До Восьмого апеляційного адміністративного суду
79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13
Через: Львівський окружний адміністративний суд
79018, м.Львів, вул.Чоловського, 2
АПЕЛЯНТ: Позивач у справі: Спільне українсько-португальське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАБ»
79006, м. Львів, вул. Князя Владека, 35
ЄДРПОУ 1234567
тел. 097-1212121212
ВІДПОВІДАЧ: Личаківський відділ державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області
79058, м. Львів, пр. Чорновола, 39
ЄДРПОУ 35009358
тел. (032)255-33-91, 255-45-25,255-47-06
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2019 р. у справі №1.380.2019.000000000 за адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування постанов
Оскаржується рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2019 р. у справі №1.380.2019.000000000 за адміністративним позовом Спільного українсько-португальського підприємства у формі ТзОВ «ПАБ» до Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов.
Зазначеним рішенням відмовлено у задоволені адміністративного позову Спільного українсько-португальського підприємства у формі ТзОВ «ПАБ».
Підставою для оскарження рішення суду першої інстанції є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У жовтні 2015 року Спільне українсько-португальське підприємство у формі ТзОВ «ПАБ» звернулося до суду з позовом до Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради та просило визнати незаконними дії з приводу відмову у видачі дозволу на розміщення літнього майданчику за №2401-2вих-739 від 17 червня 2015 року та зобов’язання видати такий дозвіл.
Постановою Галицького районного суду м.Львова від 26 листопада 2015 року в позові відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року постанову Галицького районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року у справі №461/10958/15-а скасовано і прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо відмови у видачі спільному українсько-португальському підприємству у формі ТОВ «ПАБ» дозволу на розміщення літнього майданчика за адресою: вул. Князя Владека, 35 м. Львів, викладеної в листі від 17 червня 2015 року за 2401-2вих-739. Зобов’язано Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради видати спільному українсько-португальському підприємству у формі ТОВ «ПАБ» дозвіл на розміщення літнього майданчика за адресою: вул. Князя Владека, 35 м.Львів.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, однак ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2016 року в задоволенні касаційної скарги було відмовлено, і оскаржувана постанова Львівського апеляційного адміністративного суду була залишена в силі.
Як встановлено судами, ТзОВ «ПАБ» використовує літній майданчик по вул. Князя Владека, 35 в м. Львові з 2009 року. 21.12.2011 року Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ТОВ «ПАБ» (орендар) уклали договір №337/82-10 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об’єктів торговельного призначення.
На підставі цього договору ТОВ «ПАБ» був наданий дозвіл №337/82-10 на розміщення відкритого літнього майданчика площею 36,9 кв. м по вул. Князя Владека, 35 в м.Львові. Термін дії дозволу становив 3 роки та діяв з 02.11.2011 року до 31.10.2014 року.
Пунктом 2.2.4 даного договору було передбачено, що після закінчення терміну дії дозволу протягом 20 днів орендар зобов’язаний перереєструвати його в Управлінні комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради. Протягом обумовленого терміну позивач звернувся до відповідача із заявами про продовження терміну розміщення зазначеного відкритого літнього майданчика. Однак листами Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради відмовило ТзОВ «ПАБ» в продовженні дії дозвільних документів, мотивуючи відмову не поданням повного пакету документів, хоча всі документи що були передбачені регулятивним документом – Порядком отримання паспортів на розміщення відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля об’єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності», затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 05.03.2009 року №2452 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) були надані, що і було встановлено в процесі судового розгляду.
Таким чином, оскільки ТзОВ «ПАБ» подало у встановленому законодавством порядку і строки заяву про продовження терміну розміщення відкритого літнього майданчика по вул. Князя Владека, 35 в м. Львові, до якої додало всі необхідні документи, погодження та дозволи, передбачені вищевказаним Порядком, а також були відсутні підстави для відмови у наданні (продовженні) такого дозволу, колегія судді дійшла висновку, що дії Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо відмови у наданні позивачу такого дозволу є протиправними, та зобов’язано даний орган продовжити ТзОВ «ПАБ» дію дозволу на розміщення літнього майданчика.
Отже вищевказаними документами було встановлено, що літній майданчик ТзОВ «ПАБ» перебував за вказаною адресою на законних підставах з 30.10.2014 р. Пізніше – в 2016 році структурними підрозділами Львівської міської ради було видано підтверджуючі дозвільні документи, а саме: Паспорт відкритого літнього майданчика біля об’єкту ресторанного господарства № 94-2016, в якому вказано що він діє з 01 квітня 2016 р. та Договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об’єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення № Г-94-2016(П), відповідно до якого термін дії дозаолу на розміщення майданчика- з 01 квітня 2016 р.
ОТЖЕ, станом на 01 квітня 2016 року, літній майданчик ТзОВ «ПАБ» був розміщений на законних підставах.
Відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 28.10.2015 у справі №914/2452/15, яке залишене без змін відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до Спільного українсько-португальського підприємства у формі ТзОВ «ПАБ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівська міська рада, позовні вимоги задоволено повністю; зокрема зобов`язано спільне Українсько-Португальське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «ПАБ» демонтувати самовільно встановлений літній майданчик, який знаходиться за адресою: 79000, м. Львів, вул. Князя Владека, 35.
15.03.2016 Господарським судом Львівської області видано наказ на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 28.10.2015; стягувач: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради.
04.04.2016 відкрито виконавче провадження №123456 з виконання вказаного наказу.
В процесі вказаного виконавчого провадження, державним виконавцем було встановлено законність розміщення літнього майданчика ТзОВ «ПАБ», оскільки дозвільні документи він отримав від ТзОВ «ПАБ».
Відповідно до п.6.ч.1.ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» – Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі. В даному випадку, при застосуванні принципу аналогії права, можна вважати що в нашому випадку «майном» є незаконно встановлений літній майданчик, передача якого «стягувачу в натурі» є демонтажем. Так я вже було вказано вище, станом на 1 квітня 2016 р. літній майданчик був розміщений правомірно, відповідно і станом на 4 квітня 2016 р. (коли відкрито виконавче провадження по демонтажу самовільно встановленого майданчика) він теж був розміщений правомірно. Враховуючи це – такого об’єкту (майна) , як «самовільно встановлений літній майданчик» станом на день відкриття виконавчого провадження (4 квітня) не було, тому виконавчий документ мав бути повернутий стягувачеві в 2016 році.
В оскаржуваному рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 р. суд звертає увагу на те, що державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження від 04.04.2016, ВП №123456 не лише надав строк для добровільного виконання наказу №914/2452/15, а й постановив, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк його буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій (п. 3 постанови).
Однак, знову ж таки, суд не врахував, що постанова державного виконавця не могла бути виконаною фізично, оскільки ТзОВ «ПАБ» не мало «незаконно встановленого» літнього майданчика, не мало що демонтовувати.
Отже, отримавши докази правомірності розміщення літнього майданчика станом на день відкриття виконавчого провадження, державний виконавець мав повернути виконавчий документ стягувачеві. Через це не було підстав в подальшому – 19.06.2019 р. виносити постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні №123456, які і були оскаржені ТзОВ «ПАБ» як незаконні.
Під час розгляду справи в суді 1 інстанції додатково було встановлено, що вказана у постанові про стягнення виконавчого збору сума 289.11 грн. не відповідає вимогам Наказу міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», в розділі І якого перелічено види витрат, а в розділі ІІ – регламентовано розміри витрат, які мають підтверджуватися відповідними документами (договорами про вартість робіт та послуг, тарифами «Укрпошти», встановлені міністерством юстиції). Представником відповідача в судовому засіданні 18.07.2019 р. підтверджено що дійсно, розмір витрат вказаний в постанові (289.11 грн.) є визначеним в довільній формі та не має ніякого обґрунтування. Даний факт судом не взято до уваги та не відображено в судовому рішенні. Отже оскаржувана постанова також суперечить вимогам Наказу міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження»
Виконавчий збір – це збір що справляється за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Фактично жодного примусового виконання рішення суду не було, як і не було добровільного виконання через законність підстав розміщення майданчика (законність безперервно з 2009 року по теперішній час) тому і підстав для стягнення такого виконавчого збору немає.
Виносячи 19.06.2019 р. незаконну оскаржувану постанову №123456 співробітником відповідача було також порушено ч. 3 та ч.4. ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» – за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи, при чому державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору. Оскільки, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №123456 винесена 04.04.2016 р., то постанова про стягнення виконавчого збору теж мала б бути винесена в квітні 2016 року, і видається цілком зрозумілим та логічним, що при розрахунку розміру стягнення виконавчого збору мав братися розмір мінімальної заробітної плати станом на квітень 2016 р. – 1378 грн. Отже – при наявності підстав для стягнення виконавчого збору, сумами для нарахування мали б бути показники мінімальної зарплати станом на квітень 2016 р. (1378 грн.*4=5512 грн.).
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи, на думку Позивача, виніс рішення, врахувавши лише позицію Відповідача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, та встановлення фактів. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин , що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено);добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що оскаржуване рішення суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що у даному випадку не було вчинено. Тією ж статтею КАС (частина 3) встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, як зазначено вище, цього також не сталося.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 308, 317 КАС України,
ПРОШУ:
- Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2019 р. у справі №1.380.2019.000000000 за адміністративним позовом Спільного українсько-португальського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАБ» до Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов.
- Визнати незаконними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору ВП №123456 від 19.06.2019 року та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №123456 від 19.06.2019 року.
- Покласти витрати судового збору на Відповідача.
ДОДАТКИ:
- Доказ сплати судового збору – на 1 арк.
- Копія апеляційної скарги для Відповідача – в 1 екз. на 2 арк.
Директор
Спільного українсько-португальського підприємства
у формі ТОВ «ПАБ» Н.К.Нечипоренко
25 липня 2019 року
Юридичний помічник
»
Юридичним особам та ФОП » Претензійно-позовна робота » 1 438 переглядів
