Коментар до розділу 3 Податкового кодексу України Податок на прибуток підприємств (статті з 136 по 151)

Стаття 136. Доходи, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування

136.1. Для визначення об’єкта оподаткування не враховуються доходи: 136.1.1. сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

136.1.2. суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство – продавець не є платником податку на додану вартість.

До доходів платника податку, який зареєстрований як суб’єкт спеціального режиму оподаткування згідно із статтею 209 цього Кодексу, включається позитивна різниця між сумами податку на додану вартість, нарахованими таким сільськогосподарським підприємством на ціну поставлених ним сільськогосподарських товарів протягом звітного або попередніх звітному періодів, та сумами податку на додану вартість, сплаченими (нарахованими) ним протягом звітного періоду на ціну виробничих факторів, визначених статтею 209 цього Кодексу;

136.1.3. суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

136.1.4. суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законом;

136.1.5. суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або в результаті задоволення претензій у порядку, встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

136.1.6. суми коштів у частині надміру сплачених податків та зборів, що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу витрат;

136.1.7. суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, отримані від надання державних послуг (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрація, інші послуги, обов’язковість придбання яких передбачена законодавством), у разі зарахування таких доходів до відповідного бюджету;

136.1.8. суми коштів у вигляді внесків, які: а) надходять до платників податку, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону, від вкладників пенсійних фондів, вкладників пенсійних депозитних рахунків та осіб, які уклали договори страхування відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, а також осіб, що уклали договори страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника недержавного пенсійного фонду відповідно до вказаного Закону;

б) надходять та накопичуються за пенсійними вкладами, рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону;

в) надходять до неприбуткових установ і організацій згідно з вимогами статті 157 цього Кодексу;

136.1.9. суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

136.1.10. суми отриманого платником податку емісійного доходу;

136.1.11. номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім’я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед зазначеним платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов’язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів);

136.1.12. дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, у випадках, передбачених пунктом 153.3 статті 153 цього Кодексу;

136.1.13. кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи – емітента, або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, але не вище вартості придбання акцій, часток, паїв;

136.1.14. кошти або майно, які повертаються учаснику договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, в разі припинення, розірвання або внесення відповідних змін до договору про спільну діяльність, але не вище вартості вкладу;

136.1.15. кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається відповідно до чинних міжнародних договорів;

136.1.16. вартість основних засобів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у таких випадках: якщо такі основні засоби отримані за рішенням центральних органів виконавчої влади;

у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;

у разі отримання підприємствами комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств та утримувалися за їх рахунок.

Порядок безоплатної передачі таких основних засобів встановлюється Кабінетом Міністрів України;

136.1.17. кошти або майно, що надаються у вигляді допомоги громадським організаціям інвалідів, спілкам громадських організацій інвалідів та підприємствам і організаціям, що визначені пунктом 154.1 статті 154 цього Кодексу;

136.1.18. суми коштів або вартість майна, отримані засновником третейського суду як третейський збір чи на покриття інших витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом відповідно до закону;

136.1.19. кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів;

136.1.20. основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами цього розділу, які не враховуються для визначення об’єкта оподаткування;

136.1.21. дохід від безоплатно одержаних необоротних матеріальних активів, крім об’єктів, зазначених у пункті 137.17 статті 137 цього Кодексу, а також об’єктів соціально-культурного та житлово- комунального призначення державної власності, що перебувають на балансі платника податку, який визначається в сумі, пропорційній сумі амортизації відповідних активів, нарахованої у бухгалтерському обліку, одночасно з її нарахуванням;

136.1.22. вартість переданого рухомого складу залізничного транспорту загального користування від одного підрозділу залізниці іншому або від однієї залізниці іншій за рішенням Укрзалізниці. Така передача вважається операцією з безоплатної передачі та балансова вартість відповідної групи основних засобів не змінюється;

136.1.23. вартість безоплатно отриманого платником податку майна, що створене в результаті виконання заходів, передбачених державними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, програмами організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, а також іншими профілактичними заходами відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

136. Дана стаття визначає доходи, що не включаються до складу доходів при визначенні оподатковуваного прибутку.

136.1.1. До складу доходів не включаються суми попередньої (авансової) оплати за товари, роботи, послуги, що отримано від покупців та замовників. Ці суми включаються до складу доходів при реалізації відповідних товарів покупцям, при наданні відповідних послуг та робіт замовникам за принципом нарахування на підставі первинних документів.

136.1.2. Не включається до складу доходу суми податку на додану вартість, що нарахована на вартість продажу товарів, виконаних робіт та наданих послуг у випадку, коли платник податку на прибуток є платником податку на додану вартість відповідно до вимог розділу V ПКУ.

Податок на додану вартість нараховується платником податку за операціями з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, і відображається як податкові зобов’язання з податку на додану вартість за розрахунками з бюджетом. На суму нарахованих податкових зобов’язань з податку на додану вартість платник податку зменшує дохід від реалізації товарів (робіт, послуг).

У випадку, коли сільськогосподарське підприємство застосовує спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, то до складу доходів включається позитивна різниця між сумами податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ відповідно до вимог статті 209 даного ПКУ.

136.1.3. Не включаються до складу доходу суми коштів або вартість майна, що надходить у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, в тому числі за договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи. У пп. 14.1.81 статті 14 ПКУ даного визначення терміна «інвестиція», під якою слід розуміти господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на: а) капітальні інвестиції – господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;

б) фінансові інвестиції – господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на: прямі інвестиції – господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою;

портфельні інвестиції – господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку;

в) реінвестиції – господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій. У випадку, коли кошти або майно повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, доходи також не визначаються для визначення об’єкта оподаткування тільки у розмірі, що не вище вартості придбання акцій, часток і паїв.

Відповідно до статті 1130 ЦКУ від 19.06.1993 р. № 980-ІV спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти для досягнення мети, що не суперечить законодавству. Майнові та грошові внески за договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи не враховуються як дохід при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток. У випадку, коли кошти або майно повертаються учаснику договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, у разі припинення, розірвання або внесення відповідних змін до договору про спільну діяльність, доходи також не визначаються для визначення об’єкта оподаткування тільки у розмірі, що не вище вартості вкладу.

136.1.4. Не включаються до складу доходів платника податку суми коштів або вартість майна, що отримана як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна або за рішенням суду в результаті задоволення претензій як компенсація прямих витрат або збитків, якщо вони не були віднесені до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

У пп. 136.1.10 п. 136.1 статті 136 ПКУ визначено, що до складу доходів платника податку не включається сума отриманого емісійного доходу. Під терміном «емісійний дохід» розуміють суму перевищення надходжень, отриманих емітентом від емісії (випуску) власних акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів (під час їх первинного розміщення) або над ціною зворотного викупу під час наступних розміщень інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів (пп. 14.1.58 п. 14.1 статті 14 ПКУ).

136.1.12. Не включаються до складу доходів платника податку на прибуток сума дивідендів, отриманих від інших платників податку на прибуток, які, відповідно до вимог статті 153 Кодексу, мають особливий порядок оподаткування. Особливістю оподаткування податком на прибуток є те, що при прийнятті рішення щодо виплати дивідендів акціонерам (власникам) емітент корпоративних прав нараховує і вносить до бюджету авансовий внесок податку на прибуток, який нараховується на суму цих виплат.

У пп. 136.1.15 та 136.1.16 статті 136 ПКУ до складу доходів при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток не включаються суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, вартість безоплатно отриманих основних засобів, відображається постійна податкова різниця, що зменшує доходи. Міжнародна технічна допомога – ресурси та послуги, що, відповідно до міжнародних договорів України, надаються донорами на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки місцевого та державного розвитку, що залучається у вигляді майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проектів (програм), яке ввозиться або набувається в Україні, робіт і послуг, прав інтелектуальної власності, фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті та інших ресурсів, не заборонених законодавством, у тому числі стипендій. Курсова різниця, яка виникла під час проведення перерахунку іноземної валюти, отриманої у вигляді гуманітарної або міжнародної технічної допомоги за міжнародними договорами або з міжнародними фінансовими установами та організаціями, відповідно до пп. 153.1.6 п. 153.1 статті 153 ПКУ, також не включається до складу доходів при визначенні об’єкта оподаткування податку на прибуток. У складі доходів також не відображається вартість безоплатно отриманих основних засобів за рішенням центральних органів виконавчої влади, за рішенням місцевих органів виконавчої влади стосовно об’єктів енергопостачання, газо- і теплопостачання, водопостачання, каналізаційних мереж, об’єктів соціальної інфраструктури підприємствами комунальної власності.

136.1.19. Вартість коштів або вартість найма, що надходить комісіонеру (повіреному) в межах договору комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів, відповідно до вимог пп.

136.1.19 даного Кодексу, не включається до складу доходу платника податку на прибуток, тому що при їх передачі не змінюється право власності. Так, у статті 1018 Цивільного кодексу України № 980-ІV від 19.06.1993 р. чітко зазначено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Методичні аспекти облікового відображення доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування.

Результати співставлення норм зазначеної статті з аналогічними положеннями Закону України № 334 «Про оподаткування прибутку підприємств», визнаного таким, що втратив чинність, вказують, що в більшості позицій норми статті 136 повторюють норми пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону.

Зокрема, це стосується таких пунктів статті 136 ПКУ та Закону № 334 (табл. 3.2): Таблиця 3.2 Порівняння методики відображення доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткуванняПідпункти статті 136 ПКУ Підпункти пункту 4.2 Закону № 283 Порядок відображення операції в бухгалтерському обліку

1 2 3

136.1.2. 4.2.1 На суму ПДВ на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, послуг: по дебету рахунків доходів (70, 71, 72, 74,75) і кредиту субрахунків 641, 643;

на суму ПДВ на суму отриманих коштів від покупців (касовий метод): по дебету субрахунку 643 і кредиту субрахунку 641.

Для виробників сільгосппродукції до доходів включається зазначена в абз. 2 цього п/п позитивна різниця сум ПДВ

136.1.3. 4.2.5 По дебету рахунків коштів та кредиту рахунків капіталу

136.1.4. 4.2.2 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків доходів (71, 74)

136.1.5. 4.2.3 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків доходів (71, 74)

136.1.6. 4.2.4 По дебету рахунків коштів (31) і кредиту рахунку 64 «Розрахунки з бюджетом»

136.1.7. 4.2.6 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків доходів

136.1.8. 4.2.7 По дебету рахунків коштів і кредиту рахунків кредиторів

136.1.9. 4.2.8 По дебету рахунків коштів і кредиту рахунків кредиторів

136.1.10. – По кредиту субрахунку 421 і дебету рахунків коштів

136.1.11. 4.2.10 По дебету рахунків зобов’язань (за облігаціями, векселями) тощо і кредиту рахунків коштів

136.1.12. 4.2.11 По дебету рахунків коштів і кредиту субрахунку 731 «Дивіденди одержані»

136.1.13. 4.2.12 По дебету рахунків активів і кредиту рахунку 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

136.1.15. 4.2.13 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків кредиторів

136.1.16. 4.2.15 По дебету рахунків активів і кредиту субрахунку 745 «Доходи від безоплатно одержаних активів»

136.1.17. 4.2.16 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків кредиторів

136.1.18. 4.2.19 По дебету рахунків активів і кредиту рахунків кредиторів

136.1.19. – Кошти: по дебету рахунків коштів і кредиту рахунків дебіторів (покупців);

Товари: по дебету рахунків товарів і кредиту рахунків кредиторів (комітентів)

136.1.20. – По дебету рахунків коштів (31) та кредиту рахунків позик (50,60)

136.1.21 4.2.15 По дебету рахунків 10,11,12 і кредиту субрахунку 745 «Доходи від безоплатно одержаних активів»

136.1.22. – По дебету та кредиту рахунку 10 «Основні засоби»

136.1.23. – По дебету рахунків коштів або вартості майна і кредиту рахунків дебіторів. Контроль за використанням коштів проводиться за даними спеціального рахунку, відкритого в органах державного казначейства

Отже, зазначені у колонці 1 таблиці 3.2 доходи не враховують у податковому обліку платника податку.

Слід зазначити, що на відміну від раніше діючих норм Закону № 334 у ПКУ передбачено виключення з доходу сум попередньої оплати та авансів, що отримані у рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 136.1 ПКУ). Таким чином, введення цієї норми ліквідувало правило «першої події» як одну з основних рис податкового обліку за відміненим Законом.

Одночасно до статті додано норми, що розширюють перелік доходів, які не включаються до оподатковуваного доходу операцій (табл. 3.3): Таблиця 3.3 Перелік нових доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткуванняНомер підпункту Кодексу Зміст норми підпункту Відображення на рахунках бухгалтерського обліку

136.1.2 Абз. 2. До доходів платника, який зареєстрований як суб’єкт спеціального режиму оподаткування, згідно із статтею 209 розділу V ПКУ, включається позитивна різниця між сумами податку на додану вартість, нарахованими таким сільськогосподарським підприємством на ціну поставлених ним сільськогосподарських товарів протягом звітного або попередніх звітному періодів, та сумами податку на додану вартість, сплаченими (нарахованими) ним протягом звітного періоду на ціну виробничих факторів, визначених статтею 209 розділу V ПКУ Для виробників сільгосппродукції до доходів включається зазначена в абз. 2 цього п/п позитивна різниця сум ПДВ

136.1.10. Суми отриманого платником податку емісійного доходу По кредиту субрахунку 421 і дебету рахунків коштів

136.1.19 Кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно- правових договорів Кошти: по дебету рахунків коштів і кредиту рахунків дебіторів (покупців);

Товари: по дебету рахунків товарів і кредиту рахунків кредиторів (комітентів)

136.1.20 Основна сума отриманих кредитів, позик та інших доходів, що визначені нормами цього розділу По дебету рахунків коштів (31) та кредиту рахунків позик (50,60)

136.1.22 Вартість переданого рухомого складу залізничного транспорту загального користування від одного підрозділу залізниці іншому або від однієї залізниці іншій за рішенням Укрзалізниці. Така передача вважається операцією з безоплатної передачі, та балансова вартість відповідної групи основних засобів не змінюється По дебету та кредиту рахунку 10 «Основні засоби»

136.1.23 Вартість безоплатно отриманого платником податку майна, що створене в результаті виконання заходів, передбачених державними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, програмами організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, а також іншими профілактичними заходами відповідно до завдань страхування від нещасних випадків По дебету рахунків коштів або вартості майна і кредиту рахунків дебіторів. Контроль за використанням коштів проводиться за даними спеціального рахунку, відкритого в органах державного казначейства

Стаття 137. Порядок визнання доходів

137.1. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

137.2. Доходом у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів визнається: 137.2.1. сума коштів, що дорівнює частині амортизації об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів), пропорційній долі отриманого платником податку з бюджету цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об’єкт;

137.2.2. цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів − з моменту його фактичного отримання;

137.2.3. цільове фінансування, крім випадків, зазначених у підпунктах 137.2.1 і 137.2.2 цього пункту, протягом тих періодів, у яких були здійснені витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування.

137.3. У разі якщо платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання, доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані.

Після переходу покупцю права власності на товари (роботи, послуги) з довготривалим технологічним циклом виробництва, зазначені у попередньому абзаці, виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов’язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого в попередні періоди протягом терміну їх виготовлення.

При цьому, якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) перевищує суму доходу, попередньо нараховану за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), таке перевищення підлягає зарахуванню до доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) менше суми доходу, попередньо визначеного за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), така різниця підлягає зарахуванню у зменшення доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

137.4. Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

137.5. У разі продажу товарів за договором комісії (агентським договором) платником податку – комітентом датою отримання доходу від такого продажу вважається дата продажу товарів, що належать комітенту, яка зазначена у звіті комісіонера (агента).

137.6. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням автоматів із продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки.

У разі якщо торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України, датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України.

137.7. У разі якщо торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюються з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа).

137.8. Датою отримання доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

137.9. Датою отримання доходів власника іпотечного сертифіката участі за операціями з таким іпотечним сертифікатом є дата нарахування протягом відповідного звітного періоду доходу за консолідованим іпотечним боргом (зменшеного на суму винагороди за управління та обслуговування іпотечних активів).

Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів (комісійних), кредитор урегульовує таку заборгованість згідно з пунктом 159.1 статті 159 цього Кодексу.

При цьому метод нарахувань процентів (комісійних) за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною згідно зі статтею 159 цього Кодексу.

137.10. Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

137.11. Датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

137.12. Датою отримання доходів від продажу іноземної валюти є дата переходу права власності на іноземну валюту.

137.13. Суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження.

137.14. Датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку – страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”).

137.15. За договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, договорами страхування, укладеними відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” дохід у вигляді частини страхового внеску визнається в момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів.

137.16. Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

137.17. Доходи спеціалізованих експлуатуючих підприємств у вигляді вартості безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, визначеної на рівні звичайної ціни, що були побудовані споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об’єктів, визнаються в сумі, що дорівнює сумі амортизації відповідних активів, нарахованої згідно з статтею 145 цього Кодексу, одночасно з її нарахуванням.

137. Визначальним моментом включення доходів до декларації з податку на прибуток є порядок визнання доходів з метою оподаткування. До таких визначальних моментів відноситься дата отримання доходу і критерії визнання доходу.

Порядок визнання доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) базується на принципі нарахування. Відповідно до статті 4 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при застосуванні принципу нарахування дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) відображається в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний податковий період, у якому такі доходи утворилися.

Загальна норма щодо визнання доходів визначена у п. 137.4 статті 137 ПКУ, згідно з якою датою отримання доходів, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи утворилися, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 розділу ІІІ ПКУ. Проте в окремих випадках і за окремими операціями загальне правило варіюється, що можна простежити за даними таблиці. 3.4.

Крім того, у п. 13 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ передбачено визначення доходів щодо житлово-комунальних послуг за касовим методом строком на 3 роки – до 01.01.2014 р. Це означає, що доходи підприємств- платників податку цієї категорії обчислюються за сумами надходжень у касу та на банківські рахунки такого платника податку за звітний податковий період. Такі операції відображають за дебетом рахунків коштів та кредитом субрахунку 703 «Дохід від реалізації послуг».

Водночас п. 13 підрозділу 4 розділу XX передбачено відповідні особливості визнання витрат при формуванні собівартості наданих послуг для платників податку надавачів послуг ЖКГ, та передбачає, що у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг витрати на придбання товарів, робіт, послуг визначаються у сумі фактично сплачених за них коштів. Решта витрат визнаються відповідно до норм розділу ІІІ цього Кодексу.

Критерії визнання доходів у бухгалтерському обліку. Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за № 860/4153 (із змінами) (далі за текстом – П(С)БО) 15 «Дохід»), критерії визнання доходу застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Слід мати на увазі, що в бухгалтерському обліку визнані доходи підприємства класифікуються за більш широким переліком груп, ніж при обліку з метою визначення об’єкта оподаткування: а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (рахунок 70);

б) інші операційні доходи (рахунок 71);

в) фінансові доходи (рахунок 72, 73);

г) інші доходи (рахунок 74);

д) надзвичайні доходи (рахунок 75).

Склад доходів, що відносяться до відповідної групи в бухгалтерському обліку, встановлено Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», що затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 397/3690 (зі змінами) (далі за текстом – П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати». Особливості визнання доходів від реалізації товарів.

137.1. Відповідно до абз. 1 п. 137.1 ст. 137 ПКУ дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Під поняттям «товар» розуміються всі матеріальні і нематеріальні активи (крім робіт та послуг), що реалізуються платником податку та приносять йому дохід.

У пп. 14.1.202 статті 14 ПКУ дається визначення терміна «продаж (реалізація) товарів» – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Водночас у бухгалтерському обліку, згідно з вимогами П(С)БО 15 «Дохід», дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності більш широкого переліку умов: 1. Покупцеві передано ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

2. Підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

3. Сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

4. Є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Отже, з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток умови визнання доходу від реалізації товарів (продукції, інших активів) обмежуються лише фактом переходу покупцеві права власності на такий товар. Факт переходу права власності повинен бути документально підтверджений відповідним первинним документом – накладною, товарною накладною, товарно-транспортною накладною або іншим первинним документом, який є доречним, виходячи з умов контракту (договору) із покупцем, і фактично застосовується в обліку продавця товарів.

Форма первинного документа обирається платником податку самостійно – типова або індивідуально розроблена. В останньому варіанті платнику слід врахувати необхідність наявності в документі обов’язкових реквізитів відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 1995 р.

№ 88 «Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку».

Платник податку здійснює податкові розрахунки доходів у порядку, визначеному окремим актом законодавства.

Слід мати на увазі, що при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій ПКУ не висуває особливих умов визнання доходу продавця. Водночас, відповідно до п. 9 П(С)БО 15 «Дохід», дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість. Отже, з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток зазначене обмеження, характерне для бухгалтерського обліку, не враховується. Тобто під час здійснення товарообмінної (бартерної) операції товарами оподатковуваний дохід у продавця визнається за правилом частини першої п. 137.1 статі 137 ПКУ. У разі обміну товарів на послугу (роботу) або навпаки оподатковуваний дохід визнається за правилом частини другої п.

137.1 статі 137 ПКУ. У покупця товари включаються до складу запасів або необоротних активів.

Особливості визнання доходів від надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до абз. 2 п. 137.1 дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог діючого законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У свою чергу, при визначенні та ідентифікації операцій продажу робіт (послуг) слід виходити із сутності терміна «продаж результатів робіт (послуг)», який наведений у п. 14.1.203 статті 14 ПКУ, – будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової власності.

У ПКУ не зазначено особливих умов визнання доходу, пов’язаних з наданням послуг. Водночас, відповідно до П(С)БО 15 «Дохід», дохід визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов: 1. Можливості достовірної оцінки доходу.

2. Ймовірності надходження економічних вигод від надання послуг.

3. Можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу.

4. Можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Отже, з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток умови визнання доходу від реалізації робіт, послуг обмежуються лише фактом передачі покупцеві результатів робіт (послуг), що підтверджено документально.

Вимоги статті 137 щодо дати визнання доходів, залежно від їх виду, наведено у табл. 3.4. (колонки 2 і 3). Також наведено документальну підставу визнання доходу (колонка 4) і найбільш поширені варіанти проведень доходів на рахунках бухгалтерського обліку.

137.2. Наведено особливості визнання такого виду доходів платника податку, як кошти цільового фінансування з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів. Норми цього підпункту стосуються тих платників податку, що отримують бюджетні кошти (гранти) для ведення господарської діяльності. При цьому доходи, що виникають, поділяються на три види: А) доходи від об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів) платника податку (пп. 137.2.1);

Б) цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів (пп. 137.2.2);

В) інше цільове фінансування, крім випадків, зазначених у пп. 137.2.1 і 137.2.2 цього пункту (137.2.3).

137.3. Наведено особливості визнання доходу у разі, коли платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва. Норма цього пункту поширюється на тих виробників товарів (надавачів послуг), які не застосовують поетапного їх здавання замовникам. Доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані.

Наведемо приклад розрахунку доходів за другим способом. Наприклад, платник підприємство «А» виробляє обладнання «Д» за контрактом із замовником у термін 20 місяців. При цьому визначена контрактна вартість товару – 20 000 000 грн. Отже, щомісячна середня сума доходу становить 1 000 000 грн, відповідно за квартал – 3 000 000 грн. Суми доходів приймаються для декларації без ПДВ.

Після переходу права власності покупцю на товари (роботи, послуги) з довготривалим технологічним циклом виробництва виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов’язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого у попередні періоди протягом строку їх виготовлення.

Якщо фактично отриманий дохід у вигляді кінцевої договірної ціни (з урахуванням додаткових угод) менше суми доходу, попередньо визначений за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виготовлення таких товарів (робіт, послуг), така різниця підлягає зарахуванню у зменшення доходів звітного періоду, в якому відбувається перехід права власності на такі товари (роботи, послуги).

Доповнимо наведений вище приклад. Припустимо, що кінцева ціна контракту з поставки обладнання «Д» становить 900 000 грн (варіант 1) і 1 200 000 грн (варіант 2). При цьому за умовами варіанта 1 доходи виробника обладнання слід зменшити на 100 000 грн у тому кварталі, на який припадає дата складання акта або іншого документа, який засвідчує перехід права власності на поставлене замовнику обладнання. У випадку варіанта 2, навпаки, доходи виробника обладнання слід збільшити на 200 000 грн.

137.5. Зазначено особливості визнання доходу платником податку- комітентом в умовах продажу товарів за посередницькими договорами – комісії, агентським договором. При цьому датою отримання доходу комітентом від такого продажу вважається дата продажу товарів, що належать комітенту, яка зазначена у звіті комісіонера (агента). У свою чергу, комісіонер за юридичною сутністю посередницьких договорів визнає доходи у сумі винагороди за такий продаж.

Наприклад, за договором комісії комісіонер «А» реалізував товари через комітента «Б» на 120 000 грн з ПДВ. Згідно з договором комісійна винагорода становить 10 % від суми продажу без ПДВ – 10 000 грн. Дохід розподілено у такий спосіб: частка, що належить комісіонеру – 10 000 ((120 000 – 20 000) х 0,10);

комітенту – 90 000 (100 000 – 10 000).

137.6. Зазначено особливості визнання доходу платником податку у разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням автоматів з продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою. Датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки. Отже, такий дохід визнається за касовим методом. При цьому дата і сума вилучення виручки фіксується в документі на вилучення і в обв’язковому порядку в прибутковому касовому ордері (ф. № КО-1). Якщо виручка здається безпосередньо до кас банків, складається інший документ – заява на переказ готівки, на підставі якого кошти зараховують на поточний рахунок платника у банківських установах.

У разі коли торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України, застосовується інший порядок визнання доходу: датою отримання доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України. При цьому дата і сума виручки фіксується в документах на зарахування виручки від продажу жетонів, карток – у прибутковому касовому ордері (ф. № КО-1) або у відповідному банківському документі (виписка з поточного рахунку, реєстр операцій тощо).

137.7. У разі коли торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа).

137.8. Датою отримання доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно із правилами бухгалтерського обліку.

Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів (комісійних), то кредитор урегульовує таку заборгованість згідно з пунктом 159.1 статті 159 цього розділу.

Метод нарахувань процентів (комісійних) за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання заборгованості, яка визнана безнадійною. Ця норма застосовується до 01.01.2014 р. (див. п. 12 підрозлілу 4 розділу ХХ).

137.10. Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари, роботи, послуги вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів, робіт, послуг або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

При визначенні та ідентифікації операцій, пов’язаних із безповоротньою фінансовою допомогою та безоплатно отриманими товарами, роботами, послугами, слід виходи з базових термінів, що наведено у п. 14.1. ПКУ.

Зокрема, згідно з пп. 14.1.13 статті 14. ПКУ, безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладання таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використання нею.

При цьому товари, роботи, послуги, що надійшли з метою оподаткування, враховуються за звичайною ціною. Така ціна може відрізнятися від фактичної, яка зазначена в первинних документах та регістрах обліку.

Із датою визнання доходу тісно пов’язана дата фактичного отримання платником податку товарів, робіт, послуг, що набули статусу безоплатних. До різних ситуацій застосовується різний підхід щодо визначення дати операції і оформлення їх документами.

А. Стосовно товарів, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладання таких договорів, слід враховувати наявність різних варіантів визнання ступеня безоплатності. У першому з них операції безоплатного отримання ідентифікуються однозначно і фіксуються в обліку на момент їх здійснення на підставі укладених угод. Наприклад, платник – неприбуткова організація отримує фінансову або матеріальну допомогу згідно з договорами від різних підприємств і організацій. У таких випадках проблем із визначенням, обліком і оподаткуванням операції безоплатних надходжень не виникає.

У другому варіанті може бути відсутній письмовий договір або інший аналогічний документ, що регламентує характер операції, проте операції придбання товарів, робіт, послуг в обліку отримувача мають ознаки безоплатності – сума придбання не покривається компенсацією на користь продавця (постачальника) протягом певного часу (виникає і не погашається кредиторська заборгованість). У таких ситуаціях слід виходити із загальних норм цивільного права стосовно визнання такої заборгованості безнадійною.

Б. Стосовно робіт (послуг), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

У таких ситуаціях вартість і дата робіт (послуг), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо її компенсації, визначаються відповідно до змісту і дат оформлення документа (документів), за яким (якими) однозначно можна стверджувати, що постачальником (виконавцем) не висувалася вимога щодо їх компенсації – договори, контракти, акти виконаних робіт (послуг), в тексті яких (якого) відсутній припис стосовно порядку і терміну сплати отриманих робіт (послуг). Для визнання статусу безоплатності роботи (послуги) мають бути відображені на рахунках бухгалтерського обліку отримувача як фактично отримані – по дебету рахунків активів або витрат і кредиту рахунків кредиторів. Не проведені в реєстрах аналітичного та синтетичного обліку первинні документи не є підставою для зарахування отриманих робіт (послуг) до категорії безоплатних.

В. Товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використання нею.

Стосовно переданих на відповідальне зберігання товарів, що почали використовуватися в господарській діяльності платника податку, слід виходити з факту такого використання у господарській діяльності платника податку. Цей факт може бути підтверджений як даними фактичних спостережень контролюючого органу, так і документами платника податку (накладними, актами тощо).

Згідно з пп. 14.1.257 статті 14 ПКУ безповоротна фінансова допомога – це: – сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладання таких договорів;

– сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

– сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнена після закінчення строку позовної давності;

– основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

– сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Суми надходжень, що кваліфікуються як безповоротня фінансова допомога, мають бути відображені в обліку платника податку – отримувача такої допомоги.

137.11. Датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності, є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

137.14. Датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку – страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування, незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»).

137.15. За договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, договорами страхування, укладеними відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, дохід у вигляді частини страхового внеску визнається в момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів.

137.17. Доходи спеціалізованих експлуатуючих підприємств у вигляді вартості безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, визначеної на рівні звичайної ціни, що були побудовані споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вищевказаних мереж або об’єктів, визнаються у сумі, рівній сумі амортизації, нарахованої, згідно із статтею 145 цього розділу, відповідних активів, одночасно з її нарахуванням;

137.18. За цінними паперами, придбаними платником податку з метою їх продажу або утримання до дати погашення, сума процентів включається до складу його доходів у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів. Норма пункту стосується торгівців цінними паперами. При цьому дохід визнається у формі процентів і має бути зафіксований у податкових розрахунках в будь-якому випадку, по суті, в першому звітному періоді, на який припадає дата або фактичної виплати (отримання) таких процентів, або дата нарахування процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів. У бухгалтерському обліку застосовується принцип нарахування процентних доходів з відображенням їх суми по кредиту субрахунку 732 «Відсотки одержані».

Таблиця 3.4 Порядок визнання доходів в цілях визначення об’кта оподаткування з податку на прибуток

Пункт ПКУ Вид доходу Дата визнання доходу Первинний документ Порядок відображення операції на рахунках у бухгалтерському обліку

1 2 3 4 5

137.1.

абзац 1 Дохід від реалізації товарів Дата переходу покупцеві права власності на такий товар Товарні накладні, товарно- транспорті накладні, акти прийому-передачі продукції, товарів По дебету рахунків дебіторів, грошових коштів (при розрахунках кінцевому споживачеві за готівку) і кредиту субрахунків 701, 702

137.1.

абзац 2 Дохід від надання послуг та виконання робіт Дата складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог діючого законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг Акт виконаних робіт (послуг), відомчі (галузеві) первинні документи, які реєструють факт надання послуг (виконаних робіт), у т.ч і за показниками приборів обліку По дебету рахунків дебіторів, грошових коштів (при розрахунках кінцевому споживачеві за готівку) і кредиту субрахунку 703

137.2.

