n
Хлориди МеСІn

де n – валентність металу.

245.2. Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України від 06.06.1995 р.

№ 213/95–ВР гранично допустима концентрація (ГДК) речовини у воді – це встановлений рівень концентрації речовини у воді, вище якого вода вважається непридатною для конкретних цілей водокористування. Водокористування – використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). Нижче наводяться ГДК найбільш поширених забруднюючих речовин у воді водойм господарсько-побутового та культурно-побутового призначення.

Таблиця 245.2

ГДК шкідливих речовин у воді водойм господарсько-питного та культурно-побутового призначення (затверджені Мінздравом СРСР № 6025-

91 від 21.10.1991 р. «Предельно допустимые концентрации (ПДК) и

ориентировочные допустимые уровни (ОДУ) вредных веществ в воде водных

объектов хозяйственно-питьевого и культурно-бытового водопользования»)

 

Речовина ГДК,

мг/л

  Речовина ГДК,

мг/л

За санітарно-токсикологічним лімітуючим показником шкідливості
Анілін 0,1   Нітрохлорбензол 0,05
Арсен 0,03 Піридин 0,2
Бензол 0,5 Поліакриламід 2,0
Берилій 0,0002 Роданіди 0,1
Гексаметилендіамін 0,01 Ртуть 0,0005
Гексахлорбензол 0,05 Свинець 0,03
Гексоген 0,1 Тетраетилсвинець 0
Нітрити, нітрати (за

нітрогеном)

10,0 Формальдегід 0,01
За загальносанітарним лімітуючим показником шкідливості
Аміак (за нітрогеном) 2,0   Тринітротолуол 0,5
Диметилформамід 10,0 Фенол (карболова

кислота)

0,001
Кадмій 0,001 Хлор активний 0
Капролактам 1,0 Хлорбензол 0,02
Кобальт 0,1 Хлорофос 0,05
Мідь 1,0 Хром тривалентний

Хром шестивалентний

0,5

0,1

Нікель 0,1
Тіофос 0,003 Цинк 1,0
Толуол 0,5 Чотирихлористий

вуглець

0,3
За органолептичним лімітуючим показником шкідливості
Бензин 0,1   Залізо 0,5
Гас 0,1 Нафта з високим

вмістом сірки

0,1
Гексахлоран 0,02 Нафта (інша) 0,3
Динітробензол 0,5 Нафтові кислоти 0,3
Дихлорбензол 0,002 Пікринова кислота 0,5
Дихлорфенол 0,002 Пропілен 0,5
Дихлоретан 2,0 Сірковуглець 1,0
ДДТ 0,1 Скипидар 0,2

245.3. Орієнтовний безпечний рівень впливу речовин (ОБРВ) – це

максимальна концентрація забруднюючої речовини, яка визнається орієнтовно безпечною при скиді у водний об’єкт зворотних вод та приймається як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту

речовини у воді водних об’єктів. ОБРВ встановлюється на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та набуває чинності після затвердження Головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін. ОБРВ подані у Наказі МОЗ України № 336 від

21.11.1997 р. «Про затвердження списків і введення в дію гігієнічних регламентів (ГДК та ОБРВ) у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі населених місць та (ОДР) у воді водоймищ».

За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено ГДК або ОБРВ, застосовуються ставки податку за найменшою величиною гранично допустимої концентрації, наведеної у пункті 245.2 цієї статті, тобто

84 033 грн за тонну.

245.4. Дотримання науково-обґрунтованих норм скидання стічних вод у водойми повинно забезпечувати ефективне самоочищення води, тобто ліквідацію у воді водних об’єктів речовин, що потрапили в неї, під впливом мікроорганізмів. Крім того, до процесів самоочищення можуть бути віднесені також сорбція розчинених сполук планктоном і донними відкладами, агломерація та осідання часточок, нарешті, розбавляння забрудненого потоку чистими потоками водойми тощо. Тому під самоочищенням розуміють сукупність біохімічних, фізико-хімічних та гідродинамічних (розбавляння) процесів, які зумовлюють зниження концентрації забруднюючих речовин у воді водного об’єкта. У забруднених водних об’єктах завжди відбуваються з тією чи іншою інтенсивністю природні процеси, спрямовані на відновлення первісних властивостей і складу води. Отже, ці процеси безупинно формують фон забруднення, що постійно змінюється у часі.

Застосування підвищуючого коефіцієнту до ставки – 1,5 (відповідно до пункту 245.4 ПК України), зумовлене тим, що озера та ставки є закритими і тому відновлення (самоочищення) води водойм здійснюється повільніше.

Стаття 246. Ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах

246.1. Ставки податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів:

246.1.1. обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, − 431 гривня за одиницю;

246.1.2. люмінесцентних ламп − 7,5 гривні за одиницю.

246.2. Ставки податку за розміщення відходів, які встановлюються залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів:

 

Клас небезпеки відходів Рівень небезпечності відходів Ставка податку,

гривень за тонну

I н адзвичайно небезпечні 700
II в исоко небезпечні 25,5
III п омірно небезпечні 6,4
IV м ало небезпечні 2,5
м алонебезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної

промисловості

0,25

 

246.3. За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпеки, застосовується ставка податку, встановлена за розміщення відходів I класу небезпеки.

246.4. За розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, ставки податку, зазначені у пунктах 246.1 − 246.3 цієї статті, збільшуються у 3 рази.

246.5. Коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному

середовищі:

 

Місце (зона) розміщення відходів Коефіцієнт
В межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж 3
На відстані від 3 км і більше від меж населеного пункту 1

 

246. Визначення терміна «відходи» наведено в коментарі до пп. 240.1.3. Небезпечні відходи – відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують від виробника відходів спеціальних методів і засобів поводження з ними. Виробником відходів називається фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров’я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку. Відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.

Зберігання небезпечних відходів на території підприємств, установ, організацій – суб’єктів господарської діяльності здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи та організації – суб’єкти господарської діяльності, на території яких зберігаються небезпечні відходи, належать, відповідно до закону, до об’єктів підвищеної небезпеки. Відповідальність суб’єкта господарської діяльності, у

власності або у користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на таких об’єктах життю, здоров’ю, майну фізичних та/або юридичних осіб, підлягає обов’язковому страхуванню відповідно до чинного законодавства.

