Принцип поділу влади: сутність та значення


Поділ влади існує як беззаперечний захист від узурпації влади, свавілля чиновників та забезпечує дотримання суспільного порядку та ефективного здійснення державного управління.

Основоположником принципу поділу влад був Ш. Монтеск’є, який у своїй праці «Про дух законів» сформулював ідею існування трьох гілок влади. Зазначений принцип вперше був закріплений у Конституції США 1787 р. Проте деякі українські дослідники вважають, що першим джерелом права в якому було відтворено дану ідею були «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького» (05.04.1710 р.).

Суть принципу поділу влади полягає в тому, що єдина державна влада організаційно й інституційно розділяється на три відносно самостійні гілки – законодавчу, виконавчу і судову. Варто зауважити, що Ш. Монтеск’є у своїх працях визначив теорію поділу влади в так званому класичному вигляді, яка репрезентує «жорстку» модель поділу, відповідно до якої гілки влади функціонують самостійно і автономно. Він зазначав: «Якщо влада законодавча і виконавча будуть об’єднані в одній особі чи установі, то свободи не буде, тому що можна остерігатись, що монарх чи сенат стануть видавати тиранічні закони для того, щоб також тиранічно застосовувати їх. Не буде свободи і в тому випадку, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо вона об’єднана з законодавчою владою, то життя і свобода громадян попадуть у владу свавілля, бо суддя буде законодавцем. Якщо судова влада об’єднана з виконавчою, то суддя отримує можливість стати гнобителем». Виходячи з цього, можна вважати, що наявність деяких законодавчо визначених повноважень окремих органів влади порушує даний принцип. До таких повноважень належать:

а) амністія (акт законодавця);

б) видання виконавчими органами нормативних актів на підставі й на виконання законів (включаючи делеговане законодавство);

в) законодавча ініціатива виконавчих органів і вищих судів;

г) відкладальне вето і право помилування як прерогативи глави виконавчої влади (або президента як глави держави);

д) створення вищими судами загальнообов’язкових прецедентів і видання актів нормативного тлумачення права, що мають силу вторинних джерел права;

е) конституційна й адміністративна юрисдикції.

Насправді існування таких повноважень не суперечить даному принципу, а навпаки, забезпечує і підсилює ефективність механізму стримувань та противаг. Саме система стримувань і противаг у поєднанні з класичною теорією поділу влади сприяють створенню такої державної функціональної системи, яка може ефективно діяти. Саме через це Монтеск’є вважав за необхідне встановити такі взаємовідносини між названими ним гілками влади, щоб вони, самостійно вирішуючи державні завдання, кожна своїми правовими засобами, могли в той же час урівноважувати одна одну, попереджаючи можливість узурпації повноважень верховної влади будь-якою установою. Так, виконавча влада, що, на його думку, є підзаконною, повинна між тим обмежувати діяльність законодавчих зборів, які iнакше вберуть у себе деспотичну владу. Тому монарх, особа якого священна, наділяється правом вето при затвердженні законопроектів, володіє законодавчою ініціативою, «зупиняти» діяльність виконавчої влади, що вимагає швидких рішень, однак вона має право контролювати, яким чином виконуються створені нею закони, і уряд зобов’язаний давати звіт парламенту про їхнє виконання. Разом з тим законодавча влада, хоча й не вправі, за термiнологією Монтеск’є управляти. Як бачимо, Монтеск’є окреслює загальну схему системи стримувань і противаг, не викладаючи її детально.

Науковці зазначають, що в реалізації принципу «поділу влади» має місце функціональний, інституційний і суб’єктний  аспект. Функціональний аспект вказує на те, що владні інститути тієї чи іншої гілки влади наділені самостійними повноваженнями, здійснюють якусь одну з однойменних функцій; їх компетенції не повинні перетинатися чи конкурувати, що унеможливлює втручання однієї гілки в компетенцію іншої. В інституціональному аспекті поділ влади передбачає, що в межах державного апарату створюються самостійні інститути влади: законодавчий орган, система виконавчих органів, незалежна судова система, а також глава держави (він набуває самостійного значення у тих формах державного правління, де він не є главою виконавчої влади чи уряду). Суб’єктний аспект знаходить прояв у тому, що та сама особа або організований політичний суб’єкт не повинні одночасно представляти рiзнi гiлки державної влади.

Зазначимо, що поділ влади не слід розуміти як протистояння різних гілок влади. Думається, що жодна влада не може брати на себе функції іншої, але кожна з них не може діяти самостійно, не враховуючи дію інших. Усі гілки влади повинні взаємно доповнювати одна одну, між собою вони мають зберігати необхідний зв’язок і взаємо­ узгодженість при прийнятті рішень. Саме таким чином створюється єдиний «політичний організм», що функціонуватиме з найбільшим коефіцієнтом корисної дії на благо всього суспільства. Процес державотворення, в тому числі і в Україні, може ефективно від­буватися, якщо він ґрунтується на консенсуальній, а не на кон­фронтаційній основі між гілками влади.

Поділ влади є необхідною умовою існування правової держави та громадянського суспільства. Така роздільність передбачає існування законності та правопорядку в країні, гарантує політичну свободу громадянам та запобігає зосередження усієї повноти влади в руках однієї гілки влади, чи державного органу, а це в свою чергу забезпечує належний захист прав людини і громадянина та існування плюралізму у суспільстві.

avtor: Solomia Vandyo

Друкувати Юридичний помічник » Публікації »
175 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.