137.2.1. Дохід у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів визнається: сума коштів, що дорівнює частині амортизації об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів), пропорційній долі отриманого платником податку з бюджету цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об’єкт Дата нарахування амортизації об’єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів) Розрахунок амортизації По дебету рахунків витрат і Кредит рахунку 13

137.2.2. Цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів Дата фактичного отримання цільового фінансування на банківські рахунки Виписка банку з рахунку платника податку Дебет субрахунку 311

137.2.3. Цільове фінансування, крім випадків, зазначених у підпунктах 137.2.1. і 137.2.2. статті 137 цього пункту Кодексу Остання дата тих періодів, у яких були здійснені витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування Виписка банку з рахунку платника податку Дебет субрахунку 311

137.3. Виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо Дата завершення ступеня виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, Акт завершення ступеня виробництва, виконання робіт, надання послуг;

Накладна або Поетапно відображається по дебету рахунку 23. По даті реалізації – на рахунку 90 та

договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані акт на здачу кінцевого результату робіт рахунку 79. Виручка відображається по кредиту рахунку 70

137.4. Див. примітки

137.5. Продаж товарів за договором комісії (агентським договором) платником податку-комітентом Дата продажу товарів, що належать комітенту Звіт комісіонера (агента) про продаж товару Кредит субрахунку 702

137.6.

абзац 1 Продаж товарів або послуг з використанням автоматів з продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою Дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки Акт про вилучення виручки з торгівельного автомата, прибутковий касовий ордер Дебет рахунку 30 «Каса»

137.6.

абзац 2 У разі коли торгівля товарами (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України Дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників грошового знака, вираженого в грошовій одиниці України Прибутковий касовий ордер Дебет рахунку 30 «Каса»

137.7. Продаж товарів, виконання робіт, надання послуг з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків Дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа) Рахунок на сплату продажу товарів, виконання робіт, надання послуг;

акт списання бланків карток, чеків Кредит субрахунків 702, 703 в дебет рахунків 30, 31 або 36, 37

137.8. Надходження від кредитора від проведення кредитно-депозитних операцій Дата визнання (нарахування) процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно із правилами бухгалтерського обліку Розрахунок нарахування процентів (комісійних, інших платежів);

акт наданих послуг Кредит субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг» або рахунку 73 «Інші фінансові доходи»

137.9. Доходи власника іпотечного сертифіката участі за операціями з таким іпотечним сертифікатом. Якщо позичальник (дебітор) затримує сплату процентів (комісійних), то кредитор урегульовує таку заборгованість згідно з пунктом 159.1. статті 159 цього розділу Дата нарахування протягом відповідного звітного періоду доходу за консолідованим іпотечним боргом (зменшеного на суму винагороди за управління та обслуговування іпотечних активів) Акт нарахування доходів за іпотечним сертифікатом Кредит рахунку 73 «Інші фінансові доходи»

137.10. Суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари, роботи, послуги Дата фактичного отримання платником податку товарів, робіт, послуг або дата надходження коштів на банківський Товарні накладні, товарно- транспортні накладні, акти прийому-передачі робіт, послуг, Дебет рахунків активів (кошти, запаси, необоротні активи тощо) з кредиту

рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом прибутковий касовий ордер, виписка з банківського рахунку рахунків кредиторів

137.11. Дохід у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності Дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів (за місяць, квартал, рік) Акт нарахування орендних/лізингових платежів;

рахунок-фактура Кредит субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг»;

кредит рахунку 69 «Доходи майбутніх періодів»

137.12. Дохід від продажу іноземної валюти Дата переходу права власності на іноземну валюту Банківський документ про продаж валюти, виписка з банківського рахунку про зарахування валюти придбання Дебет субрахунків 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» з кредиту субрахунку 711 «Дохід від реалізації іноземної валюти»

137.13. Суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду Дата їх фактичного надходження на рахунки підприємства-платника податку Виписка з банківського рахунку Дебет субрахунків 311 «Поточні рахунки в національній валюті» з кредиту субрахунку 715 «Одержані пені, штрафи, неустойки»

137.14. Дохід від страхової діяльності Дата виникнення відповідальності платника податку – страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування, незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя) та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України „Про

недержавне пенсійне забезпечення”

137.15. Дохід за договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, договорами страхування, укладеними відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, дохід у вигляді частини страхового внеску Дата виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів

137.16. Отримання інших доходів (крім передбачених статтею 137 ПКУ) Дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу Документи, які підтверджують факт отримання інших доходів Кредит рахунків класу 7

137.17. Доходи спеціалізованих експлуатуючих підприємств у вигляді вартості безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, визначеної на рівні звичайної ціни, що були побудовані споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вищевказаних мереж або об’єктів, визнаються у сумі, рівній сумі амортизації, нарахованої згідно із статтею 145 цього розділу, відповідних активів Дата нарахування амортизації зазначених об’єктів Бухгалтерська довідка про суму нарахованих доходів відповідно до сум амортизації

137.18. Сума процентів за цінними паперами, придбаними платником податку з метою їх продажу або утримання до дати погашення Кінець податкового періоду, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів згідно з умовами випуску таких цінних паперів Бухгалтерська довідка про суму нарахованих доходів По кредиту субрахунку 732 „Відсотки одержані”

Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання

138.1. Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6–138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 –138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

138.1.1. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 – 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від’ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від’ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов’язань у зв’язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов’язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов’язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

138.2. Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об’єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

138.3. У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

138.4. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

138.5. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, з урахуванням наступного: 138.5.1. датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов’язання з податку та збору;

138.5.2. датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей цієї статті під субординованим боргом розуміються звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів;

138.5.3. витрати, понесені платником податку, у вигляді благодійних чи інших внесків та/або вартості товарів (робіт, послуг) до неприбуткових організацій, які згідно з нормами цього розділу враховуються для визначення об’єкта оподаткування платника податку, включаються до складу витрат за датою фактичного перерахування таких внесків та/або вартості товарів (робіт, послуг).

138.6. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

138.7. Фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.

Норми втрат/витрат встановлюються Кабінетом Міністрів України. Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення відповідних норм Кабінетом Міністрів України.

138.8. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

138.8.1. до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

138.8.2. до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

138.8.3. платники податку – ліцензіати з виробництва електричної та/або теплової енергії, які використовують для виробництва електричної та/або теплової енергії вугілля та/або мазут, до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг протягом року до прямих матеріальних витрат замість вартості витраченого в технологічному процесі вугілля та/або мазуту, включають суму резерву запасу палива (вугілля та/або мазуту), який створюється для безперебійного постачання електричної енергії споживачам.

Сума резерву запасу палива визначається самостійно платником податку щомісяця на основі середньомісячної вартості придбаного палива (вугілля, мазуту) за попередній рік, але не менше фактичної вартості придбаного протягом поточного місяця палива (вугілля, мазуту). В кінці звітного року створений резерв корегується на вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту), а саме: якщо фактична вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту) протягом звітного року більша, ніж сума нарахованого за звітний рік резерву, то собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг збільшується на суму різниці між вартістю витраченого в технологічному процесі палива та нарахованого резерву за результатами звітного року;

якщо фактична вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту) протягом звітного року менша, ніж сума нарахованого за звітний рік резерву, то собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг зменшується на суму різниці між вартістю витраченого в технологічному процесі палива та нарахованого резерву за результатами звітного року;

138.8.4. платники податків – ліцензіати з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії у звітному податковому періоді до собівартості реалізації електричної та/або теплової енергії, надання послуг з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії також включають фактично понесені в такому звітному періоді витрати з придбання електричної та/або теплової енергії.

138.9. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об’єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв.

138.10. До складу інших витрат включаються: 138.10.1. загальновиробничі витрати: а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо;

внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, та медичне страхування працівників апарату управління цехами, дільницями;

витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі;

витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень;

е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу;

внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу;

медичне страхування робітників та працівників апарату управління виробництвом відповідно до законодавства;

витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства;

ж) суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, екологічного управління довкіллям, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України “Про підтвердження відповідності”;

з) суми витрат, пов’язаних з розвідкою /дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов’язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно зі статтею 148 цього Кодексу);

и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади);

нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими галузевими міністерствами та погодженими Міністерством фінансів України нормативами;

138.10.2. адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати;

б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально- мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

ґ) витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати);

д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

е) витрати на врегулювання спорів у судах;

є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

138.10.3. витрати на збут, які включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов’язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

138.10.4. інші операційні витрати, що включають, зокрема: а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу;

б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів;

в) інші витрати операційної діяльності, пов’язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім тих пенсій, що призначені особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах, включаючи особовий склад гірничорятувальних частин, з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України), сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів “б”–”з” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов’язковому порядку, а також інших обов’язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;

витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства, на придбання літератури, оплату Інтернет-послуг і передплату спеціалізованих періодичних видань;

суми коштів, спрямовані уповноваженими банками до додаткового спеціального резерву страхування пенсійних вкладів та додаткових спеціальних резервів страхування коштів фондів банківського управління відповідно до Закону України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”;

138.10.5. фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов’язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку);

138.10.6. інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема: а) суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у статті 157 цього розділу в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

б) суми коштів, перераховані роботодавцями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, передбачені колективними договорами (угодами) відповідно до Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, в межах чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік з урахуванням положень абзацу “а” підпункту 138.10.6 пункту 138.10 цієї статті.

При цьому в разі якщо за результатами попереднього звітного року платником податку отримано від’ємний результат об’єкта оподаткування, то сума коштів, що перераховується, визначається з урахуванням оподатковуваного прибутку, отриманого в році, що передує року декларування такого річного від’ємного значення, але не раніш як за чотири попередні звітні роки;

в) суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об’єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менш як 75 відсотків таких осіб, цим об’єднанням для ведення благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

г) витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Для банків та небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 159 цього Кодексу;

ґ) вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, в тому числі компенсації вартості такого вугілля та вугільних брикетів: працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств;

пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах – не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше ніж 7 років 6 місяців – для жінок;

на роботах, пов’язаних із підземними умовами, – не менше ніж 15 років для чоловіків і не менше ніж 12 років 6 місяців – для жінок;

на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках – не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше ніж 15 років – для жінок;

інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками “Шахтарська слава” або “Шахтарська доблесть” І, ІІ, ІІІ ступенів, особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі якщо вони користувалися цим правом до настання інвалідності;

сім’ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, що отримують пенсії у зв’язку із втратою годувальника;

д) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям, музеям- заповідникам у розмірі, що не перевищує 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік;

е) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані на користь резидентів для цільового використання з метою виробництва національних фільмів (у тому числі анімаційних) та аудіовізуальних творів, але не більше 10 відсотків оподатковуваного прибутку за попередній податковий рік;

є) витрати платника податку, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню згідно з нормами статей 144 – 148 цього Кодексу), які перебувають у його власності;

витрати на самостійне зберігання, переробку, захоронення або придбання послуг із збирання, зберігання, перевезення, знешкодження, видалення і захоронення відходів від виробничої діяльності платника податку, що надаються сторонніми організаціями, з очищення стічних вод;

інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом господарської діяльності платника податку. У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв’язку проведених витрат на природоохоронні заходи з діяльністю платника податку орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до органу, уповноваженого Кабінетом Міністрів України, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення органом державної податкової служби;

ж) витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом І цього Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, у тому числі витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

138.11. Суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.

Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов’язання.

Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, – у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

138.12. До складу інших витрат, у тому числі включаються: 138.12.1. витрати, визначені відповідно до статей 144–148, 150, 153, 155 – 161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею;

138.12.2. інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат;

138.12.3. сума коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об’єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку в розрахунку за звітний податковий рік.

138.1. До складу витрат, які враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, включають: 1) витрати операційної діяльності, які складаються, у першу чергу, із собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

2) інші витрати, а саме: загальновиробничі, адміністративні, витрати на збут, операційні, фінансові та інші витрати, які розглянуто у п. 138.10 статті 138 ПКУ. Докладніше інформацію щодо специфічних витрат розкрито у таких статтях і пунктах Кодексу, перелік яких подано у поточному п. 138.1 статті 138 ПКУ: у п. 140.1 статті 140 ПКУ визначено витрати подвійного призначення (оплата спецодягу і спецвзуття, миючих засобів, відряджень, гарантійних ремонтів тощо);

розкривається порядок визначення витрат на утримання об’єктів соціально-культурного призначення, на сплату відсотків за борговими зобов’язаннями тощо;

у більшості статей від 150 до 161 ПКУ розкривається порядок віднесення до витрат від’ємного значення об’єкта оподаткування, яке утворилося у попередніх звітних періодах, порядок визначення витрат за операціями в іноземній валюті, оподаткування дивідендів, операцій лізингу, страхових і неприбуткових організацій, нерезидентів тощо.

Дата визнання витрат визначається згідно з п. 138.3 та п. 138.5 статті 138 ПКУ, де зазначено, що ніякі витрати не можуть бути включені до складу витрат повторно.

Частина витрат не включається до складу витрат з метою визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток;

у ст. 139 ПКУ подано перелік таких витрат, зокрема витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг, дивіденди, витрати, не підтверджені документально, тощо.

138.1.1. Даний підпункт визначає перелік витрат операційної діяльності для підприємств (організацій) і банківських установ.

Операційні витрати підприємств і організацій включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, обов’язково підтверджені первинними бухгалтерськими документами, про що йдеться у п. 138.2, 138.11 статті 138 ПКУ. У зазначених п. 140.2–140.5 статті 140 ПКУ йдеться про перерахунок витрат і доходів у разі повернення товарів тощо, про невключення до складу витрат товарних втрат та про застосування для оцінки запасів при вибутті методів бухгалтерського обліку. У ст. 142, 143 ПКУ розкривається порядок визначення витрат на оплату праці фізичних осіб та на внески на соціальні заходи.

Далі перелічено специфічні витрати банківських установ у пп. «а»–«є», які включаються до складу операційних витрат, серед яких: виплата процентів за депозитними вкладами, які розміщено в банку юридичними та фізичними особами, проценти за міжбанківські кредити, у т.ч. отримані від банків- кореспондентів як здійснення платежів понад залишок коштів на кореспондентському рахунку, оплата за розрахунково-касове обслуговування іншим банкам, оплата послуг власної або залученої служби інкасації, усі витрати, пов’язані зі здійсненням валютних операцій, тощо. У пп. «ж», «з» зазначено необхідність включення до складу витрат усіх інших витрат банківських установ, тобто пов’язаних з оплатою праці, внесками на соціальні заходи, амортизацією необоротних активів, оплатою комунальних послуг, послуг зв’язку тощо.

138.2. Усі витрати повинні бути підтверджені документально. Порядок формування первинних бухгалтерських документів регламентується Законом від 16.07.99 р. № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку3. Зокрема у п. 1 статті 9 Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

3Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88.

Згідно з п. 2 статі 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Типові форми первинних документів затверджено нормативними документами Мінстату України, зокрема4,5,6. Документи за банківськими розрахунками затверджені Нацбанком України7.

Від нерезидентів можуть прийматись документи, складені за правилами інших країн. Можливість врахувати дані первинних документів, що складені нерезидентами, реалізується за умови дотримання платником податку вимог п. 2 ст. 9 Закону від 16.07.99 р. № 996 «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» (див. вище).

У разі виконання довготривалих робіт (будівництво, науково-дослідні роботи тощо), до витрат звітного періоду включають витрати, які здійснено в цьому періоді. Отже, при цьому варіанті виробництва застосовується принцип відповідності витрат отриманим доходам як основний принцип обліку витрат у бухгалтерському обліку. Зазначимо, що до довготривалих робіт віднесено роботи, які тривають більше року;

до прийняття цього Кодексу до довгострокових контрактів відносились контракти, які тривають більше дев’яти місяців.

138.3. Будь-які витрати включаються до складу витрат тільки один раз, незалежно від того, в якій статті Кодексу вони розглянуті і яким чином вони розраховані. Так, порядок нарахування амортизації розкривається у ст. 144–148, а у п. 138.10.1 статті 138 ПКУ визначається, що амортизація виробничого обладнання включається до прямих витрат, адміністративного – до адміністративних витрат тощо.

Даним пунктом законодавець виключає можливість повторного включення будь-яких витрат з будь-яких причин у складі витрат з метою оподаткування. Це не стосується тих витрат, що з різних причин не були включені до складу оподатковуваних витрат у звітному періоді і включаються до їх складу у більш пізній період.

138.4. Даним пунктом встановлюється зв’язок визнання витрат, які включаються до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) із визнанням доходів, для отримання яких ці витрати здійснені;

тобто у разі реалізації не усіх вироблених протягом звітного періоду товарів, а їх частини, витрати визнаються у сумі собівартості тих товарів (робіт, послуг), які реалізовано. Дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) визнається за принципом нарахування, тобто реалізованим вважається товар, переданий покупцю, незалежно від дати оплати.

Витрати визнаються за датою нарахування доходу, для отримання якого вони здійснені, крім окремих випадків, отримання цільового фінансування, яке, згідно із п. 137.2 статті 137 ПКУ, визнається доходом у ті періоди, коли здійснено витрати, пов’язані з виконанням умов такого цільового фінансування, або витрати визнаються після отримання фінансування і визнання його доходом.

Тобто в податкових розрахунках застосовується принцип нарахування та відповідності доходів і витрат аналогічно тому, як і в бухгалтерському обліку.

У статті 4 ЗУ від 16.07.99 р. «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996 принцип нарахування пов’язаний із принципом відповідності: принцип нарахування та відповідності доходів і витрат означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

138.5. Інші витрати, які не включено до собівартості реалізованих товарів, визнаються витратами того періоду, в якому вони були здійснені, при цьому витрати на сплату податків зборів визнаються за нарахуванням, останнім днем того звітного періоду, за який вони сплачуються згідно з пп. 138.5.1 п. 138.5 статті 138 ПКУ. Водночас витрати на сплату внесків до неприбуткових організацій у визначеному Кодексом розмірі (зокрема, у пп. 138.10.6 п. 138.10 статті 138 ПКУ) визнаються за датою сплати таких внесків згідно з пп. 138.5.3 п.

138.5. статті 138 ПКУ.

Норма пп. 138.5.1. ПКУ стосується тих податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які підлягають включенню в обліку платника податку на прибуток до складу оподатковуваних витрат, зокрема ресурсних, майнових платежів, відрахувань до фондів соціального страхування. Не включаються до витрат непрямі податки – акцизи, податок на додану вартість. Останні погашаються за рахунок доходів платника податку.

У пп. 138.5.2 п. 138.5 статті 138 ПКУ визначено, що суми процентів та інших платежів за отриманими кредитами або залученими депозитами підприємства і банки визнають за правилами бухгалтерського обліку, тобто за принципом нарахування у тому звітному періоді, у якому виникає заборгованість за цими платежами. Відповідно до ПСБО 16 фінансові витрати включаються до витрат діяльності за методом нарахувань.

Поняття субординованого боргу визначено Постановами Правління Нацбанку України від 21.11.97 р. № 388 «Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», від 28.08.2001 р. № 368 «Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні» та Розпорядженням Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.09.2006 р. № 6261 «Про затвердження Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ». Для цілей цієї статті поняття субординованого боргу відповідає визначенню Інструкції НБУ № 368.

138.5.3. Витрати, понесені платником податку, у вигляді благодійних чи інших внесків до неприбуткових організацій, які згідно з нормами цього розділу враховуються для визначення об’єкта оподаткування платника податку, включаються до складу витрат за датою фактичного перерахування таких внесків. Отже, в даному випадку застосовується касовий метод визнання таких витрат. Водночас, у бухгалтерському обліку зазначені витрати підлягають відображенню за загальним правилом – принципом нарахувань.

138.6. Собівартість придбаних товарів включає витрати на оплату рахунків постачальників, на сплату ввізного мита, на транспортування цих товарів та доведення їх до стану, придатного для продажу згідно із Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044 (із змінами) (далі за текстом – П(С)БО 9 «Запаси»). При реалізації цих товарів торгове підприємство собівартість їх визначає з урахуванням усіх зазначених витрат.

138.7. До складу витрат включаються тільки ті втрати від браку, які обумовлені технологічними причинами згідно з нормами, встановленими КМУ, а у разі їх відсутності – підприємством самостійно з відповідним обґрунтуванням. Усі інші втрати від браку не включаються до складу витрат.

Норми втрат/витрат встановлюються Кабінетом Міністрів України. У разі невстановлення таких норм платник податку має право самостійно визначити такі норми у власній обліковій політиці за умови обґрунтування їх розміру. Самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення відповідних норм Кабінетом Міністрів України. Норма цього пункту дозволяє включати до оподатковуваних витрат втрати платника податку від браку готової продукції. Але таке включення дозволяється лише до тих виробів, які фактично реалізовані у звітному періоді. Решта втрат не включається до таких витрат. Таким чином, платнику податку потрібно вести роздільний оперативний та бухгалтерський облік втрат від браку щодо реалізованої та остаточно забракованої продукції. У разі застосування індивідуальних норм втрат платник податку зобов’язаний надати їх технічне та економічне обґрунтування.

138.8. До собівартості виготовлених та реалізованих товарів включаються прямі витрати, тобто витрати, які можна безпосередньо віднести до певного об’єкта витрат. Склад цих витрат відповідає наведеним у п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248 (із змінами) (далі по тексту – П(С)БО 16 «Витрати»), тільки його дещо розширено – додано амортизацію необоротних активів та вартість придбаних послуг. Водночас не зазначено включення до прямих витрат змінних та постійних розподілених загальновиробничих витрат, хоча концепція визначення бази оподаткування податком на прибуток передбачає визначення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) за правилами бухгалтерського обліку, тобто до собівартості продукції зазначені витрати включаються. Суттєво, що витрати на придбання електричної енергії визначено у складі інших прямих витрат.

Прямі витрати обліковують на бухгалтерському рахунку 23 «Виробництво», на якому визначають собівартість виготовлених товарів. Собівартість одиниці реалізованих товарів відповідає собівартості одиниці виготовлених товарів, а загальна величина собівартості реалізованих товарів визначається, виходячи з обсягу реалізації.

138.8.1. Склад прямих матеріальних витрат визначено відповідно до п. 12 П(С)БО 16 «Витрати»;

докладніше він визначається у відповідних галузевих методичних рекомендаціях, інших нормативних документах, внутрішніх документах підприємства. Прямі матеріальні витрати списують, основним чином, з кредиту рахунку 20 «Виробничі запаси» у дебет рахунку 23 (або безпосередньо з кредиту рахунків кредиторської заборгованості).

138.8.2. Склад прямих витрат на оплату праці відповідає п. 13 П(С)БО 16 “Витрати”;

порядок їх визначення розкрито у ст. 142 ПКУ. Їх нарахування здійснюють за кредитом рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам».

138.8.3. Цей підпункт визначає, що підприємства, які виробляють електричну та теплову енергію (згідно з одержаними ліцензіями) і використовують для цього вугілля та/або мазут, до прямих матеріальних витрат включають не вартість витраченого у звітному періоді вугілля (мазуту), а суму його резерву запасу, який створюється для безперебійного постачання електричної та теплової енергії споживачам.

У кінці звітного року здійснюється коригування собівартості реалізованих послуг з постачання електричної (теплової) енергії на різницю між витраченим паливом та його резервом – відповідно, у бік зменшення або збільшення собівартості.

138.8.4. Підприємства, які виробляють електричну і теплову енергію, включають фактично понесені витрати з придбання електричної та/або теплової енергії для власних технологічних потреб до собівартості виробленої і реалізованої ними у звітному періоді електричної та теплової енергії.

З метою аналізу складових собівартості і практичного застосування цього показника в податкових розрахунках нижче наведено таблицю порівнянь переліку видів витрат за ПКУ та П(С)БО 16 «Витрати» (табл. 3.5). Співставлення показує, що структура собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за ст. 138 ПКУ (колонка 1) відрізняється за окремими позиціями від структури виробничої собівартості за п. 11 П(С)БО 16 «Витрати» (колонка 2). Крім того, вона відрізняється за окремими позиціями від структури елементів витрат операційної діяльності за п. 21 П(С)БО 16 «Витрати» (колонка 3). Остання відображається у розділі ІІ Звіту про фінансові результати (ф. № 2). Саме остання структура відповідає поняттю «собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)», тому її слід порівнювати із структурою собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за п. 138.9 ст. 138 ПКУ.

Результати порівняння наведено у колонці 4.

Таблиця 3.5 Порівняння переліку видів витрат за ПКУ та П(С)БО 16 «Витрати»Структура собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (за п. 138.9 ст.

138 ПКУ) Структура виробничої собівартості (за п. 11 П(С)БО 16) Структура елементів витрат операційної діяльності (за п. 21 П(С)БО 16) Результати порівняння складових собівартості (колонок 1 та 3)

1 2 3 4

Прямі матеріальні витрати Прямі матеріальні витрати Матеріальні затрати Відповідають

Прямі витрати на оплату праці Прямі витрати на оплату праці;

– витрати на оплату праці;

– відрахування на соціальні заходи Відповідають

Амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг Інші прямі витрати Амортизація Відповідають

Вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з їх виробництвом (наданням) Змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати Не співпадають

Інші прямі витрати Інші операційні витрати Відповідають

У статті 138 ПКУ не зазначено обмежень стосовно розмірів складових собівартості продукції (робіт, послуг), відсутнє посилання на дотримання норм витрачання ресурсів для їх виробництва. Тому як в бухгалтерському (з метою складання фінансової звітності), так і в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, платник податку має право включати до собівартості витрати за фактичними їх розмірами. Останні повинні бути підтверджені відповідними первинними документами, обов’язковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та обліковою політикою платника податку.

138.9. Інші прямі витрати включають: витрати на амортизацію виробничого обладнання, які обліковують по кредиту рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» і порядок розрахунку яких розкрито у стст.

144–146;

на сплату соціальних внесків, нарахованих на заробітну плату виробничого персоналу по кредиту рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням», згідно зі ст. 143 Кодексу, на оплату відряджень виробничого персоналу (кредит субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами») тощо.

138.10. У цьому пункті зазначено склад інших витрат, що включаються до витрат у цілях оподаткування. Схематично можна представити в табл. 3.6.

Таблиця 3.6 Склад та порядок формування інших витрат, крім прямих, відповідно до норм ПКУ та стандартів П(С)БО 16 «Витрати»Вид витрат відповідно до норм ПКУ Номер і назва рахунку бухгалтерського обліку, що відповідає виду витрат

Загальновиробничі витрати 91 «Загальновиробничі витрати»

Адміністративні витрати 92 «Адміністративні витрати»

Витрати на збут 93 «Витрати на збут»

Інші операційні витрати Інші операційні витрати

Фінансові витрати 95 «Фінансові витрати»

Інші витрати звичайної діяльності Частково рахунок 97 «Інші витрати»

Отже, не включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) як в податковому, так і в бухгалтерському обліку інші (непрямі) витрати, до переліку яких віднесено: адміністративні витрати (рахунок 92) (пп. 138.10.2), витрати на збут (рахунок 93) (пп. 138.10.3), інші операційні витрати (рахунок 94) (пп. 138.10.4), фінансові витрати (рахунок 95) (пп. 138.10.5), інші витрати звичайної діяльності (пп. 138.10.6).

Не включається до складу інших витрат з метою оподаткування цілий ряд витрат платника, які відображають на таких рахунках бухгалтерського обліку: втрати від участі в капіталі (рахунок 96), податок на прибуток (рахунок 98), надзвичайні витрати (рахунок 99).

138.10.1. До загальновиробничих витрат відносять витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням цехів, дільниць, лінійних підрозділів на підприємствах, у яких є поділ на цехи, дільниці. До них відносять витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи від заробітної плати апарату управління цехами (дільницями), на опалення, освітлення, водозабепечення приміщень цехів (дільниць), амортизацію необоротних активів загальновиробничого призначення тощо згідно з пп. «а»–«и» цього підпункту. Перелік загальновиробничих витрат максимально відповідає п. 15 П(С)БО 16 «Витрати» за кількома виключеннями: у п. «є» виключено витрати на охорону навколишнього середовища, які більш докладно відображено у додатково введеному пп. «ж»;

додатковим є також пп. «з», який стосується витрат, пов’язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ. До складу інших загальновиробничих витрат на підприємствах різних видів діяльності можуть включати специфічні витрати, зокрема, у будівництві – це витрати на утримання будівельних майданчиків, тимчасових не титульних споруд, витрати на геодезичні роботи, на підготовку об’єктів будівництва до здачі, на утримання протипожежної та сторожової охорони, на перебазування лінійних підрозділів будівельних організацій тощо;

у сільському господарстві – це витрати на утримання складів для зберігання виробничих запасів, засобів природоохоронного призначення, на рекультивацію земель, захоронення екологічно небезпечних відходів тощо.

Перелік загальновиробничих витрат відповідає витратам, які в бухгалтерському обліку обліковують на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Оскільки витрати з метою розрахунку оподатковуваного прибутку визначають за правилами бухгалтерського обліку, до складу витрат звітного періоду буде включена не вся сума загальновиробничих витрат, а саме: постійні нерозподілені, які безпосередньо списують у дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації», та частина змінних і постійних розподілених витрат (списаних у дебет рахунку 23 «Виробництво), які відповідають собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

138.10.2. До адміністративних витрат відносять загальногосподарські витрати, які здійснюють для управління й обслуговування підприємства: витрати на оплату праці та службових відряджень адміністративного персоналу, на утримання необоротних активів загальногосподарського призначення, усі витрати підприємства на послуги зв’язку, аудиторські, юридичні та інші професійні послуги, на оплату банківського обслуговування тощо згідно з пп. «а»–«ж» цього підпункту. Перелік адміністративних витрат максимально відповідає п. 18 П(С)БО 16 «Витрати» за такими виключеннями: несуттєво відрізняється редакція окремих пунктів, у пп. «ґ» до переліку послуг зв’язку включено стільниковий зв’язок, виключено підпункт, який стосується витрат на податки і збори (які не включено до прямих витрат) – ці витрати віднесено до інших операційних витрат згідно з пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПКУ. Зазначимо, що оплату послуг Інтернет віднесено до інших операційних витрат згідно з пп.138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПКУ.

Перелік адміністративних витрат відповідає витратам, які в бухгалтерському обліку обліковують на рахунку 92 «Адміністративні витрати», за виключенням зазначених вище податків та зборів.

138.10.3. До витрат на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів (робіт, послуг) згідно з пп. «а»–«з» цього підпункту, перелік яких відповідає п. 19 П(С)БО 16 «Витрати» і які обліковують на бухгалтерському рахунку 93 «Витрати на збут», у тому числі в торговельних організаціях.

138.10.4. Склад інших операційних витрат суттєво відрізняється від їх переліку в бухгалтерському обліку, тобто до витрат з метою визначення об’єкта оподаткування включається тільки частина тих витрат, які обліковують на бухгалтерському рахунку 94 «Інші операційні витрати». До цих витрат включено витати на оплату податків і зборів, як зазначалось у коментарі до пп. 138.10.2 п.

138.10 ст. 138 ПКУ, крім податку на додану вартість і торгового патенту згідно з пп. 139.1.6 та 139.1.10 п. 139.1 ст. 139 ПКУ.

Стосовно витрат на оплату пенсій, то зазначена ст. 13 ЗУ від 5.11.91 р.

№ 1788 «Про пенсійне забезпечення» стосується пенсій за віком на пільгових умовах.

Окремо у складі інших витрат визначено витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності, включаючи користування послугами Інтернет.

Поряд з цим не відносять до складу витрат визнані штрафи, пені, неустойки, згідно з пп. 139.1.11 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, нестачі і втрати від псування цінностей, витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення, тобто ті витрати, які пов’язані з недоліками в роботі підприємства або із забезпеченням його власних потреб. Що стосується безнадійної дебіторської заборгованості, вона включається до складу інших витрат згідно з пп. 138.10.6 п.

