Про розвиток адвокатури як професії ми дізнаємося з історії давніх та сучасних народів. Слушно зазначити, що на перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує сьогодні, відсутня. Адже вона, подібно до інших соціальних інститутів, не виникла одразу в організованому вигляді, а спочатку існувала як незначний зародок, який за сприятливих умов сформувався і досяг певного розквіту.
Слід також зауважити, що адвокатура не виникає разом з судом, а лише формується в міру ускладнення політичної організації, шляхом об’єднання окремих племен під владою єдиного вождя. Згодом вона трансформується у своєрідний інститут представництва, що покликаний здійснювати правозаступництво, а також в міру розвитку суспільних відносин і соціальних потреб виникає як остаточна.
Згідно з первинними законами Стародавньої Греції, кожен грецький громадянин повинен був самостійно відстоювати свої інтереси в суді, не вдаючись до сторонньої допомоги. Винятками з цього загального правила були жінки, діти, іноземці, яким дозволялося мати свого представника зі складу членів родини. У деяких пам’ятках збереглися відомості про давні судові процеси, які свідчать, що ще до заснування міста Риму в процесі Реї Сільвії, матері Ромула і Рема, участь брав її батько Нумітор. Так само, у часи правління третього римського царя (Тулла) на захист Іорація, який був звинувачений у вбивстві своєї сестри, виступив перед судом царя батько підсудного. З часом з’явилися професійні представники, які здійснювали правозахисну функцію за певну плату. В цей час представництво розглядалося як правозаступництво. Це було пов’язано з тим, що представник не лише представляв інтереси сторони, але і захищав їх. Також воно здійснювалося на підставі вільного волевиявлення.
У Стародавній Греції існувало декілька професій, які мали відношення до договірної моделі адвокатської діяльності: логографи, синегори, параклети і прагматики. Логографи були першими, хто за написання судових промов на замовлення, отримували грошову подяку від клієнта.
Судова промова в античній Греції починалася зі вступу, якій був розрахований на те, щоб завоювати доброзичливість та увагу суддів. Після виконання такої обов’язкової процедури оратор переходив до викладення обставин у вигідному для себе світлі. Невід’ємною частиною виступу була полеміка з іншою стороною, що не завжди правила за ідеал коректності. Закінчувалася промова висновком. Об’єктивно структура промов нинішніх судових ораторів повністю зберігає практику античних світил. Проте, особисту явку сторін ніхто не відміняв. Після своєї промови, учасник судового процесу закликав на допомогу сторонню особу, так званиного синегора: родича, друга, оратора, – яка могла доповнити його промову. Частіше за все, промова синегора була вирішальною у справі. Синегора на суді супроводжували прагматики, так звані, «знавці права», юрисконсульти, – які повідомляли йому в разі необхідності потрібні юридичні відомості. У деяких випадках, сторона не потребувала допомоги красномовного синегора, було достатньо виступу параклета, який правдою-неправдою допомагав переконати суддю у правоті сторони. Параклет пояснював окремі обставини справи, підтверджував несправедливість обвинувачення, виступав з промовою про особистість підсудного та його високі моральні якості.
Вперше адвокати в сучасному розумінні цього слова з’явились саме в Римі. Судове представництво діяло у формі патронату. Патронат був привілеєм патриціїв, які знали закон і процес. Інститут патронату передбачав повне юридичне заступництво патроном клієнта, перебуваючи з ним у відносинах, подібних до родинних. Клієнт, обравши собі патрона з числа патриціїв, приписувався до його роду і отримував право називатися родовим ім’ям. Клієнт був зобов’язаний ставитися до патрона з великою повагою, надавати йому послуги та матеріально підтримувати.
Внаслідок нових політичних і соціальних змін, пов’язаних зі швидким зростанням римської території та збільшенням населення, інститут патронату став розпадатися. Тепер патрон звільнявся від усіх обов’язків щодо клієнта, за винятком обов’язку захищати його в суді, у свою чергу, обов’язком клієнта була тільки подяка патрону в вигляді подарунка або послуги. Таким чином, під виглядом нової форми патронату формуються відносини договірної моделі адвокатської діяльності.
Адвокатура в часи Республіки була вільною професією. Допуск до адвокатської діяльності вимагав особливої підготовки і ораторських навичок. Юридична професія розвивалася у двох напрямках, і окрім ораторів, що красномовно захищали сторону в суді, юридичні послуги надавалися правознавцями, які складали позов, супроводжували клієнта в суді, надавали висновки у справі або навіть самою присутністю у судовій залі затверджували свою підтримку відповідній стороні.
Також, у часи Республіки та Імперії організація римської адвокатури набула ознак договірної, завдяки гонорарній практиці та професійній діяльності правозахисників, але мала дві крайності: 1) в республіканський період вона була абсолютно вільною професією, коли будь-яка людина, якщо вона володіла знаннями і вміннями, могла надавати іншим громадянам юридичну допомогу; 2) у період Імперії адвокатура базувалася на протилежних принципах: свобода професії була обмежена, а представники перетворилися з ораторів на чиновників. Завдяки рецепції римського права обидві форми вплинули на розвиток адвокатури в державах Західної Європи. Таким чином, поступово адвокатська діяльність від первинної моделі родинної або сусідської у древніх державах перейшла до моделі договірної професійної діяльності. При цьому в якості професійної діяльності вона також пройшла певні кроки від неорганізованої і доступної для всіх до станової, чітко оформленої і регламентованої.
avtor: Solomia Vandyo
Юридичний помічник
»
Публікації » 2 834 переглядів
