Кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність державних службовців.

Юридична відповідальність державних службовців

 Державна служба є ключовим елементом системи державного управління, від ефективного функціонування якого залежить дотримання конституційних прав і свобод громадян України, послідовний і сталий розвиток країни. Інститут державної служби є комплексним правовим інститутом, державно-службові відносини якого регулюються нормами різних галузей права.
В представлених навчальних матеріалах узагальнюються норми права, які стосуються юридичної відповідальності державних службовців. Матеріал розглядається по видах відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна:
Знання та усвідомлення своїх прав та обов’язків, є необхідною умовою дотриманням державними службовцями вимог законодавства з питань державної служби, етичних норм і правил поведінки, належному виконанню посадових обов’язків, посиленню відповідальності державних службовців за результати своєї діяльності.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Кримінальна відповідальність державних службовців передбачена розділом 17 Кримінального кодексу України “Злочини у сфері службової діяльності”. Зміст цих правопорушень розкривають відповідні статті розділу:
• Стаття 364 – “Зловживання владою або службовим становищем”.
• Стаття 365 – “Перевищення влади або службових повноважень”.
• Стаття 366 – “Службове підроблення”.
• Стаття367 – “Службова недбалість”.
• Стаття 368 – “Одержання хабара”.
• Стаття 369 – “Давання хабара”.
• Стаття 370 – “Провокація хабара”.
Звертає на себе увагу, те що законодавець у тексті статей вживає поняття “службові особи”. Постає питання, щодо співставлення цього поняття з поняттям “державні службовці”, оскільки відповідальність останніх є предметом висвітлення представлених методичних матеріалів. Поняття “Службові особи” розкриває примітка 1 статті 364 ККУ. Вона пояснює, що такими є, серед інших, особи, “…які здійснюють функції представника влади, а також обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих чи адміністративно – господарських обов’язків…”. Науково – практичний коментар до ККУ пояснює, що бути представником влади означає перебувати на службі в органах державної влади, а також здійснювати функції зазначених органів. Коментар пояснює, що “здійснювати функції держави” – це право особи в межах своєї компетенції давати вказівки правового характеру, що підлягають обов’язковому виконанню, застосовувати примусові заходи і щодо громадян, які їм безпосередньо не підпорядковані. Визначення державної служби встановлює Закон України “Про державну службу”. Згідно статті 1 цього закону державна служба це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Такі особи є державними службовцями. Отже суттєвою ознакою державної служби є заняття посади в державному органі і здійснення завдань та функцій держави. Таким чином, поняття державної служби частково співпадає з поняттям діяльність службової особи і, відповідно, дія статей 364-377 ККУ поширюється на державних службовців, тобто вони є суб’єктами зазначених злочинів. Принагідно необхідно зазначити що поняття “службова особа” ширше за поняття “державний службовець”. До перших можуть також відноситись особи, які не є державними службовцями, але обіймають посади пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Таким чином державні службовці є спеціальними суб’єктами таких злочинів.
Якщо розглядати об’єкт злочинів у сфері службової діяльності, то необхідно нагадати, що об’єктом будь-якого злочину є охоронювані законом суспільні відносини. Об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату, а також його престиж або авторитет.
Об’єктивну сторону злочину становить сукупність ознак, які характеризують злочинне діяння. Як правило воно має три складових : саме діяння, суспільно небезпечні наслідки та причиний зв’язок між означеними діяннями та наслідками. Об’єктивною стороною злочинів скоєних у сфері службової діяльності, відповідно, є: а) порушення службовою особою обумовлених її службовим становищем обов’язків; б) нанесення істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам.; в) наявність причинного зв’язку між злочинними діями службової особи та наслідками, що настали в наслідок таких дій. Щодо службових обов’язків, то вони є різноманітними і умовно їх можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні обов’язки пов’язані зі статусом державного службовця і є однаковими для всіх незалежно від займаної посади або органу в якому працює службовець. Ці обов’язки, зокрема, визначає Конституція України та Закон “Про державну службу” в статті 10. Спеціальні обов’язки пов’язанні з певним видом державного органу в якому працює службовець, та посадою, яку в цьому органі він займає. Такі обов’язки визначає відомчі нормативні акти та посадова інструкція.