138.10 ст. 138 ПКУ.

138.10.5. Фінансові витрати включають: проценти за користування короткостроковими і довгостроковими позиками банків, банківським овердрафтом;

проценти за облігаціями випущеними, векселями виданими;

дисконт за облігаціями, амортизацію інших знижок, пов’язаних із позиками;

проценти за фінансову оренду активів. Ці витрати визнають витратами звітного періоду, за винятком тієї частини фінансових витрат, яка капіталізується, тобто витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 р. № 415, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26 травня 2006 р. за № 610/12484 (далі за текстом – П(С)БО 31 «Фінансові витрати») та Методичними рекомендаціями до нього. Капіталізовані фінансові витрати включаються до вартості такого кваліфікаційного активу.

Фінансові витрати, крім капіталізованих, обліковують у бухгалтерському обліку на рахунку 95 «Фінансові витрати».

138.10.6. Інші витрати, крім операційних та фінансових витрат, розкритих у попередніх пунктах, не відповідають таким витратам у бухгалтерському обліку, визначеним у п. 29 П(С)БО 16 «Витрати». До інших витрат віднесено: різні благодійні внески та виплати з певними обмеженнями їх розміру (пп. «а», «в», «ґ», «д», «е»);

кошти, перераховані первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу (пп. «б»), частина витрат на створення резерву сумнівних боргів у сумі безнадійної дебіторської заборгованості (пп. «г»), визначення якої подано у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (при цьому банки списання заборгованості здійснюють за рахунок сформованого страхового резерву згідно з п. 159.2 ст. 159 ПКУ);

витрати на природоохоронні заходи (пп. «є»);

витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (пп. «ж»), крім ліцензій, термін дії яких перевищує один рік, – у цьому випадку ліцензію обліковують як нематеріальний актив і амортизують протягом терміну її дії.

138.11. Якщо в попередні податкові періоди якісь витрати не було включено до складу витрат з причин відсутності їх документального підтвердження або допущених помилок, а в поточному періоді відновлено документи або виявлено помилки, відповідні витрати включаються до витрат звітного періоду.

Якщо це витрати минулих звітних років, їх відносять до складу інших витрат, а якщо виявлено або підтверджено витрати поточного року – їх відносять до витрат відповідної групи (загальновиробничих, адміністративних, інших операційних витрат тощо).

Отже, нормою коментованого пункту дозволяється після виправлення помилок, які були допущені в попередніх періодах, відобразити витрати в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток за звітний період і включити їх до декларації. При цьому важливо розділити суми витрат, які здійснені в минулі звітні роки, і суми витрат, які здійснені у звітному податковому році. Перші відображають у декларації у складі інших втрат (однією сумою), а другі – розгорнуто у складі витрат відповідної групи (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

138.12.1. У цьому пункті визначено інші витрати, які можна відносити до складу витрат з метою визначення об’єкта оподаткування, а саме: 1. Витрати на амортизацію необоротних активів (ст. 144–148 ПКУ).

2. Від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке утворилося в попередніх податкових періодах (ст. 150 ПКУ).

3. Витрати, які виникають у результаті операцій особливого виду (ст. 153 ПКУ) – операцій за розрахунками в іноземній валюті, з пов’язаними особами, з борговими вимогами та зобов’язаннями, з виплати дивідендів, з відступлення права вимоги, із застави майна, з лізингу, з торгівлі цінними паперами, з управління майном тощо.

4. Витрати підприємств і організацій різних видів діяльності, порядок оподаткування яких розкрито у відповідних статтях, виробників сільськогосподарської продукції (ст. 155 ПКУ), страховиків (ст. 156 ПКУ, неприбуткових установ та організацій (ст. 157 ПКУ), нерезидентів (ст. 160–161 ПКУ).

5. Втрати, пов’язані із впровадженням енергозберігаючих технологій (ст. 158 ПКУ).

6. Витрати, пов’язані з безнадійною та сумнівною заборгованістю (ст. 159 ПКУ).

Тут є певне дублювання – так, витрати на амортизацію включено до складу відповідних груп витрат, безнадійну заборгованість включено до інших витрат за пп. 138.10.6 п. 138.10 статті 138 ПКУ, тобто треба керуватись п. 138.3 статті 138 ПКУ щодо одноразового включення будь-яких витрат до складу витрат з метою визначення об’єкта оподаткування.

138.12.2. Щодо інших витрат господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат, то до них може відноситись собівартість реалізованих запасів, витрати, пов’язані з реалізацією та ліквідацією основних засобів, витрати подвійного призначення згідно зі ст. 140 ПКУ тощо.

138.12.3. Підприємства і організації можуть створювати певні об’єднання (організації, асоціації) для вирішення своїх професійних проблем і утримувати такі об’єднання за рахунок своїх членських (цільових) внесків. Витрати на утримання таких організацій відносять до інших витрат господарської діяльності у розмірі не більше 0,2 % річного фонду оплати праці.

Норми зазначених статей слід розглядати у зв’язку із аналогічними показниками бухгалтерського обліку. Нижче на прикладі загальновиробничих витрат (табл. 3.7.) подано систематизований перелік видів таких витрат згідно з П(С)БО 16 «Витрати» і згідно із ст. 138 ПКУ. У колонці 5 наводиться результат їх порівняння із зазначенням наявності чи відсутності відмінностей у змісті витрат.

За результатами аналогічних порівнянь по кожній позиції інших витрат платник податку проводить розрахунок податкових різниць відповідно до методики, затвердженої Міністерством фінансів України.

Інші витрати складаються з непрямих витрат діяльності платника податку.

Систематизований перелік таких видів витрат, відповідно вимог пунктів 138.10., 138.11. та 138.12. статі 138 ПКУ, наведено у таблиці 3.8.

Порівняння загальновиробничих витрат відповідно до норм ПКУ та стандартів П(С)БО 16 «Витрати»

Таблиця 3.7Бухгалтерський облік (згідно П(С)БО 16) Податкові норми (згідно ст. 138 ПКУ) Відмінності у змісті

№ пункту Зміст витрат № підпункту Зміст витрат

1 2 3 4 5

5.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо;

відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо) 138.10.1., абз. а) а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо;

витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо) Відсутні

5.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення 138.10.1, абз. б) б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення Відсутні

5.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення 138.10.1 в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення Відсутні

5.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення 138.10.1 г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення Відсутні

5.5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі;

витрати 138.10.1 ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних Відсутні

матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо) характеристик у виробничому процесі;

витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій)

5.6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень 138.10.1 д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інших послуг з утримання виробничих приміщень Відсутні

5.7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу;

відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом;

витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг) 138.10.1 е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу;

внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу;

витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг) Відсутні

5.8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища 138.10.1 є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства Додано в податкових розрахунках: витрати на охорону навколишнього природного середовища

х Х 138.10.1 ж) суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України „Про підтвердження відповідності” Додано в податкових розрахунках: суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим вимогам відповідно до Закону України „Про підтвердження відповідності”

х х 138.10.1 з) суми витрат, пов’язаних з розвідкою /дорозвiдкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, а також інших витрат, пов’язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього розділу), витрати на розвідку/дорозвідку інших природних копалин Додано в податкових розрахунках: суми витрат, пов’язаних з розвідкою /дорозвiдкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, а також інших витрат, пов’язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього розділу), витрати на розвідку/дорозвідку інших природних копалин

5.9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади;

нестачі незавершеного виробництва;

нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах;

оплата простоїв тощо) 138.10.1 и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади);

нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах в межах норм природного убутку, згідно із затвердженими нормативами галузевими міністерствами Знято в податкових розрахунках: оплата простоїв тощо;

Додано в податкових розрахунках: обмеження на списання нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах в межах норм природного убутку, згідно із затвердженими нормативами галузевими міністерствами

Склад інших витрат платника податку та їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку

Таблиця 3.8№ пункту, підпункту ПКУ Види інших витрат Відображення на рахунках бухгалтерського обліку

138.10.1. Загальновиробничі витрати Рахунок 91

138.10.2. Адміністративні витрати Рахунок 92

138.10.3. Витрати на збут Рахунок 93

138.10.4. Інші операційні витрати Рахунок 94

138.10.5. Фінансові витрати Рахунок 95

138.10.6. Інші витрати звичайної діяльності Рахунок 97

138.12.1. Витрати, визначені відповідно до статей 144–148,150,153 і 155–161 цього розділу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею

144, 145. Об’єкти амортизації (витрати з амортизації) Рахунки 23, 91тощо

146.11. Сума витрат, що пов’язана з поліпшенням об’єктів основних засобів, в тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного періоду, в якому такі поліпшення були здійснені Рахунки 91, 92 тощо

146.12. Витрати на ремонт, що здійснюються для підтримання об’єктів в робочому стані та отримання первісно визначеної суми майбутньої економічної вигоди від їх використання, включаються до складу витрат у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року, в тому звітному періоді, у якому такі витрати були здійснені. Решта витрат на ремонт об’єкта основних засобів збільшує первісну вартість такого об’єкта Рахунки 23, 91

146.13. Сума перевищення балансової вартості над доходами від продажу окремого об’єкта основних засобів або іншого відчуження включається до витрат платника податку;

сума перевищення первісної вартості невиробничих основних засобів над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку Доходи на рахунку 74, витрати на рахунку 97

146.16. У разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі, коли з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об’єкта основних засобів Визначається розрахунково

147. Облік операцій із землею та з її капітального поліпшення Визначається розрахунково

148.2. До витрат, що включаються до окремого об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносять: витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб;

витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території);

витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничо-прохідницькі роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо;

витрати, пов’язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин;

витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо;

витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин;

витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш високі категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо) Рахунок 15

148.5. Платники податку мають право протягом звітного року включити до витрат будь-які витрати, пов’язані із проведенням реконструкції, модернізації та іншим поліпшенням свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, у сумі, що не перевищує 10 відсотків первісної вартості окремої свердловини Рахунок 91

148.6. У разі коли діяльність, пов’язана з розвідкою/дорозвідкою запасів (родовищ) корисних копалин, не привела до їх відкриття або платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності проведення подальшої розвідки чи розробки таких запасів (родовищ) у зв’язку з їх економічною недоцільністю, дозволяється віднести витрати із такої розвідки/дорозвідки чи розробки до складу витрат виробництва звітного податкового періоду такого платника податку за виключенням витрат, що були раніше віднесені до складу витрат у відповідності до пункту 138.11 статті 138 цього розділу. При цьому балансова вартість такої групи витрат, пов’язана з видобутком корисних копалин, прирівнюється до нуля Рахунки 79, 44

150.1. Якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є збиток, то сума такого збитку підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного збитку попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення На рахунках бухгалтерського обліку не відображається

153.

153.1.

153.2. Оподаткування операцій особливого виду, у т.ч: – операцій з розрахунками в іноземній валюті;

– операцій із пов’язаними особами;

Витрати відображають на рахунках класу 9, фінансовий результат – на

153.3.

153.4.

153.5.

153.6.

153.7.

153.8.

153.10.

153.12.

153.13.

153.14.

153.15. – операцій із дивідендами;

– операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями;

– операцій з відступлення права вимоги;

– операцій з відчуження майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги;

– операцій лізингу (оренди);

– операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами;

– операції з проведення товарообмінних (бартерних) операцій;

– операції в умовах дії угоди про розподіл продукції, що здійснюються з урахуванням особливостей, встановлених розділом ХVІІІ цього Кодексу;

– операції, що здійснюються за договорами управління майном;

– операції спільної діяльності на території України без створення юридичної особи;

– операції під час реорганізації юридичних осіб рахунку 79

155. Операції виробників сільськогосподарської продукції Витрати відображають на рахунках класу 9

156. Операції оподаткування страховика Витрати відображають на рахунках класу 9

157. Операції оподаткування неприбуткових установ та організацій Витрати відображають на рахунках класу 9

158. Оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв’язку із впровадженням енергоефективних технологій Витрати відображають на рахунках класу 9

159. Операції з безнадійної та сумнівної заборгованості Витрати визначаються розрахунково

160. Оподаткування нерезидентів Витрати визначаються розрахунково

161. Спеціальні правила (у разі укладення договорів із нерезидентами) Витрати визначаються розрахунково

Стаття 139. Витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку 139.1. Не включаються до складу витрат: 139.1.1. витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов’язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є: організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї;

фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу;

139.1.2. платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів;

139.1.3. суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг;

139.1.4. витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги, включеної до складу доходів відповідно до підпункту 135.5.6 пункту 135.5 статті 135 цього Кодексу);

139.1.5. витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 – 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу;

139.1.6. суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу;

податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом ІV цього Кодексу.

У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об’єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу;

139.1.7. витрати на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;

139.1.8. дивіденди;

139.1.9. витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

139.1.10. вартість торгових патентів, яка враховується у зменшення податкового зобов’язання платника податку в порядку, передбаченому пунктами 152.1 і 152.2 статті 152 цього Кодексу;

139.1.11. суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку;

139.1.12. витрати, понесені у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи – підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв’язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи – платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації);

139.1.13. витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному.

При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

139.1.14. витрати, понесені (нараховані) у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу (крім витрат, нарахованих на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8) у обсязі, що перевищує 5 відсотків митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом, а також у випадках, визначених підпунктом 139.1.15 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу;

139.1.15. витрати, нараховані у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, не включаються до складу витрат, якщо виконується будь-яка з умов: а) особа, на користь якої нараховується плата за послуги інжинірингу, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги.

139.1. Стаття визначає витрати, що не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку.

До витрат, не пов’язаних з провадженням господарської діяльності, віднесено витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят тощо, на придбання лотерейних білетів та на фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Винятком є: надання благодійної допомоги неприбутковим організаціям, перелік яких визначено у ст. 157 ПКУ, у розмірі, що не перевищує 4 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року згідно з пп. 138.10.6 (пп. «а») п. 138.10 статті 138 ПКУ;

витрати на рекламу у повному обсязі згідно з пп. 140.1.5 п. 140.1 статті 140 ПКУ;

виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно- правового характеру (оплата праці) та сплата внесків на соціальні заходи згідно із ст. 142, 143 ПКУ.

139.1.2. Платежі на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами – це платежі, які проходять через рахунок підприємства транзитом: отримано від дебіторів і перераховано комітентам, субпідрядникам тощо. Ці платежі не включають ні до доходу, ні до витрат. Така ж норма визначена в бухгалтерському обліку в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженому наказом МФУ від 29.11.99 р. № 290 щодо невключення таких платежів до складу доходів. У бухгалтерському обліку такі платежі відображають як інші вирахування з доходу по дебету субрахунку 704 «Вирахування з доходу».

139.1.3. Суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг постачальникам, підрядникам та іншим кредиторам не включаються до складу витрат;

ці суми будуть включені до складу витрат при передачі відповідних товарів у виробництво або реалізацію та (за принципом нарахування) при отриманні відповідних послуг, робіт.

139.1.4. Погашення основної суми отриманих позик не відноситься до складу витрат, як не відносились ці позики до складу доходів у момент їх отримання. Виняток становлять суми поворотної фінансової допомоги, які раніше були включені до складу доходів згідно з пп. 135.5.5 п. 135.5 статті 135 ПКУ з тієї причини, що така фінансова допомога була отримана від осіб, що не є платниками податку на прибуток, і залишилась неповерненою на кінець звітного періоду.

139.1.5. Усі витрати, пов’язані з придбанням (виготовленням, будівництвом) основних засобів та подальшим їх поліпшенням (реконструкцією, модернізацією), з придбанням нематеріальних активів та видобутком корисних копалин не включаються до складу витрат у момент їх здійснення, а включаються в подальшому у сумі нарахованої амортизації;

порядок нарахування амортизації розкрито у ст. 144–148 ПКУ.

139.1.6. Не включається до складу витрат оподаткування дивідендів згідно із ст. 153 та нерезидентів згідно із ст. 160 ПКУ.

Податок на додану вартість, сплачений постачальникам (кредиторам) у складі вартості товарів (робіт, послуг), не включається до складу витрат, а відображається як податковий кредит по дебету субрахунку 641 «Розрахунки за податками» (субрахунок другого порядку «Розрахунки з податку на додану вартість) для подальшого зменшення податкового зобов’язання з ПДВ на цю суму.

Підприємства (організації), які не зареєстровані платниками податку на додану вартість (з причин наявності відповідних пільг або незначного розміру доходу, який дозволяє не реєструватись платниками ПДВ), сплачений постачальникам у складі вартості товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість включають до вартості цих товарів з подальшим віднесенням до витрат у складі вартості цих товарів (робіт, послуг).

Щодо ситуації, коли підприємство одночасно виконує операції, які підлягають та не підлягають оподаткуванню ПДВ, то, як і раніше, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого постачальникам ПДВ, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях згідно з п. 199.1 ПКУ;

за неоподатковуваними операціями сплачений ПДВ включається до вартості придбаних товарів.

139.1.7. Витрати підприємств на утримання материнських компаній та інших органів управління, які є юридичними особами, не включаються до складу витрат і здійснюються за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств.

139.1.8. Дивіденди сплачують за рахунок чистого прибутку;

в бухгалтерському обліку їх нарахування відображають по дебету субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

139.1.9. Цей пункт зазначає неможливість включення до витрат тих витрат, які не підтверджені документально, і розкриває порядок повідомлення органу податкової служби про відсутність документа.

У разі поновлення документа в майбутні звітні періоди підтверджені ним витрати (а також витрати на сплату пені, визначені цим підпунктом) відносять до складу витрат відповідного звітного періоду, про що йдеться у п. 138.11 статті 138 ПКУ.

139.1.10. Вартість торгових патентів не відносять до витрат;

у момент придбання в бухгалтерському обліку її відносять до витрат майбутніх періодів, а відшкодування вартості торгових патентів здійснюється у наступні звітні періоди за рахунок нарахованого податку на прибуток.

Якщо підприємство здійснює одночасно діяльність, яка підлягає та не підлягає патентуванню, прибуток від цих видів діяльності визначається окремо, і відшкодування вартості торгових патентів здійснюється тільки за рахунок податку на прибуток від тих видів діяльності, які підлягають патентуванню.

139.1.11. Суми штрафів, пені, неустойки не відносяться до витрат як такі, що виникають у результаті недоліків у господарській діяльності, і на їх суму відповідно не зменшується оподатковуваний прибуток.

139.1.12. Витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичної особи-підприємця, платника єдиного податку, не відносяться до складу витрат у зв’язку з тим, що таким чином діє багато схем тіньової економіки – від виплати заробітної плати для зменшення податків, пов’язаних з нею, до сплати значних сум на рахунки фізичних осіб – підприємців для подальшого переведення їх у готівкові кошти. Виняток становить отримання послуг у сфері інформатизації.

139.1.13. Якщо зазначені послуги з консалтингу, маркетингу, реклами придбаваються у нерезидентів, вони включаються до складу витрат у розмірі, що не перевищує 4 % доходу попереднього року (без урахування ПДВ та акцизного збору), а якщо ці послуги придбаваються у постійних представництв нерезидентів, то їх вартість включається до складу витрат у повному обсязі. У п. 160.8 ПКУ йдеться про те, що представництва нерезидентів оподатковуються податком на прибуток як незалежні від таких нерезидентів. У разі неможливості окремо визначити прибуток таких представництв оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Якщо зазначені послуги з консалтингу, маркетингу, реклами придбані у нерезидента, що має офшорний статус, їх вартість не включається до складу витрат у повному обсязі. У п. 161.3 визначено, що офшорний статус мають нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, крім тих, чий неофшорний статус підтверджено відповідними документами.

139.1.14. Витрати, пов’язані з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, можуть бути включені до складу витрат в обсязі не більше 5 відсотків митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом, за винятком випадків, визначених п. 139.1.15 п. 139.1. статті 139 ПКУ.

139.1.15. Крім зазначених у попередньому пп. 139.1.14 п. 139.1. статті 139 ПКУ послуг з інжинірингу, що перевищують 5 % вартості обладнання, до складу витрат такі послуги не включаються також у випадках, коли нерезидент має офшорний статус та не є фактичним отримувачем плати за послуги з інжинірингу.

Зупинімося на податкових різницях. Виходячи з сутності видів витрат, згідно з вимогами статті 139 ПКУ, в бухгалтерському обліку платника з метою обрахування податку на прибуток тимчасові податкові різниці по всіх видах витрат зазначеної статті (крім п. 139.1.9) не виникатимуть.

По окремих видах витрат виникатимуть постійні податкові різниці. Такі види витрат помічено у колонці 4 таблиці 3.9. словами «включаються до…». По окремих видах витрат ніяких різниць не виникатиме.

Наприклад, якщо по рядку 1 таблиці 3.9. помічено, «Включаються до витрат адміністративного характеру або інших витрат», це означає, що виникає постійна різниця. Якщо ж, наприклад, по рядку 2 таблиці 3.9. помічено, «Не включаються», це означає, що різниць не виникає, оскільки ні в бухгалтерському, ні в податкових розрахунках такі витрати не відображаються як витрати діяльності. Зазначені витрати платника податку можуть бути віднесені на збільшення вартості матеріальних (нематеріальних) активів або до дебіторської чи кредиторської заборгованості, або за рахунок прибутку.

Таблиця 3.9.

Відображення в обліку витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибуткуПідпункт ПКУ Вид витрат Кореспонду ючий підпункт пункту 5.3 ЗУ № 344 Включаються /не включаються до витрат у бухгалтерсько му обліку Відобража- ється на рахунках бухгалтер- ського обліку Порядок відображення витрат з метою визначення об’єкта оподаткування відповідно до норм ПКУ

1 2 3 4 5 6

139.1.1. Витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею цього розділу, та витрат, пов’язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту статті 5 цього розділу).

Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі у лотереї;

фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями цього розділу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу 5.3.1. Включаються до витрат адміністративн ого характеру або інших витрат По дебету рахунків витрат (адміністра тивних, інших витрат) Включається до витрат лише у тих платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб

139.1.2. Платежі платника податку на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами Не передбачено Не включаються По дебету рахунків кредиторів Не відображаються

139.1.3. Суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг Не передбачено Не включаються По дебету рахунків Не відображаються

кредиторів

139.1.4. Витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги, включеної до складу доходів відповідно до підпункту 135.5 статті 135 цього розділу) Не передбачено Не включаються По дебету рахунків кредиторів Включається до витрат лише у тих платників податку, які повертають фінансову допомогу кредиторам

139.1.5. Витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно з статтями 144 – 148 цього розділу з урахуванням пунктів 146.14 та 146.15 статті 146 цього розділу 5.3.2 Відноситься на збільшення первісної вартості об’єкта необоротних активів з наступною амортизацією витрат По дебету рахунків необоротних активів Включається до витрат звітного періоду, в якому такі поліпшення були здійснені лише як сума витрат, що пов’язана з поліпшенням та ремонтами об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року

139.1.6. Суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3. статті 153 та статтею 160 цього розділу;

Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку. 5.3.3 Включаються до витрат (дебет рахунків 23, 91 -99) частково в частині витрат на придбані послуги та роботи некапітального характеру По дебету рахунків необорот- них активів, запасів, витрат Включається до витрат у тих платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість

У разі, коли платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об’єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об’єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не віднесена на зменшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість такого платника податку згідно з розділом V ПКУ

139.1.7. Витрати на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами 5.3.6 Включаються до витрат адміністратив- ного характеру По дебету рахунку 92 «Адмініст- ративні витрати» Не відображаються

139.1.8. Дивіденди 5.3.8 Не включаються Нарахуван- ня дивідендів на користь дотримувача по дебету субрахунку 443 «Використа ння прибутку» Не відображаються

139.1.9. Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена 5.3.9 Включаються на підставі відповідного По дебету рахунків витрат Не відображаються у разі відсутності первинних документів, що

правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до або разом із поданням розрахунку податкових зобов’язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період та розрахунку об’єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення наказу або іншого розпорядчого документа керівника підприємства (організації) підтверджують факт нарахування (сплати) відповідних витрат. Відображаються у наступних періодах у разі поновлення зазначених документів

139.1.10. Вартість торгових патентів, яка враховується у зменшення податкового зобов’язання платника податку в порядку, передбаченому пунктами статті цього розділу 5.3.4 Включаються до витрат адміністратив- ного характеру По дебету рахунку 92 «Адмініст- ративні витрати» У складі витрат не відображаються. Відображаються на зменшення податкового зобов’язання звітного періоду (оподатковуваного прибутку)

139.1.11. Суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку 5.3.5 Включаються до складу інших операційних витрат По дебету субрахунку 948 «Визнані пені, Не відображаються

штрафи, неустойки»

139.1.12. Витрати, понесені у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв’язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи – платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації) Відсутній Включається до витрат виробництва, обігу в частині витрат на придбані послуги та роботи некапітального характеру По дебету рахунків необорот- них активів, запасів, витрат

139.1.13. Витрати, понесені (нараховані) у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами, крім витрат здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього розділу Відсутній Включаються до витрат адміністративн ого та/або збутового характеру По дебету рахунків 92 «Адміністр ативні витрати», 93 «Витрати на збут» Не відображаються

139.1.14. Витрати, понесені (нараховані) у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу (крім витрат, нарахованих на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8) у обсязі, що перевищує 5 відсотків митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом, а також у випадках, визначених пунктом 139.1.15. Відсутній Не включаються По дебету рахунку 15 «Капітальні інвестиції» Включаються у повному обсязі у платника, який отримав зазначені послуги у постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8;

Включаються з обмеженням у 5 % митної вартості обладнання,

імпортованого платником податку від решти нерезидентів згідно з відповідним контрактом. Також обмеження передбачено у випадках, визначених пунктом 139.1.15.

139.1.15. Витрати, нараховані у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, не включаються до складу витрат, якщо виконується будь-яка з умов: а) особа, на користь якої нараховується плата за послуги інжинірингу, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього розділу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги Відсутній Не включаються По дебету рахунку 15 «Капітальні інвестиції» Не включаються лише у випадках, зазначених у даному підпункті. У решті випадків – включаються

Стаття 140. Особливості визнання витрат подвійного призначення

140.1. При визначенні об’єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: 140.1.1. витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України.

Витрати (крім тих, що підлягають амортизації), здійснені в порядку, встановленому законодавством, на організацію, утримання та експлуатацію пунктів безоплатного медичного огляду, безоплатної медичної допомоги та профілактики працівників (у тому числі забезпечення медикаментами, медичним устаткуванням, інвентарем, а також витрати на заробітну плату найманих працівників);

140.1.2. витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь: 1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб’єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов: а) особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;

в) роялті виплачуються щодо об’єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності, такі податкові органи зобов’язані звернутися до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, для отримання відповідного висновку;

г) особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є;

2) юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу;

3) особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу;

140.1.3. витрати платника податку на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робітничих професій, а також у разі якщо законодавством передбачено обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації;

витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у вітчизняних або закордонних навчальних закладах, якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності, в тому числі, але не виключно вищих та професійно- технічних навчальних закладах фізичних осіб (незалежно від того, чи перебувають такі особи в трудових відносинах з платником податку), які уклали з ним письмовий договір (контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років;

витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або в структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах.

У разі розірвання письмового договору (контракту), зазначеного в абзаці другому цього підпункту, платник податку зобов’язаний збільшити дохід у сумі фактично здійснених ним витрат на навчання та/або професійну підготовку, які були включені до складу його витрат. Внаслідок такого збільшення доходу нараховується додаткове податкове зобов’язання та пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення податкового зобов’язання з податку, яке мав би сплатити платник податку у встановлений строк у разі, якщо б він не користувався податковою пільгою, встановленою цим підпунктом, обчислені до суми такого податкового зобов’язання та розраховані за кожен день недоплати, закінчуючи днем збільшення доходу. Сума відшкодованих платнику податку збитків за такою угодою (договором, контрактом) не є об’єктом оподаткування в частині, що не перевищує суми, на які збільшено дохід, сплати додаткового податкового зобов’язання та пені, зазначених в цьому абзаці.

У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такий орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до центрального органу виконавчої влади в галузі освіти, експертний висновок якого є підставою для прийняття рішення органом державної податкової служби.

Оскарження рішень органів державної податкової служби, прийнятих на підставі експертних висновків центрального органу виконавчої влади в галузі освіти, здійснюється платниками податку в загальному порядку;

140.1.4. будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін.

Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів.

Термін “оприлюднення” означає розповсюджене в рекламі, технічній документації, договорі або іншому документі зобов’язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування;

140.1.5. витрати платника податку на проведення реклами;

140.1.6. будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку;

цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку;

будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму);

екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам;

майна платника податку;

об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором;

фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку – страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання;

140.1.7. витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в частині першій цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми “чайових”, за винятком випадків, коли суми таких “чайових” включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу, а для відряджень за кордон − не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу.

Кабінетом Міністрів України окремо визначаються граничні норми добових для відрядження членів екіпажів суден/інших транспортних засобів або суми, що спрямовуються на харчування таких членів екіпажів замість добових, якщо такі судна (інші транспортні засоби): провадять комерційну, промислову, науково-пошукову чи риболовецьку діяльність за межами територіальних вод України;

виконують міжнародні рейси для провадження навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату за межами повітряного або митного кордону України;

використовуються для проведення аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіальних вод України.

Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом четвертим цього підпункту.

Сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), – згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;

до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд), – згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює.

За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспорті або документі, що його замінює сума добових не включається до складу витрат платника податку.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку;

укладеного договору чи контракту;

інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини;

документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, обов’язково необхідно здійснити страхування життя або здоров’я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), то витрати на таке страхування включаються до складу витрат платника податку, що відряджає таку особу.

За запитом представника органу державної податкової служби платник податку забезпечує за власний рахунок переклад підтвердних документів, виданих іноземною мовою;

140.1.8. витрати платника податку (крім капітальних, які підлягають амортизації) на утримання та експлуатацію таких об’єктів, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок платника податку станом на 1 липня 1997 року, але не використовуються з метою отримання доходу: дитячих ясел або садків;

закладів середньої і середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;

дитячих, музичних і художніх шкіл, шкіл мистецтв;

спортивних комплексів, залів і майданчиків, що використовуються для фізичного оздоровлення та психологічної реабілітації працівників платника податку, клубів і будинків культури;

приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;

багатоквартирного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об’єктів житлово-комунального господарства;

дитячих таборів відпочинку і оздоровлення;

установ соціального захисту громадян (будинки-інтернати, будинки для престарілих).

140.2. У разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку – продавець та платник податку – покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину – у разі визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним;

у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили – у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

140.3. До витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним центральним органом виконавчої влади, або іншим органом, визначеним законодавством України.

Правила цього пункту не застосовуються до електричної та/або теплової енергії при визначенні витрат платників податків, пов’язаних із передачею та/або постачанням електричної та/або теплової енергії.

140.4. Платник податку проводить оцінку вибуття запасів за методами, встановленими відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується лише один із дозволених методів оцінки їх вибуття.

140.5. Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Склад витрат, що мають подвійне призначення, і частково враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку за нормою статті 140 ПКУ, ґрунтується на постулаті часткової пов’язаності таких витрат з провадженням господарської діяльності платником податку.

Нагадаємо, що термін «господарська діяльність» з метою оподаткування наведено у пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПКУ, відповідно до якого господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання прибутку і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Безперечне право на включення такого роду витрат до оподатковуваних мають ті платники податку, які доводять документально приналежність наведених у статті 140 ПКУ витрат або їх окремих частин, по- перше, до власної господарської діяльності, по-друге, відповідають умовам нормативних вимог зазначеної статті .