Усі відходи мають маркування відповідно до Класифікатора відходів ДК

005–96, затвердженого Наказом Держстандарту № 89 від 29.02.1996 р. Класифікатор відходів (далі – КВ) входить до державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. КВ забезпечує інформаційне підтримування у вирішенні широкого кола питань державного управління відходами та ресурсовикористанням на базі системи обліку та звітності, гармонізованої з міжнародними системами, зокрема, у галузі екології, захисту життя та здоров’я населення, безпеки праці, ресурсозбереження, структурної перебудови економіки, сертифікації продукції (послуг) та систем якості. Використання КВ створює нормативну базу для проведення порівнювального аналізу структури та обсягу утворення відходів у межах Європейської статистики усіх видів економічної діяльності, у тому числі Європейської виробничої статистики, статистики агрокомплексу, статистики послуг, а також порівняльного аналізу послуг, пов’язаних з відходами, на міжгалузевому, державному, міждержавному рівнях.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

246.1. Елементи з іонізуючим випромінюванням є різними за потужністю, а люмінесцентні лампи є різними за вмістом ртуті. Тому податок встановлюється в розрахунку за одиницю приладу чи обладнання.

246.2. I клас – це надзвичайно небезпечні відходи – обладнання та прилади, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентні лампи і непридатні для застосування отрутохімікати та пестициди (до вказаного класу небезпеки також відносяться відходи, на які

не встановлено клас небезпеки); II клас – високонебезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені відпрацьовані масла та мастила технічні і гідравлічні, нафтошлами, розчинники органічні відпрацьовані; III клас – помірно небезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені акумулятори, медичний фіксаж, відпрацьовані фарби, плати зіпсовані, смоли зіпсовані, пил полірувальних кругів; IV клас – малонебезпечні відходи, до яких можуть бути віднесені автошини, побутове сміття, дефекат, сироватка, маслянка, склобій, тара, відходи деревини, а також малонебезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості.

246.3. Якщо не встановлено клас небезпечності відходів, то застосовується у розрахунках ставка податку за надзвичайно небезпечні відходи відповідно до пункту 246.2, тобто 700 грн за тонну.

246.4. Відповідні значення коефіцієнта Ко (раніше – коригуючий коефіцієнт, який враховував місце розміщення відходів) застосовувались і до прийняття ПК відповідно до Додатка 2 Постанови КМУ № 303 від

01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Застосування вказаного коефіцієнту є обґрунтованим, він є стимулом для обладнання місць зберігання відходів, які б забезпечували їх ізоляцію від навколишнього природного середовища.

246.5. Відповідні значення коефіцієнта Кт застосовувались і до прийняття

ПК України відповідно до Додатка 2 Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р.

«Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Застосування даного коефіцієнту є стимулом до віддалення місць і зон розміщення відходів від населених пунктів.

Стаття 247. Ставки податку за утворення радіоактивних відходів

(включаючи вже накопичені)

247.1. Ставка податку за утворення радіоактивних відходів виробниками електричної енергії − експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій), включаючи вже накопичені, становить 0,0063 гривні у розрахунку на 1 кВт-год виробленої електричної енергії.

247.2. Коригуючий коефіцієнт, який встановлюється для експлуатуючих організацій ядерних установок (атомних електростанцій)

залежно від активності радіоактивних відходів:

 

Категорія відходів Коефіцієнт
Високоактивні 50
Середньоактивні та низько активні 2

 

247. На території України розташовано понад 8 000 різних установ та організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів (далі РАВ), що є невід’ємною частиною ядерних технологій на всіх стадіях ядерного паливного циклу. Серед них: атомні електростанції (АЕС); урановидобувна та переробна промисловість; медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації; зона відчуження Чорнобильської АЕС38.

Термін радіоактивні відходи (далі РАВ) визначено в коментарі до

пп. 240.1.4.

РАВ поділяються на тверді, рідкі та газоподібні. Тверді РАВ – це різні матеріали із активної зони реактора; відпрацьовані фільтри очисних установок; забруднені прилади; спецодяг персоналу, покриття підлоги, інструмент, ганчір’я, які використовуються при технічному обслуговуванні

та ремонту обладнання АЕС. Збір твердих РАВ здійснюється в спеціальні

38Стан поводження з радіоактивними відходами. – [Електронний ресурс]. –Режим доступу: Сайт Міністерства охорони навколишнього природного середовища. http://mail.menr.gov.ua/publ/nreport/nd96/ukrvers/ukr/yadrvidh.html

контейнери за місцем утворення з одночасним сортуванням за групами у спеціальних місцях. Відходи сортуються на горючі, які пресуються і на непереробні, з яких попередньо виділяють окремі матеріали. Згідно з сучасними вимогами усі відходи підлягають переробці безпосередньо на АЕС для того, щоб зменшити фізичний об’єм радіоактивної маси і привести її у форму, зручну для довготривалого та безпечного зберігання. Для цього тверді РАВ подрібнюють, пресують або спалюють. При спалюванні відбувається зменшення об’єму відходів у 80–100 раз, а при пресуванні у 3–6 разів. Після переробки їх упаковують у закриті герметичні ємності і зберігають у спеціальних бетонних спорудах (сховищах) на АЕС або спеціально обладнаних місцях.

Рідкі РАВ утворюються у процесі експлуатації АЕС, регенерації ядерного палива з відпрацьованих тепловидільних елементів, використання різних джерел іонізуючого випромінювання в науці, техніці й медицині. Рідкі РАВ перероблюють шляхом випаровування, при якому видаляється основна маса води і відбувається концентрування радіоактивних речовин. Рідкі концентровані РАВ зберігаються в герметичних стальних ємностях в окремих ізольованих приміщеннях на території АЕС. Рідкі нетехнологічні відходи, що утворюються за рахунок приміщень і при пранні спецодягу, після ретельного очищення від радіоактивних ізотопів фізико-хімічними методами (коагуляцією, іонного обміну або дистиляцією) направляються у виробництво для повторного використання або можуть скидатися в каналізацію.

На об’єктах атомної промисловості і АЕС утворюються газоподібні РАВ (тобто викиди) з продуктів ділення ядерного палива, що містять летючі сполуки радіоактивних ізотопів, або самі радіоактивні ізотопи, в основному нукліди інертних газів – ксенона і криптона, а також летючий йод-131 та йод-

129. Усі ці викиди проходять спеціальну очисну систему (через вугільні та багатошарові фільтри) і викидуються під відповідним контролем через високу вентиляційну трубу.

У зв’язку з відсутністю в Україні замкнутого ядерно-паливного циклу існують проблеми накопичення РАВ:

– РАВ 4-ох АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південно-Української,

Запорізької) – накопичено близько 70 000 м3 РАВ);

– добування урану, яке ведеться на 3-х виробничих майданчиках (Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках), та переробка ядерного палива (накопичено 65,5 млн тонн РАВ);

– медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації, які є джерелом утворення іонізуючого випромінювання та РАВ (накопичено 5 000 м3 РАВ). Виконання робіт зі збирання, транспортування, переробки і захоронення РАВ та джерел іонізуючого випромінювання від цих підприємств незалежно від їх відомчої підпорядкованості здійснює Державна корпорація – Українське державне об’єднання «Радон», яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський та Львівський;

– зона відчуження Чорнобильської АЕС (накопичено понад 1,1 млрд, м3

РАВ).