Для правильного застосування норми, яка досліджується необхідно чітко визначити поняття “істотна шкода”. Вона має матеріальне та не матеріальне вираження. Матеріальне вираження визначає п.3 примітки до статті 364 ККУ. Згідно неї шкода вважається істотною, якщо у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. З визначенням не матеріальних збитків значно складніше. Нагадаємо, що мова йде про порушення охоронюваних прав і свобод або створення обстановки, що утруднює установі, організації здійснення їх основних функцій. Тому питання про визнання такої шкоди істотною вирішується в кожному окремому випадку в залежності від конкретних обставин, вини особи, важливості та обсягу порушених благ.
Для встановлення причинного зв’язку між злочинними діями службової особи та наслідками, що настали в наслідок таких дій, необхідно щоб були дотриманні наступні вимоги: порушення службових обов’язків повинно передувати настанню істотної шкоди і порушення є необхідною умовою настання такої шкоди. Фактично мова йде про встановлення чіткої причинної залежності від таких чинників.
Нагадаємо, що суб’єктивну сторону злочинів становлять ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до діяння та його наслідків. Щодо службових злочинів, то обов’язковою ознакою їх є умисність. Тобто правопорушник повинен усвідомлювати протиправний характер своїх дій та їх наслідків, але обов’язково при цьому ще і бажати та допускати їх настання. Єдиний виняток становлять злочини окреслені 367 статтею ККУ. В цій статті мова йде про службову недбалість. Злочині передбачені цією статтею вчиняться з необережності. Існують і факультативні ознаки суб’єктивної сторони. Такими є час скоєння злочину, мотив, вина (за винятком злочинів для яких вони є обов’язковими), тощо.
Конституція України вимагає щоб дії які визнаються правопорушеннями були чітко визначені законом. Злочини у сфері службової діяльності розкривають статті XVII розділу ККУ.
Стаття 364 розкриває такий вид злочинів у сфері службової діяльності як зловживання владою або службовим становищем. На державних службовців як представників влади поширюється поняття “зловживанням владою”, оскільки поняття “зловживанням службовим становищем” поширюється на службових осіб які не є представниками влади. Зловживання владою є не складним для розуміння поняттям, але необхідно враховувати 3 обставини: 1) такі дії повинні бути умисними (про ознаки умисності мова йшла вище); 2) ці дії повинні суперечити інтересам служби; 3) наслідки повинні мати характер істотної шкоди (про її ознаки мова йшла вище).
Стаття 365 визнає за злочин державним службовцем перевищення влади. Як і в попередній статті є суттєвими 3 обставини: 1) умисність; 2) вихід за межі повноважень; 3) істотна шкода в наслідках. Фактично у статті мова йде про ситуацію коли службовець використовує повноваження які закріпленні за вищою від його посадою або закріпленні за його посадою, але при певних обставинах.
У статті 366 мова йде про службове підроблення. Ці злочини пов’язані зі службовими документами. Або внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, або складання і видача завідомо неправдивих документів, або інше підроблення документів. Насамперед необхідним є чітке визначення поняття офіційний документ. Під документом розуміють письмовий акт, який засвідчує подію або факт, що мають юридичне значення. Офіційними вважаються документи видані державними службовцями під час реалізації ними своїх службових повноважень. Юридична література намагається розрізняти поняття:
Внесення неправдивих відомостей – це тоді, коли до тексту зовнішньо правильно оформленого офіційного документа вноситься неправдива інформація, яка частково змінює правильність тексту. При цьому зовнішня правильність оформлення полягає у використанні необхідного бланку печатку та підпису;
Складання неправдивих документів передбачає внесення у зовнішньо правильно оформлений документ неправдивого тексту;
Підроблення документів означає зміну вже складеного правдивого документу, або внесення у текст з самого початку неправдивої інформації і скріплення її підробленою печаткою, підписом, використання підробленого бланку та інше.
Стаття 367 визначає службову недбалість. Під цим терміном розуміють невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам. Якщо поняття “істотна шкода” роз’яснене вище, то поняття “невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків” вимагає пояснення. Під невиконанням обов’язків розуміють бездіяльність особи в умовах, коли вона повинна була і могла вчинити дії, які входять в коло її службових обов’язків. Неналежним виконанням вважаються дії, які виконані не так, як цього вимагають інтереси служби. При цьому і в першому і в другому випадку такі дії можуть бути як одномонентні так і тривалі у часі. Також необхідно відмітити, що мова йде про якість виконання своїх службових обов’язків, а також ситуацію, коли була можливість їх виконати належним чином.