Наприклад, не можуть бути включені до витрат з метою оподаткування фактично проведені в бухгалтерському обліку суми витрат із забезпечення працівників форменим одягом, у тих платників податку, які не потрапляють за видами або галуззю діяльності до переліку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України). Аналогічно вирішується питання і щодо інших видів витрат платника податку.

У поданій нижче таблиці 3.10. систематизовано норми пунктів статті 140 ПКУ у зіставленні з раніше діючим переліком аналогічних виключень та застережень згідно з пунктом 5.4. статті 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334 (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (колонки 1, 2, 3).

Крім того, у колонці 4 таблиці 3.10. зазначено обліковий характер витрат: включаються чи не включаються до складу витрат у бухгалтерському обліку платника податку відповідно до П(С)БО 16 «Витрати». У колонці 5 зазначено можливий порядок проведення операцій з витрат на рахунках бухгалтерського обліку, у колонці 6 – характер податкової різниці.

Виходячи з сутності видів витрат, згідно зі статтею 140, у бухгалтерському обліку платника з метою обрахування витрат з податку на прибуток можуть виникнути як постійні, так і тимчасові податкові різниці.

По окремих видах витрат виникатимуть постійні податкові різниці. Величина такої різниці дорівнює сумі різниці між вартістю витрат, відображених у бухгалтерському обліку, і вартістю витрат, відображених у податкових розрахунках. До таких витрат належать, наприклад, витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України.

В окремих випадках по окремих видах витрат в одних звітних періодах можуть виникнути постійні, а в других періодах – тимчасові різниці. Наприклад, включення витрат платника податку на проведення реклами до оподатковуваних витрат у пп. 140.1.5 п. 140.1 статті 140 ПКУ не обумовлено певними умовами. Відповідно, питання про включення таких витрат (на рекламу) обумовлюється загальними вимогами Кодексу щодо пов’язаності будь-яких витрат із господарською діяльністю такого платника. Отже, якщо нараховані або сплачені платником податку суми на користь надавача рекламних послуг відповідають видам діяльності платника, що рекламується, фактично здійснюваним у звітному або наступних періодах або діяльності, яка зазначена у статутних документах платника і планується до запровадження, такі суми витрат підлягають включенню до витрат з метою оподаткування у повному обсязі відповідно до підтвердних первинних документів.

Отже, в тих платників, які не можуть підтвердити зв’язок рекламних витрат із власною господарською діяльністю, виникатимуть постійні податкові різниці. Натомість, ті платники, які переконливо підтверджують зазначений зв’язок, не обраховують податкових різниць, оскільки величини витрат на рекламу в бухгалтерському бліку і податкових розрахунках збігаються.

В окремих випадках за даним видом витрат може виникнути тимчасова різниця. Зокрема, підприємство-платник податку у звітному періоді (наприклад, у 1-му кварталі) включив до регістрів бухгалтерського обліку 10 000 грн витрат з рекламних послуг, які належать до майбутніх (планових) напрямів його діяльності. Проте до регістрів податкових розрахунків і, відповідно, до декларації зазначені витрати не віднесені. Платник податку пояснює таке рішення тим, що зазначену суму витрат буде включено до декларації у майбутніх періодах, коли його аргументи щодо зв’язку витрат із господарською діяльністю будуть більш переконливими. За даним прикладом платник має право у звітному періоді (1-й квартал) на віднесення суми 10 000 грн до відстроченого податкового активу. Зазначений актив буде анульовано у тому звітному періоді, у якому підприємство віднесе витрати з реклами до оподатковуваних (включить до декларації).

Щодо нормування витрат. Окремі витрати подвійного характеру включають до складу витрат у розмірі, не більше встановленої законодавством норми. Це стосується: витрат на відрядження фізичних осіб (п. 140.1.7), втрат товарів у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах (п. 140.3).

Щодо повернення товарів. Норма п. 140.2 передбачає перерахунок доходів (у продавця) та витрат (у покупця) у разі зміни компенсації вартості товарів, робіт, послуг. В обліку покупця придбані товари, роботи, послуги можуть бути враховані як у складі необоротних активів, запасів (товари), так і у складі витрат (отримані роботи, послуги). Тому за умови повернення товарів продавцю у покупця, як правило, зменшується вартість запасів, необоротних активів. За умови списання товарів на витрати без їх фактичного використання проводиться зменшення (сторнування) витрат на суму повернення товарів (без ПДВ). Якщо відбувається повернення попередньо прийнятих результатів робіт, послуг, то на суму повернення (без ПДВ) слід зменшити собівартість або інші витрати в обліку покупця.

Таблиця 3.10.

Облік визнання витрат подвійного призначення з метою визначення об’єкта оподаткування№ пункту статті Вид витрат Кореспондуючий підпункт пункту 5.4. ЗУ № 344 Включається/не включається до складу витрат у бухгалтерському обліку Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку Характер податкової різниці

1 2 3 4 5 6

140.1.1. Витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України.

Витрати (крім тих, що підлягають амортизації), здійснені у порядку, встановленому законодавством, на організацію, утримання та експлуатацію пунктів безоплатного медичного огляду, безоплатної медичної допомоги та профілактики працівників (у тому числі забезпечення медикаментами, медичним устаткуванням, інвентарем, а також витрати на заробітну плату найманих працівників) 5.4.1 5.4.10, абз.1 Включаються По дебету рахунків витрат (загальновиробни- чих, адміністративних, інших витрат) Постійна

140.1.2. Витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов’язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов’язаних із основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку;

До складу витрат не включаються нарахування роялті на користь нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає 5.4.2 Включаються По дебету субрахунку 941 « Витрати на дослідження і розробки» Постійна

оподаткуванню згідно з пунктом 160.8.;

юридичної особи, яка відповідно до статті 154 цього розділу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена у пункті 151.1. статті 151 цього розділу;

особи, що сплачує податок у складі інших податків Не передбаче но (нова норма)

140.1.3. Витрати платника податку на первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робітничих професій, а також у разі, коли законодавством передбачено обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації;

витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у вітчизняних або закордонних навчальних закладах, якщо наявність сертифікату про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності, в тому числі, але не виключно вищих та професійно-технічних навчальних закладах фізичних осіб (незалежно від того, чи перебувають такі особи у трудових відносинах з платником податку), які уклали з ним письмовий договір (контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років;

У разі розірвання письмового договору (контракту), зазначеного в абзаці другому цього підпункту, платник податку зобов’язаний збільшити дохід у сумі фактично здійснених ним витрат на навчання та/або професійну підготовку, які були включені до складу його витрат. Внаслідок такого збільшення доходу нараховується додаткове податкове зобов’язання та пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення податкового зобов’язання з податку, яке мав би сплатити платник податку у встановлений строк у разі, коли б він не користувався податковою пільгою, встановленою цим підпунктом, обчислені до суми такого податкового зобов’язання та розраховані за кожен день недоплати, закінчуючи днем збільшення доходу. Сума відшкодованих платнику податку збитків за такою угодою (договором, контрактом) не є об’єктом оподаткування в частині, що не перевищує суми, на які збільшено дохід, сплати додаткового податкового зобов’язання та пені, зазначених цим абзацом. Обов’язки з доведення зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з господарською діяльністю платника податку покладаються на такого платника податку. 5.4.2, абз.

3 (в ПКУ видозміне но норму) Включаються По дебету рахунків витрат (виробництва, загальновироб- ничих, адміністратив- них, інших витрат) Постійна

У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такий орган державної податкової служби зобов’язаний звернутися до центрального органу виконавчої влади у галузі освіти, експертний висновок якого є підставою для прийняття рішення органом державної податкової служби.

Оскарження рішень органів державної податкової служби, прийнятих на підставі експертних висновків центрального органу виконавчої влади у галузі освіти, здійснюється платниками податку в загальному порядку

140.1.4. Будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше ніж сума, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Термін „оприлюднення” означає розповсюджене в рекламі, технічній документації, договорі або іншому документі зобов’язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування 5.4.3, абз.1, ( в ПКУ знято обмежен- ня у 10 % від вартості проданих товарів) Включаються По дебету рахунку «Витрати на збут» Постійна

140.1.5. Витрати платника податку на проведення реклами 5.4.4, абз.1 Включаються По дебету рахунку «Витрати на збут» Постійна або тимчасо- ва

140.1.6. Будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку;

будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму) 5.4.6 ( в ПКУ знято обмежен- ня у 5 % витрат за Включаються По дебету рахунків витрат (виробництва, загальновироб- ничих, Постійна або тимчасо- ва

екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам;

майна платника податку;

об’єкта фінансового лізингу;

фінансових, інших ризиків платника податку, пов’язаних з провадженням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку-страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання звітний податко- вий період) адміністратив- них, інших витрат)

140.1.7. Витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (ввіз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, у тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в частині першій цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талону та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також 5.4.8 Включаються По дебету рахунків витрат (виробництва, загальновироб- ничих, адміністратив- них, інших витрат) Постійна або тимчасо- ва

плату за видовищні заходи.

Додатково до витрат, визначених абзацом першим цього підпункту, відносять не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з відрядженням, а також суми, що спрямовуються на харчування членів екіпажів замість добових у межах території України, але не більше як 0,2 розміру місячного прожиткового мінімуму, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу, а для відряджень за кордон – не вище 0,75 розміру місячного прожиткового мінімуму, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу.

використовуються для проведення аварійно-рятувальних та пошуково- рятувальних робіт за межами митного кордону або територіальних вод України.

Сума добових визначається у разі відрядження: – у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), – згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;

– до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд), – згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює.

За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи державної прикордонної служби України у

паспорті або документі, що його замінює сума добових не включається до складу витрат платника податку.

укладеного договору чи контракту;

інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини;

документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю платника податку.

Якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, необхідно здійснити обов’язкове страхування життя або здоров’я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (при використанні транспортних засобів), то витрати на таке страхування включаються до складу витрат платника податку, що відряджає таку особу.

За запитом представника органу державної податкової служби платник податку забезпечує за власний рахунок переклад підтвердних документів, виданих іноземною мовою

140.1.8. Витрати платника податку (крім капітальних, які підлягають амортизації) на утримання та експлуатацію таких об’єктів, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок платника податку станом на 1 липня 1997 року, але не використовуються з метою отримання доходу: – дитячих ясел або садків;

– закладів середньої і середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;

– дитячих, музичних і художніх шкіл, шкіл мистецтв;

– спортивних комплексів, залів і майданчиків, що використовуються для фізичного оздоровлення та психологічної реабілітації працівників платника податку, клубів і будинків культури;

– приміщень, що використовуються платником податку для організації харчування працівників такого платника податку;

– багатоквартирного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об’єктів житлово-комунального господарства;

– дитячих таборів відпочинку і оздоровлення;

– установи соціального захисту громадян (будинки-інтернати, будинки для престарілих). 5.4.9 Включаються По дебету субрахунку 949 «Інші операційні витрати» Постійна або тимчасо- ва

140.2. У разі коли після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку-продавець та платник податку-покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: – у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані у податковому обліку сторони правочину – у разі визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним;

– у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили – у разі визнання правочину недійсним із інших підстав.

Цей пункт не регулює правила визначення та коригування витрат та доходів внаслідок проведення процедур урегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості чи визнання боргу покупця безнадійним, що визначаються статтею 159 цього розділу Не передбаче- но Включаються частково По дебету рахунків витрат і кредиту рахунків запасів, кредиторів методом «сторно» Постійна або тимча- сова

Для всіх одиниць запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується лише один із дозволених методів оцінки їх вибуття Частково застосову- валася у нормі п.

5.9 закону Включаються По дебету рахунків витрат і кредиту рахунку «Запаси» Не виникає

140.5. Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється Не передбаче- но х х х

Стаття 141. Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями 141.1. До складу витрат включаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

141.2. Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів та пов’язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

141.3. Проценти, які відповідають вимогам пункту 141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями пункту 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 141.2 цієї статті.

141.1. До складу витрат платника податків належать будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами, крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку), якщо такі виплати або нарахування пов’язані з провадженням господарської діяльності.

З метою бухгалтерського обліку термін проценти – це плата за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані підприємству8.

Згідно з пп. 14.1.206 п. 14.1 статті 14 ПКУ проценти – дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;

в) платіж за придбання товарів у розстрочку;

г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. Якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.

8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290, Неоднозначно в нормативно-правових актах визначено поняття боргові зобов’язання. З цією метою доцільно керуватися сутністю термінів зобов’язання та боргові цінні папери.

Зобов’язання – правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку9. Зобов’язання – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди 10.

Боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів відносять: а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов’язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі 11.

До фінансових витрат відносять витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов’язані із запозиченнями.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 р. № 415, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.05.2006 р. за № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу – це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу.

Фінансові витрати визнаються: а) суб’єктами малого підприємництва – юридичними особами, представництвами іноземних суб’єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов’язаннями);

б) іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов’язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Причому витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації включають лише витрати, для здійснення яких сплачуються грошові кошти, передаються інші активи або приймаються зобов’язання з нарахуванням відсотків.

Витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації зменшуються на суму будь-яких отриманих проміжних виплат та цільового фінансування, безпосередньо пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

141.2. Даний пункт передбачає особливий порядок оподаткування нерезидентів. Для платника податків, 50 % і більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого знаходяться у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів і пов’язаних із ними осіб дозволяється в сумі, яка не перевищує суму доходів такого платника податків, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, яка дорівнює 50 % оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Основна увага даного пункту спрямована на нарахування процентів на користь таких нерезидентів, що мають у статутному капіталі підприємства 50 і більше відсотків, або пов’язаних із ними осіб.

Розрахунок витрат на сплату процентів на користь таких нерезидентів у вигляді формули матиме такий вигляд: Витрати = Доходи + 50 % Прибутку.

Приклад.

1.У разі перевищення витрат на сплату процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів.

У червні 2011 року українським підприємством отримано фінансовий кредит від нерезидента-засновника, який володіє 65 % статутного капіталу такого підприємства. За умовою кредитного договору підприємство виплачує проценти щомісячно. У червні 2011 року їх сума становила 20 000 грн.

Дані для розрахунку суми процентів, яку підприємство може включити до складу витрат у ІІ кварталі 2011 року: дохід, отриманий у ІІ кварталі від усіх видів діяльності, – 210 000 грн, у т. ч. 6 000 грн – дохід у вигляді процентів від розміщення коштів на депозит;

витрати ІІ кварталу – 200 000 грн, у т. ч. 20 000 грн – витрати, пов’язані з виплатою в березні 2011 року процентів нерезиденту.

Розрахунок граничної суми «процентних» витрат, що можна включити в звітному періоді, буде таким: Розрахунок суми оподатковуваного прибутку без урахування процентів: П = (210 000 – 6 000) – (200 000 – 20 000) = 24 000 (грн).

Визначаємо суму процентів, що підлягає включенню до витрат за ІІ квартал: Витрати = 6 000 + 50 % х 24 000 = 18 000 (грн).

Як бачимо, із загальної суми «процентних» витрат (20 000 грн) до складу витрат ІІ кварталу підприємство зможе включити тільки 18 000 грн;

2. У разі неперевищення витрат на сплату процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів.

Дані для розрахунку суми процентів, яку підприємство може включити до складу витрат у ІІ кварталі 2011 року: – дохід, отриманий у ІІ кварталі від усіх видів діяльності, – 240 000 грн, у т. ч. 10 000 грн – дохід у вигляді процентів від розміщення коштів на депозит;

– витрати ІІ кварталу — 200 000 грн., у т. ч. 25 000 грн. — витрати, пов’язані з виплатою в березні 2010 року процентів нерезиденту.

Розрахунок граничної суми «процентних» витрат, що можна включити в звітному періоді, буде таким: Розрахунок суми оподатковуваного прибутку без урахування процентів: П = (240 000 – 10 000) – (200 000 – 25 000) = 55 000 (грн).

Визначаємо суму процентів, що підлягає включенню до витрат за ІІ квартал: Витрати = 10 000 + 50 % х 55 000 = 37 500 (грн).

Оскільки витрати на сплату процентів за борговими зобов’язаннями не перевищують розрахункового ліміту, що визначено даною статтею Кодексу, то до складу витрат підприємство зможе включити всю суму витрат на сплату процентів (25 000 грн).

Якщо нерезидент, що видав вам фінансовий кредит, має офшорний статус, то набуває чинності ще одне обмеження. До процентного ліміту додається обмеження, передбачене п. 2 ст. 161 ПКУ, а саме: витрати платника податків на оплату послуг, наданих нерезидентом, який має офшорний статус, включаються до складу витрат у розмірі 85 %.

Оскільки проценти, нараховані на користь нерезидента за договором кредиту, розглядаються як компенсація вартості фінансових послуг, то вони підпадають під указане обмеження. У разі застосування двох обмежень алгоритм розрахунку витрат у вигляді процентів буде таким (використовуємо ті ж дані, що й у вищенаведеному прикладі 1): 1. Визначаємо суму «процентних» витрат з урахуванням п. 2 ст. 161 ПКУ:

– витрати на сплату процентів = 20 000 х 85 % = 17 000 (грн).

2. Обчислюємо суму оподатковуваного прибутку без урахування процентів: П = (210 000 – 6 000) – (200 000 – 17 000) = 21 000 (грн).

3. Визначаємо процентний ліміт: – витрати на сплату процентів = 6 000 + 50 % х 21 000 = 16 500 (грн).

Отже, у цьому випадку (коли нерезидент із офшорної зони) розклад такий: • до витрат включається тільки 16 500 грн;

• сума витрат понад ліміт, що дорівнює 500 грн (17 000 – 16 500), переноситься на наступні звітні періоди за правилами п. 141.3 ст. 141 ПКУ.

Даний пункт є продовженням п. 141.1 та п. 141.2 цієї статті у разі перевищення витрат над сплатою процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів.

Суми перевищення витрат над сплатою процентів над сумою отриманих доходів у вигляді процентів підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів.

Методичні аспекти облікового відображення витрат за борговими зобов’язаннями Відповідно до норми статті 141 до складу витрат включаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами, крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Особливості відображення процентних витрат у бухгалтерському обліку та характер податкової різниці наведено у таблиці 3.11.

Таблиця 3.11 Облік витрат за борговими зобов’язаннямиНомер пунк- ту статті Вид витрат Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку Характер податкової різниці

141.1. Будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь- якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку з провадженням господарської діяльності платника податку По дебету рахунку 95 «Фінансові витрати» Відсутня або постійна (у разі неналежності витрат до господарської діяльності платника податку

141.1. Виключення: крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку По дебету рахунку 15 «Капітальні інвестиції»

141.2. Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов’язаннями на користь таких нерезидентів та пов’язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів По дебету рахунку 95 «Фінансові витрати» Відсутня або постійна (у разі недотримання платником податку вимог пункту 141.2

141.3. Проценти, які відповідають вимогам п.

141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями п. 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів, із збереженням обмежень, передбачених п. 141.2 цієї статті.

При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV ПКУ, протягом такого податкового періоду.

Норми цього підпункту застосовуються із врахуванням положень розділу ХІХ “Прикінцеві та перехідні положення ” ПКУ;

При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV ПКУ, протягом такого податкового періоду По дебету рахунку 95 «Фінансові витрати» або по дебету рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» (в частині витрат, що підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів) Тимчасова

До витрат у цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток платник податку відносить зазначені витрати фінансового характеру за датою нарахування відсотків кредитором і отримання такого розрахунку платником податку з фактичним включенням його до бухгалтерських проведень на рахунках обліку.

Стаття 142. Особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру 142.1. До складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі – працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін відповідно до колективних договорів (угод), (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу ІV цього Кодексу).

142.2. Крім витрат, передбачених пунктом 142.1 цієї статті, до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього пункту.

Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов’язаний сплачувати за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.

При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV цього Кодексу, протягом такого податкового періоду.

Норми цього підпункту застосовуються із врахуванням положень розділу ХХ “Перехідні положення” цього Кодексу.

Методичні аспекти облікового відображення витрат за трудовими та цивільно-правовими договорами.

До витрат у цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток платник податку відносить зазначені витрати за датою нарахування оплати праці та інших форм компенсації з фактичним включенням їх до бухгалтерських проведень на рахунках обліку (табл. 3.12).

Таблиця 3.12 Облік витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовим договорамНомер пункту статті Вид витрат Порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку Характер податкової різниці

142.1. До складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі – працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно- правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу ІV ПКУ) У дебет рахунків витрат (23, 91, 92, 93, 94, 97, 99) з кредиту рахунку 66 (в частині оплати праці) та кредиту рахунків кредиторів – 63, 68 (в частині нарахувань виплат стороннім громадянам за договорами цивільно- правового характеру) Постійна різниця у разі невідповіднос ті фактично нарахованих сум оплати праці та інших виплат нормі пункту 142.1

142.2. Обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього підпункту.

Якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь- якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов’язаний сплачувати за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25 відсотків заробітної плати, нарахованої такій У дебет рахунків витрат (23, 91, 92, 93, 94, 97, 99) з кредиту рахунків 66 та 65 Постійна різниця у разі невідповіднос ті фактично нарахованих компенсацій нормі пункту 142.1 та перевищення граничного розміру у 25 % заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають

найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди такі податкові періоди

Слід зазначити, що норми цього підпункту застосовуються із урахуванням п. 11 підрозділу 4 розділу ХХ (див. коментар до даного підпункту).

Стаття 143. Особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи

143.1. До складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених законом.

143.2. Якщо наймана особа доручає роботодавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення або на пенсійний вклад чи рахунки учасників фондів банківського управління за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу витрат платника податку відповідно до пункту 142.1 статті 142 цього Кодексу, такий роботодавець не включає суму зазначених внесків до складу своїх витрат.

143.1. Пунктом 143.1. статті 143 ПКУ передбачено, що до складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених Законом.

143.2. Якщо наймана особа доручає роботодавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення або на пенсійний вклад чи рахунки учасників фондів банківського управління за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу витрат платника податку відповідно до пункту 142.1 статті 142 ПКУ, такий роботодавець не включає суму зазначених внесків до складу своїх витрат. Отже, у практичній роботі з визначення таких витрат слід виходити з порядку відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку платника податку (табл. 3.13.).

Таблиця 3.13.

Облік витрат сум внесків на соціальні заходи№ пункту Зміст витрат Порядок відображення в бухгалтерському обліку Характер податкових різниць

143.1. До складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених Законом По дебету рахунків витрат і кредиту рахунку 65 Відсутні або тимчасові у разі неповноти включення до витрат

143.2. Якщо наймана особа доручає роботодавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення або на пенсійний вклад чи рахунки учасників фондів банківського управління за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу витрат платника податку відповідно до пункту 142.1 статті 142 цього розділу, такий роботодавець не включає суму зазначених внесків до складу своїх витрат По дебету рахунку 66 і кредиту рахунку 65 Відсутні (утримання із заробітної плати не є витратами платника податку)

До витрат у цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток платник податку відносить зазначені витрати за датою нарахування соціального внеску з фактичним включенням його суми до бухгалтерських проведень на рахунках обліку.

Стаття 144. Об’єкти амортизації 144.1. Амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

витрати на капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об’єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об’єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;

сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об’єктів.

144.2. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на: утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

ліквідацію основних засобів;

придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами – платниками податку;

витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

144.3. Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування: витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів;

вартість гудвілу;

витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Термін “невиробничі основні засоби” означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

144.1 абзац 1. Зазначена стаття, порівняно з подібною статтею, яка існувала в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 8 «Амортизація»), зазнала істотних змін. Це є об’єктивним явищем, оскільки істотних змін зазнала сама ідеологія побудови Податкового кодексу України, складові якого віднині є взаємопов’язаними із законодавством у сфері бухгалтерського обліку. Відповідним чином відпала необхідність і у створенні окремих тлумачень термінів, що застосовувалися в податковому законодавстві. Згадаємо, що в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначення терміна амортизація не відображало економічної сутності цього процесу, а лише слугувало необхідним поясненням, як зазначений процес впливає на розрахунок оподатковуваного прибутку платником податку. Віднині ця невідповідність усунена і єдиним законодавчим визначенням сутності терміна «амортизація» є визначення, наведене в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509 (із змінами) (далі за текстом – П(С)БО 7 «Основні засоби»), згідно з яким амортизація є систематичним розподілом вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Дане визначення майже повторюється у пп.

14.1.3 п. 14.1 статті 14 ПКУ. Так само із законодавства виключено термін основні фонди, який багато науковців вважали таким, що не може застосовуватися при характеристиці об’єктів основних засобів, оскільки він відображає вартісний стан об’єкта, а не матеріально-речовий.

144.1 абзац 2. Коментований пункт розкриває перелік витрат платника податку, які мають амортизуватися. Необхідно зазначити, що зазначений перелік є вичерпним і не може бути доповненим самостійно платником податку. Аналогічна стаття існувала і в ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» і більшість вимог тієї статті перенесено в Податковий кодекс України. Зокрема це стосується абз. 1–4 коментованої статті.

Особливістю об’єктів, що визначені в абз. 1, є те, що вони повинні відповідати двом основним критеріям: − їх придбання;

− використання в господарській діяльності.

Придбання активів, у даному випадку основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів передбачає те, що на них мають бути витрачені грошові кошти або їх еквіваленти. Крім того, пп. 146.17.2 п. 146.17 статті 146 ПКУ визначено й інші господарські операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів, що прирівнюються до придбання. Поряд з цим, як і раніше, до складу об’єктів, що будуть амортизуватися, не належать об’єкти, що отримані платником податку безоплатно або в обмін.

Визначення терміна «господарська діяльність» наведено в пп. 14.1.36 п.

14.1 статті 14 ПКУ. При цьому слід враховувати, що визначення цього терміна не єдине, яке існує на сьогодні у законодавстві. Зокрема, Господарським кодексом України та Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» наведені інші визначення, що потребує від суб’єкта господарювання уважного застосування цих норм залежно від потреби. Втім для цілей оподаткування має бути застосоване визначення «господарська діяльність», наведене в Кодексі (дивись коментар до п. 5.2 статті 5 ПКУ).

144.1 абзац 3. Виготовлення основних засобів платником податку може відбуватися 2 способами: підрядним та господарським. Підрядний спосіб полягає у тому, що будь-який інший господарюючий суб’єкт на замовлення платника податку виготовить для нього необхідний основний засіб. У даному пункті цей варіант не розглядається. Іншою формою є виготовлення основного засобу власними силами, тобто господарським способом. Звичайно, це може відбуватися у тому випадку, якщо платник податку має для цього необхідні ресурси (матеріальні та трудові). При цьому первісна вартість виготовленого основного засобу буде сформована з усіх понесених платником податку витрат на виготовлення, зокрема, як окремо зазначив законодавець, і витрат на оплату праці працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів. Зазначені витрати не потрапляють до складу витрат звітного періоду, а формують первісну вартість виготовленого основного засобу, який у наступних періодах амортизується у встановленому законодавством порядку.

Подібним алгоритмом потрібно користуватися і при формуванні первісної вартості вирощуваних довгострокових біологічних активів. Нагадаємо лише, що питання обліку біологічних активів урегульовується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 18 листопада 2005 р. № 790, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 грудня 2005 р. за № 1456/11736 (далі за текстом – П(С)БО 30 «Біологічні активи»).

144.1 абзац 4. Аналогічний пункт існував у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 8.1.2). Наразі законодавець чітко окреслив окремі моменти, які, на його думку, потребували уточнення: 1. Визначено числовий показник, починаючи з якого вказані в пункті витрати повинні амортизуватися (якщо йдеться про Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», подібна норма не була чітко виписана, втім платниками податку фактично застосовувалася, враховуючи вимоги п. 8.7.1).

2. Визначено конкретну дату, яка має бути базою для розрахунків. Згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за № 391/3684 (із змінами), звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Таким чином початком цього року є 1 січня. При цьому не можуть користуватися зазначеним пунктом створені протягом року платники податку, оскільки в них вартість, яка амортизується, об’єкта основних засобів на початок звітного року, тобто на 1 січня, буде відсутня.

3. Визначено, що показником, який має враховуватися при розрахунках, є сукупна балансова вартість груп усіх груп основних засобів. Фактично сукупна балансова вартість усіх груп основних засобів – не що інше, як підсумована залишкова вартість об’єктів основних засобів, що амортизуються. При цьому принципова відмінність від вимог Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» полягає в тому, що віднині подібно до вимог П(С)БО 7 «Основні засоби» будь-які витрати на утримання (ремонт, реконструкція, модернізація тощо) потрібно ідентифікувати з конкретним об’єктом основних засобів і відповідним чином суму витрат більше 10 % відносити на збільшення балансової вартості конкретного об’єкта основних засобів, а не балансової вартості груп основних фондів, як було до цього. Стають неможливими ситуації, коли об’єкт основних засобів списаний з балансу платником податку, а його вартість продовжує обліковуватися в складі балансової вартості груп основних фондів та амортизуватися.

Як вказано у п. 146.19 статті 146 ПКУ, амортизації підлягатимуть також витрати на ремонти/поліпшення об’єктів основних засобів, що знаходяться в оперативній оренді/лізингу, а також фінансовій оренді. Нагадаємо, що, згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 серпня 2000 р. за № 487/4708 (із змінами) (далі за текстом – П(С)БО 14 «Оренда»), у випадку фінансової оренди орендар відображає орендований об’єкт основних засобів на власному балансі як актив і затрати орендаря на поліпшення об’єкта фінансової оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) відображаються як капітальні інвестиції, що включаються до вартості об’єкта фінансової оренди.

У випадку операційної оренди орендований об’єкт основних засобів відображається орендарем у позабалансовому обліку, а затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Таким чином, у випадку, якщо орендар (платник податку) відремонтував або здійснив поліпшення орендованого основного засобу, незалежно від того, чи отриманий він за умовами фінансової оренди чи операційної, орендар має право зазначені витрати у визначених згідно з цим Кодексом розмірах віднести до складу об’єктів амортизації.

Водночас необхідно зазначити, що, незважаючи на загальну ідеологію Кодексу, яка полягає у максимальному врахуванні даних бухгалтерського обліку при розрахунку податку на прибуток для цілей оподаткування, в даному випадку платнику податку все ж доведеться рахувати витрати, що сформують тимчасові різниці у сплаті податку на прибуток. Це пов’язано з тим, що вимоги П(С)БО 7 «Основні засоби» та ПКУ в частині відображення витрат на утримання основних засобів не збігаються. Зокрема, згідно з п. 14 П(С)БО 7 «Основні засоби» первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод , первісно очікуваних від використання об’єкта. Таким чином, вся сума поліпшень об’єкта основних засобів має збільшувати первісну вартість основного засобу і, відповідним чином, у подальшому амортизуватися. Єдиній критерій при цьому – збільшення майбутніх економічних вигод. Згідно з вимогами ПКУ не вся сума витрат, пов’язана з поліпшенням об’єкта, буде в подальшому амортизуватися, а лише та, яка перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року. Залишок платник податку зможе включити до складу витрат звітного періоду.

Навпаки ситуація складається у випадку амортизації витрат, пов’язаних з проведенням ремонтів (поточного чи капітального). Згідно з п. 15 П(С)БО 7 «Основні засоби» «витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат». Ремонт (поточний чи капітальний) має включатися до складу витрат звітного періоду. Водночас вимогами Кодексу передбачено, що сума витрат, пов’язана з проведенням ремонту об’єкта, має амортизуватися в частині суми, що перевищує 10 % вартості, яка амортизується, цього об’єкта на початок звітного року. Залишок суми може бути віднесений до складу витрат платника податку.