Досліджуючи терміни, зазначимо, що, відповідно до ЗУ «Про поводження з радіоактивними відходами», виробниками РАВ є юридичні або фізичні особи, внаслідок діяльності яких утворюються РАВ.

Визначення терміна «джерело іонізуючого випромінювання» наведено в коментарі до пп. 240.3.1. Джерела іонізуючого випромінювання у рамках будь-якої практичної діяльності, на яку поширюються вимоги Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України (Наказ МОЗ України від 02.02.2005 р. № 54), включають:

– радіоактивні речовини та пристрої, які містять радіоактивні речовини, або пристрої, що створюють випромінювання, включаючи споживчу продукцію, закриті джерела, відкриті джерела, генератори випромінювання, включаючи пересувне радіографічне обладнання;

– установки та об’єкти, на яких є радіоактивні речовини або пристрої, що створюють випромінювання, включаючи опромінювальні установки, рудники та підприємства з переробки радіоактивних руд, установки з переробки радіоактивних речовин, ядерні установки у частині, що підпадає під визначення джерела іонізуючого випромінювання, та установки (технологічні лінії) для поводження з радіоактивними відходами.

Під іонізуючим випромінюванням розуміють будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне іонізуюче випромінювання – це потік елементарних часток, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах: це – α і β -частинки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне іонізуюче випромінювання – це потік електромагнітних

коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це – γ-випромінювання, рентгенівське випромінювання. Вони відрізняються умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією.

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто кількістю пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається довжиною пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повної зупинки.

Серед різних видів іонізуючого випромінювання, як було описано раніше, надзвичайно важливим при вивченні небезпек для здоров’я і життя людини є випромінювання, які виникають у результаті самовільного

перетворення одних атомів радіоактивних елементів в інші, тобто радіоактивне випромінювання.

Для кожного радіоактивного елемента існує інтервал часу, протягом якого його активність знижується у 2 рази. Цей інтервал часу називається

періодом напіврозпаду, Т1/2. Він відрізняється для кожного радіонукліда,

наприклад, для урану

U

238

92

– Т1/2 = 4.5 млрд, років; для йоду-135 – 6 діб; для

йоду-131 – 8 діб; для стронцію-90 – 29 років; для цезію-137 – 30 років; для плутонію-239 – 24000 років. Тому період напіврозпаду характеризує активність радіонукліда (А) – кількість розпадів атомних ядер за 1 с.

Міра дії іонізуючого випромінювання у будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання, яка визначається для повітря, речовини та біологічної тканини (див. табл. 247.1).

Для опису інтенсивності впливу випромінювання введено поняття потужності дози, яка визначається як доза, отримана за одиницю часу – 1 с. Наприклад, потужність експозиційної дози вимірюється в рентгенах за секунду (Р/с), потужність еквівалентної – в берах за секунду (бер/с) і т.д.

Таблиця 247.1

Одиниці вимірювання активності та дози випромінювання

 

Величина Значення Одиниці вимірювання Співвідношенн

я між одиниц.

вимірювання

Систем

а СІ

Позасистемн

а

Активність Число радіоактивних перетворень

за одиницю часу (1 Бк – це така активність речовини, за якої відбувається 1 розпад за 1 с)

Бекерел ь (Бк) Кюрі (Кі) 1 Бк = 1 розп./с

1 Кі = 3,7·1010

Бк 1 Бк =

2,703·10-11 Кі

Експозицій-

на доза

Визначається сумарним зарядом

всіх іонів одного знака, які виникають в одиниці об’єму повітря. Визначається тільки для повітря (!), а точніше для рентгенівського випромінювання та γ-квантів

Кулон на кілогра м (Кл/кг) Рентген (Р) 1 Р = 2,58·10-4

Кл/кг 1 Кл/кг =

3,88·103 Р

Поглинена доза Кількість енергії випромінювання,

яка поглинається одиницею маси речовини. Використовується для будь-яких видів випромінювання та

Грей

(Гр)

Рад (рад) 1 Гр = 1 Дж/кг

1 Гр = 100 рад

1 рад = 0,01 Гр

1 рад = 0,01

 

 

  будь-яких речовин     Дж/кг
Еквівалент-

на доза

Міра біологічної дії

випромінювання на дану конкретну особу, тобто індивідуальний критерій небезпеки, обумовлений ІВ. (екв.доза = погл.доза · коеф.якості випром-ня (КЯ)). За еталон взято вплив на організм γ- випр., для якого КЯ=1; для нейтронів – 3, для α-частиць – 20, для β-частиць – 1

Зіверт

(Зв)

Бер (бер) 1 бер = 0,01 Зв

1 Зв = 100 бер

Ефективна доза Величина, яка використовується як

міра ризику виникнення віддалених наслідків опромінення всього тіла людини та окремих його органів з урахуванням їх радіочутливості

Зіверт

(Зв)

Бер (бер) 1 бер = 0,01 Зв

1 Зв = 100 бер

Ефективна колективна доза Величина, яка визначає повний вплив випромінювання на групу людей Людино

-зіверт (люд.- Зв)

Людино-бер

(люд.-бер)

1 люд.-бер =

0,01 люд.-Зв 1 люд.-Зв = 100 люд.-бер

 

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситися зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

247.1. У даному пункті ПК наведено ставку податку за утворення радіоактивних відходів виробника електричної енергії. Досліджуючи терміни, зазначимо, що експлуатуюча організація (оператор) – це призначена державою юридична особа, яка провадить діяльність, пов’язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів; забезпечує ядерну та радіаційну безпеку, фізичний захист ядерної установки або сховища для захоронення радіоактивних відходів на всіх етапах їх життєвого циклу і несе відповідальність за ядерну шкоду (ЗУ «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»).

247.2. У даному пункті ПК наведено коригуючі коефіцієнти, які встановлюються залежно від активності радіоактивних відходів.

Досліджуючи терміни, зазначимо, що «низькоактивні РАВ»,

«середньоактивні РАВ», «високоактивні РАВ» – це види РАВ, класифіковані за критерієм вмісту радіонуклідів. Низькоактивні РАВ визначаються як найбільший об’єм відходів в атомній промисловості. Їх діапазон: вода систем газоочистки і дезактиваційні розчини з ядерних установок різного типу; забруднений захисний одяг, рукавички та взуття; забрудненні інструменти та перегорілі лампочки з радіоактивних приміщень; насоси, клапани, прокладки підшипники та інші компоненти, які підлягали заміні; пил, який утворюється в результаті переробки палива; забруднені іонообмінні смоли та газові фільтри.