Статті 368 – 370 пов’язані з хабарництвом. Хабарництво підриває принципи здійснення державного управління, дискредитує діяльність органів державної влади. У хабарництві поєднанні два склади злочинів: одержання хабара та його давання.
Стаття 368 Одержання хабара. Норма передбачає наступні обставини скоєння злочину: одержання хабара у будь-якому вигляді, за виконання чи невиконання дій в інтересах сторонньої особи з використанням наданої влади чи службового становища. Законодавець не визначає суму хабара , але передбачає його майновий характер. Тому предметом хабара може бути як безпосередньо майно, так і відносини пов’язані з майном. Одержання хабара означає, що предмет хабара вручається особисто особі або з її відома іншій близький особі. Необхідно уникати звуження розуміння поняття “одержання”. Мова йде не тільки про фізичну передачу предмета, але і про пересилання предмета хабара поштою; переведення на особистий рахунок; навмисний програш у карти, надання у борг без подальшого повернення, виплата заробітної плати без виконаної роботи тощо.
Стаття 369 Давання хабара. Розуміння цього злочину полегшено коментарем попередньої статті. Мова йде про передачу особисто або через посередника особі хабара за будь-які дії, які особа могла б вчинити з використанням свого службового становища. Суб’єктом цього злочину може бути як приватна особа так і державний службовець.
Стаття 370 Провокація хабара. Це свідоме створення службовцем обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара. Провокація це підбурення до злочину з метою викриття в майбутньому особи, яка вчинила цей злочин. Мова йде про прямий умисел, оскільки винний переслідує мету подальшого викриття особи, яка дала або взяла хабара.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Основним завданням адміністративної відповідальності державних службовців є:
• охорона суспільних відносин, які виникають у процесі їхньої діяльності щодо виконання повноважень державних органів від протиправної поведінки, яка суперечить державним потребам;
• гарантування прав громадян;
• виховання державних службовців у дусі дотримання різних адміністративних правил і тим самим недопущення дисциплінарних проступків;
• досягнення тієї поведінки, яка вимагається законами, наказами, розпорядженнями і вказівками вищих у порядку підлеглості керівниками.
У більшості випадків державні службовці притягаються до адміністративної відповідальності на загальних підставах та в порядку, встановленому КпАП України, тобто як загальні суб’єкти адміністративного проступку, якщо вчинений ними адміністративний проступок не пов’язаний з виконанням службових обов’язків. Як суб’єкт адміністративного проступку, державний службовець повинен відповідати наступним вимогам:
• бути осудною особою, тобто особою, яка розуміє значення своїх дій та може ними керувати;
• досягти на момент вчинення проступку шістнадцяти річного віку.
За вчинення адміністративних проступків до державних службовців можуть бути накладені такі адміністративні стягнення: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного проступку; конфіскація; позбавлення спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт.
Попри це, державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягаються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб’єкти, якщо вони є посадовими особами. Поняття “посадова особа” визначає Закон “Про державну службу”. Відповідно до статті 14 КпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності лише за проступки, пов’язані з недодержанням тих правил, які входять до їх службових обов’язків. До посадових осіб застосовуються такі адміністративні стягнення, як попередження та штраф. При цьому, важливо зазначити, що штрафні санкції, які застосовуються до посадових осіб, встановлюються у більшому розмірі, ніж штрафні санкції щодо громадян. Це зумовлено тим, що на посадових осіб покладається виконання таких обов’язків, які відзначаються особливим характером і мають публічне значення.
Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, і адміністративним, і дисциплінарним проступком, що зумовлює застосування, в ряді випадків, як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності.
Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, під яким розуміють протиправну, винну (умисну або з необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок накладання адміністративних стягнень на державних службовців визначається КпАП, зокрема визначено:
• стягнення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за адміністративний проступок;
• оплатне вилучення предмета і конфіскація як додаткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачене законом;
• стягнення накладається у точно визначених законом межах;
• при накладанні стягнень повинно враховуватися: обставини, які виключають адміністративну відповідальність; підвідомчість справ; строки давності;обставини, які пом’якшують і обтяжують відповідальність.