При розрахунку податку на прибуток для цілей оподаткування бухгалтер має використовувати дані бухгалтерського обліку про первісну вартість основних засобів та понесених витрат на їх утримання, а також враховувати, що зазначені витрати будуть формувати тимчасові різниці у сплаті податку на прибуток, які можуть виникати в зв’язку з викладеним вище.

Уваги також потребує перелік витрат на утримання об’єкта основних засобів, що має амортизуватися. Як ми бачимо, він не є вичерпним і може бути доповнений платником податку залежно від економічного характеру здійснюваних операцій. Виходячи з принципу аналогії, доцільно доповнити вказаний перелік наступними витратами, пов’язаними з поліпшенням об’єкта, що вказані в п.14 П(С)БО 7 «Основні засоби», а саме: модифікація, добудова, дообладнання. Визначення більшості вказаних термінів у законодавстві України існує лише для діяльності в певних галузях та враховує специфіку цієї діяльності. Тому у випадку необхідності пропонуємо звертатися до наукових праць та словників, зокрема до Економічного енциклопедичного словника за ред. С.В. Мочерного. Зокрема, модернізація (фр. moderniser – новітній, сучасний) – часткове вдосконалення конструкції та заміна застарілого устаткування (машин, обладнання та ін.), технології виробництва, технічне й технологічне переоснащення підприємств.

Модифікація (лат.modificatio – зміна) – 1) прогресивні зміни, перетворення виробництва, технології, продукції, що виробляється, створення кращого варіанта, нової моделі;

2) видозмінена модель виробу, машини.

Реконструкція – перебудова (перетворення) основних засобів, техніки і технології на підприємстві з метою підвищення рівня та поліпшення якості продукції, що випускається, освоєння нових товарів.

Листом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 26.01.2005 № 4/3-102 «Щодо Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд» визначено поняття капітального та поточного ремонтів будівлі. Так, капітальний ремонт будівлі – це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель у зв’язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі та благоустрою території без зміни будівельних габаритів об’єкта. Поточний ремонт – це комплекс ремонтно- будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Отже, метою поточного ремонту є підтримання об’єкта в належному стані без поліпшення якісних характеристик до капітального ремонту. Характерною його ознакою є необхідність при його проведенні поліпшення експлуатаційних характеристик, а це веде безпосередньо до збільшення майбутніх економічних вигод від використання об’єкта основних засобів, і в окремих випадках має відноситися до поліпшень об’єкта. Підтвердження такої тези знаходимо у тому, що, згідно з згаданим вище листом, до капітального ремонту відноситься модернізація конструкцій, обладнання будівель, поліпшення планування будівлі, тобто реконструкція.

144.1 абзац 5. Подібна норма повністю відповідає нормам П(С)БО 7 «Основні засоби». Відповідно капітальні витрати на поліпшення земель відображаються в обліку як окремий об’єкт обліку, який амортизується у встановленому порядку. Згідно з п. 5 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої Постановою КМУ від 11.10.2002 № 1531, земельні поліпшення – це зміна якісних характеристик земельної ділянки внаслідок розташування в її межах будинків, будівель, споруд, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, багаторічних насаджень, лісової та іншої рослинності, а також унаслідок господарської діяльності або проведення робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо). До якісних змін у ґрунтовому покриві відносять здійснення на них окремих (або системи) меліоративних заходів, до яких належать гідротехнічні (осушення, зрошення), культуртехнічні (корчування кущів, вирівнювання, залуження), хімічні (вапнування, гіпсування), агролісотехнічні (захист від ерозії, накопичення вологи), агротехнічні (плантажна оранка, щілювання, глибоке розпушення).

У випадку оренди землі умови проведення поліпшень регулюються Законом «Про оренду землі». Відповідно до цього Закону: 1) поліпшення землі може проводити як орендар, так і орендодавець;

2) якщо обов’язок провести поліпшення покладено на орендаря, то до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи;

3) поліпшення землі повинно відбуватися лише за згодою орендодавця;

4) витрати орендаря на поліпшення землі, можливість проведення яких не передбачена договором і які проводяться без згоди орендодавця, не підлягають відшкодуванню.

Залежно від того, хто саме буде здійснювати поліпшення і на яких умовах, будуть виникати особливості відображення понесених витрат у бухгалтерському обліку та для цілей оподаткування.

144.1 абзац 6. До складу витрат, які платник має амортизувати, законодавець відніс цільове фінансування з бюджету на придбання об’єктів інвестування. При цьому необхідно пам’ятати декілька важливих умов: 1) цільове фінансування з бюджету має бути надане у вигляді капітального трансферту. Трансферти – це асигнування, які виділяються з бюджету на задоволення пріоритетних державних потреб і мають цільове призначення. Трансферти можуть бути поточними та капітальними. На відміну від поточних, капітальні трансферти не призначені на покриття планових збитків і не носять поточного характеру. Капітальні трансферти мають цільове призначення та носять одноразовий і нерегулярний характер, передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу одержувачів, також для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років, або таких, які виникли в результаті надзвичайних обставин;

2) відповідно до розділу ІІ «Класифікація видатків на кредитування бюджету» додатку 1 Наказу Мінфіну від 27.12.2001 № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» капітальний трансферт має бути отриманий за КЕКВ 2410 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям);

3) капітальний трансферт має бути отриманий виключно через розпорядника бюджетних коштів. Згідно з Бюджетним кодексом України розпорядник бюджетних коштів – це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення витрат бюджету.

При цьому суб’єкт, що отримує трансферт, повинен мати статус одержувача бюджетних коштів. Одержувач бюджетних коштів – це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг (постанова КМУ 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ»).

Капітальний трансферт одержувачем бюджетних коштів має бути використаний згідно з Планом використання бюджетних коштів і Планом асигнувань загального фонду бюджету, які мають бути затверджені керівником одержувача і узгоджені з розпорядником, через якого надходять бюджетні кошти. Форми документів затверджені Порядком обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету (затверджений наказом Державного казначейства України від 25.05.2004 р. № 89, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.06.2004 р. за № 716/9315 (із змінами)) та Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Державного казначейства України від 4 листопада 2002 р. № 205, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 листопада 2002 р. за № 919/7207;

4) оскільки Бюджетним кодексом України запроваджена казначейська форма обслуговування коштів державного бюджету, то кошти на рахунок одержувача бюджетних коштів мають надійти з казначейського рахунку розпорядника бюджетних коштів, відкритого в органах ДКУ. При цьому одержувач бюджетних коштів також має відкрити рахунок в органах ДКУ.

5) у бухгалтерському обліку надходження коштів цільового фінансування має знайти відображення на рахунку 48 «Цільове фінансування та цільове надходження». Якщо за даними балансу на звітну дату наявний кредитовий залишок на рахунку 48, то це означає, що кошти цільового фінансування не використані в повному обсязі.

У цьому пункті законодавець у черговий раз нагадав про те, що доходи, отримані від використання коштів цільового фінансування, будуть визнані тільки в тому періоді, коли нарахована амортизація по такому об’єкту. Таким чином, дотриманий один із головних принципів бухгалтерського обліку «Нарахування та відповідність доходів і витрат», закладений у Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суть якого полягає в наступному: для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

144.1 абзац 7. Зазначеним пунктом законодавець надав право платнику податку амортизувати суми переоцінки основних засобів з урахуванням обмежень, встановлених ст. 146 Кодексу. Згідно з цією статтею платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою: Кі = [I(а–1) – 10]:100, де І(а–1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Індекс інфляції року є показником інфляції, який оприлюднюється на початку наступного року за звітним Державним комітетом статистики України.

Слід зазначити, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містив норми, що суми переоцінки включаються до складу витрат, що амортизуються. Втім не можна зазначити, що цей пункт є нововведенням, оскільки: 1. Фактично і до цього часу сума індексації балансових груп основних фондів та нематеріальних активів, яку проводив платник податку за підстав, аналогічних тим, що наведені в Кодексі, відносилася до збільшення балансової вартості груп і відповідним чином амортизувалася в наступних звітних періодах (п. 8.3.3). Таким чином, законодавець лише уточнив зазначену норму у ПКУ.

2. У ПКУ термінологія приведена відповідно до вживаної в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та П(С)БО 7 «Основні засоби». Замість терміна «індексація», визначення якого було відсутнє в законодавстві, законодавець запропонував використання терміна «переоцінка». Нагадаємо, що згідно з п. 16 П(С)БО 7 «Основні засоби», «підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дати балансу». Як було з’ясовано вище, для цілей оподаткування це може бути переоцінка об’єктів основних засобів, якщо середньорічний показник інфляції становить більше 110 %.

Водночас при застосуванні зазначеного пункту необхідно враховувати наступне: 1. Проведення переоцінки із застосуванням щорічної індексації є справою добровільною. Тобто керівником платника податку (власником) має бути прийняте рішення про проведення переоцінки, яке оформлюється відповідно до законодавства.

2. Оскільки облік об’єктів основних засобів та їх вартості ведеться згідно з даними бухгалтерського обліку, проведена переоцінка із застосуванням щорічної індексації має бути відображена в бухгалтерському обліку. При цьому необхідно враховувати, що платник податку, за наявності підстав, може прийняти рішення про проведення переоцінки і сума проведеної переоцінки може суттєво відрізнятися від тієї суми переоцінки, яка розрахована згідно з вимогами ст. 146 ПКУ і може бути включена до об’єктів амортизації згідно з коментованою статтею.

3. Згідно із ст. 7 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадках проведення «переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку» необхідно проводити оцінку майна. Оцінка майна проводиться суб’єктами оціночної діяльності на підставі договору.

4. До складу витрат, що амортизуються, слід відносити тільки суми переоцінок основних засобів. Склад основних засобів визначається згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби». Сума переоцінки нематеріального активу не може бути віднесена до об’єктів, що будуть амортизуватися».

5. Переоцінка у вигляді індексації має бути проведена та відображена в обліку в тому році, за який проводиться зазначена індексація. Звичайно, тут є певна розбіжність з практикою, адже, як було вказано вище, індексація проводиться на підставі річного індексу інфляції, що розраховується Держкомстатом та публікується, як правило, в січні року наступного за звітним. Таким чином, перш ніж скласти річну фінансову звітність, платник податку має дочекатися річних індексів інфляції, потім, у разі необхідності, здійснити відповідні бухгалтерські записи в обліку і лише скласти фінансову звітність за результатами року.

144.1 абзац 8. Зазначений пункт має врегулювати порядок передачі мереж (об’єктів), побудованих або реконструйованих за рахунок або силами споживачів (інвесторів, забудовників), на вимогу постачальників природного і нафтового газу та електроенергії згідно з технічними умовами з подальшим відшкодуванням споживачам витрат на їх будівництво (реконструкцію), як це передбачено, зокрема, Законами України «Про природні монополії», «Про електроенергетику», «Про трубопровідний транспорт».

144.2 абзац 1. Зазначений пункт не зазнав змін порівняно з вимогами Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

144.2 абзац 2. Консервація основних фондів підприємств – це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більш як три роки) зберігання основних засобів підприємств у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування. Порядок проведення консервації визначається Постановою КМУ від 28.10.1997 №1183 «Про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств», яка носить обов’язковий характер для підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також засновані на державній власності. Для інших суб’єктів господарювання зазначена постанова носить рекомендаційний характер.

144.2 абзац 3. Як було вказано у пп. 138.12.2 п. 138.12 статті 138 ПКУ, до складу інших витрат підприємства можуть включатися і витрати, передбачені окремими статтями ПКУ. Серед цих витрат знайшлося місце і витратам платника податку на ліквідацію основних засобів.

Ліквідації підлягають основні засоби, непридатні до використання. З метою визначення таких об’єктів основних засобів на підприємстві керівником має бути створена постійно діюча комісія, яка, відповідно до пп. 41–43 Методичних рекомендацій з обліку основних засобів, затверджених Наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561, має здійснити відповідні заходи та оформити документи на списання. Підставою для списання з балансу є оформлений відповідно до законодавства «Акт на списання основних засобів» (форма ОЗ-3), або – у випадку списання автотранспортних засобів – «Акт на списання автотранспортних засобів» (форма ОЗ-5) (Наказ Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 352). Слід зазначити, що рішення про ліквідацію основних засобів повинно носити обґрунтований характер, базуватися на фактичному обстеженні об’єкта основних засобів та висновках експертів.

Певні особливості має списання з балансу основних засобів державними підприємствами. Порядок списання в даному випадку регулює Порядок списання об’єктів державної власності, затверджений Постановою КМУ від 08.11.2007 № 1314. Згідно із п. 5 Постанови «списання майна здійснюється суб’єктом господарювання, на балансі якого воно перебуває, на підставі прийнятого суб’єктом управління рішення про надання згоди на його списання.

Списання майна здійснюється за умови врахування особливостей правового режиму майна, наявності встановлених законодавчими актами обтяжень чи обмежень щодо розпорядження майном (крім випадків, коли встановлено заборону розпорядження майном).

Рішення про надання згоди на списання нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, закріпленого за підприємствами, установами та організаціями, які перебувають у віданні Національної академії наук і галузевих академій наук, приймається суб’єктом управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Рішення про надання згоди на списання об’єктів незавершеного будівництва приймається суб’єктом управління за погодженням з державним органом приватизації за місцезнаходженням суб’єкта господарювання.

Списання повністю амортизованих основних фондів (засобів) державного комерційного підприємства, первісна (переоцінена) вартість яких становить менш як 10 тис. гривень, здійснюється за рішенням керівника підприємства відповідно до цього Порядку (за винятком підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію)».

Що стосується комунальних підприємств, то особливості списання основних засобів у них визначаються місцевими органами самоврядування, що діють на відповідній території.

До витрат, пов’язаних з ліквідацією основного засобу, слід віднести: їх залишкову вартість, непрямі податки та інші витрати, пов’язані з вибуттям основних засобів (розбирання, демонтаж тощо).

До складу непрямих податків Закон України «Про захист національного виробника від субсидованого імпорту» відносить: податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на перекази коштів за кордон, на дарування і спадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), за винятком прямих податків і податків з імпорту.

144.2 абзац 4. Особливості використання в господарській діяльності театрально-видовищних підприємств сценічно-постановочних предметів знайшли своє відображення в зазначеній статті. До театрально-видовищних підприємств можна віднести театри, філармонії, концертні організації, музичні та танцювальні, циркові підприємства, інші підприємства, основною метою діяльності яких є здійснення театрально-видовищної діяльності. При цьому будь-який процес театрально-видовищної діяльності неможливий без використання такої специфічної групи основних засобів, як сценічно- постановочні предмети. Категорія сценічно-постановочні предмети нерозривно поєднана з процесом здійснення театрально-видовищної діяльності. Сценічно-постановочні предмети являють собою сукупність предметів матеріального оформлення спектаклів, яка діє у незмінній натуральній формі впродовж довготривалого періоду.

До сценічно-постановочних засобів відносять: декорації та конструкції;

меблі та реквізит;

костюми, білизну, взуття, головні убори;

перуки;

ляльки;

електроприлади, радіооформлення та кінооформлення.

Не відносять до складу сценічно-постановочних засобів і обліковують у складі основних засобів: інвентарну одежу сцени та електроосвітлювальне обладнання сцени, не вмонтоване в оформлення спектаклю.

В Україні не розроблено єдиного нормативного документа, який би врегульовував питання обліку такого специфічного виду активів, як сценічно-постановочні предмети. У зв’язку з цим необхідно керуватися Інструкцією з обліку сценічно-постановочних засобів у театрах системи Міністерства культури СРСР, затвердженою Наказом Міністерства культури СРСР від 18.05.1979 № 29-87. Цей документ, відповідно до постанови ВРУ від 12.09.1991 № 1545 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», застосовується на території України в частині, що не суперечить її Конституції та законам.

У бухгалтерському обліку, відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291, сценічно-постановочні предмети відображаються на рахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи». При цьому на баланс сценічно-постановочні предмети мають ставитися незалежно від вартості їх придбання (або виготовлення). Таким чином, платник податку має враховувати, що норма, закладена в цій статті, використовується виключно для цілей оподаткування і зазначені витрати будуть входити до складу витрат, що сформують тимчасові різниці у сплаті податку на прибуток.

144.2 абзац 5. Подібна стаття в законодавстві з’явилася вперше і, мабуть, не випадково. При її формуванні законодавець врахував як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники, пов’язані з цим. До об’єктивних чинників слід віднести специфіку виробництва фільму, яка полягає в тому, що зйомка фільму є довготривалим процесом, який, як правило, не вкладається в календарний рік. До суб’єктивних – необхідність здійснення протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного товаровиробника та інформаційно-культурного простору країни.

Виробництво фільму є технологічним процесом, який складається з наступних етапів: період проектування фільму, підготовчий період, знімальний період, монтажно-тонувальний період. У бухгалтерському обліку витрати на виробництво фільму відносять до складу витрат у кінці кожного етапу відповідно до оформлених згідно з законодавством первинних документів. Таким чином, для цілей бухгалтерського обліку у випадку, якщо протягом звітного періоду (року) певний етап виробництва фільму не завершений, понесені витрати підприємства групуються на рахунку 23 «Виробництво» і до складу витрат звітного періоду не підпадає. Як бачимо, для цілей оподаткування зроблено виключення і платник податку за вказаних умов може включити понесені витрати до складу витрат звітного періоду (року). Таким чином, зазначені витрати будуть віднесені до групи витрат, що сформують тимчасові різниці у сплаті податку на прибуток.

Національний фільм – це створений суб’єктами кінематографії України (фізична або юридична особа, яка займається будь-яким видом професійної діяльності у галузі кінематографії) фільм, виробництво якого здійснено в Україні, та авторське право чи право власності на який повністю або частково належить суб’єктам кінематографії України (Закон «Про кінематографію»).

Визначення переліку витрат на кіновиробництво наведено в Методичних рекомендаціях з обліку формування виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у кіновиробництві, затверджених наказом МКТ від 10.10.2007 № 1238/0/16-07.

Особливою формою витрат при виробництві фільму є витрати, пов’язані з придбанням майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм. Нагадаємо, що, згідно з законами «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про авторське право і суміжні права», авторське право – це є особисті (немайнові ) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва. При цьому особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Що стосується майнових прав автора, то саме вони можуть бути передані (відчужені) іншій особі. До складу авторів аудіовізуального твору, яким є фільм, можуть належати: режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Саме ці особи на підставі укладеного авторського договору можуть передавати майнові права інтелектуальної власності на твір з метою їх використання при виробництві фільму. Таким чином, будь-які виплати платника податку, здійснені авторам на підставі авторського договору, незалежно від того, чи здійснені вони у формі одноразового (паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий примірник, чи кожне використання твору (роялті), або комбінованого платежу при виробництві національного фільму, можуть бути віднесені до складу витрат звітного періоду. Інші особливості обліку прав інтелектуальної власності визначені Методичними рекомендаціями з обліку нематеріальних активів кіновиробництва, затвердженими наказом МКТ від 02.04.2008 № 353/0/16-08».

144.3 абзац 2, 4. Подібні норми існували в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Фактично зазначені пункти є доповненням абз. 3 п. 144.1 ПКУ і встановлюють обмеження на амортизацію об’єктів інвестування, придбаних (виготовлених власними силами) за рахунок коштів цільового фінансування з бюджетів різних рівнів (державний та місцевий бюджети). У даному випадку йдеться про такі об’єкти інвестування, як споруди благоустрою, житлові будинки, бібліотечний та архівний фонд, зокрема Національний архівний фонд.

Нагадаємо, що, згідно з вимогами ПКУ, можуть амортизуватися лише витрати платника податку, пов’язані з веденням господарської діяльності. Поняття «благоустрій» є досить широким і платнику податку при визначенні зв’язку витрат на благоустрій з його господарською діяльністю необхідно чітко визначати, на який саме елемент передбачаються витрати та його призначення. Згідно із ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено наступний перелік елементів, що можуть бути віднесені до споруд благоустрою: будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів, будівлі та споруди системи інженерного захисту території, комплекси та об’єкти монументального мистецтва, обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків, малі архітектурні форми, інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами. У випадку, якщо витрати понесені платником податку на благоустрій споруди, що є структурним компонентом будівлі, яка обліковується як об’єкт основних засобів та використовується в господарській діяльності, то вони можуть амортизуватися згідно з вимогами ст. 144 ПКУ. Якщо підприємство здійснює витрати на благоустрій споруди, яка не є структурним компонентом об’єкта основних засобів та використовується в господарській діяльності, то в більшості випадків такі витрати здійснюються за рахунок власних коштів платника податку. У такому випадку вони не пов’язані з веденням господарської діяльності платника податку та мають фінансуватися за рахунок відповідних джерел фінансування. Винятком можуть бути витрати на благоустрій, які понесені у зв’язку з проведенням власної господарської діяльності платником податку або є необхідною умовою її проведення, що підтверджено відповідними документами (висновки експерта, технічна документація тощо). Такі витрати, якщо вони перевищують вартість 1 тис.

грн, для цілей оподаткування амортизуються у встановленому порядку.

Аналогічна ситуація складається і з витратами на утримання житлових будинків. Кодексом визначено, що жилим будинком визначається будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених Законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного в ній проживання. Визначення житлового фонду, порядок його утворення, обліку та списання наведено в Житловому кодексі Української РСР. До житлового фонду включають: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);

квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які, відповідно до Закону, потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). Найбільшою є частина державного житлового фонду, яка перебуває у віданні місцевих рад народних депутатів (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Враховуючи вказане, витрати капітального характеру, що не підлягають відшкодуванню у складі тарифів на квартирну плату та інші комунальні послуги, на утримання об’єктів житлового фонду та об’єктів комунальної інфраструктури, які перебувають на балансі місцевих рад народних депутатів, повинні проводитися за рахунок місцевих бюджетів. Тобто амортизації підлягають тільки ті витрати на придбання, виготовлення і поліпшення основних засобів, які входять до складу затверджених у встановленому порядку тарифів на комунальні послуги і квартирну плату.

У випадку, якщо на балансі платника податку знаходиться житловий будинок, то витрати на його утримання також не можуть бути включені до витрат, що підлягатимуть амортизації, та до складу витрат, оскільки він не є об’єктом основних засобів , що використовується в господарській діяльності платника податку відповідно до визначень, наведених у Кодексі.

Визначення бібліотечних фондів наведено в Законі України «Про бібліотеку та бібліотечну справу». Відповідно, бібліотечний фонд – це упорядковане зібрання документів (матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві), що зберігається в бібліотеці (інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація), або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки). Як правило, бібліотеки є бюджетними установами та утримуються за рахунок відповідних бюджетів. Відповідно до п. 157.1 ПКУ вони мають статус неприбуткових установ та організацій та не є платниками податку на прибуток. Вимоги зазначеного пункту на них не розповсюджуються. Поряд з цим бібліотечні фонди можуть зберігатися і в бібліотеках, що перебувають на балансі госпрозрахункових підприємств. Саме вони і будуть користувачами вимог зазначеного пункту. При цьому кошти бюджетів можуть надаватися зазначеним підприємствам виключно за умови, що придбані за ці кошти бібліотечні фонди в подальшому будуть включені до складу Державного бібліотечного фонду України, який складається з фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов’язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пошуковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу та взаємовикористання фондів і відображає науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства.

До складу Національного архівного фонду належать архівні документи, зібрані в бібліотеці згідно з Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи». Поряд з цим необхідно враховувати, що документи Національного архівного фонду можуть перебувати у будь-якій формі власності.

144.3 абзац 3. Зазначена стаття відноситься до балансоутримувачів автомобільних доріг загального користування, які є у державній власності. Порядок утримання автомобільних доріг загального користування та окремих його складових визначається Законом «Про автомобільні дороги». Враховуючи те, що дороги належать державі, то витрати на їх будівництво та утримання також здійснюються виключно з бюджетів.

144.3 абзац 5. Раніше подібної норми в податковому законодавстві не існувало, втім щодо цієї норми можна зазначити лише те, що в Кодексі вона приведена відповідно до п. 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 23 липня 1999 р. за № 499/3792 (із змінами) (далі за текстом – П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»). Порядок обліку та списання гудвілу, який виник у процесі приватизації (корпоратизації) підприємства, визначається Положенням «Про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об’єктами державної, комунальної власності», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 19 грудня 2006 року № 1213, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 2006 р. за № 1363/13237.

144.3 абзац 6, 7. Дана стаття нерозривно пов’язана з визначенням «господарська діяльність» (див. коментар до пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПКУ). Додатково необхідно врахувати, що, крім суми вартості придбання (виготовлення) основних засобів, їх первісну вартість формують транспортні та страхові платежі, інші витрати, понесені у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого ПДВ (якщо платника податку на прибуток зареєстровано платником ПДВ), а також зарплата працівників, які були зайняті на виготовленні, ремонті, поліпшенні таких невиробничих основних засобів.

Згідно з вимогами П(С)БО 7 «Основні засоби» зазначені об’єкти основних засобів амортизуються у встановленому порядку. Таким чином, нарахована за даними бухгалтерського обліку сума амортизації буде включатися до складу витрат, що сформують постійні різниці при розрахунку податку на прибуток».

Методичні аспекти розрахунку амортизації та її обліку У статті 144 ПКУ всі витрати на придбання (спорудження) необоротних активів поділено на три частини: а) витрати, що підлягають амортизації (п. 144.1);

б) витрати, які не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період (п. 144.2);

в) витрати, які не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування (п. 144.3).

У п. 144.1 зазначено, що амортизації підлягають наступні витрати платника податку на: – придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання у господарській діяльності;

– самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, у тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті;

– на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

–капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

а також: – капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об’єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об’єкту відповідно до положень пп. 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 ПКУ;

– сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього розділу;

– вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вищевказаних мереж або об’єктів.

Зазначені витрати за датою здійснення (нарахування) витрат групуються на відповідному субрахунку рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а по мірі закінчення таких робіт і введення в експлуатацію об’єкта суми витрат переносять на рахунок 10 «Основні засоби» або на рахунок 11 «Інші необоротні матеріальні активи». Виключення становить операція переоцінки (дооцінки) об’єктів необоротних активів, яка відображається за проведенням: дебет рахунку 10, 11 і кредит субрахунку 423 «Дооцінка активів».

Водночас об’єктом амортизації, згідно з п. 22 П(С)БО 7 «Основні засоби», є не витрати, а вартість основних засобів (крім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій). У цьому полягає різниця між бухгалтерським та податковим аспектом амортизації.

Витрати, що формуються в бухгалтерському обліку платника податку, визначають первісну вартість об’єкта основних засобів згідно з ПСБО 7 «Основні засоби» і складаються з таких витрат: – суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

– суми ввізного мита;

– суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

– витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

– витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

– інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати»).

Варто зазначити, що, оскільки модель визначення вартості, що амортизується в бухгалтерському обліку і податкових розрахунках, є єдиною (різниця між первісною та ліквідаційною вартістю об’єкта), сформована на рахунках бухгалтерського обліку за методологією П(С)БО 7 «Основні засоби» первісна вартість є інформаційною основою для розрахунку амортизаційних відрахувань як у бухгалтерському, так і з метою складання декларації з податку на прибуток. Проте в практиці слід враховувати обмеження з метою оподаткування щодо строків корисного використання об’єктів (п. 145.1 статті 145 ПКУ).

У п. 144.2 зазначено витрати, які не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період. Облік таких витрат платник податку здійснює на рахунках 9 класу. Наприклад, витрати з ліквідації об’єктів основних засобів проводять по дебету субрахунку 976 «Списанння необоротних активів».

У п. 144.3 статті 144 ПКУ зазначено витрати, які не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування (табл. 3.14).

Таблиця 3.14 Облік амортизаційних витрат в цілях оподаткування№ з/п Вид витрат Джерело фінансування Джерело інформації

1. Витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів Кошти бюджетів Рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження»

2. Витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування Кошти бюджетів Рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження»

3. Витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів Кошти бюджетів Рахунок 48 «Цільове фінансування і цільові надходження»

4. Вартість гудвілу (при списанні з балансу) Прибуток Субрахунок 443 «Прибуток використаний у звітному році»

5. Витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів Інші операційні витрати Субрахунок 949 «Інші витрати операційної діяльності»

Слід звернути увагу на такий вид витрат, як придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів. Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

До таких об’єктів можна віднести ті підрозділи та заклади, що перебувають на балансі платника податку, але не приносять прибутку за своїм призначенням – дитячі садки, бази відпочинку, фізкультурно- спортивні, розважальні заклади тощо. У таких випадках вартість невиробничих основних засобів не береться для розрахунку 10 % ліміту витрат з модернізацій об’єктів.

В окремих платників податку такі заклади (організації) виділяються як відокремлений структурний підрозділ і функціонують згідно з затвердженим положення на правах філії платника податку. В інших випадках на базі таких підрозділів створюються дочірні підприємства, які функціонують як окремі платники податку. Тому за умови зазначення в правовстановчому документі (статуті або положенні) закладу (організації) мети діяльності як отримання прибутку, основні засоби такого платника набувають статусу виробничих і, відповідно, підлягають амортизації згідно з вимогами статті 144 ПКУ.

Стаття 145. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. Методи нарахування амортизації 145.1. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.Групи Мінімально допустимі строки корисного використання, років

група 1 – земельні ділянки група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом група 3 – будівлі, споруди, передавальні пристрої група 4 – машини та обладнання з них: − 15 20 15 10 5

Групи Мінімально допустимі строки корисного використання, років

електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень група 5 – транспортні засоби група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі) група 7 – тварини група 8 – багаторічні насадження група 9 – інші основні засоби група 10 – бібліотечні фонди група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди група 13 – природні ресурси група 14 – інвентарна тара група 15 – предмети прокату група 16 – довгострокові біологічні активи 2 5 4 6 10 12 − − 5 − 6 5 7

145.1.1. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом таких строків:Групи Строк дії права користування

група 1 – права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);

група 2 – права користування майном (право відповідно до правовстановлю- ючого документа відповідно до

Групи Строк дії права користування

користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

група 3 – права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;

група 4 – права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу- хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;

група 5 – авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно- обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;

група 6 – інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) правовстановлю- ючого документа відповідно до правовстановлю- ючого документа відповідно до правовстановлю- ючого документа, але не менш як 5 років відповідно до правовстановлю- ючого документа, але не менш як 2 роки відповідно до правовстановлю- ючого документа

Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи.

145.1.2. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

145.1.3. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

фізичний та моральний знос, що передбачається;

правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

145.1.4. Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в пункті 145.1 цієї статті.

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.

145.1.5. Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів: 1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

145.1.6. Амортизація об’єктів груп 9, 12, 14, 15, визначених у пункті 145.1 цієї статті, нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 підпункту 145.1.5 цієї статті. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

145.1.7. На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

145.1.8. Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

145.1.9. Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

145.1. Даний пункт статті 145 ПКУ регулює два основних моменти: 1. Вся сукупність основних засобів та інших необоротних активів для цілей оподаткування поділена на 16 груп. Ця класифікація має враховуватись платником податку при застосуванні методів амортизації та розрахунку норм амортизації. Виходячи з перелічених у цьому пункті груп, законодавець визначив, що йдеться про матеріальні необоротні активи. Слід зазначити, що класифікація основних засобів та інших необоротних активів, наведена в цьому пункті, майже повністю повторює класифікацію основних засобів, наведену в п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби», та назви субрахунків синтетичних рахунків 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні матеріальні активи» згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291 (далі – Інструкція № 291). Таким чином, для цілей оподаткування платником податку при класифікації основних засобів та інших необоротних активів за групами, згідно з вимогами цього пункту, за основу мають братися дані про розподіл цих активів за субрахунками в бухгалтерському обліку. Наведена в цьому пункті класифікація має певні відмінності, зокрема відсутня окрема група під назвою «Інші необоротні матеріальні активи», яка б відповідала даним субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи». Виходячи з логіки цього пункту, ці активи мають відноситися до групи 9 «Інші основні засоби». Одночасно до класифікації введена група 16 «Довгострокові біологічні активи», яка відповідає даним синтетичного рахунку 16 «Довгострокові біологічні активи» в бухгалтерському обліку.