Високоактивні РАВ – це продукти ділення урану, які накопичуються у паливі. Радіоактивність їх складає майже 98 % всієї радіоактивності, яка утворюється в атомній промисловості, а об’єм менше 1 %. У незамкнутому ядерному паливному циклі високоактивні РАВ після витримку у тимчасових сховищах направляються для захоронення в стаціонарні (геологічні) сховища («могильники»).

Понад 99,9 % всієї активності, що виникає в процесі експлуатації АЕС, при регенерації ядерного пального переходить у рідкі високоактивні відходи, які після концентрування до невеликих об’ємів захоронюються. Рідкі радіоактивні відходи за своєю активністю поділяються на 3 категорії: низького рівня активності, питома активність яких не перевищує 10-5 кюрі/л, середнього рівня – від 10-5 до 1 кюрі/л і високоактивні відходи – вище від 1 кюрі/л.

Стаття 248. Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк

248.1. Ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами

ліцензії строк:

 

Категорія відходів Ставка податку

за тимчасове зберігання радіоактивних відходів (крім відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання), гривень за куб. метр

Ставка податку за тимчасове зберігання

радіоактивних відходів,

представлених у вигляді джерел іонізуючого

випромінювання,

гривень за куб. сантиметр

Високоактивні 300 000 10 000
Середньоактивні та низькоактивні 5 600 2 000

 

248. У даній статті ПК наведено ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Визначення терміну тимчасове зберігання РАВ та строк дії ліцензії наведено в коментарі до пп. 240.1.5.

Щорічно до ПКУ відповідним Законом будуть вноситись зміни щодо коригування ставок оподаткування, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

Стаття 249. Порядок обчислення податку

249.1. Суми податку обчислюються платниками податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податковими агентами самостійно щокварталу.

249.2. У разі якщо під час провадження господарської діяльності платником податку здійснюються різні види забруднення навколишнього природного середовища та/або забруднення різними

видами забруднюючих речовин, такий платник зобов’язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

249.3. Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Пвс), обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів викидів, ставок податку за формулою:

п

Пвс = ∑ (Мі х Нпі),

і = 1,

де Мі − фактичний обсяг викиду і-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпі − ставки податку в поточному році за тонну і-тої забруднюючої речовини у гривнях з копійками.

249.4. Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (Пвп), обчислюються податковими агентами самостійно щокварталу виходячи з кількості фактично реалізованого палива та ставок податку за формулою:

п

Пвп = ∑ Мі х Нпі,

і = 1,

де Мі – кількість фактично реалізованого палива і-того виду в тоннах (т);

Нпі − ставки податку в поточному році за тонну і-того виду палива у гривнях з копійками.

249.5. Суми податку, який справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (Пс), обчислюються платниками самостійно

щокварталу виходячи з фактичних обсягів скидів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за формулою:

п

Пс = ∑ (Млі х Нпі х Кос), i = 1,

де Млі − обсяг скиду і-тої забруднюючої речовини в тоннах (т);

Нпі − ставки податку в поточному році за тонну і-того виду забруднюючої речовини у гривнях з копійками;

Кос − коефіцієнт, що дорівнює 1,5 і застосовується у разі скидання забруднюючих речовин у ставки і озера (в іншому випадку коефіцієнт дорівнює 1).

249.6. Суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за формулою:

п

Прв = ∑ (Нпі х Млі х Кт х Ко),

і = 1,

де Нпі − ставки податку в поточному році за тонну і-того виду відходів у гривнях з копійками;

Млі − обсяг відходів і-того виду в тоннах (т);

Кт − коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів і який наведено у пункті 246.5 статті 246 цього Кодексу;

Ко − коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується у разі розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів.

249.7. Суми податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються платниками податку − експлуатуючими організаціями (операторів) атомних електростанцій, включаючи експлуатуючі організації (оператори) дослідницьких реакторів, самостійно щокварталу на основі показників виробництва електричної енергії, ставки податку, а також пропорційно обсягу та активності радіоактивних відходів виходячи з фактичного об’єму радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звітний) період, і з фактичного об’єму радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року, та коригуючого коефіцієнта за формулою:

АЕС = On х Н + (рнс х С1нс х V1нс + рв х С1в х V1в) +

+1/32 (рнс х С2нс х V2нс + рв х С2в х V2в),

де АЕС − сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, обчислена за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

On − фактичний обсяг електричної енергії, виробленої за базовий податковий (звітний) період експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, кВт-год (для дослідницьких реакторів дорівнює 0);

Н − ставка податку, який справляється за електричну енергію, вироблену експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, що переглядається у разі потреби один раз на рік, визначена у пункті 247.1 статті 247 цього Кодексу, у гривнях за

1 кВт-год;

1/32 − коефіцієнт реструктуризації податку за накопичені до

1 квітня 2009 року радіоактивні відходи (коефіцієнт діє з 1 квітня 2011

року до 1 квітня 2019 року, протягом іншого періоду дорівнює 0);

рв − коригуючий коефіцієнт для високоактивних відходів,

наведений у пункті 247.2 статті 247 цього Кодексу;

рнс − коригуючий коефіцієнт для середньоактивних та низькоактивних відходів, наведений у пункті 247.2 статті 247 цього Кодексу;

С1нс − собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

С1в − собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за базовий податковий (звітний) період, у гривнях з копійками;

С2нс − собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 року, у гривнях з копійками;

С2в − собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 року, у гривнях з копійками;

V1нс − фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих

організацій (операторів) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, куб. метрів (куб. сантиметрів − для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V1в − фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, куб. метрів (куб. сантиметрів − для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2нс − фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня

2009 року, куб. метрів (куб. сантиметрів − для радіоактивних відходів,

представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2в − фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 року, куб. метрів (куб. сантиметрів − для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання).

Інші платники податку − суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії обчислюють суми податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів їх виробниками, пропорційно обсягу та активності радіоактивних матеріалів щокварталу, що сплачується у загальному розмірі 10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного джерела іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Вартість здавання накопичених до 1 квітня 2009 року радіоактивних відходів для таких суб’єктів визначається за договорами між

виробниками радіоактивних відходів і спеціалізованими підприємствами з поводження з радіоактивними відходами.

249.8. Суми податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, обчислюються платниками податку − виробниками радіоактивних відходів самостійно щокварталу на підставі ставок податку, наведених у пункті 248.1 статті 248 цього Кодексу, та пропорційно строку зберігання таких відходів понад установлений строк за формулою:

S зберігання = N х V х T зберігання,

де S зберігання − сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, обчислена за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал, у гривнях з копійками;

N − ставка податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, наведена у пункті 248.1 статті 248 цього Кодексу;

V − фактичний об’єм радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, куб. метрів (куб. сантиметрів − для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

T зберігання − кількість повних календарних кварталів, протягом яких радіоактивні відходи зберігаються понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

249.1. Розрахунок екологічного податку здійснюється самостійно платниками щокварталу (крім тих, які визначені пунктом 240.2 ПК України) на основі:

– фактичних обсягів викидів забруднюючих речовин у тоннах (т);

– обсягів скиду забруднюючих речовин у тоннах (т);

– обсягів відходів у тоннах (т);

– обсягів відходів в одиницях обладнання та приладів (од.).

