- Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах.
- Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.
- Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.
- Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони служать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бути замінені іншими межовими знаками.
Коментар:
До ч. 1. Положення коментованої частини, на наш погляд, слід розуміти як такі, що встановлюють лише спростовану презумпцію спільної власності власників суміжних земельних ділянок на дерева, “які стоять на межі”. На це вказує те, що ч. 3 коментованої статті допускає ситуацію, коли “межове” дерево належить лише одному із сусідів.
Як видається, “дерева, які стоять на межі” – це дерева, через стовбур яких проходить межа земельних ділянок.
Режим спільних дерев визначається положеннями гл. 26 ЦКУ “Право спільної власності”. Відповідно до п. “в” ч. 1 ст. 90 ЗКУ власники земельних ділянок мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію. Плоди спільного дерева належатимуть співвласникам пропорційно до їх часток у власності – тобто у рівних частках (ст. 359 ЦКУ). Розподіл плодів не залежатиме від того, що плоди можуть розподілятися по дереву нерівномірно тощо.
До ч. 2. Коментована норма передбачає виняток із загальних правил щодо розпорядження спільним майном (за спільною згодою – ч. 1 ст. 358 ЦКУ).
На відміну від випадку із межовими спорудами кожен із сусідів має безумовне право вимагати “ліквідації” дерев, які стоять на спільній межі.
Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах у тому випадку, коли “ліквідація” провадиться за згоди обох власників суміжних земельних ділянок. У протилежному разі застосовуються правила, передбачені ч. 3 коментованої статті.
Право на “ліквідацію” не поширюється на дерева, що підлягають охороні згідно із екологічним законодавством, зокрема, занесених до Зеленої (відповідно до ст. 31 Закону України “Про рослинний світ” Положення про Зелену книгу України затверджено постановою КМУ від 29.08.2002 N 1286) або Червоної книг України (Закон України “Про Червону книгу України”).
До ч. 3. До форми правочину щодо “відмови від права на дерево”, згаданої у коментованій нормі, мають застосовуватися загальні правила про форму правочину (ст. ст. 205 – 209 ЦКУ). Як видається, відмова може бути вчинена усно (ст. 206 ЦКУ).
До ч. 4. На сьогодні законодавство (ст. 55 Закону України “Про землеустрій”, Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затв. наказом Держкомзему від 04.05.99 N 43, Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376) не передбачає використання для позначення меж дерев і тим більше кущів. З огляду на це, знищення “межового” дерева не підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 56 КУпАП (“Знищення межових знаків”).
Важко також уявити ситуацію, коли дерево не може бути замінено межовим знаком. З огляду на викладене, видається, що коментована частина ризикує залишитися “мертвонародженою” нормою.
Юридичний помічник
»
Коментар законодавства » Земельний кодекс » 2 824 переглядів