2. Встановлюються мінімально допустимі строки корисного використання об’єктів основних засобів та інших необоротних активів за групами. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», строк корисного використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Поряд з цим існують певні особливості: – загального законодавства, яке б визначало мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів та інших необоротних активів, не існує. Єдині, хто має обмежені строки корисного використання, це бюджетні установи згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку необоротних активів бюджетних установ, затвердженою наказом ДКУ від 17.07.2000 № 64. Наведені в цій Інструкції строки досить суттєво відрізняються від запропонованих у Кодексі. Втім, як відомо, бюджетні установи належать до організацій, що мають статус неприбуткових. Вимоги Кодексу в частині встановлення мінімально допустимих строків корисного використання (експлуатації) основних засобів на них не розповсюджуватимуться;

– законодавець визначив 4 групи активів, які мають невизначений строк корисного використання, а саме: земельні ділянки, природні ресурси, бібліотечні фонди та малоцінні необоротні матеріальні активи;

– у групі 4 «Машини та обладнання» виділена окрема підгрупа активів, яку умовно можна назвати «інформаційне обладнання» і яка має скорочений строк корисного використання порівняно з іншими активами, що входять до зазначеної групи. Ця група активів найбільше перебуває під впливом розвитку науково-технічного прогресу та впровадження містких технологій, тому законодавець, впровадивши для цих активів мінімально можливий строк корисного використання (2 роки), фактично надав стимул платникам податку запроваджувати місткі інформаційні системи та забезпечувати їх періодичне оновлення відповідно до потреб ринку;

– довгострокові біологічні активи незалежно від субрахунку, до якого вони належать, мають мінімально допустимий строк корисного використання – 7 років.

З метою порівняння складу груп основних засобів у бухгалтерському обліку та в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток наведено нижче таблицю (табл. 3.15).

Порівняння вказує, що позиції бухгалтерського обліку та оподаткування практично збігаються. Лише по окремих позиціях податкові групи виписані більш детально – по групах 2,3,4,6.

145.1.1. Цим пунктом встановлено класифікацію нематеріальних активів та визначення строків дії права користування. Необхідно зазначити, що запропонована класифікація повною мірою відповідає розподілу об’єктів нематеріальних активів за субрахунками згідно з Інструкцією № 291. На відміну від основних засобів та інших необоротних активів, у випадку з нематеріальними активами законодавець практично ніде не встановив мінімально допустимих строків права користування. Це пояснюється тим, що строк дії права користування в першу чергу залежить від суб’єктивного фактора, тобто бажання власника (автора) передати права, а це питання не регулюється розділами Кодексу. Водночас законодавець встановив, що строк дії права користування визначається у правовстановлюючому документі (договір на використання майнових прав інтелектуальної власності, ліцензійний договір тощо).

Таким чином, у зазначеному пункті законодавець встановив певні обмеження, якими мають користуватися платники податку для визначення строку корисного використання об’єкта необоротних активів для цілей оподаткування.

145.1.2. Необхідно враховувати, що визначення строків корисного використання об’єктів необоротних активів, що вводяться в експлуатацію, в кожному конкретному випадку є компетенцією підприємства і має бути оформлене відповідно до законодавства. У даному випадку законодавець встановив такі вимоги: 1) порядок визначення строку корисного використання необоротних активів має бути визначено в розпорядчому документі підприємства, яким визначено облікову політику підприємства (наказ про облікову політику);

2) у кожному конкретному випадку строк корисного використання (експлуатації) об’єкта має оформлюватися рішенням керівника підприємства, тобто наказом;

3) введення в експлуатацію необоротних активів має бути оформлено первинними документами відповідно до законодавства. Для нематеріальних активів це має бути «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів № », типова форма якого затверджена Наказом Мінфіну від 22.11.2004 № 732 «Про затвердження типових форм первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів» (далі – Наказ № 372). Формою цього документа передбачена графа 6 «Строк корисного використання». Для основних засобів це має бути «Акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів», типова форма якого затверджена Наказом Мінстату від 29.12.1995 № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку» (далі – наказ № 352). Цією типовою формою окремої графи для визначення строку корисного використання об’єкта не передбачено, проте доцільно все ж вказувану інформацію зазначати в Акті, наприклад у розділі «Коротка характеристика об’єкта».

145.1.3. Як було вказано у п. 145.1.2 ПКУ, визначення строку корисного використання об’єкта – прерогатива виключно підприємства. І це є об’єктивним, адже той самий об’єкт основних засобів може на різних підприємствах мати різний строк корисного використання, що може бути пояснено різним набором факторів, які враховуватиме підприємство при розрахунках. У цьому пункті законодавець визначив основні, які необхідно ураховувати при визначенні строку корисного використання (експлуатації), зокрема − очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності.

Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими Наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561, визначено, що за обсяг продукції (робіт, послуг), який буде виготовлено (виконано) підприємством з використанням об’єкта основних засобів, приймається запланований підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з використанням цього об’єкта;

− фізичний та моральний знос, що передбачається. Необхідно зазначити, що цей фактор не має бути провідним для підприємства у визначенні строку корисного використання (експлуатації). Проблема визначення строку корисного використання основних засобів полягає не стільки в технічному способі його визначення, скільки в науковій (економічній) обґрунтованості. Чим коротший строк служби, тим вища норма амортизації, оскільки необхідно швидше відтворювати основні засоби і тому більшу частину їх вартості у вигляді амортизації слід включати до собівартості продукції, що призводить до її збільшення. Чим триваліший строк, тим нижча норма амортизації, більший період відшкодування зносу і, отже, менше можливостей для своєчасного використання новітніх технічних досягнень. А це, звичайно, збільшує масштаби морального знецінення основних засобів. Таким чином, строк корисного використання слід визначати, виходячи з економічно доцільного строку служби, який може бути меншим за фізично можливий;

− правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

До інших факторів підприємство може віднести накопичений досвід роботи з подібними активами, сучасний стан об’єкта, питання ремонту та догляду за обладнанням, сучасні технології в галузі технологій та виробництв, місцеві кліматичні умови тощо.

Для нематеріальних активів п. 5.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджених Наказом Мінфіну від 16.11.2009 № 1327, рекомендовано враховувати також такі економічні і правові фактори: − очікуваний спосіб використання об’єкта нематеріальних активів підприємством і спроможність управлінського персоналу ефективно управляти цим об’єктом;

− період життєвого циклу товару, для ідентифікації якого використовується об’єкт нематеріальних активів, та строки корисного використання подібних об’єктів нематеріальних активів;

− передбачуване моральне старіння об’єкта нематеріальних активів;

− стабільність галузі, в якій функціонує підприємство, та зміни ринкового попиту на продукти чи послуги, які є результатом експлуатації;

− тенденції розвитку конкуренції на ринку;

− рівень витрат на обслуговування, необхідний для отримання очікуваних майбутніх економічних вигод від об’єкта нематеріальних активів, та здатність і намір підприємства досягти такого рівня;

− період контролю об’єкта нематеріальних активів та юридичні або інші обмеження його використання;

− залежність строку корисного використання нематеріальних активів від строку корисного використання інших активів підприємства.

145.1.4. Зазначений пункт повторює вимоги п. 25 П(С)БО 7 «Основні засоби». Цим пунктом підприємству надано право переглядати строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів, ураховуючи, що він ґрунтується на попередніх оцінках. Такий перегляд здійснюється у разі зміни очікуваних економічних вигод від використання об’єкта основних засобів. Якщо в результаті аналізу з’ясується, що очікуваний строк корисного використання об’єкта основних засобів істотно відрізняється від попередніх оцінок (унаслідок здійснення поліпшень обладнання, зміни ринкової кон’юктури тощо), необхідно скоригувати суму амортизаційних відрахувань. При цьому нарахування амортизації за новою ставкою при зміні строку корисного використання починається з місяця, наступного за місяцем такої зміни. Виключення зроблено для нарахування амортизації за виробничим методом і це є об’єктивним, адже цей метод базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів, і не залежить від строку корисного використання (експлуатації). Оскільки строк корисного використання (експлуатації), відповідно до вимог п. 145.1.2 ПКУ, встановлюється наказом по підприємству, то зміну строку також має бути оформлено наказом.

Іншим чинником, який впливає на розрахунок норми відрахувань і зазначається в цьому пункті, є ліквідаційна вартість основного засобу. Нагадаємо, що, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією). Законодавством конкретної процедури визначення ліквідаційної вартості не визначено, тому підприємство має самостійно визначати це, виходячи з власних потреб та особливостей, у наказі про облікову політику. Рекомендуються до застосування такі методи розрахунку ліквідаційної вартості: 1) встановлення ліквідаційної вартості на рівні 0;

2) за базу визначення ліквідаційної вартості беруть ліквідаційну вартість подібного активу, який досяг кінця свого строку корисної експлуатації та використовувався в умовах, подібних до тих, у яких передбачається використовувати придбаний об’єкт;

3) залученням фахівців-експертів, які, виходячи з власного досвіду та становища на ринку, будуть вносити пропозиції щодо встановлення розміру ліквідаційної вартості;

4) за основу беруть вартість матеріальних цінностей, утворених та оприбуткованих у результаті ліквідації основного засобу.

145.1.5. Зазначеним пунктом передбачені методи амортизації, які підприємство має право застосовувати при нарахуванні амортизації для цілей оподаткування. Ці методи повністю повторюють методи, запропоновані п. 26 П(С)БО 7 «Основні засоби». У підприємств, що застосовували метод нарахування амортизації, передбачений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», з дати прийняття Податкового кодексу України виникає необхідність вибору нового методу амортизації, виходячи із запропонованих у п. 145.1.5 ПКУ. Запропоновані методи нарахування амортизації умовно можна розбити на 2 типи: − методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

− метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів (виробничий метод нарахування амортизації).

Відмінність цих методів полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, морального зносу підприємство на власний розсуд застосовує найбільш економічно доцільний метод амортизації, який зазначається в наказі про облікову політику. При цьому кожен із методів має як певні переваги, так і недоліки.

Прямолінійний метод нарахування амортизації – один з найпростіших. Прямолінійний метод набув найбільшого поширення у світі. Суттєвою характеристикою є його рівномірність, тобто щороку амортизується однакова частина вартості основних засобів. При застосуванні цього методу річна норма амортизації залежить тільки від строку служби об’єкта. Перевагами цього методу є простота та можливість легкого коригування нормативів. У тому разі коли немає суттєвих ознак зростання витрат на ремонт основних засобів, пов’язаного із збільшенням строку їх використання, і відсутні дані про можливість швидкого морального зносу необоротних активів або є ускладнення із визначенням обсягу виробничої потужності за весь строк корисного використання основних засобів, застосування цього методу повністю виправдано. Недоліком методу є те, що він не враховує морального зносу, розбіжностей у використанні виробничої потужності основних засобів у різні роки їхньої експлуатації і необхідності збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Доцільніше застосування цього методу для пасивної частини таких основних засобів, як будівлі, споруди, меблі, окремі типи обладнання довготривалого користування тощо.

Застосування методу зменшення залишкової вартості передбачає використання фіксованої (у відсотках) норми річної амортизації. Його побудовано на припущенні, що новий об’єкт основних засобів дасть найбільшу віддачу в перший рік його експлуатації. Після цього віддача (продуктивність) з року в рік зменшується. Відповідно в перший рік експлуатації об’єкта буде отримано більше економічних прибутків, ніж у кожному наступному. Отже, при цьому методі економічно доцільним є нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі.

Оскільки при застосуванні цього методу сума амортизації нараховується нерівномірно, нерівномірно також накопичується сума зносу і зменшується залишкова вартість. В останньому році експлуатації об’єкта залишкова вартість наближається до ліквідаційної. Цей метод можливий до використання лише у випадку, якщо ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів відмінна від 0.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості не має аналогів у світі. Прискореними вважають два методи: − зменшення залишку;

− кумулятивний .

При цьому методі річна норма амортизації являє собою фіксовану (у відсотках) величину і застосовується до залишкової вартості об’єктів основних засобів. Причому в перший рік експлуатації об’єкта основних засобів нараховується найбільша сума амортизації, потім вона щороку зменшується.

Очікувана ліквідаційна вартість не враховується при розрахунку річної норми амортизації. Тому в останній рік експлуатації об’єкта річну суму амортизації слід розраховувати не за формулою, а як різницю між залишковою вартістю об’єкта на початок року і його ліквідаційною вартістю.

При використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об’єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. У результаті цього значна частина вартості основних засобів буде амортизуватися вже в перші роки експлуатації об’єкта. Те саме стосується й кумулятивного методу. За цим методом більшість нарахованої амортизації лягає тягарем на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої (наданих) протягом першої половини строку експлуатації. У свою чергу, залишкова вартість цього об’єкта, пропрацювавши лише половину встановленого строку, досягає ліквідаційної вартості, хоча насправді до неї ще далеко. Висновком є те, що цей метод доцільно застосовувати до тих об’єктів основних засобів, які швидко морально старіють (насамперед, це інформаційне обладнання). Саме тому законодавець визначив , що цей метод може застосовуватись до найбільш високотехнологічних груп основних засобів, які найбільш перебувають під впливом розвитку науки, тобто групи 4,5 із класифікації основних засобів, наведеної у п. 145.1 ПКУ.

Кумулятивний метод належить до прискорених методів нарахування амортизації. За своєю сутністю він подібний до методу зменшення залишкової вартості й відрізняється лише процедурою обчислення.

Суть наведеного методу полягає в тому, що найбільша частка амортизаційних відрахувань припадає на перші роки експлуатації, оскільки деякі види об’єктів основних засобів (активна частина, зокрема машини, механізми, верстати, інше виробниче обладнання) працюють ефективніше саме в перші роки експлуатації, оскільки їх корисність і виробнича потужність у цей час є значно вищими. Це означає, що в перші роки експлуатації вони більше зношуються порівняно з наступними, отже, потребують більшої суми амортизаційних відрахувань. У свою чергу, витрати на ремонт і експлуатацію таких основних засобів, як правило, більші в кінці строку служби, ніж на початку. Отже, цей метод, як і метод зменшення залишкової вартості, передбачає рівномірний розподіл корисності протягом усього строку експлуатації.

Незручність цього методу в тому, що для кожного року експлуатації необхідно визначати свою норму амортизації (кумулятивний коефіцієнт).

Виробничий метод нарахування амортизації ґрунтується на тому, що амортизація не є наслідком тривалості експлуатації об’єкта основних засобів, а залежить тільки від ефективності їх використання. Цей метод, який також називають методом суми одиниць продукції, найчастіше доцільно застосовувати тоді, коли знос активу безпосередньо пов’язаний із частотою його використання.

Виробничий метод має на меті змусити керівництво підприємства дбати про те, щоб виробничі об’єкти постійно експлуатувалися і відповідно амортизувалися, оскільки знос цих засобів прямо залежить від фізичних одиниць роботи або використання.

Цей метод ефективний тоді, коли виробничу віддачу того чи іншого об’єкта основних засобів можна вірогідно визначити. У разі, якщо фактичний обсяг наданих послуг відрізняється від попередньо очікуваного, підприємство має проблеми з його застосуванням.

Зокрема, наведений метод ефективний для використання у галузях економіки, де основним видом діяльності є виготовлення окремих видів продукції і можна здійснити розподіл обсягу виробленої продукції на кожний окремий об’єкт основних засобів.

Розглянемо на прикладі вантажного автомобіля розрахунок та проведення на рахунках бухгалтерського обліку суми амортизації виробничим методом.

Приклад. Автомобіль вантажний ГАЗ 5303: первісна вартість (ПВ) − 83 500 грн;

знос (З) − 37 800 грн;

залишкова вартість (ЗВ) − 45 700 грн;

ліквідаційна вартість (ЛВ) − 2 000 грн;

вартість, що амортизується, (АВ) − 81 500 грн.;

плановий обсяг перевезень за весь термін експлуатації автомобіля – 10 років (ПО) − 500 000 т. км. З метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток встановлено термін експлуатації 5 років. Фактичний місячний обсяг перевезень (ФМОП): 1 місяць − 3 000 т. км;

2 місяць − 1 700 т. км;

3 місяць − 2 600 т. км.

За виробничим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням автомобіля за весь термін експлуатації. При цьому робиться поправка на термін 5 років. Отже, 500 000 т. км /10 × 5 = 250 000 т. км – показник виконуваної роботи з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток.

Виробнича ставка амортизації розраховується за формулою: ВСА = АВ / ПО, де ВСА − виробнича ставка амортизації;

АВ − вартість, що амортизується;

ПО − плановий обсяг перевезень (т. км).

Розрахунок: ВСА = 81500 грн / 2500000 т. км = 0,326 грн на 1 т. км.

Здійснимо щомісячний розрахунок амортизації з урахуванням фактичних даних про перевезення за формулою: СА = ФМОП × ВСА, де: ФМОП − фактичний місячний обсяг послуг.

Місяць ФМОП, ткм З метою бухгалтерського обліку З метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток Різниця (кол.

6 – кол.4), грн

ВСА Сума амортизації, грн ВСА Сума амортизації,грн

1 2 3 4 5 6 7

1 3000 0,163 489,00 0,326 978,00 489,00

2 1700 0,163 277,10 0,326 554,20 277,10

3 2600 0,163 423,80 0,326 847,60 423,80

Разом: 1189,90 2379,80 1189,90

Отже, за 1 квартал сума амортизації за виробничим методом становила з метою бухгалтерського обліку – 1189,90 грн, а з метою визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток – 2379,80 грн. Отже, в даному прикладі в податковому обліку сума амортизації є більшою від аналогічного показника в бухгалтерському обліку за рахунок того, що кількість років експлуатації зменшена і відповідно ставка амортизації збільшена. Якщо з метою бухгалтерського обліку і в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, терміни експлуатації однакові, то і суми амортизації в них будуть збігатися. Щомісяця в бухгалтерському обліку складається проведення по дебету субрахунку 231 «Вантажні перевезення» і кредиту субрахунку 1311 «Знос автотранспорту».

Якщо об’єкт амортизації у будь-якому місяці не експлуатувався, то амортизація не нараховується.

145.1.6. У цьому пункті законодавець визначив особливості вибору методів амортизації для окремих груп інших необоротних активів, а саме: групи 9 «Інші основні засоби», 12 «Тимчасові (нетитульні) споруди», 14 «Інвентарна тара» та 15 «Предмети прокату», визначені у порядку згідно з п. 145.1 ПКУ, мають амортизуватися за прямолінійним або виробничим методом. Ці вимоги подібні до вимог п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби».

Єдина відмінність при цьому, що до складу групи «Інші основні засоби» (див. ком. до п. 145.1 ПКУ, крім субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи») буде входити і субрахунок 109 «Інші основні засоби»;

групи «Малоцінні необоротні матеріальні активи» та «Бібліотечні фонди» платник податку має право амортизувати: 1) у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом;

2) у першому місяці використання об’єкта 100 відсотків його вартості.

Також для окремих груп об’єктів встановлено обмеження на застосування методів амортизації. Зокрема:Група об’єктів основних засобів Дозволений метод амортизації

Група 9 − інші основні засоби Прямолінійний;

виробничий

Група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди Прямолінійний;

виробничий

Група 14 – інвентарна тара Прямолінійний;

виробничий

Група 15 – предмети прокату Прямолінійний;

виробничий

145.1.7. Коментована стаття доповнює вимоги п. 145.1.6 ПКУ та майже повною мірою відповідає вимогам П(С)БО 7 «Основні засоби». Єдина невідповідність – це амортизація природних ресурсів, які можуть бути відтворюваними та невідтворюваними. Відтворювані природні ресурси мають амортизуватися у порядку, встановленому п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби», виробничим або прямолінійним методом. На невідтворювані природні ресурси вимоги П(С)БО 7 «Основні засоби» не розповсюджуються і особливості обліку мають визначатися іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, які до сьогодні не розроблені.

145.1.8. Цей пункт засвідчує виключне право підприємства користуватися амортизаційними відрахуваннями і забороняє державі втручатися у це користування шляхом вилучення їх до бюджету. Зазначена норма є превентивною, попереджуючою і основним стимулом до її виникнення, були випадки, які відбувались наприкінці 90-х, коли держава певний відсоток амортизаційних відрахувань вилучала до бюджету. Саме з метою недопущення подібних ситуацій і виникла ця норма. Нагадаємо також, що згідно з ст. 75 Господарського кодексу України будь-яке підприємство з частини чистого прибутку (доходу) має створювати спеціальні (цільові) фонди, у т.ч. амортизаційний. Інструкцією № 291 передбачено, що амортизаційні відрахування потрібно використовувати за такими напрямами: будівництво об’єктів, придбання (виготовлення) основних засобів, поліпшення (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) основних засобів, придбання (створення) нематеріальних активів, інші капітальні роботи, погашення отриманих на капітальні інвестиції позик.

145.1.9. Коментована стаття, фактично, підкреслює та узагальнює ту інформацію, яка була наведена у пунктах Кодексу вище. Поряд з цим необхідно звернути увагу на таке: 1) законодавець чітко визначив, що методи амортизації, вибрані платником податку для оподаткування, та методи амортизації, визначені для складання фінансової звітності, повинні збігатися з документом, в якому має бути зазначено вибір, – це наказ про облікову політику;

2) підставою для зміни вибраних методів амортизації є зміна очікуваного способу отримання економічних вигод від використання об’єкта основних засобів;

3) у разі зміни методу амортизації підприємство має чітко визначитись, чи вплине це на зміну облікової політики підприємства. Мінфін Листом від 02.11.2009 № 31-34000-20-23-5535/5708 «Щодо зміни методу амортизації основних засобів» визначив, що зміна методу амортизації вважається зміною облікової оцінки. У цьому випадку, згідно з п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 травня 1999 р. № 137, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 392/3685 (із змінами) (далі за текстом – П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах») «наслідки зміни облікових оцінок слід включати до звіту про фінансові результати в тому періоді, в якому відбулася зміна, а також і у наступних періодах, якщо зміна не впливає на ці періоди». Тобто прийняття рішення про зміну методу амортизації не потребує здійснення коригувань минулих звітних періодів та зміни сальдо рахунків на початок звітного року, як це необхідно робити при зміні облікової політики. При цьому зміст і суму змін в обліковій оцінці згідно з п. 21 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» підприємству буде необхідно відобразити у примітках до фінансової звітності.

Облік груп основних засобів та інших необоротних активів

Таблиця 3.15Відповідно до п. 145.1 статті 145 ПКУ Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій України

№ групи Назва групи Мінімально допустимий строк корисного використання Код субра хунку Назва групи Мінімально або максимально допустимий строк корисного використання

Рахунок 10 «Основні засоби»

1. Земельні ділянки − 101 Земельні ділянки Необмежений

2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані із будівництвом* 15 102 Капітальні витрати на поліпшення земель Необмежений

3. Будівлі споруди передавальні пристрої 20 15 10 103 Будівлі та споруди Необмежений

4. Машини та обладнання з них: група обчислювальної техніки та зв’язку 5 2 104 Машини та обладнання Необмежений

5. Транспортні засоби 5 105 Транспортні засоби Необмежений

6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4 106 Інструменти, прилади, інвентар Необмежений

7. Тварини 6 107 Робоча та продуктивна худоба Необмежений

8. Багаторічні насадження 10 108 Багаторічні насадження Необмежений

9. Інші основні засоби 12 109 Інші основні засоби Необмежений

Рахунок 11 «Інші необоротні матеріальні активи»

10. Бібліотечні фонди − 111 Бібліотечні фонди Необмежений

11. Малоцінні необоротні матеріальні активи − 112 Малоцінні необоротні матеріальні активи Необмежений

12. Тимчасові (нетитульні) споруди 5 113 Тимчасові (нетитульні) споруди Необмежений

13. Природні ресурси − 114 Природні ресурси Необмежений

14. Інвентарна тара 6 115 Інвентарна тара Необмежений

15. Предмети прокату 6 116 Предмети прокату Необмежений

16. Довгострокові біологічні активи 7 117 Інші необоротні матеріальні активи Необмежений

* – курсивом виділено відмінності у назві об’єктів в ПКУ і в Плані рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій України.

209 Стаття 146. Визначення вартості об’єктів амортизації 146.1. Облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту, поліпшення таких засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду), як окремий об’єкт амортизації.

146.2. Амортизація об’єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу, помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації.

146.3. Амортизаційні відрахування розрахункового кварталу за кожним об’єктом основних засобів визначаються як сума амортизаційних відрахувань за три місяці розрахункового кварталу, обчислених із застосуванням обраного платником податку методу нарахування амортизації відповідно до кожної групи основних засобів.

146.4. Придбані (самостійно виготовлені) основні засоби зараховуються на баланс платника податку за первісною вартістю.

146.5. Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

146.6. У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних засобів платником податку для власних виробничих потреб вартість об’єкта основних засобів, яка амортизується, збільшується на суму всіх виробничих витрат, здійснених платником податку, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних засобів, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі якщо платник податку зареєстрований платником податку на додану вартість, незалежно від джерел фінансування.

146.7. Первісна вартість об’єктів основних засобів, зобов’язання по розрахунках за якими визначені загальною сумою за кілька об’єктів, обчислюється розподілом цієї суми пропорційно звичайній ціні окремого об’єкта основних засобів.

146.8. Первісною вартістю основних засобів, що включені до статутного капіталу підприємства, визнається їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище звичайної ціни.

146.9. Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює вартості переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін.

146.10. Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює вартості переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, збільшеній/зменшеній на суму коштів чи їх еквівалента, що була передана/отримана під час обміну, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін.

146.11. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

146.12. Сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені.

146.13. Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об’єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над первісною вартістю придбання невиробничих основних засобів та витрат на ремонт, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані, включається до доходів платника податку, а сума перевищення первісної вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження безоплатно отриманих основних засобів або нематеріальних активів над вартістю таких основних засобів або нематеріальних активів, що була включена до складу доходів у зв’язку з отриманням, включається до доходів платника податку, а сума перевищення вартості, що була включена до складу доходів у зв’язку з безоплатним отриманням над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

146.14. Дохід від продажу або іншого відчуження об’єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об’єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об’єкта (активу).

146.15. У разі виведення з експлуатації окремого об’єкта основних засобів або передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за рішенням платника податку або суду об’єкт не амортизується.

У цьому ж порядку відбувається виведення основних засобів з експлуатації внаслідок їх відчуження за рішенням суду.

У разі зворотного введення такого об’єкта в експлуатацію або передачі до складу виробничих основних засобів, для цілей амортизації приймається вартість, яка амортизується на момент його виведення з експлуатації (складу виробничих засобів) та збільшується на суму витрат, пов’язаних з ремонтом, модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо.

146.16. У разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об’єкта основних засобів.

146.17. Для цілей цього розділу: 146.17.1. до продажу або іншого відчуження основних засобів та нематеріальних активів прирівнюються: операції із внесення таких основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи;

передача основних засобів у фінансовий лізинг (оренду);

146.17.2. до придбання прирівнюються операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів у разі: внесення основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду (капіталу) платника податку;

отримання основних засобів у фінансовий лізинг (оренду) з подальшим їх включенням до відповідних груп, якщо придбані таким чином основні засоби відповідають вимогам, визначеним у розділі І цього Кодексу;

отримання в оренду основних засобів та нематеріальних активів у складі цілісного майнового комплексу відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від державних органів приватизації або органів місцевого самоврядування;

отримання в господарське відання основних засобів, що не підлягають приватизації, за рішеннями центральних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень, у разі зарахування на баланс.

146.18. Виведення з експлуатації будь-якого об’єкта основних засобів здійснюється за результатами ліквідації, продажу, консервації на підставі наказу керівника підприємства, а в разі їх примусового відчуження чи конфіскації − згідно із законом.

146.19. У разі якщо договір оперативної оренди/лізингу зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати ремонти/поліпшення об’єкта оперативної оренди/лізингу, частина вартості таких ремонтів/поліпшень у сумі, що перевищує віднесену на витрати згідно з абзацом другим пункту 146.11 та пункту 146.12 цієї статті, амортизується орендарем як окремий об’єкт.

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об’єктів оперативної оренди/лізингу, за якою вони обліковуються на балансі орендодавця.

146.20. У разі повернення орендарем об’єкта оперативного лізингу/оренди орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового/орендного договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об’єкта оперативного лізингу/оренди такий орендар користується правилами, визначеними пунктом 146.16 цієї статті для заміни основних засобів. При цьому орендодавець не змінює вартість основних засобів, яка амортизується, або витрати на суму витрат, здійснених орендарем для поліпшення такого об’єкта.

146.21. Платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою: Кі = [I(а-1) – 10]:100, де І(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Збільшення вартості об’єктів основних засобів, що амортизується, здійснюється станом на кінець року (дату балансу) за результатами якого проводиться переоцінка та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.

146. Структурно стаття 146 складається з таких умовних частин: 1. Об’єкти амортизації (п. 146.1), строк амортизації (п. 146.2), визначення квартальної суми амортизації (п. 146.3).

2. Формування первісної вартості об’єктів амортизації (п. 146.7 – 146.10).

3. Порядок віднесення до вартості, що амортизується, витрат з поліпшень та ремонтів основних засобів (п. 146.11 – 146.12).

4. Визначення сум доходів та витрат у результаті руху основних засобів та нематеріальних активів (п. 146.13 – 146.18).

5. Особливості амортизації об’єкта оперативної оренди (п. 146.19 – 146.20).

6. Порядок розрахунку індексації вартості основних засобів (п.

146.21).

146.1. Важливим чинником, що впливає на розрахунок норми амортизації підприємством, крім строку корисного використання (експлуатації) та ліквідаційної вартості, є вартість, що амортизується. Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» вартість, яка амортизується, – це первинна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Перелік об’єктів, що підлягають амортизації, наведено в п. 144.1 ПКУ. Серед об’єктів, що підлягають амортизації, у абз. 3 п. 144.1 ПКУ визначені і витрати на поліпшення основних засобів, у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року (див. ком. до п.

144.1 ПКУ).

У коментованій статті законодавець уточнив, що до складу витрат на поліпшення основних засобів відносять також і витрати на поліпшення безоплатно отриманих або наданих в оперативний лізинг (оренду), які мають створювати окремий об’єкт амортизації. Щодо об’єктів, отриманих в оперативний лізинг (оренду), вказана норма повністю відповідає вимогам П(С)БО 14 «Оренда», згідно з якими «у випадку операційної оренди орендований об’єкт основних засобів відображається орендарем в позабалансовому обліку, а затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів». Тобто в бухгалтерському обліку у випадку поліпшення отриманих в оперативний лізинг (оренду) об’єктів витрати мають обліковуватися на субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи» як окремий об’єкт.

Щодо поліпшень безоплатно переданих об’єктів основних засобів, то вимоги Кодексу дещо відрізняються від вимог П(С)БО 7 «Основні засоби». На відміну від вимог Кодексу, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», безоплатно отриманий об’єкт належить до об’єктів, що амортизуються. Т.ч. у випадку його поліпшення потреби створювати окремий об’єкт основних засобів немає, адже сума поліпшень буде додаватися до первісної вартості безоплатно отриманого об’єкта основних засобів. Внаслідок цього виникає різниця з порядком ведення обліку об’єктів основних засобів для цілей оподаткування, де у випадку поліпшень безоплатно отриманих основних засобів необхідно створювати окремий об’єкт амортизації.

Аналітичні рахунки повинні відкриватися платником податку з таких позицій: − кожний об’єкт, що входить до складу окремої групи;

− вартість ремонтів та поліпшень основних засобів;

− об’єкт, отриманий безоплатно;

− об’єкт, наданий в оперативний лізинг (оренду).