Щодо строків притягнення державних службовців до адміністративної відповідальності, слід зазначити, що за загальним правилом вони накладаються не пізніше, ніж за два місяці з дня вчинення, при триваючому проступку – два місяці з дня його виявлення. З даного правила є деякі виключення. У тому випадку, коли по факту правопорушення було порушено кримінальну справ, а потім прийнято рішення щодо її закриття, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше ніж через місяць з дня прийняття такого рішення. У випадку вчинення порушення митних правил, за яке встановлена адміністративна відповідальність і накладається адміністративне стягнення у вигляді конфіскації, особа притягається до відповідальності незалежно від часу скоєння того протиправного діяння.
Чинне адміністративне законодавство встановлює, що справи про адміністративні проступки розглядаються спеціально уповноваженими державними органами, а саме:
• адміністративною комісією;
• виконавчими комітетами рад;
• міським судом;
• органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами) уповноваженими на це законодавством.
Окрім КпАП адміністративна відповідальність державних службовців передбачена Законом “Про боротьбу з корупцією”. Підставами для притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь:
• Корупції, тобто діяльності, яка спрямована на протиправне використання наданих повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг, або інших переваг;
• Корупційних діянь, якими є:
а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
• Інших правопорушень, пов’язаних з корупцією (порушення спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією).
З вчинення корупційних діянь, якщо вони не містять складу злочину, чинне законодавство передбачає за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суб’єктивну сторону корупційних діянь характеризують вина, мотив, і мета. Вина – це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке проявляється у формі умислу або необережності. Корупційне діяння можуть вчинятися тільки за наявності прямого умислу, тобто, особа, яка вчиняє усвідомлює протиправний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачає його шкідливі наслідки і бажає їх настання.
За загальним правилом мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони адміністративного проступку. Водночас, при вчиненні такого діяння як корупція, мета є обов’язковою ознакою, оскільки вона передбачена в диспозиції статті 1. Закону “Про боротьбу з корупцією”. Метою корупцією, яка зазначена у названій статті, є незаконне одержання “винагороди, подарунку, інших матеріальних благ, послуг, пільг, та інших переваг”.
Спеціальним об’єктом корупційних діянь є встановлений порядок здійснення державним службовцем своїх службових обов’язків. Окрім названого об’єктом, конкретних корупційних діянь також можуть бути інші суспільні відносини, наприклад: встановлений порядок надання державним службовцем інформації фізичним і юридичним особам; встановлений порядок сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності та інше.
Об’єктивна сторона корупційних діянь характеризується діями (наприклад, здійснення функції повіреного третіх осіб, здійснення діяльності на умовах сумісництва та ін.) або бездіяльністю (неподання декларації, не складання протоколу про адміністративний проступок, ненадання інформації та ін.). Для деяких корупційних діянь характерним є така ознака об’єктивної сторони, як спосіб здійснення протиправного діяння, наприклад, одержання, кредиту шляхом використання пільг не передбачених чинним законодавством.

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ.

Відповідно до чинного законодавства державні службовці, які невиконанням або неналежним виконанням своїх посадових обов’язків заподіяли збитків державному органу або третім особам, притягаються до цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність ставить за мету відшкодування збитків, під якими прийнято розуміти реальні збитки та пущену вигоду. Реальні збитки являють собою втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода – це доходи, які особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності, окрім майнової шкоди, передбачає відшкодування моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яки фізична особа зазнала у: а) зв’язку з каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я; б) зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; в) у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; г) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
При цьому матеріальна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру проступку, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зазвичай, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не передбачене чинним законодавством.
Обов’язок державного службовця відшкодовувати заподіяну ним шкоду існує тільки стосовно державного органу. У тому разі коли, коли шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю державного службовця, вона відшкодовується тільки державою незалежно від форми вини цієї особи. Таке правило пояснюється, по-перше, тим, що державний службовець здійснює свою діяльність не від свого імені, а від імені держави; по-друге, відповідні правові відносини виникають між державою в особі державного органу і потерпілим, а не між державним службовцем і потерпілим. Водночас, такий принцип відповідальності спрямований на посилення відповідальності державного службовця перед державою, оскільки він не виключає відшкодування державним службовцем збитків, завданих державі у регресному порядку.
Окрім ЦК, який визначає загальний порядок відшкодування заподіяної шкоди, цивільно-правова відповідальність окремих категорій державних службовців регулюється Законом від 1 грудня 1994 р. (в редакції від 11.07.2003.р.) “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”.
Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
• незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
• незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
• незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
• постановлення виправдувального вироку суду;
• закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
• відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;
• закриття справи про адміністративне правопорушення.
Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.
Держава відшкодовує громадянинові (повертає):
• заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
• майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
• штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
• суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги;
• моральну шкоду.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.
У разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані роз’яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди, а також на його прохання в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання.
Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані в пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакції протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до статті 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”.
Розмір відшкодованої шкоди, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Інститут державної служби є комплексним правовим інститутом, державно-службові відносини якого регулюються нормами різних галузей права, в тому числі нормами трудового законодавства. Так, ряд питань дисциплінарної відповідальності державних службовців регулюються саме нормами трудового права.
Стаття 14 Закону “Про державну службу” передбачає особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, які проявляються в тому, що правовими засадами дисциплінарної відповідальності є Кодекс законів про працю (трудове законодавство)і Закон “Про державну службу” (адміністративне законодавство). При цьому важливо зазначити, що базовим нормативним актом щодо дисциплінарної відповідальності державних службовців є саме КЗпП.
Особливістю дисциплінарної відповідальності державних службовців є те, що на відміну від кримінальної і адміністративної відповідальності, чинне законодавство не передбачає переліку посадових проступків, за які, власне вона й наступає. Це зумовлено надзвичайною різноманітністю таких проступків. Питання щодо наявності чи відсутності посадового проступку у кожному конкретному випадку вирішує керівник державного органу виходячи із обставин конкретної справи.
Відповідно до статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до державних службовців може бути застосоване тільки один з таких видів стягнень, як догана або звільнення. Статтею 14 Закону “Про державну службу” передбачені заходи дисциплінарного впливу, які застосовуються до державних службовців за порушення трудової дисципліни, а саме:
• попередження про неповну службову відповідність;
• затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Важливо зазначити, що ці заходи є заходами дисциплінарного впливу, а не заходами дисциплінарного стягнення. Це означає, що застосування вказаних заходів дисциплінарного впливу не виключає можливості застосування, одночасно, заходів дисциплінарного стягнення, передбачених статтею 147 КЗпП.
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок – винне, протиправне невиконання або неналежне виконання державним службовцем покладених на нього посадових обов’язків (порушення трудової дисципліни), за яке передбачається дисциплінарна відповідальність. Діяння є дисциплінарним проступком за наявності трьох умов:
• якщо діяння є протиправним;
• якщо діяння є винним, тобто вчинене навмисно або з необережності;
• якщо не виконані або неналежно виконані саме посадові обов’язки.
Дисциплінарний проступок у більш широкому розумінні визначається як порушення трудової дисципліни. Чинне законодавство не дає визначення поняття “дисципліна”. Прийнято вважати, що дисципліну розуміють як точне своєчасне і неухильне дотримання встановлених правовими та іншими соціальними правил поведінки у державному та суспільному житті. Вона спрямована на підтримку впорядкованості й узгодженості суспільних відносин і забезпечується засобами юридичної відповідальності та механізмами державного та і громадського контролю.
Порушення службової дисципліни може виражатися, зокрема у таких діяннях, як:
невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;
перевищення своїх повноважень;
порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби;
вчинки, який порочать особу як державного службовця або дискредитують державний орган, в якому особа працює.
Необхідно зазначити, що для посадових осіб митної служби передбачена відповідальність згідно Дисциплінарного статуту митної служби.
Особливість дисциплінарної відповідальності державних службовців проявляється в тому, що підставою її настання може бути: а) дисциплінарний проступок; б) адміністративний проступок; в) порушення морального характеру.
Дисциплінарний проступок як підстава дисциплінарної відповідальності являє собою винне протиправне порушення трудових обов’язків службовцем, за вчинення якого застосовуються заходи дисциплінарного покарання.
У низці випадків підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності може бути порушення морального характеру. Чинне законодавство не передбачає переліку таких діянь, і в кожному конкретному випадку керівник державного органу вирішує, чи має місце порушення морального характеру. В цьому проявляється недоліки вітчизняного законодавства, оскільки до п.22 статті 92 Конституції України підстави “…дисциплінарної відповідальності” повинні визначатися виключно законами. У даному випадку ні закон, ні підзаконний нормативний акт не передбачають діянь, за які до державного службовця може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Все це зумовлює нагальну необхідність прийняття кодифікованого законодавчого акт, який повною мірою регулював би поведінку державного службовця, передбачав права, обов’язки та обмеження державного службовця, з одного боку, і права і обов’язки керівника державного органу – з іншого.