– обсягів відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання у сантиметрах кубічних (см3);

– обсягів відходів у вигляді радіоактивних відходів (крім відходів,

поданих у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) у метрах кубічних

(м3);

– обсягів електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій) у кВт/год (кВт/год);

– вартості (без урахування податку на додану вартість) джерел іонізуючого випромінювання у гривнях з копійками;

– ставок податку за одиницю бази оподаткування (у гривнях з копійками з округленням до двох десяткових знаків) ;

– коригуючих коефіцієнтів.

Дані, на основі яких розраховується податкове зобов’язання, мають бути підтвердженими первинними документами бухгалтерського обліку.

Податкові агенти здійснюють обрахунок самостійно щокварталу, виходячи із фактичних обсягів реалізованого палива та відповідних ставок податку в поточному році.

При обчисленні податкового зобов’язання з екологічного податку слід зважати на підрозділ 5. Особливості застосування ставок акцизного збору та екологічного податку розділу 20 ПК України, а саме:

– з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246

ПК;

– з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246

ПК;

– з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 ПК.

249.2. Для цілей визначення податкового зобов’язання щодо екологічного податку платники зобов’язані визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

Для інших цілей загальна сума екологічного податку – ЕП (у гривнях), яка підлягає сплаті визначається платниками екологічного податку, крім тих, які визначені п. 240.2 ПК України за формулою:

ЕП = Пвс + Пс + Прв + АЕС + S,

де Пвс – сума податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.3 ПКУ;

Пс – сума податку за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.5 ПКУ;

Прв – сума податку за розміщення відходів (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.6 ПКУ;

АЕС – сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом 249.7 ПКУ;

S – сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (у гривнях), що розраховується згідно з пунктом

249.8 ПКУ.

Платниками до уваги беруться лише ті види забруднень, що є наявними/характерними відповідно до специфіки їх господарської діяльності.

249.3. Якщо платник податку викидає в атмосферне повітря забруднюючі речовини в кількості n, то формула розрахунку суми податку за викиди буде мати наступний вигляд:

Пвс = Пвс1+ Пвс2 + Пвс3 +… + Пвсn =

= М 1 Ч Нп

1 + М

2 Ч Нп

2 + М

3 Ч Нп

3 + … + М

n Ч Нп n ,

де – М1, М2, М3 … Мn – фактичні обсяги викидів відповідних 1, 2, 3, …п

забруднюючих речовин платником податку в тоннах (т);

Нп1, Нп2, Нп3 … Нпn – ставки податку в поточному році (згідно зі статтею

243 ПКУ) за тонну 1, 2, 3, …п забруднюючої речовини у гривнях з копійками.

Підставою для розрахунку податкового зобов’язання будуть показники проінвентаризованих та пропаспортизованих (висновки СЕЗ, територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів) стаціонарних джерел забруднення з урахуванням фактичних викидів. Дані про фактичні обсяги викидів забруднюючих речовин вказуються на основі даних первинної документації бухгалтерського обліку, зокрема журналів обліку за формами ПОД–1 «Журнал обліку стаціонарних джерел забруднення та їх характеристик», ПОД–2 «Журнал обліку виконання заходів з метою охорони атмосферного повітря», ПОД–3 «Журнал обліку роботи газоочисних та пиловловлюючих установок».

У випадку понаднормованого викиду платником забруднюючих речовин у атмосферне повітря застосовується коригуючий коефіцієнт для обрахунку штрафів за понаднормоване забруднення згідно з чинним законодавством (до прийняття Податкового кодексу даний коефіцієнт дорівнював 10 відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»).

249.4. Розрахунок суми податку здійснюється, виходячи з кількості фактично реалізованого пального та його виду на підставі ставок податку (наведені в ст. 244 ПК України) за ці викиди. Сума податку визначається окремо за кожним видом палива за формулою:

Пвп = Пвп1+ Пвп2 + Пвп3 +… + Пвпn =

= М 1 Ч Нп

1 + М

2 Ч Нп

2 + М

3 Ч Нп

3 + … + М

n Ч Нп n ,

де М1, М2, М3 … Мn – кількість фактично реалізованого палива відповідних видів 1, 2, 3, …п у тонах;

Нп1, Нп2, Нп3 … Нпn – ставки податку в поточному році за тонну 1, 2, 3,

п го виду палива у гривнях з копійками.

Дані про кількість фактично реалізованого пального можна отримати з форм затверджених Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України».

Слід зазначити, що одиницями виміру бази оподаткування є тонни, тобто одиниці маси, а фактична витрата палива може вимірюватися як в одиницях маси – тоннах, так i в одиницях об’єму – літрах.

Для правильного обчислення суми збору платники повинні перевести величину фактично реалізованого палива (літри) в одиниці маси (тонни). Маса нафти або нафтопродуктів визначається за формулою:

M = V Ч y,

де M – маса нафти або нафтопродукту, кг;

V – об’єм нафти або нафтопродукту за певної температури вимірювання рівня, м3;

y – густина нафти або нафтопродукту за тією самою температурою вимірювання рівня, кг/м3.

Отже, для переведення величини фактичного обсягу палива (літрів) в одиниці маси (тонни) враховується такий показник, як густина.

Найменування нафтопродуктів, густина, температура, об’єм та загальна маса нафтопродуктів обов’язково повинні зазначатися в товарно- транспортній накладній, до якої за вимогою покупця додається паспорт якості нафтопродукту.

Таким чином, при обчисленні суми податку податкові агенти, які ведуть облік пального в одиницях об’єму – літрах, повинні перевести величину фактичних витрат палива (літри) в одиниці маси (тонни) з урахуванням густини нафтопродукту, зазначеної в товарно-транспортній накладній або паспорті якості нафтопродукту.

При придбанні палива (бензину, дизельного пального, зрідженого нафтового газу, стисненого природного газу) не за масою, а за об’ємом та за відсутності сертифіката на партію палива для обчислення податку визначити обсяги використаного пального у тоннах платники можуть згідно з Методикою № 452, що затверджена Держкомстатом України від 13.11.2008 р. Даною Методикою № 452 наведено такі коефіцієнти переведення величини фактичних витрат палива (літрів) у вагові одиниці (тонни):

– для бензину – 0,74 кг/л;

– для газойлів (дизельного палива) – 0,85 кг/л;

– для газу скрапленого – 0,55 кг/л;

– для газу стисненого – 0,59 кг/м3.