Отже, в цілях визначення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, необхідно виділити зазначені позиції амортизації. Наприклад, в аналітичному обліку по автотранспорту групу 5 можна розділити на підгрупи, класи і об’єкти таким чином:Група Підгрупа Клас Назва об’єкта амортизації

5 5.1. Вантажні автомобілі 5.1.1. Самосвали 5.1.2. Сідельні тягачі 5.1.3. Бортові автомобілі 5.1.1.1. Автомобіль «Івеко», № 13−25 тощо

5.2. Легкові автомобілі 5.2.1. Автомобілі підрозділу 1 5.2.2. Автомобілі підрозділу 2 5.2.1.1. Автомобіль «Шкода» № 44−98 тощо

5.3. Вартість ремонтів та поліпшень 5.3.1. Автомобілі вантажні 5.3.2. Автомобілі легкові 5.3.1.1. Витрати з ремонтів та поліпшень вантажних автомобілів 5.3.1.2. Витрати з ремонтів та поліпшень легкових автомобілів тощо

5.4. Автомобілі, отримані безоплатно 5.4.1. Автомобілі вантажні 5.4.2. Автомобілі легкові відсутній

5.5. Автомобілі, надані в операційну оренду 5.5.1.1. Вантажний автомобіль «Татра» № 23−67 тощо

146.2. Див. ком. до пп. 145.1.2 п. 145.1 статті 145 ПКУ.

146.3. Дана стаття з’явилась у ПКУ, насамперед, з метою полегшити платникам податку адаптацію до вимог Кодексу. Нагадаємо, що згідно з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизація відразу нараховувалась на розрахунковий період (яким є квартал) на балансову вартість груп основних засобів, і тим підприємствам, що використовували податковий метод нарахування амортизації в бухгалтерському обліку, необхідно було для отримання місячної суми амортизації ділити отриману в податкових розрахунках суму на кількість місяців в розрахунковому періоді, тобто на 3. Зазначене негативно впливало на достовірність відображення об’єктів основних засобів та нарахування амортизації в бухгалтерському обліку.

Нагадаємо, що розрахунковим періодом, за який подається Декларація з податку на прибуток, є квартал. У п. 146.2 статті 146 ПКУ встановлено, що як і в бухгалтерському обліку амортизація нараховується на кожен об’єкт основних засобів щомісячно.

Наприклад, по групі 4 «Машини та обладнання» за січень нараховано амортизації 2 300,00;

за лютий – 2 400,00;

за березень – 2 100,00 грн. Отже, сума амортизації за перший квартал по групі становить 6 800, 00 (2 300 + 2 400 + 2 100) грн;

по групі 5 «Транспортні засоби» за січень нараховано амортизації 1 200,00;

за лютий – 1 400,00;

за березень – 1 100,00 грн. Отже, сума амортизації за перший квартал по групі становить 4 700, 00 (1 200 + 1 400 + 1 100) грн. По інших групах основних засобів амортизація не нараховувалася. Разом по всіх групах сума амортизації для включення до декларації становить 11 500 (6 800 + 4 700) грн.

146.4. Нагадаємо, що згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» первісна вартість – це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

146.5. У коментованому переліку наведено основні витрати, що формують первісну вартість об’єкта основних засобів, а саме: 1. До суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків), відносять суму компенсації (у грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі), яку покупець об’єкта основних засобів повинен передати продавцеві згідно з умовами договору.

2. До реєстраційних зборів, державного мита та аналогічних платежів, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів, відносять плату за реєстрацію, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів, сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за окремими видами господарських операцій тощо.

3. Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України і є диференційованим.

4. До суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству) відносять податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на перекази коштів за кордон, на дарування і спадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори) за винятком прямих податків і податків з імпорту. Отже, якщо покупець основних засобів, наприклад, не є платником ПДВ, то до первісної вартості об’єкта він включає всю суму, сплачену постачальнику.

5. Витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів – це, фактично, сума коштів, яку сплачує покупець об’єкта основних засобів страховій компанії при страхуванні доставки основного засобу.

6. Витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів включають витрати на проведення робіт зі встановлення основного засобу на місці використання, з’єднання окремих його складових, вузлів та агрегатів, комплексне випробовування основного засобу, технічну допомогу проектних та інших організацій тощо.

7. До складу інших витрат, безпосередньо пов’язаних з доведенням засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою, можна віднести митні збори, оплату послуг посередницьких підприємств, плату за проведення експертної оцінки тощо.

Крім того, первісна вартість об’єкта основних засобів, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов’язання, яке відповідно до законодавства виникає у підприємства щодо демонтажу, переміщення цього об’єкта та приведення земельної ділянки, на якій він розташований, у стан, придатний для подальшого використання (зокрема, на передбачену законодавством рекультивацію порушених земель).

Основним принципом, за яким формується первісна вартість об’єкта, є принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Згідно із цим принципом «…витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати… сплати грошових коштів». У зв’язку з цим не включаються до складу первісної вартості об’єктів у бухгалтерському обліку суми витрат, які виникають не у момент придбання, а пізніше, зокрема відсотки, сплачені за користування кредитом, залученим для придбання основних засобів, а також курсові різниці по заборгованості в іноземній валюті, якщо основні засоби придбано у нерезидента.

Порівняння складових первісної вартості, згідно з нормами П(С)БО 7 «Основні засоби» та статті 146, наведено у таблиці 3.16.

Таблиця 3.16 Порівняння складових первісної вартості згідно з нормами П(С)БО 7 «Основні засоби» та статті 146 ПКУЗгідно з нормами п. 8 П(С)БО 7 Згідно з нормами статті 146 ПКУ Наявність різниці в нормах законодавства

Суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків) Суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків) Відсутня

Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів Реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів Відсутня

Суми ввізного мита Суми ввізного мита Відсутня

Суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству) Суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику) Відсутня

Витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів Витрати на страхування ризиків доставки основних засобів Відсутня

Витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів Витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів Відсутня

Фінансові витрати не включаються до Фінансові витрати, включення яких Відсутня

первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 “Фінансові витрати”) до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку

Інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою Інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою Відсутня

Отже, методики формування первісної вартості об’єктів основних засобів в податковому та бухгалтерському обліку не відрізняються.

146.6. У коментованій статті визначається порядок формування первісної вартості основних засобів, що самостійно виготовляються підприємством (господарським способом). Як правило, цей спосіб застосовується в тому випадку, коли йдеться про невелику кількість обсягів основних засобів або їх специфічний характер, які має виготовити підприємство для власних потреб силами структурних підрозділів. Первісна вартість основних засобів, створених господарським способом, складається з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, загальновиробничих витрат, вартості послуг сторонніх організацій, амортизації будівельного обладнання та інших витрат, що складають первісну вартість згідно з п. 8 П(С)БО 7 «Основні засоби». До складу витрат можуть також входити і суми непрямих податків, у т.ч. ПДВ. Однак вказана ситуація можлива лише за тієї ситуації, коли вказаний податок не відшкодований підприємству. У випадку якщо підприємство, що самостійно виготовляє основні засоби, є платником податку на додану вартість, воно має право у встановленому законодавством порядку користуватися податковим кредитом при придбанні товарів (робіт, послуг), що використовуватимуться в господарській діяльності, і потреби збільшувати первісну вартість основних засобів на ці витрати не буде.

146.7. Вимоги зазначеного пункту повторюють вимоги п. 9 П(С)БО 7 «Основні засоби» та врегульовують ситуацію, за якою визначається первісна вартість основних засобів, у випадку якщо вони придбані за документами загальною сумою без розподілу за об’єктами. Про відповідність цих документів можна говорити, незважаючи на різницю у термінології, адже П(С)БО 7 «Основні засоби» розподіл пропонує робити пропорційно «справедливій вартості окремого об’єкта», а Кодекс «звичайній ціні окремого об’єкта». Визначення звичайної ціни наведене в пп. 14.1.71 п. 14.1 статті 14 ПКУ «звичайна ціна − ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін». Для ситуації, що розглядається у вказаному пункті, сторони не вказують у договорі ціни на окремі об’єкти, тому звичайною ціною для вимог цього пункту є ринкова ціна об’єкта основних засобів. Незаперечним є той факт, що справедлива вартість об’єкта основних засобів також формується на ринку. Таким чином, базою для розподілу є ринкова вартість об’єктів основних засобів, що придбані. Інформацію про ринкову вартість основних засобів отримують різними способами: зокрема, зі зведень заводів- виготовлювачів, прайс-листів посередників, періодичних видань, безпосередньо на ринку, в агентствах нерухомості, експерта-оцінювача, зі збірників цін тощо.

Таким чином, для того щоб застосувати вимоги цього пункту, платнику податку необхідно зробити необхідні дії у відповідній послідовності: − отримати інформацію з ринку про ринкову вартість кожного об’єкта основних засобів, що придбаний та визначений у зобов’язаннях;

− вирахувати загальну ринкову вартість придбаних основних засобів шляхом підсумовування ринкової вартості придбаних об’єктів;

− у випадку якщо отримана загальна сума відрізняється від первісної вартості об’єктів основних засобів, зобов’язання, за якими визначені загальною сумою, розраховуються коефіцієнт шляхом ділення цих показників;

− ринкову вартість кожного об’єкта, визначену відповідно до п. 1, скоригувати на коефіцієнт шляхом множення. Після множення загальна сума отриманих вартостей повинна відповідати зобов’язанням, що визначені загальною сумою;

− отриману вартість для кожного об’єкта придбаних основних засобів вважати первісною і відобразити в обліку відповідно до вимог законодавства.

146.8. Ст. 12 Закону «Про господарські товариства» встановлено, що будь-яке господарське товариство, є власником майна, переданого йому засновниками i учасниками у власність. При внесенні майна (у тому числі основних засобів) учасниками (засновниками) господарського товариства до його статутного капіталу відбувається передача прав власності на таке майно за компенсацію у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді), емітованих зазначеною юридичною особою, тобто у інвестора виникають витрати на придбання корпоративних прав. Поняття корпоративних прав наведено в пп. 14.1.90 п. 14.1 статті 14 ПКУ, де «корпоративні права − це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до Закону, а також інші правомочності, передбачені Законом та статутними документами». Нагадаємо, що згідно з вимогами Господарського кодексу України вартість активів повинна бути зафіксована в засновницьких документах, а саме: у Статуті господарського товариства. Таким чином, первісною балансовою вартістю основних засобів, що внесені до статутного фонду підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість. Крім того, справедлива вартість має враховувати додаткові витрати, понесені підприємством згідно з п. 146.5 статті 146 ПКУ. При застосуванні цього пункту платник податку має звернути увагу на таке: 1) первісна вартість основних засобів, погоджена засновниками, не має перевищувати звичайної ціни. Визначення звичайної ціни та порядок її розрахунку див. ком. до пп. 14.1.71 та п. 146.7 статті 146 ПКУ;

2) згідно з пп. 146.17.2 п. 146.17 ст. 146 ПКУ операції з отримання внесених основних засобів до статутного фонду (капіталу) платника податку прирівнюються до операцій придбання, а згідно з пп. 146.17.1 п. 146.17 ст.

146 ПКУ у підприємства, що вносить основні засоби, – до операцій з продажу.

146.9 та 146.10. Вказані пункти регулюють порядок встановлення первісної вартості об’єктів основних засобів, що отримані в обмін. Вартість, за якою основні засоби зараховуються на баланс підприємства, залежить насамперед від того, в обмін на який об’єкт (подібний або неподібний) вони отримані. Згідно з п. 4 П(С)БО 7 «Основні засоби» подібні об’єкти – це об’єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість. Порядок визначення первісної вартості об’єкта основних засобів, отриманих у результаті обміну, викладено у пунктах 12 та 13 П(С) БО 7 «Основні засоби». Відповідно до п. 12 П(С) БО 7 «Основні засоби» при обміні на подібний об’єкт первісна вартість отриманого об’єкта дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів. У разі якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звітного періоду. Згідно з п. 9 П(С)БО 15 «Дохід» при обміні подібними активами дохід у бухгалтерському обліку не визнається. При обміні неподібними активами первісна вартість придбаного об’єкта основних засобів дорівнює справедливій вартості переданого немонетарного активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну (п. 13 П(С)БО 7 «Основні засоби»). При цьому, згідно з п. 23 П(С)БО 15 «Дохід», сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг, що одержані або підлягають одержанню підприємством, і буде зменшеною або збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів та їх еквівалентів. Також варто зазначити, що при відображенні в бухгалтерському обліку операції з обміну активами потрібно керуватися не тільки П(С)БО 7 «Основні засоби», але і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2003 р. № 617 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 3 жовтня 2007 р. № 1100), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2003 р. за № 1054/8375 (далі за текстом – П(С)БО 27), яким визначено методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про необоротні активи, утримувані для продажу.

Таблиця 3.17 Різниця в обліку показників первісної вартості залежно від каналу надходження об’єктаКанал надходження основних засобів Згідно з нормами П(С)БО 7 Згідно з нормами статті 146 ПКУ Наявність різниці в нормах законодавства

1. Придбаних зі сторони Первісна вартість (п. 8) Первісна вартість (п. 146.5) Відсутня

2. Виготовлені самостійно Первісна вартість об’єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» та 16 «Витрати» (п.

11) Вартість об’єкта основних засобів, яка амортизується, збільшується на суму всіх виробничих витрат, здійснених платником податку, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних засобів, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку зареєстрований платником Виробничі витрати в податковому обліку можуть не дорівнювати собівартості у фінансовому обліку

податку на додану вартість незалежно від джерел фінансування (п. 146.6)

3. Зобов’язання, які визначені загальною сумою Первісна вартість визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об’єкта основних засобів (п. 9) Первісна вартість обчислюється розподілом цієї суми пропорційно звичайній ціні окремого об’єкта основних засобів) (п. 146.7) Справедлива вартість може не дорівнювати звичайній ціні

4. Безоплатно отримані Первісна вартість − це справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7 (п.10) Норма відсутня

5. Внесені до статутного капіталу підприємства Первісна вартість − погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) БО 7 (п.) 10 Первісна вартість − їх вартість, погоджена засновниками (учасниками) підприємства, але не вище звичайної ціни (п. 146.8) Справедлива вартість може не дорівнювати звичайній ціні

6. Отримані в обмін на подібний об’єкт Первісна вартість − це залишкова вартість переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду (п. 12) Первісна вартість − вартість переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін (п.

146.9) Різниця в оцінці отриманого об’єкта

7. Придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт Первісна вартість − справедлива вартість переданого об’єкта основних засобів, збільшена (зменшена) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну (п.

13) Первісна вартість − вартість переданого об’єкта основних засобів, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації, збільшеній/зменшеній на суму коштів чи їх еквівалента, що була передана/отримана під час обміну, але не вище звичайної ціни об’єкта основних засобів, отриманого в обмін (146.10) Справедлива вартість може не дорівнювати звичайній ціні

146.11. Див. ком. до абз. 3 ст. 144 ПКУ.

146.12. Див. ком. до абз. 3 ст. 144 ПКУ.

Таблиця 3.18 Порядок збільшення первісної вартості об’єктів основних засобів на суму витрат з їх ремонту та поліпшеньВиди витрат Межа Напрям віднесення витрат

Пункт 146.11. Витрати на поліпшення об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів − сума витрат, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року На збільшення балансової вартості об’єкта основного засобу, щодо якого здійснюється поліпшення

− сума, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року На збільшення витрат звітного періоду (по відповідних статтях калькуляції робіт, послуг)

Пункт 146.12. Витрати на ремонт, що здійснюються для підтримання об’єктів в робочому стані та отримання первісно визначеної суми майбутньої економічної вигоди від їх використання − сума витрат, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року На збільшення балансової вартості об’єкта основного засобу, щодо якого здійснюється поліпшення

146.13. Вказаний пункт визначає порядок визначення фінансового результату у випадку продажу або іншого відчуження основних засобів та нематеріальних активів. Щодо визначення термінів «продаж (реалізація) товарів» та «товари» див. ком. до пп. 14.1.202 та пп. 14.1.244 п. 14.1 статті 14 ПКУ. Тобто характерними ознаками продажу основних засобів та нематеріальних активів є: 1) передача прав власності відповідно до укладених договорів;

2) отримання плати або компенсації.

Крім того, до продажу товарів, відповідно до наведених визначень, відносять операції з безоплатного надання товарів, а відповідно до пп.

146.17.1 п. 146.17 ст. 146 ПКУ прирівнюються також: − операції із внесення таких основних засобів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи;

− передача основних засобів у фінансовий лізинг (оренду).

Згідно з п. 33 П(С)БО 7 «Основні засоби» продаж основних засобів належить до операцій з вибуття основних засобів з балансу підприємства. При цьому підприємство обов’язково має враховувати вимоги П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», згідно з якими у випадку продажу необоротні активи мають переводитися до складу оборотних активів (товарів). При цьому необхідне виконання наступних вимог: − економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від використання за призначенням;

− вони готові до продажу в їх теперішньому стані;

− їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу;

− умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів;

− здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.

У випадку якщо до активів, які плануються на продаж, виконуються всі вказані вимоги, об’єкт основних засобів має бути переведений до складу оборотних активів. Одночасно має бути списана і сума нарахованого зносу. При цьому з указаного періоду амортизація на необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу, не нараховується. Дохід від реалізації основних засобів, що утримуються для продажу, відображається за кредитом субрахунку 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів». При цьому балансова вартість реалізованих активів списується у дебет субрахунку 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів». Т.ч. зіставленням отриманих даних підприємство отримує інформацію про фінансовий результат господарської операції від продажу активів і залежно від цього має збільшувати власні доходи або витрати. При цьому підприємству необхідно пам’ятати, що факт вибуття об’єкта основних засобів у результаті операції продажу оформляється Актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. № ОЗ-1). На підставі цього робиться відмітка про вибуття об’єкта в Інвентарній картці обліку основних засобів (типова форма № ОЗ-6).

Окремим абзацом виділено продаж невиробничих основних засобів. Особливості обліку невиробничих основних засобів наведено в ком. до абз. 5 п. 144.1 статті 144 ПКУ. Тут необхідно додати, що у разі продажу невиробничих основних засобів для цілей оподаткування така операція належатиме до господарської діяльності, оскільки підприємство має на меті отримати дохід від такого продажу. Таким чином, до складу доходів платника податку включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а до витрат – сума витрат, пов’язаних із придбанням (виготовленням) таких невиробничих фондів (без урахування зносу) та їх поліпшенням. Фінансовий результат визначається аналогічно до механізму, наведеному вище.

Особливості обліку фінансових результатів, отриманих у результаті продажу безоплатно отриманих основних засобів та нематеріальних активів, пов’язані насамперед з особливостями їх оприбуткування та впливу на доходи платника податку. Визначення терміна «безоплатно надані товари, роботи, послуги» наведено в пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (див. коментар до даного підпункту).

146.14. До договорів про продаж можна віднести визначені в пп.

14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПКУ договори купівлі-продажу, міни, поставки та інші господарські, цивільно-правові договори, які передбачають передачу прав власності за плату або компенсацію. Особливості укладання вказаних договорів врегульовані Цивільним кодексом України. Законодавець також встановив обмеження, що дохід від продажу або іншого відчуження об’єкта основних засобів та нематеріальних активів має бути не нижчим звичайної ціни такого об’єкта (активу). Нагадаємо, що згідно з пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПКУ «звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін» (див. коментар до даного підпункту).

146.15. Нагадаємо, що в пп. 145.1.1 та п. 146.2 ПКУ визначалось, що виведення з експлуатації об’єктів основних засобів можливо для проведення їх ремонту, реконструкції, модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин. Особливості вказаних операцій з утримання об’єктів основних засобів та їх документальне оформлення розглядались у вказаних пунктах та абз. 4 п. 144.1 ПКУ. Виведення з експлуатації об’єкта основних засобів для вказаних цілей повинно бути оформлене рішенням керівника підприємства (наказом) та відображено в «Акті приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів» (ф. № ОЗ-1).

Певні особливості має операція з переведення основних засобів до складу невиробничих необоротних матеріальних активів. Ця операція не знайде свого відображення в бухгалтерському обліку, оскільки, термін «невиробничі необоротні матеріальні активи» в П(С)БО 27 не застосовується. Тобто, на відміну від операцій з утримання об’єкта основних засобів, ця операція не буде передбачати здійснення фізичних дій з об’єктом, а буде лише оформлена документально та використовуватися для цілей оподаткування. Як і в ситуації з виведенням об’єктів основних засобів з експлуатації, підприємство має оформити це рішенням керівника, тобто наказом. При цьому Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів не складається. Платнику податку необхідно пам’ятати, що випадок, коли тимчасово призупиняється використання основних засобів в господарській діяльності не є підставою для переведення цих основних засобів до складу невиробничих. Адже через певний час участь зазначених об’єктів у процесі виробництва може відновитися або їх може бути продано чи передано в оренду, що й означатиме їх використання в господарській діяльності з метою отримання доходу. Визначальним критерієм, за яким здійснюється переведення до складу невиробничих необоротних матеріальних активів, є їх невикористання у господарській діяльності. Тлумачення терміна «господарська діяльність» та особливості його застосування див. ком. до п. 14.1.36.

У випадку виведення з експлуатації об’єкта основних засобів або переведення його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів нарахування амортизації припиняється з наступного місяця.

Зворотне введення об’єкта основних засобів в експлуатацію оформляється «Актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів» (форма № ОЗ-2), а у випадку розконсервації основних засобів рішенням керівника (наказом). Амортизація починає нараховуватися з місяця, наступного за місяцем зворотного введення об’єкта основних засобів в експлуатацію.

При визначенні вартості, що буде амортизуватися після введення об’єкта основних засобів в експлуатацію, необхідно враховувати вимоги абз.

4 п. 144.1 статті 144, п. 146.11 та п. 146.12 статті 146 ПКУ.

Коментований пункт не містить інформацію щодо порядку відображення витрат, що понесені при розконсервації основних засобів та введенні їх в експлуатацію (пусконалагодження, випробування, технічне обслуговування тощо). Тому рекомендуємо платникам податку дочекатися офіційних роз’яснень податкової служби з означеного питання.

146.16. Вибуття об’єктів основних засобів з балансу може відбуватися шляхом їх ліквідації. При цьому ліквідація можлива: 1) з ініціативи підприємства;

2) з незалежних від підприємства причин.

Рішення про ліквідацію основних засобів з ініціативи підприємства приймається, як правило, внаслідок невідповідності об’єкта основних засобів критеріям визнання активом, зокрема через фізичне і моральне старіння, непридатність до подальшої експлуатації. При цьому зношеність об’єкта основних засобів може бути як повна, так і часткова. У цьому випадку на підприємстві створюється постійна діюча комісія, яка: − здійснює безпосередній огляд об’єкта, що підлягає списанню;

− встановлює причини невідповідності критеріям активу;

− визначає осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття основних засобів із експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності;

− визначає можливість продажу (передачі) об’єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути одержані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, встановлює їх кількість і вартість;

− складає і підписує акти на списання основних засобів.

Ліквідація основних засобів може відбуватися також з причин, що не залежать від підприємства, таких, наприклад, як стихійні лиха (повінь, ураган, землетрус), аварії, крадіжки, розкрадання тощо.

Ліквідація основних засобів внаслідок крадіжок, розкрадання має бути оформлена відповідно до вимог п. 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів i документів та розрахунків (зі змінами i доповненнями), затвердженої наказом Мінфіну України від 11.08.1994 № 69. Зокрема, в день встановлення факту крадіжки має бути проведена інвентаризація і засвідчений факт недостачі основних засобів. При цьому інвентаризаційна комісія в протоколі засідання інвентаризаційної комісії має зазначати причини недостачі об’єкта, вимогу до матеріально відповідальної особи письмово викласти ці причини, рішення про списання украденого об’єкта й установлення винної особи для подальшого відшкодування збитку. За результатами проведеної інвентаризації підприємство має подати до правоохоронних органів заяву. За результатами розгляду заяви правоохоронним органом має бути прийнято рішення про порушення кримінальної справи або відмову у її порушенні.

Ліквідація основних засобів внаслідок аварії (стихійного лиха) передбачає виконання 2-х основних умов: − наявність факту аварії (стихійного лиха);

− неможливість відновлення об’єкта основних засобів. Тобто характер пошкоджень має бути несумісний з подальшим використанням об’єкта основних засобів. Підставою при цьому може бути висновок уповноваженого органу (спеціальної комісії): інспекції архітектурно-будівельного, санітарно- гігієнічного, пожежного контролю тощо.

При ліквідації об’єктів основних засобів, що належать до державно власності, слід неухильно дотримуватись вимог Порядку списання об’єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 08.11.2007 № 1314. Абз. 2 п. 4 цієї постанови, зокрема, передбачено, що списання майна, виявленого в результаті інвентаризації як нестача, здійснюється після відшкодування його вартості, крім випадків, коли здійснити таке відшкодування неможливо.

Незалежно від причин ліквідації підприємство залишкову вартість об’єкта основних засобів має відобразити на витрати періоду, в якому воно отримало право на списання. Крім того, необхідно пам’ятати, що підприємство має оприбутковувати деталі, вузли, агрегати та інші матеріали, отримані при розбиранні і демонтажу основних засобів, що ліквідуються, з одночасним визнанням іншого доходу і зарахуванням на рахунки обліку матеріальних запасів, включаючи матеріальні цінності і деталі з вмістом матеріалів, які приймаються (збираються) спеціалізованими заготівельними (переробними) підприємствами.

146.17.1. Зазначеним пунктом визначаються окремі операції з вибуття основних засобів та нематеріальних активів, які прирівнюються до продажу або іншого відчуження. Це безпосередньо впливає на визначення доходів підприємства для цілей оподаткування.

Особливості обліку та оподаткування операцій з внесення до статутного фонду основних засобів та нематеріальних активів наведені в ком. до п. 146.8 статті 146 ПКУ.

Порядок оподаткування отриманих основних засобів у фінансовий лізинг визначається п. 153.7 ст. 153 ПКУ (див. коментар до вказаного пункту).

146.17.2. Зазначеним пунктом визначаються окремі операції з отримання основних засобів та нематеріальних активів, які прирівнюються до придбання. Визначальним у цьому пункті є те, що підприємство, отримавши у результаті вказаних у пункті операцій, активи у вигляді основних засобів та нематеріальних активів повинно відобразити їх на балансі та забезпечити їх подальшу амортизацію відповідно до встановленого законодавством порядку.

Особливості обліку та оподаткування операцій з внесення до статутного фонду основних засобів та нематеріальних активів наведені в коментарі до п. 146.8 статті 146 ПКУ.

Порядок оподаткування отриманих основних засобів у фінансовий лізинг визначається п. 153.7 статті 153 ПКУ (див. коментар до вказаного пункту).

Порядок передачі в оренду цілісного майнового комплексу визначено Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Відповідно до цього нормативно-правового акта «цілісний майновий комплекс − це господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання». Статтею 2 Закону України визначено, що не можуть передаватися в оренду цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України «Про підприємництво»;

цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України «Про підприємництво»;

об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (крім пам’яток культурної спадщини, нерухомих об’єктів, які розташовані на території історико-культурних заповідників), а також об’єкти, включені до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 29 червня 2004 року.

Орендодавцями можуть бути: 1. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва − щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків.

2. Органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, та органами місцевого самоврядування управляти майном, − щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Передача основних засобів у господарське відання підприємств відбувається відповідно до вимог Господарського кодексу України. Ст. 136 ГКУ визначається, що «право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомірності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГКУ іншими законами».

При цьому не всі основні засоби, передані у господарське відання підприємства, зможуть бути відображені в обліку та для цілей оподаткування згідно з вимогами цього пункту. Цей пункт може використовуватися для тих основних засобів, які: 1) не підлягають приватизації. Перелік об’єктів, що не підлягають приватизації , визначено ст.5 Закону «Про приватизацію державного майна»;

2) передані за рішенням центрального органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

До системи центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Указ Президента від 15.12.1999 №1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади»).

До органів місцевого самоврядування відносять сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (Закон «Про місцеве самоврядування в Україні»);

3) зараховані на баланс.

146.18. Коментований пункт визначає, що підставою для здійснення перелічених у пункті операцій є рішення керівника платника податку або в окремих випадках – згідно із Законом. Рішення керівника платника податку : 1) є письмовим;

2) оформлене відповідним наказом.

При цьому не слід забувати, що наявність відповідного рішення не звільняє платника податку від оформлення належним чином інших первинних документів, передбачених законодавством.

146.19. Дивись ком. до абз. 4 ст. 144.1 ПКУ.

146.20. Дивись ком. до п. 146.16 ст. 146 ПКУ.

146.21. Дивись ком. до абз. 7 п. 144.1 ст. 144 ПКУ.

Стаття 147. Облік операцій із землею та її капітальним поліпшенням 147.1. Платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об’єкта власності. Витрати, пов’язані з таким придбанням, не підлягають включенню до витрат за звітний податковий період та не підлягають амортизації.

Якщо в майбутньому такий окремий об’єкт власності продається, платник податку включає до складу доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою витрат, пов’язаних із купівлею такого окремого об’єкта власності, які збільшені на коефіцієнт індексації, визначений у пункті 146.21 статті 146 цього Кодексу.

У разі якщо витрати (з урахуванням зазначеної переоцінки), понесені у зв’язку з придбанням такого об’єкта власності, перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не повинен впливати на об’єкт оподаткування та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

147.2. У разі продажу землі, отриманої у власність у процесі приватизації, платник податку включає до складу доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою оціночної вартості такої землі, визначеної згідно з установленою методикою вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання на момент такого продажу.

У разі якщо витрати перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не повинен впливати на об’єкт оподаткування та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

147.3. У разі якщо об’єкт нерухомого майна (нерухомість) придбавається платником податку разом із землею, яка знаходиться під таким об’єктом чи є передумовою для забезпечення функціонального використання такого об’єкта нерухомості відповідно до норм, визначених законодавством, амортизації підлягає вартість такого об’єкта нерухомого майна. Вартість зазначеного об’єкта нерухомості визначається в сумі, що не перевищує звичайну ціну, без урахування вартості землі.

147.4. Якщо земля як окремий об’єкт власності продається або відчужується іншим чином, то балансова вартість окремого об’єкта основних засобів групи 2, в якому відображалася вартість капітального поліпшення якості такої землі, включається до витрат такого платника податку за підсумками податкового періоду, на який припадає такий продаж.

147.5. Для цілей цього пункту дохід, отриманий внаслідок продажу або іншого відчуження землі, визнається згідно з договором купівлі- продажу або іншого відчуження, але не нижче звичайної ціни такої землі.

147. Дана стаття регламентує податкові розрахунки обліку операцій із землею та її капітальним поліпшенням. Облік таких операцій відповідає нормам Указу Президента «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19.01.99 р. № 32/99 (далі – Указ № 32/99) та Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (далі – ЗМУ), згідно з якими платники податку є повноправними суб’єктами земельних правовідносин та мають право придбавати земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод.

147.1. Податкові розрахунки операцій із земельними ділянками та її капітальним поліпшенням є окремою підсистемою бухгалтерського обліку платника податку, оскільки земля вважається як окремий об’єкт власності. Результат операцій (об’єкт оподаткування) із землею визначається окремо від усіх інших операцій. При такому механізмі визначення результату операцій використовується бухгалтерський принцип відповідності, а саме: доходи від відчуження земельної ділянки ставляться у відповідність до витрат, пов’язаних із придбанням такої ділянки.

На величину об’єкта оподаткування впливає тільки перевищення доходу від операцій із землею над відповідними витратами, яке включається до складу доходів платника податку у звітному податковому періоді, в якому здійснено такий продаж.