Таким кодифікованим актом повинен стати Кодекс правил поведінки державного службовця. Названий Кодекс повинен передбачити чіткий перелік підстав дисциплінарної відповідальності, встановлення єдиної процедури дисциплінарного провадження, системи дисциплінарних стягнень. Щодо дисциплінарних стягнень важливо зазначити, що варто було б передбачити перелік всіх дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців.
Право на застосування дисциплінарного стягнення має той орган, який здійснює право прийняття на посаду (призначення, затвердження) даного державного службовця. Таким правом володіють в першу чергу, керівники державного органу.
Згідно зі статтею 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням порушення трудової дисципліни, але не пізніше одного місяця, з дня його виявлення. У цей місячний термін не включається час звільнення службовця від виконання своїх обов’язків у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці (мається на увазі будь-яка відпустка, прямо чи побічно передбачена чинним законодавством. Необхідно звернути увагу на те, що місячний строк починається з моменту виявлення не факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає виявлення: факту; державного службовця, який порушив трудову дисципліну; шкідливих наслідків проступку (якщо вони є); вини працівника. Тобто, виявлення факту і виявлення порушення трудової дисципліни можуть не співпадати у часі. До застосування дисциплінарного стягнення керівник державного органу повинен зажадати від державного службовця письмове пояснення. У разі відмови дати письмове пояснення складається акт за підписом декількох осіб на підтвердження даної відмови. Акт складається у довільній формі.
Слід мати на увазі, що за одне порушення трудової дисципліни може бути одне дисциплінарне стягнення. Це правило відповідає статі 61 Конституції України, яка забороняє за одне і те саме порушення двічі притягувати до юридичної відповідальності одного й того ж виду.
При виборі виду стягнення керівник державного органу повинен враховувати ряд факторів: а) ступінь тяжкості скоєння проступку; б) заподіяну порушником шкоду; в) обставини, за яких вчинено проступок; г) попередню діяльність службовця. Державний службовець має право оскаржити в суді накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, посилаючись на те, що керівником не враховані перелічені фактори. Однак, державний службовець не може оскаржити в судовому порядку застосування до нього догани, оскільки це є найменш суворим видом стягнення.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється державному службовцю під розписку. КЗпП України не передбачає строк, протягом якого здійснюється дане повідомлення, але на практиці, як правило, ознайомлення державного службовця з наказом про накладання дисциплінарного стягнення здійснюється протягом трьох днів.
У разі відмови державного службовця від ознайомлення з наказом про оголошення йому дисциплінарного стягнення або від засвідчення цього факту своїм підписом, як правило складається акт за підписом очевидців цього факту. Слід мати на увазі, що відмова державного службовця від ознайомлення з наказом про оголошення йому дисциплінарного стягнення не ставить під сумнів юридичну чинність дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарне стягнення, накладене на державного службовця, може бути зняте у двох випадках:
Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення державний службовець не був підданий новому дисциплінарному стягненню;
У будь-який час до закінчення річного терміну з дня накладення дисциплінарного стягнення за умов: якщо службовець не припускався нових порушень трудової дисципліни; проявив себе сумлінним працівником.
Річний термін обчислюється з дня накладення стягнення. КЗпП не вазує, який день слід вважати днем накладення стягнення: день видання наказу про оголошення дисциплінарного стягнення чи день повідомлення державного службовця під розписку про оголошення йому дисциплінарного стягнення Виходячи зі змісту статті 149 КЗпП, яка передбачає порядок застосування дисциплінарних стягнень і, як складову даного порядку – стадію повідомлення працівника про стягнення, можна зробити висновок про те, що процедура накладення стягнення є закінченою саме після повідомлення працівника про нього.
У відповідності до статті 8, 32, 55 та 56 Конституції України державний службовець має право на пряме звернення до суду з позовом про визнання недійсним (незаконним) оголошеного йому стягнення та відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди.

За матеріалами ресурсу: Хмельницький Центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Держмитслужби України

Друкувати Юридичний помічник » Публікації »
1,518 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.