249.5. Якщо платник податку скидає у водні об’єкти забруднюючі речовини в кількості n, то формула розрахунку суми податку за скиди буде мати наступний вигляд:

Пс = Пс1+ Пс2 + Пс3 +… + Псn =

= Мл

1 Ч Нп

1 Ч Кос + Мл

2 Ч Нп

2 Ч Кос + Мл

3 Ч Нп

3 Ч Кос + … + Мл

n Ч Нп

n Ч Кос ,

де – Мл1, Мл2, Мл3 … Млn – обсяги скидів платником податку у водні об’єкти забруднюючих речовин виду 1, 2, …, п в тоннах (т);

Нп1, Нп2, Нп3 … Нпn – ставки податку (згідно зі статтею 245), у гривнях з копійками.

Кос – коригуючий коефіцієнт.

Дані про фактичні скиди вказуються на підставі форм первинної документації, зокрема журналів обліку за формами ПОД–11 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнаннями», ПОД–12 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами», ПОД–13 «Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються».

У випадку понаднормованого скиду платником забруднюючих речовин у водні об’єкти застосовується коригуючий коефіцієнт для обрахунку штрафів за понаднормоване забруднення згідно з чинним законодавством (до прийняття Податкового кодексу даний коефіцієнт дорівнював 10 відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»).

249.6. Якщо платник податку розміщує n-кількість видів відходів, то формула розрахунку суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), буде мати такий вигляд:

Прв = Прв1+ Прв2 + Прв3 +… + Првn =

= Нп1 Ч Мл1 Ч Кт Ч Ко+ Нп2 Ч Мл2 Ч Кт Ч Ко+ Нп3 Ч Мл3 Ч Кт Ч Ко+ … + Нпn Ч Млn Ч Кт Ч Ко ,

де – Мл1, Мл2, Мл3 … Млn – обсяги відходів платника податку відповідних видів 1, 2, 3, …п у тоннах (т) або одиницях приладів (од);

Нп1, Нп2, Нп3 … Нпn – ставки податку (згідно зі статтею 246), у гривнях з копійками;

Кт, Ко – коригуючі коефіцієнти.

Фактичні обсяги розміщених відходів вказуються на підставі матеріально-сировинних запасів виробництва та даних типової форми № 1-Т

«Облік відходів та пакувальних матеріалів та тари» (затверджена Наказом

Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 342 від

07.07.2008 р.).

У випадку понаднормованого розміщення відходів платником податку застосовується коригуючий коефіцієнт для обрахунку штрафів за понаднормоване забруднення згідно з чинним законодавством (до прийняття Податкового кодексу даний коефіцієнт дорівнював 10 відповідно до Постанови КМУ № 303 від 01.03.1999 р. «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»).

249.7. Суми податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються за формулою:

АЕС = Оп Ч Н + ( рнс Ч С1нс ЧV1нс + рв Ч С1в ЧV1в ) + 132 ( рнс Ч С2 нс ЧV2 нс + рв Ч С2в ЧV2в ),

де АЕС – сума податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислена за календарний квартал, гривень з копійками;

On – фактичний обсяг електричної енергії, виробленої за календарний квартал експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій, кВт/год;

Н – ставка податку, який справляється за електричну енергію, вироблену експлуатуючими організаціями (операторами) атомних електростанцій;

1/32 – коефіцієнт реструктуризації податку за накопичені до 1 квітня

2009 р. радіоактивні відходи (коефіцієнт діє з 1 квітня 2011 р. до 1 квітня

2019 р., протягом іншого періоду дорівнює 0);

рнс, рв – коригуючі коефіцієнти, наведені у пункті 247.3 ПК, їх застосування обґрунтоване у коментарі до пункту 247.2 ПК України;

С1нс – собівартість зберігання 1 кубічного метра (1 кубічного сантиметра радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за календарний квартал, гривень з копійками;

С1в – собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, утворених їх виробниками за календарний, гривень з копійками;

С2нс – собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 р., гривень з копійками;

С2в – собівартість зберігання 1 куб. метра (1 куб. сантиметра радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання) високоактивних радіоактивних відходів, накопичених їх виробниками до 1 квітня 2009 р., гривень з копійками;

V1нс – фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (оператора) атомних електростанцій за календарний квартал, кубічних метрів (кубічних сантиметрів – для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V1в – фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів, прийнятих до сховища експлуатуючих організацій (оператора) атомних електростанцій за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал, куб. метрів (кубічних сантиметрів – для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2нс – фактичний об’єм низькоактивних і середньоактивних радіоактивних відходів, накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних електростанцій до 1 квітня 2009 р., куб. метрів (куб. сантиметрів – для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

V2в – фактичний об’єм високоактивних радіоактивних відходів,

накопичених у сховищах експлуатуючих організацій (операторів) атомних

електростанцій до 1 квітня 2009 р., куб. метрів (куб. сантиметрів – для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання).

Дані про фактичний обсяг радіоактивних відходів вказуються на підставі звітності, форми якої розробляються і затверджуються Державним комітетом з ядерного регулювання.

Інші платники податку – суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії обчислюють суми податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів їх виробниками, пропорційно обсягу та активності радіоактивних матеріалів щокварталу, що сплачується у загальному розмірі

10 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) кожного джерела іонізуючого випромінювання, яка визначається з дати придбання (купівлі-продажу) цього джерела. Вартість здавання накопичених до 1 квітня

2009 року радіоактивних відходів для таких суб’єктів визначається за договорами між виробниками радіоактивних відходів і спеціалізованими підприємствами з поводження з радіоактивними відходами.

Доцільним буде зазначити, що норми статті 249.7 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ. Тому наведемо ситуації з практики оподаткування, які будуть корисними для платників податків при обчисленні суми податку.

Якщо суб’єкт господарювання за звітний квартал сплатив екологічний податок за придбані джерела іонізуючого випромінювання і в наступних кварталах їх не придбаває, то податкову декларацію слід подавати, адже вона складається наростаючим підсумком39.

249.8. Суми податку, який справляється за тимчасове зберігання

радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений строк, обчислюються платниками – виробниками радіоактивних відходів самостійно щокварталу на підставі ставок (п. 248.1 ПК України) та

пропорційно до строку зберігання таких відходів понад установлений строк за формулою:

S зберігання = N Ч V Ч Т зберігання ,

де S зберігання – сума податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений тимчасовими умовами ліцензії строк, обчислена за календарний квартал, гривень з копійками;

N – ставка податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (наведена у п. 248.1 ПК України);

V – фактичний об’єм радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, кубічних метрів (кубічних сантиметрів – для радіоактивних відходів у вигляді джерел іонізуючого випромінювання);

T зберігання – кількість повних календарних кварталів, протягом яких радіоактивні відходи зберігаються понад установлений особливими умовами ліцензії строк, яка рахується від 1 травня 2009 р. на підставі звітності за звітний квартал про фактичні обсяги радіоактивних відходів40.