Також законодавець дає можливість індексувати на рівень інфляції суму витрат, пов’язаних з купівлею такої земельної ділянки (див. коментар до п. 146.21 статті 146 ПКУ). Це важливо з погляду формування результату подальшого продажу такої землі.

Перевищення таких витрат (з урахуванням переоцінки) над доходом від відчуження (продажу) землі не повинно впливати на об’єкт оподаткування такого звітного податкового періоду та покривається за рахунок власних джерел платника податку (прибутку після оподаткування). Такий вплив на об’єкт оподаткування здійснюється внаслідок того, що витрати на придбання землі не відшкодовуються (за рахунок включення сум амортизаційних відрахувань до витрат) у податкових розрахунках (як і в бухгалтерському див. п. 22 П(С)БО 7)), оскільки земля не є об’єктом податкових розрахунків. Отже, додатний об’єкт оподаткування від операцій із землею включається до доходів, а збитки від таких операцій підприємство покриває за свій рахунок.

Для придбання землі, платник податку має право використовувати як власні, так і залучені джерела фінансування, використовуючи при цьому цивільно-правові угоди. Винятком із цього правила можуть бути операції лізингу, оскільки згідно з п. 3 ст. 2 ЗУ від 16.12.97 р. № 723/97-ВР «Про лізинг» земельні ділянки та інші природні ресурси не можуть бути об’єктами лізингу. Норми ст. 10 Указу № 32/99 і п. 9 ст. 128 ЗКУ регламентують, що розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням.

У контексті Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2000 р. № 353, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2001 р. за № 47/5238 (далі за текстом – П(С)БО 17 «Податок на прибуток»), операції із землею не спричинюють виникнення тимчасових різниць, відповідно не виникають і відстрочені податки. Переоцінка земельних ділянок також не призводить до появи тимчасових різниць, оскільки для їх появи необхідно, щоб актив мав облікову (бухгалтерську) і податкову базу. А оскільки податкові розрахунки вартості земельних ділянок не проводяться (див. вище), то й податкової бази такий актив не має.

При проведенні операцій із землею особливу увагу необхідно приділяти формуванню витратної частини таких операцій, тобто формуванню величини витрат у зв’язку з придбанням землі. Формування первісної вартості земельних ділянок здійснюється відповідно до пп. 8 – 10, 12, 13 П(С)БО 7. Таким чином, витрати у зв’язку з придбанням земельних ділянок (наприклад, витрати на послуги нотаріуса (держмито)12) не включаються ні до витрат підприємства (п. 8 П(С)БО 7), ні до витрат підприємства в податкових розрахунках. У бухгалтерському обліку такі витрати збільшуватимуть первісну (балансову) вартість об’єкта основних засобів (земельної ділянки), а в податкових розрахунках ці витрати в 12 Згідно зі ст. 9 Указу № 32/99 та п. 7 ст. 128 Земельного кодексу договір купівлі- продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному засвідченню.

подальшому зменшать дохід від продажу земельної ділянки. Отже, доки земельну ділянку не буде реалізовано, витрати, пов’язані з її придбанням, будуть відшкодовуватися за рахунок власних джерел підприємства.

147.2. У разі продажу землі, яка отримана платником податку у власність через механізм приватизації, то такий платник включає до складу доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою оціночної вартості такої землі, визначеної згідно з установленою методикою вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання на момент такого продажу. Згідно з порядком продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам (п. 8 ст. 128 ЗКУ) вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки. Листом Держкомзему від 19.11.2002 р. № 14-22-11/5752 зазначається, що для проведення експертної грошової оцінки землі застосовується Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджена постановою КМУ від 11.10.2002 р. № 1531 (далі – Методика № 1531). Методика № 1531 регламентує порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок усіх категорій земель під час складання цивільно-правових угод і переоцінки основних засобів для цілей бухгалтерського обліку згідно із законодавством. Відповідно до п. 3 цієї Методики експертна оцінка передбачає визначення ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) чи іншого виду вартості об’єкта оцінки (застава, страхова, для цілей бухгалтерського обліку в тому числі), за якою його може бути продано (придбано) або в інший спосіб відчужено на дату оцінки відповідно до умов угоди.

У разі коли витрати перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не повинен впливати на об’єкт оподаткування та покривається за рахунок власних джерел платника податку 147.3. Платником податку може придбаватися земельна ділянка та розташований на ній об’єкт нерухомого майна. Ціна такого придбавання може встановлюватися окремо (пооб’єктно) або за домовленістю сторін шляхом встановлення єдиної договірної ціни, без окремої експертної оцінки землі та об’єкта нерухомого майна. У випадку пооб’єктного придбання встановлюється окремо ціна землі та ціна об’єкта нерухомості. Податкові розрахунки землі відображаються аналогічно, як прописано в коментарі до п.

147.1 статті 147 ПКУ. Вартість нерухомого майна підлягає амортизації у порядку, передбаченому статтями 144-146 ПКУ. У випадку коли об’єкти придбаваються за єдиною договірною ціною, достовірно визначити вартість кожного з таких об’єктів окремо для цілей податкових розрахунків досить важко. Встановлення єдиної договірної вартості без експертної оцінки кожного з об’єктів (земля + нерухоме майно) окремо не суперечить чинному законодавству, яке в таких випадках не передбачає для громадян та юридичних осіб обов’язковості відповідної окремої оцінки, в тому числі для цілей податкових розрахунків. Базою для нарахування амортизаційних відрахувань не може використовуватися сукупна вартість такого об’єкта нерухомого майна і такої землі. Тому законодавець передбачив норму, відповідно до якої вартість об’єкта нерухомості визначається в сумі, що не перевищує звичайну ціну13.

При цьому норми п. 147.1 статті 147 ПКУ не застосовуються. Тобто в майбутньому така земля не може бути відчужена як окремий об’єкт власності, а з метою оподаткування вважається, що її вартість включається до вартості об’єкта нерухомості.

147.4. Сьогодні капітальні витрати на поліпшення земель підлягають відображенню як окремий об’єкт обліку не тільки в бухгалтерському, а і в податкових розрахунках. Зауважимо, що методологія, реалізована в 13 Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 статті 14 звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методиці № 1531, передбачає, що земельна ділянка (її частина) розглядається як вільна від поліпшень (п. 2), і дохід від землі визначається шляхом розподілу загального доходу між її фізичними компонентами – землею та земельними поліпшеннями.

У податкових розрахунках, згідно з п. 144.1 статті 144 ПКУ, амортизації підлягають витрати на капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а саме: на іригацію, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі. Наприклад, згідно з п. 5 Методики № 1531 земельні поліпшення – це зміна якісних характеристик земельної ділянки внаслідок розміщення в її межах будинків, будов, споруд, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, багаторічних насаджень, лісової та іншої рослинності, а також унаслідок господарської діяльності чи проведення робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо).

Облік балансової вартості капітального поліпшення землі як окремого об’єкта основних засобів ведеться у складі основних засобів групи 2 (п. 145.1 статті 145 ПКУ).

Норми даного пункту установлюють для капітального поліпшення землі особливі правила, згідно з якими у разі вибуття землі як окремого об’єкта власності (у результаті продажу чи іншого відчуження) балансова вартість капітального поліпшення землі як окремого об’єкта основних засобів відноситься до складу витрат за результатами податкового періоду, на який припав такий продаж. Отже, вибуття вартості капітального поліпшення землі з податкових розрахунків прив’язане до вибуття від платника податку землі як окремого об’єкта власності.

147.5. В цілях оподаткування, дохід, який отримується платником податку внаслідок продажу чи іншого відчуження землі, визнається відповідно до ціни, вказаної в договорі куплі-продажу (обов’язково завірений нотаріально відповідно до п. 3 с. 132 ЗКУ), але не нижче звичайної ціни такої землі. Методи визначення звичайної ціни регламентовані статтею 39 ПКУ (див. детально коментар до даної статті).

Стаття 148. Амортизація витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин 148.1. Будь-які витрати на розвідку/дорозвідку, облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин (за винятком витрат, передбачених у підпункті “з” підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 цього Кодексу) включаються до окремого об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), та підлягають амортизації.

148.2. До витрат, що включаються до окремого об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносяться: витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб;

витрати, пов’язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин;

витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес- планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо;

витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин;

До складу зазначеної групи не включаються такі витрати, пов’язані з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин: будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами з ведення господарської діяльності (в тому числі витрати на реєстрацію, оформлення гірничого відводу тощо);

витрати на геологорозвідувальні роботи, виконані та профінансовані (як у минулому, так і поточному періоді) за рахунок державного бюджету;

витрати на розвідку/дорозвідку запасів (родовищ) корисних копалин, що виконувалась за рахунок підприємства і не привела до відкриття та нарощування додаткових обсягів балансових запасів чи до підвищення ступеня їх розвіданості (категорійності), у тому числі якщо відповідні роботи були припинені з огляду на їх економічну недоцільність;

витрати видобувних підприємств на експлуатаційну розвідку з метою уточнення контурів покладів корисних копалин, їх якості та гірничо-технічних умов розробки (без нарощування запасів корисних копалин і зміни їх категорійності за ступенем промислової розвіданості);

витрати на утримання основних засобів (у тому числі геологорозвідувальних підрозділів, організацій), що перебувають в стані консервації.

148.3. Облік балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, ведеться за кожним окремим родовищем (кар’єром, шахтою, свердловиною). Порядок такого обліку встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі за погодженням з Міністерством фінансів України.

148.4. Сума амортизаційних відрахувань за звітний період об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин (за винятком свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ), розраховується за формулою: С(а) = Б(а) х О(а): О(з), де С(а) – сума амортизаційних відрахувань за звітний період;

Б(а) – балансова вартість об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин на початок звітного періоду, яка дорівнює балансовій вартості об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин на початок періоду, що передує звітному, збільшеній на суму витрат на розвідку/дорозвідку та облаштування запасів (родовищ) корисних копалин, понесених протягом попереднього періоду;

О(а) – обсяг (у натуральних величинах) корисних копалин, фактично видобутих протягом звітного періоду;

О(з) – загальний розрахунковий обсяг (у натуральних величинах) видобутку корисних копалин на відповідному родовищі, який визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну переоцінку балансової вартості об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин на коефіцієнт індексації, який нараховується за формулою: Кі= [І(а-1) – 10]: 100, де І(а-1) – індекс інфляції, за результатами якої проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

148.5. Норми амортизації для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, встановлюються у відсотках до їх первісної вартості в такому розмірі (в розрахунку на рік): 1-й рік експлуатації – 10 відсотків;

2-й рік експлуатації – 18 відсотків;

3-й рік експлуатації – 14 відсотків;

4-й рік експлуатації – 12 відсотків;

5-й рік експлуатації – 9 відсотків;

6-й рік експлуатації – 7 відсотків;

7-й рік експлуатації – 7 відсотків;

8-й рік експлуатації – 7 відсотків;

9-й рік експлуатації – 7 відсотків;

10-й рік експлуатації – 6 відсотків;

11-й рік експлуатації – 3 відсотки.

Платники податку мають право протягом звітного податкового року включити до витрат будь-які витрати, пов’язані з проведенням реконструкції, модернізації та іншим поліпшенням свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, у сумі, що не перевищує 10 відсотків первісної вартості окремої свердловини.

Витрати, що перевищують зазначену суму, включаються до складу відповідної групи основних засобів як окремий об’єкт свердловини, що амортизується за нормами визначеними цим пунктом.

148.6. У разі якщо діяльність, пов’язана з розвідкою/дорозвідкою запасів (родовищ) корисних копалин, не привела до їх відкриття або платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності проведення подальшої розвідки чи розробки таких запасів (родовищ) у зв’язку з їх економічною недоцільністю, дозволяється віднести витрати з такої розвідки/дорозвідки чи розробки до складу витрат виробництва звітного податкового періоду такого платника податку за виключенням витрат, що були раніше віднесені до складу витрат відповідно до пункту 138.10 статті 138 цього Кодексу. При цьому балансова вартість такої групи витрат, пов’язана з видобутком корисних копалин, прирівнюється до нуля.

148. Даною статтею визначено порядок амортизації витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин.

Видобуток корисних копалин – це складний, тривалий, багатоетапний процес, на кожному етапі якого виконуються певні види робіт і виникають окремі групи витрат. Корисними копалинами, що видобуваються, є природні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки.

Відкриттю кожного об’єкта з видобутку корисних копалин передують геологорозвідувальні роботи та роботи з техніко-економічного вивчення родовища. Відповідно до Положення «Про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин», затвердженого Постановою КМУ від 22.12.94 р. № 865, усі розвідані запаси підлягають експертизі та оцінці, що проводяться Державною комісією України по запасах корисних копалин.

Позитивні результати експертизи й оцінки є підставою для взяття на державний облік і зарахування родовища до Державного фонду родовищ корисних копалин, а також для отримання наступними користувачами спеціального дозволу на користування надрами з метою видобутку корисних копалин.

148.1. Питання класифікації витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, з метою оподаткування регулюється пп. 138.10.1 п. 138.10 ст. 138 і ст. 148 ПКУ. Відповідно до пп. 138.10.1 п. 138.10 ст. 138 ПКУ не включаються до складу загальновиробничих витрат витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, що підлягають амортизації згідно зі ст. 148 ПКУ.

Витрати, що не підлягають амортизації відповідно до ст. 148 ПКУ, але пов’язані з господарською діяльністю платника податку, включаються до загальновиробничих витрат.

Залишається лише визначити склад таких витрат.

Згідно з п. 148.1 ст. 148 ПКУ амортизації підлягають будь-які витрати на розвідку (дорозвідку), облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин.

148.2. Перелік витрат, що підлягають амортизації, до набрання чинності Кодексом, регламентувався постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку витрат на розвідку (дорозвідку) та облаштування будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин з відповідними витратами на їх розробку, що включаються до окремої групи витрат платника податку, які підлягають амортизації» від 04 лютого 1998 р. № 118. Відповідно до Кодексу перелік даних витрат визначено у пункті 148.2 ст.148 даного Кодексу.

До витрат на розвідку (дорозвідку) та облаштування будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин, що підлягають включенню до окремої групи витрат платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), належать: 1. Витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб.

2. Витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території).

3. Витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничопрохідні роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо.

4. Витрати, пов’язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин.

5. Витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо.

6. Витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин.

7. Витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш високі категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо).

Зазначаємо, що перелік зазначених витрат, встановлений Кодексом, відмінний від встановленого Постановою № 118. Кодексом не передбачено включення до зазначеного переліку витрат платежів за користування надрами відповідно до Кодексу України про надра.

До складу зазначеної групи не включаються витрати, пов’язані з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин, а саме: 1. Будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами з ведення господарської діяльності (у тому числі витрати на реєстрацію, оформлення гірничого відводу тощо).

2. Витрати на геологорозвідувальні роботи, виконані та профінансовані (як в минулому, так і поточному періоді) за рахунок державного бюджету.

3. Витрати на розвідку (дорозвідку) запасів (родовищ) корисних копалин, що виконувалась за рахунок підприємства і не привела до відкриття та нарощування додаткових обсягів балансових запасів чи до підвищення ступеня їх розвіданості (категорійності), в тому числі якщо відповідні роботи були припинені з огляду на їх економічну недоцільність.

4. Витрати видобувних підприємств на експлуатаційну розвідку з метою уточнення контурів покладів корисних копалин, їх якості та гірничо- технічних умов розробки (без нарощування запасів корисних копалин і зміни їх категорійності за ступенем промислової розвіданості).

5. Витрати на утримання основних засобів (у тому числі геологорозвідувальних підрозділів, організацій), що перебувають у стані консервації.

Таким чином, зазначений перелік витрат складається з двох частин: 1. Витрати, що включаються до окремої групи і з метою оподаткування підлягають амортизації.

2. Витрати, що не включаються до окремої групи і з метою оподаткування, відповідно, не підлягають амортизації.

Отже, витратами, що підлягають амортизації, є лише ті витрати, які належать до гірничорозвідувальних та гірничо-капітальних, тобто витрати, здійснені платником податку на розвідку (дорозвідку) та облаштування родовищ, виконаних як до початку експлуатації, так і в період промислової експлуатації.

148.3. Облік балансової вартості групи витрат, що підлягають амортизації, ведеться окремо по кожному конкретному родовищу (кар’єру, шахті).

Відповідно до п. 148.3 ст. 148 ПКУ порядок такого обліку встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі за погодженням Міністерства фінансів України.

При веденні обліку балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, слід керуватися Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509.

Відповідно до п. 29 вказаного Положення передбачено, що нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Одночасно нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Згідно з вказаним пунктом місячна сума амортизації визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Таким чином, у випадку виведення з експлуатації нафтових або газових свердловин амортизаційні відрахування, встановлені п. 148.5 ст. 148 ПКУ, не нараховуються на такі свердловини, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення їх з експлуатації.

148.4. Сума амортизаційних відрахувань визначається за формулою, наведеною в коментованому пункті: Сума амортизаційних відрахувань за звітний період = Балансова вартість групи на початок звітного періоду × Обсяг корисних копалин, фактично видобутих протягом звітного періоду (у натуральних величинах) : Загальний розрахунковий обсяг видобутку на відповідному родовищі, визначений за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

При цьому балансова вартість групи на початок звітного періоду = Балансова вартість групи на початок попереднього звітного періоду + Сума витрат на розвідку (дорозвідку) та облаштування запасів (родовищ) корисних копалин, понесених протягом попереднього періоду.

Загальний розрахунковий обсяг видобутку визначається за методикою, затвердженою постановою КМУ від 03.10.97 р. № 1099 «Про затвердження Методики визначення загального розрахункового обсягу видобутку корисних копалин». Відповідно до даної методики загальний розрахунковий обсяг видобутку корисних копалин на відповідному родовищі у натуральних величинах ( О( з ) ) визначається за формулою: З( ) × (1 − u) О( з ) =

r , 1 − p де З( r )

− геологічні запаси корисних копалин, затверджені Державною комісією України по запасах корисних копалин (ДКЗ України);

u − коефіцієнт втрати корисних копалин у процесі видобутку;

p − коефіцієнт видобутку некондиційних руд і пустих порід (для нафти і газу цей коефіцієнт дорівнює нулю).

Коефіцієнти «u» і «p» визначаються для кожного родовища і повинні бути науково обґрунтованими. Наукове обґрунтування коефіцієнтів проводиться у проекті на розробку родовища чи під час затвердження запасів ДКЗ України. Загальний розрахунковий обсяг видобутку корисних копалин дорівнює фактично промисловим (для нафти і газу – початковим видобувним) запасам родовища, обґрунтованим у проекті на його розробку чи під час затвердження запасів ДКЗ України. У разі розробки декількох видів корисних копалин на одному родовищі одним користувачем надр загальний розрахунковий обсяг видобутку розраховується тільки на основний вид корисних копалин. У разі розробки декількох видів корисних копалин на одному родовищі різними користувачами надр загальний розрахунковий обсяг видобутку розраховується для кожного користувача надр на його основну корисну копалину.

Слід зазначити, що періодом, з якого починається нарахування амортизації витрат, пов’язаних з видобутком, для нових об’єктів буде період початку промислової експлуатації родовища, а не період здійснення витрат.

Підприємства з видобутку корисних копалин мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, на коефіцієнт індексації. Індексація застосовується виключно з ініціативи підприємства. Тому слід зазначити, що проведення індексації балансової вартості об’єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин є правом платників податку, а не їх обов’язком.

Коефіцієнт індексації розраховується таким чином: Кі = [I (а – 1) – 10]: 100, де Кі – коефіцієнт індексації;

I (а – 1) – індекс інфляції.

Якщо значення Кі не перевищує 1, тобто інфляція за рік не більше 10 %, індексація не проводиться (дивись ком. до абз. 7 п. 144.1 ст. 144 ПКУ).

148.5. Норми амортизації в податкових розрахунках для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, встановлені пунктом 148.5 ст. 148 ПКУ у відсотках до первісної вартості таких свердловин у розрахунку на рік. Первісна вартість свердловини дорівнює сумі, на яку була збільшена окрема група витрат платника податку на прибуток при введенні в експлуатацію такої свердловини відповідно до ст.

148 ПКУ.

Відповідно до п. 152.9 ст. 152 ПКУ податковими періодами є: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду (див. коментар до даного пункту).

Враховуючи викладене, норми амортизації, встановлені п. 148.5. ст.

148 ПКУ для свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, застосовуються в розрахунку на календарний рік, тобто період, який розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня звітного року.

При цьому амортизаційні відрахування для нафтогазових свердловин, які нараховуються протягом календарного року, відображаються у податковій звітності щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Так, наприклад, якщо нафтогазову свердловину введено в експлуатацію у лютому поточного року, то для цілей податкових розрахунків і нарахування амортизації вказана свердловина буде вважатись в експлуатації 1 місяць у першому кварталі, 4 місяці у податковому періоді − перше півріччя, 7 місяців у податковому періоді − три квартали та 10 місяців − у податковому періоді − рік. Відповідно до п. 148.5 статті 148 ПКУ амортизація вказаної свердловини здійснюється у цьому році за нормою 10 відсотків річних.

У наступному році амортизація вказаної свердловини здійснюватиметься за нормою 18 відсотків річних.

Якщо нафтогазова свердловина вводиться в експлуатацію у грудні поточного року, то першим роком експлуатації цієї свердловини в цілях нарахування податкової амортизації буде наступний рік.

Щодо витрат, пов’язаних з поліпшенням нафтогазових свердловин, зазначимо наступне.

У п. 148.5 ст. 148 ПКУ встановлено, що платники податку мають право протягом звітного року віднести до витрат будь-які витрати, пов’язані із проведенням реконструкції, модернізації та іншим поліпшенням свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, у сумі, що не перевищує 10 відсотків первісної вартості окремої свердловини.

Витрати, що перевищують зазначену суму, включаються до складу відповідної групи основних засобів.

Враховуючи, що облік балансової вартості витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, ведеться по кожній окремій свердловині, витрати на поліпшення окремої свердловини, які перевищують 10 відсотків її первісної вартості, амортизуються за нормами, визначеними даним пунктом як окремий об’єкт свердловини.

148.6. Особливо важливим є ті можливості для розробників покладів нафти і газу, що надаються згідно із ст. 148 ПКУ у випадку, коли свердловина виявилася неперспективною («суха свердловина»). Враховуючи, що такі випадки невиключні і на практиці для платника податку, що діє у цій галузі, такий ризик існує, то відповідно до пункту 148.6 статті 148 ПКУ встановлено, що у разі коли платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності подальшої розвідки або розробки таких запасів, дозволяється віднесення витрат з такої розвідки (дорозвідки) чи розробки до складу загальновиробничих витрат поточного податкового періоду такого платника податку. Тобто дозволяється доходи, отримані від інших свердловин, зменшувати на суму витрат, понесених при розвідці на ділянці, що виявилася неперспективною. Винятки становлять витрати, що були раніше віднесені до складу витрат (див. п. 138.10 ст. 138 ПКУ та коментар до нього).

У даному випадку балансова вартість зазначеної групи витрат, пов’язана з видобутком корисних копалин, дорівнює нулю, тобто списується та не підлягає подальшій амортизації.

Стаття 149. Податкова база 149.1. Податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об’єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 − 137 та 138 −143 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 7.1.3 п. 7.1 статті 7 ПКУ база оподаткування визначається основним елементом будь-якого податку (див. коментар до даного пункту). У свою чергу, стаття 23 ПКУ дає вичерпне, узагальнене розуміння сутності бази оподаткування, як конкретно визначений вимір об’єкта оподаткування, до якого застосовується ставка податку. В цілях даного розділу ПКУ дається більш уточнене, адаптоване до специфічних умов оподаткування прибутку, трактування податкової бази, яка визнається грошовим вираженням прибутку, як об’єкта оподаткування. Одиницею виміру бази оподаткування податку на прибуток є грошова одиниця України – гривня без копійок з відповідним округленням за загальновстановленими правилами. Після застосування до бази оподаткування ставки податку – визначається податкове зобов’язання платника податку (детальніше див. коментар до статті 152 ПКУ та рис. 3.1 у коментарі п. 152.1 статті 152 ПКУ).

Стаття 150. Порядок урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів 150.1. Якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від’ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

Від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей частини першої цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

150.2. Орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування, з причин наявності такого від’ємного значення.

150.3. У разі якщо від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку правильності визначення об’єкта оподаткування. В інших випадках наявність значення такого від’ємного значення не є достатньою підставою для проведення такої позапланової перевірки.

150.1. Відповідно до пункту 150.114, а також пункту 150.3 підприємство має право враховувати у складі витрат наступного року збитки (від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування), які утворились за підсумками попереднього податкового року. Збитки, які виникли до 2010 року та непогашені станом на 1 січня 2011 року, також враховуються у зменшення податкових зобов’язань.

14 Дану статтю необхідно використовувати з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ.

Протягом попередніх років існували різні перехідні правила включення від’ємного значення об’єкта оподаткування попередніх податкових років у наступному податковому періоді. Згідно з ПКУ необхідно: 1) суму збитку попереднього періоду включити до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року;

2) розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками першого півріччя, трьох кварталів та року здійснювати з урахуванням збитку попереднього року у складі витрат наростаючим підсумком до того періоду, коли такий збиток буде повністю погашеним. Наведемо такий приклад (див. табл. 3.19): Таблиця 3.19 Декларація з податку на прибуток підприємства (схематично, умовно) (тис. грн)Показники Звітній період Наступ- ний рік, I кв.

I кв. II кв.15 I п/р III кв.15 9 міс. IV кв.15 Рік

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Дохід 30 000 35 000 65 000 30 000 95 000 30 000 125 000 4 3000

Від’ємне значення об’єкта оподаткування попередніх податкових років 8 000 8 000 8000 8 000 7 000

(…)

Витрати 27 000 28 000 55 000 37 000 100 000 32 000 132 000 32 000

Об’єкт оподаткування − 5 000 2 000 −5 000 − 7 000 4 000

Прибуток (збиток) без збитку попереднього року 3 000 7 000 10 000 − 7 000 3 000 − 2 000 1 000 9 000

Прибуток, що підлягає оподаткуванню − 2 000 − − 4 000

Від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього року включено до розрахунку об’єкта оподаткування у звітних податкових періодах: І 15 Дані за 2, 3, 4 квартали наведено довідково.

кварталі, І півріччі, за три квартали, за рік;

прибуток без урахування від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року складає у звітному році 1 000 тис. грн, перехідна сума збитку звітного періоду на наступний рік – 7 000 тис. грн.

Необхідно звернути увагу, що в суму від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року не включається збиток (від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування), отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню. Збитки від діяльності за патентами відшкодовуються за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах, виключно від такої діяльності (абзац 2 п. 150.1 статті 150 ПКУ). Для більш ретельного роз’яснення необхідно звернутися до деяких пунктів статей 267, 152 ПКУ (див. коментар до даних статей).

У пп. 267.1.1 п. 267.1 статті 267 розділу ХІІ ПКУ визначаються види діяльності суб’єктів господарювання (або їх підрозділів), які обов’язково підлягають патентуванню: торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

діяльність з надання платних послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

торгівля готівковими валютними цінностями у пунктах продажу іноземної валюти;

діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Згідно з п. 152.1, 152.2 статті 152 ПКУ платник податку, який проводить діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до розділу XII ПКУ, зобов’язаний окремо визначати податок від кожного виду такої діяльності (з урахуванням вартості придбаних торгових патентів) та окремо визначати податок від іншої діяльності, сума від’ємного значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування від діяльності за патентами на наступний рік не переноситься (абзац 2 п. 150.1 статті 150 ПКУ).

150.2. Обов’язок прийняття податкової декларації органом державної податкової служби встановлено пунктом 49.8 статті 49 ПКУ. Коментованим пунктом встановлюється спеціальна вимога щодо прийняття податкової декларації, а саме: орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від’ємне значення як результат розрахунку об’єкта оподаткування, з причин наявності такого від’ємного значення. Тобто наявність збитку у декларації не може бути причиною відмови у прийнятті декларації. Відмова контролюючого органу розцінюється як невиконання або неналежне виконання посадовими особами контролюючих органів своїх обов’язків і тягне відповідальність згідно із Законом (п. 21.2 ст. 21 розділу І ПКУ).

150.3. У випадку коли збиток декларується платником протягом чотирьох послідовних податкових періодів, податкова служба має право провести позапланову перевірку визначення об’єкта оподаткування. Це зазначене у п. 150.3 статті 150 ПКУ, де також підкреслено, що в інших випадках збиток не є основою для проведення позапланової перевірки.

Наведемо приклад (див. табл. 3.20).

Сума об’єкта оподаткування

Таблиця 3.20Показники Попередній податковий період Звітний податковий період

I кв. I п/р За 3 кв. Рік I кв. I п/р За 3 кв. Рік

Позитивне значення 2 000 3 000 100 1 100

Від’ємне значення 1 000 2 500 3 500 4 000

У даному випадку підприємство протягом чотирьох послідовних податкових періодів мало збитки, тому податкова служба має право провести у ІІІ кварталі позачергову перевірку правильності визнання об’єкта оподаткування.

Положення щодо збитків платника податку, діяльність якого припиняється, наведено у абзацах 8–10 пп. 153.15.1 п. 153.15 статті 153 ПКУ (див. коментар до даного підпункту).

Стаття 151. Ставки податку

151.1. Основна ставка податку становить 16 відсотків.

Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 10 розділу ХХ “Перехідні положення” цього Кодексу.

151.2. За ставкою 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених пунктом 156.2 статті 156 цього Кодексу.

151.3. За ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 160 цього Кодексу.

151. Відповідно до пп. 7.1.4 п. 7.1 статті 7 ПКУ податкова ставка визначається основним елементом будь-якого податку. У свою чергу, стаття 25 ПКУ дає узагальнене розуміння сутності ставки податку. Відповідно до статті 28 ПКУ для податку на прибуток встановлюється відносна (адвалорна) ставка податку (розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування).

Залежно від складності визначення об’єкта оподаткування (враховуючи специфіку діяльності окремих платників податку на прибуток) законодавець розмежовує три групи ставок податку на прибуток, а саме: 1) основну ставку (п. 151.1 статті 151 ПКУ);

2) ставку податку для страхової діяльності (п. 151.2 статті 151 ПКУ);

ставку податку для оподаткування нерезидентів (п. 151.3 статті 151 ПКУ).

151.1. Основна ставка податку на прибуток становить 16 % від об’єкта оподаткування, визначеного статтею 134 ПКУ, але п. 10 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ регламентується поетапне зниження ставки податку на прибуток з 25 % у 2010 році16 до 16 % з 01.01.2014 р. по 2 % щороку та 3 % в останньому ооці (див. табл. 3.21). Така поетапність зниження ставки податку пояснюється тим, що податок на прибуток є основним бюджетоутворюючим податком і одноразове зменшення ставки податку з 25 до 16 % негативно позначиться на збалансованості дохідної і видаткової частини бюджету країни та стабільності всієї системи державних фінансів України.

151.2. Окремою нульовою ставкою законодавець передбачив оподаткування прибутку (див. табл. 3.21), який отримують страхові компанії від страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, що є загальноприйнятою нормою в практиці прибуткового оподаткування юридичних осіб (детальніше див. коментар до п. 156.2 статті 156 ПКУ).

151.3. Найбільший перелік додаткових ставок податку на прибуток передбачено для оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України. Це зумовлено складністю в оподаткуванні доходів нерезидентів. Виходячи з цього, законодавець виокремив в окремий пункт розмір таких ставок (детальніше див. коментар до статті 160 ПКУ).

Юридичний помічник » Коментар законодавства » Податковий кодекс »
8 418 переглядів

Зверніть також увагу: