Прийнятий Верховною Радою України 15 листопада 2016 року закон «Про споживче кредитування» спрямований на досягнення балансу інтересів між споживачами та фінансовими установами. Розробники відмовились від включення до тексту Закону норм, які б були значним тягарем для фінансових установ, попри те, що такі норми застосовуються в інших країнах, наприклад, як обмеження права стягнення вартості заставленого майна.
Оцінка кредитоспроможності
Встановлено обов’язок банку або іншої фінансової установи проводити оцінку кредитоспроможності позичальника. Таким чином, необхідність проведення такої оцінки буде не тільки вимогою нормативно-правових актів Національного банку України, які стосуються управління банківськими ризиками, а являтиме собою законодавчу вимогу. Обов’язок оцінювати кредитоспроможність позичальника для небанківських фінансових установ наразі взагалі не встановлений, тому запровадження такого обов’язку поставить усіх кредитодавців у рівні умови. Обов’язку фінансової установи провести оцінку кредитоспроможності кореспондує обов’язок позичальника надати відповідні документи.
Вимоги до реклами та подання інформації споживачеві
Вимоги до реклами встановлені відповідно до Директиви ЄС 2008/48 про договори споживчого кредитування, зокрема, в частині інформації щодо ефективної процентної ставки. Так, до розрахунку ефективної ставки будуть включатись всі проценти за кредитом та платежі за інші послуги кредитодавця, пов’язані із кредитом. Ця вимога буде застосовуватися лише в тому разі, якщо рекламні матеріали містять будь-які дані (цифри) щодо витрат споживача.
Закон врегульовує діяльність кредитних посередників, яка наразі не врегульована.
Зміна черговості погашення вимог за договором про споживчий кредит
Змінено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит: у першу чергу буде сплачуватись сума простроченого боргу, в другу – поточні платежі «тіла кредиту» та проценти, в третю – суми штрафних санкцій. За чинною редакцією Цивільного кодексу України основна сума боргу («тіло кредиту») сплачується в третю чергу, а штрафні санкції в другу, що призводить до того, що споживачі опиняються в ситуації, коли всі їх наявні кошти направляються на погашення вже нарахованих штрафних санкцій, а сама заборгованість не зменшується, оскільки не зменшується база нарахування. Фактично, це стає «безкінечним лічильником» для позичальника. Він буде не в змозі погасити кредит та заборгованість за ним.
Чинне законодавство дозволяє кредитору в разі недостатності заставленого майна позичальника звернути стягнення на інше його майно. Відтак, зміна черговості погашення вимог за договором про споживчий кредит, але зі збереженням права кредитора стягнути решту боргу з іншого майна позичальника (не тільки із застави), є компромісним варіантом, який дозволить і поліпшити становище позичальників, і не буде погіршувати шанси кредиторів на повне задоволення їх вимог.
Врегулювання питань щодо супутніх послуг за споживчим кредитуванням
Закон містить норми, які врегульовують питання надання додаткових та супутніх послуг за договорами споживчого кредитування. Крім того, до укладення договору кредитодавець повинен буде повідомити споживача про орієнтовну вартість послуг третіх осіб (страховиків, оцінювачів тощо), якщо вона йому відома. Закон не зобов’язує включати вартість послуг третіх осіб до розрахунку ефективної процентної ставки та сукупної вартості кредиту, з огляду на те, що така вартість не завжди може бути відома кредитодавцю.
www.rada.gov.ua
Юридичний помічник
»
Фізичним особам » Життя, робота, кримінал » 2 041 переглядів