Стаття 250. Порядок подання податкової звітності та сплати податку

250.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

250.2. Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею

46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації:

250.2.1. за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах − за місцем розміщення стаціонарних джерел забруднення, спеціально відведених для цього місць чи об’єктів;

250.2.2. за паливо, реалізоване податковими агентами, − за місцем знаходження пунктів продажу палива;

250.2.3. за утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк − за місцем перебування платника на податковому обліку в органах державної податкової служби.

250.3. Орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальні органи центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб − підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

250.4. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб − суб’єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, у результаті діяльності яких утворилися, утворюються або можуть утворитися радіоактивні відходи та які тимчасово зберігають такі відходи понад установлений особливими умовами ліцензії строк, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

250.5. Платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти перераховують суми податку, що справляється за викиди, скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом.

250.6. Платники податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, перераховують суми податку до державного бюджету, які використовуються відповідно до Закону України “Про поводження з радіоактивними відходами” та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. За рішенням платника податку сума податку може сплачуватися щомісяця в розмірі однієї третьої частини планового обсягу за квартал із перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду.

250.7. Звітність про фактичні обсяги радіоактивних відходів,

утворених за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал

(включаючи вже накопичені до 1 квітня 2009 року), та фактичні обсяги радіоактивних відходів, які зберігаються у виробника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, погоджується територіальними закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України та територіальними органами центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки. Вимоги щодо строків подання та змісту зазначеної звітності встановлюються особливими умовами ліцензії. Копії звітності подаються платниками податків разом з податковою декларацією.

250.8. Якщо місце подання податкових декларацій не збігається з місцем перебування на податковому обліку підприємства, установи, організації, громадянина − суб’єкта підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів, до органу державної податкової служби, в якому таке підприємство, установа, організація або громадянин − суб’єкт підприємницької діяльності перебуває на обліку, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, копії відповідних податкових декларацій.

250.9. Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник

податку зобов’язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

250.10. У разі якщо:

250.10.1. платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів в межах кількох населених пунктів (сіл, селищ або міст) або за їх межами (коди згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно- територіального устрою України (КОАТУУ) різні), то такий платник податку зобов’язаний подати до відповідного органу державної податкової служби за місцем розташування стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів податкову декларацію щодо кожного стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведеного для розміщення відходів місця чи об’єкта окремо;

250.10.2. платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів в межах одного населеного пункту (села, селища або міста) або за його межами (код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно- територіального устрою України (КОАТУУ) один і той самий), то такий платник податку може подавати до відповідного органу державної податкової служби одну податкову декларацію податку за такі джерела забруднення;

250.10.3. платник податку перебуває на податковому обліку в місті з районним поділом, то такий платник може подавати одну податкову декларацію за викиди, скиди усіма своїми джерелами забруднення та/або розміщення відходів, якщо ці джерела та/або спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території такого міста (зазначається код згідно з Класифікатором об’єктів адміністративно-

територіального устрою України (КОАТУУ), за місцем перебування платника податку на податковому обліку (міської ради).

250.11. Контроль за тимчасовим зберіганням радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк здійснюється органами центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки та державної санітарно- епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

250.12. Органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням територіальні заклади державної санітарно- епідеміологічної служби та територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки для перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів радіоактивних відходів.

Стаття 250. У даній статті закріплюється порядок подання податкових декларацій та сплати екологічного податку його платниками та податковими агентами. Відповідно до п. 35.3 та п. 31.3. ПК України порядок та строк сплати податку та збору встановлюється для кожного податку окремо.

Нижче наведено блок-схему процесу виникнення податкового обов’язку. Дана схема є уніфікованою і може бути застосована для кожного податку чи збору. У ній покроково описано всі дії, які має виконати платник податку з моменту виникнення податкового обов’язку і до моменту його виконання з

визначенням термінів і посиланням на відповідні пункти та статті ПК.

Крок 1. Виникнення податкового обов’язку

П. 37.2. Податковий

обов’язок виникає у платника податку з

моменту настання обставин, з якими цей

Кодекс та законодавство з питань митної справи пов’язує сплату ним

податку

Крок 4. Заповнення податкової декларації

П 46.1. Податкова

декларація, розрахунок

– документ, що

Крок 2. Формування первинних бухгалтерських документів

П. 49.20. Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем

Крок 5.

Подання

Крок 3. Нарахування податку за базовий (звітний) податковий період

(П. 33.3. Базовий податковий (звітний)

період (далі б.п.) – період, за який платник податків зобов’язаний

здійснювати розрахунки податків,

подавати податкові декларації (звіти,

розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку)

Ст. 57. Строк сплати податкового зобов’язання 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, для подання податкової декларації, крім випадків, зазначених у п. 57.2

Виникнення

подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених ПК контролюючому органу у строки, встановлені законом і на підставі

якого здійснюється

податкової

декларації

П. 49.18. Термін подання податкової декларації:

податкового

зобов’язання (сума коштів, яку платник податків, у тому числі

податковий агент, повинен

сплатити до

Крок 6.

Сплата податкового

зобов’язання

Виконання податкового

нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку

– б.п. місяць –

протягом 20

календарних днів

(далі к.д.);

– б.п. квартал або півріччя – протягом

40 к.д.;

– б.п. рік –

протягом 60 к.д.(крім випадків, передбачених п.

49.18.4, 49.18.5)

відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та у строки, визначені податковим законодавством п.14.1.156)

Зміна терміну

сплати у зв’язку з перенесенням

граничного терміну подання

податкової декларації забороняється

(31.3, ст. 32)

обов’язку

Визнається як

сплата в повному обсязі

платником відповідних сум

податкових зобов’язань у встановлений

податковим законодавством

строк (п. 38.1)

Рис. 250.1. Блок-схема процесу виконання податкового обов’язку

(п. 36.1. Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору у порядку і строки, визначені ПК, законами з питань оподаткування чи митної справи).

250.1. Визначення базового податкового (звітного) періоду наведено в п. 33.3. Для екологічного податку цим періодом є квартал (вид податкового періоду див. пп. 34.1.2 ПК).

250.2. У даному пункті наведені терміни подання податкової декларації та терміни сплати податку до бюджету, вони узгоджуються з пп. 49.18.2 ПК. Визначення податкової декларації надано в п. 46.1 ПК.

При поданні податкової декларації та сплаті податку слід зважати на п. 49.20 ПК (про перенесення граничного строку подання декларації, причому у зв’язку з цим зміна строку сплати податку чи збору забороняється п. 31.3, ст. 32.), п. 49.3 (б) (про право надсилання податкової декларації поштою), 49.3 (в) (про право подання податкової декларації засобами електронного зв’язку у електронній формі).

Відповідно до ст. 31.1 податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Платники несуть відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати, а також за правильність складання і своєчасність подання податкових декларацій до органів державної податкової служби, що передбачає, зокрема, за порушення порядку подання податкової декларації (за кожне неподання або несвоєчасне подання в установлені строки) стягнення штрафу (п. 120 ПКУ), також штраф стягується за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перехування) податків (ст. 126, 127). Разом з тим у разі порушення встановлених строків сплати податкового зобов’язання стягується пеня відповідно до глави 12 Розділу 2 ПКУ.

250.2.1., 250.2.2. Дані пункти ПК закріплюють сплату екологічного податку на тій території, на якій відбувається забруднення навколишнього природного середовища. Це обумовлено тим, що частина від надходжень екологічного податку до бюджету (закріплено Бюджетним кодексом) надходить до спеціального фонду місцевих бюджетів (до фонду охорони навколишнього природного середовища) і ці ресурси мають бути джерелами

фінансування територіальних потреб з охорони навколишнього природного середовища.

Зазначимо, що норми статті 250.2.1, 250.2.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, механізм сплати екологічного податку за місцем розташуванням джерел забруднення полягає в наступному. За місцем знаходження об’єднань, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів органи ДПС ставлять на облік юридичну особу, що їх створила (головне підприємство), і зараховують її до категорії платників окремого податку – екологічного податку. Рішення про таке зарахування приймається на підставі реєстраційної заяви або податкової декларації, поданих платником податку до відповідного органу державної податкової служби, або за результатами документальної перевірки, проведеної органами державної податкової служби. Податкова звітність складається, подається та податок сплачується платником (головним підприємством) за місцезнаходженням

об’єднань, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів41.

250.2.3. Не важливим є місце сплати екологічного податку суб’єктами, вказаними в даному пп. ПК, адже 100 % коштів від його надходження надходять до Державного фонду поводження з радіоактивними відходами в складі Державного бюджету.

250.3., 250.4. Дана стаття ПК призначена для контролю за повнотою обліку платників та забезпечення мобілізації коштів екологічного податку. Щоквартально органами ДПС проводиться звірка переліків суб’єктів, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, за розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

41 Бочарова C. Заповнюємо звіт та сплачуємо збір за забруднення навколишнього природного середовища за

9 місяців 2009 року / Світлана Бочарова, Оксана Кирієнко // Вісник податкової служби України. – 1999. –

23.10. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.visnuk.com.ua/srv5/article/one/Svitlana_B581663.html

Переліки надходять від територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів обласних, у м. Києві, Севастополі, АР Крим, регіональних Державних інспекцій з ядерної та радіаційної безпеки. При виявленні розбіжностей у даних вживаються заходи для залучення платників до оподаткування, у разі неможливості притягнення платника до оподаткування надаються висновки з переліками підприємств, установ, організацій, у яких виявлені порушення до управлінь контрольно- перевірочної роботи. У переліку зазначається: назва підприємства, установи, організації (прізвище, ім’я та по батькові громадянина – суб’єкта господарювання); місцезнаходження (місце проживання громадянина – суб’єкта господарювання); ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ, Тимчасовим реєстром Державної податкової адміністрації або ідентифікаційний номер відповідно до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів; номер ліцензії із зазначенням строку її дії (якщо така видана).

250.5. Органи Держказначейства здійснюють розподіл коштів відповідно до Бюджетного кодексу: 30 відсотків коштів зараховуються відповідно до закону про держбюджет на відповідний рік. До місцевих бюджетів зараховується 70 відсотків (крім податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками), в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів – 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим – 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя – 70 відсотків.

Даний розподіл буде змінено відповідно до Розділу 20 «Прикінцеві положення» ПК, до Бюджетного кодексу України будуть внесені зміни щодо зарахування частини екологічного податку (у 2013 році – 33 відсотки, з 2014 року – 50 відсотків) до спеціального фонду Державного бюджету України зі спрямуванням таких коштів на фінансування виключно цільових проектів

екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку.

Кошти від надходження екологічного податку, що справляються за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, мають інший розподіл, зазначений у коментарі до пп. 250.2.3.

250.6. У даній статті закріплюється право на сплату суми податку за рішенням платника податку щомісяця в розмірі однієї третьої частини планового обсягу за квартал із перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду. Причому податковий (звітний) період та строк подання декларації не змінюються.

250.7. Звіти, вказані в даній статті, формуються відповідно до Наказу Державного комітету ядерного регулювання України «Про затвердження Вимог до періодичності та змісту звітів, що надаються ліцензіатами у сфері використання ядерної енергії» від 16 жовтня 2006 року № 162.

250.8. Дана стаття ПК призначена для контролю за повнотою обліку платників та забезпечення мобілізації коштів екологічного податку, див. коментар до п. 250.4, 250.5.

250.9. Форма заяви про відсутність об’єкта оподаткування екологічного збору розробляється ДПА України. Слід зазначити, що ця норма застосовується, якщо платник цілий календарний рік не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів. Але якщо платник в першому, в другому або в третьому кварталі подав декларацію і сплатив податок, то в будь-якому наступному податковому (звітному) періоді та до кінця звітного календарного року, протягом яких не буде здійснювати експлуатацію джерела забруднення та відповідні викиди, скиди та розміщення відходів, то такий платник повинен складати та подавати податкову декларацію за відповідні податкові (звітні) періоди наростаючим

підсумком (за півріччя, 9 місяців, рік) за правилами, встановленими Розділом

8 ПК.

250.10.1., 250.10.2. Механізм сплати податку за місцем фактичного розміщення джерела забруднення та спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів забезпечить спрямування надходжень сум податку до фондів у складі місцевих бюджетів і сприятиме посиленню контролю з боку місцевих органів влади за здійсненням природоохоронних заходів, а також стимулюватиме забруднювачів навколишнього природного середовища до виконання природоохоронних заходів.

250.10.3. Даний пункт закріплює право платника податку в місті з районним поділом подати одну податкову декларацію за викиди, скиди та/або розміщення відходів з різних джерел, оскільки неважливо, в якому районі міста платник сплатив податок, адже податок у відповідній пропорції надійде до єдиного місцевого бюджету.

250.11., 250.12. Дані статті ПК призначені для контролю за повнотою та правильністю обчислення об’єктів оподаткування.

Залучення органами ДПС до перевірок фахівців з територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів України, регіональних Державних інспекцій з ядерної та радіаційної безпеки, закладів державної санітарно-епідеміологічної служби обумовлено специфікою екологічного податку, без спеціальної освіти та кваліфікації неможливо перевірити правильність обчислення об’єкта та бази оподаткування.

 

Друкувати Юридичний помічник » Коментар законодавства » Податковий кодекс »
2,694 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.