Визначення працездатності

Методи визначення працездатності людини

Працездатність – це максимальна здатність людини до виконання конкретної професійної діяльності в рамках визначеного часу та параметрів ефективності.

Основним методичним підходом при оцінці працездатності людини є використання прямих і непрямих показників. До прямих показників працездатності відносять результати роботи: точність і швидкість її виконання, помилки і продуктивність праці. Як непрямі показники використовується динаміка показників функціонального стану організму, тобто ступінь відхилення їх при роботі від вихідного значення чи від фізіологічної норми. Найбільш повне й адекватне уявлення про працездатність можна отримати при вивченні як виробничих характеристик робочої діяльності, так і рівня функціональних змін різних органів і систем, найбільш завантажених при досліджуваному різновиді праці.

Дослідження працездатності починається з характеристики всього комплексу факторів, специфічних для тієї чи іншої професії, їх якісної оцінки, що дає змогу визначити фізіологічні зміни і прогнозувати можливий вплив праці на організм людини. Фізіологія праці сьогодні не має універсальної методики професіографії, з допомогою якої можна було б характеризувати будь-який різновид праці. У більшості досліджень є описова характеристика деяких різновидів праці, яка дає уявлення про якісні особливості специфіки режиму, гігієнічні умови, навантаження на центральну нервову систему, фізичний компонент тощо. Однак і така далеко не повна професіографічна оцінка дає змогу помітити різницю в ступені впливу на організм людини комплексу факторів, які характеризують умови праці, тобто ступінь важкості і напруженості праці, параметри виробничого середовища. Крім зазначених вище факторів великий вплив на продуктивність праці не залежно від виду професії чинить трудове середовище. Трудове середовище – це цілісність матеріальних факторів процесу праці і суспільних відносин, що виникають між учасниками праці.

Ефективність праці людини значною мірою визначається функціональним станом організму. Зі зміною функцій виконавчих систем змінюється рівень активності серцево-судинної і дихальної системи, які забезпечують роботу перших. Вивчення працездатності за функціональним станом працюючого пов’ язане з розв’ язанням низки завдань, які випливають зі специфіки виробничого процесу. Насамперед необхідно визначити, які функції і на яких етапах роботи беруть на себе основне навантаження. Це визначає вибір фізіологічних показників. У кожному конкретному випадку він здійснюється з урахуванням оцінки стану спочатку тих систем організму, які найбільш важливі для забезпечення конкретної професійної діяльності.

Динаміка працездатності і розвиток утоми при фізичній і розумовій праці принципово не різняться. Однак при втомі, пов’ язаній з розумовою діяльністю, найбільш виражені функціональні зміни спостерігаються в центральній нервовій системі. Тому для оцінки функціонального стану людини, зайнятої переважно розумовою працею, можуть бути використані дані, які характеризують швидкість рухових реакцій, поверхневу чутливість шкіри, пороги слухової і вібраційної чутливості, точність координації рухів, показники функціонального стану зорового аналізатора, психофізіологічні показники (коректурні проби, тести на увагу, пам’ ять), а також показники функціонального стану кровообігу, дихання та ін.

При оцінці переважно фізичної праці можуть бути використані показники стану нервовом’язової системи (сила, витривалість окремих м’язових груп), показники гемодинаміки, дихання, часу умовно-рухових реакцій. Поділ показників оцінки функціонального стану при розумовій та фізичній праці є відносним. При будь-якому різновиді роботи можуть бути використані електроенцефалографія, електрокардіографія, реонцефалографія, електроміографія, складні біохімічні методи. В процесі діагностики втоми функціонального стану людини використовуються різноманітні тести і проби.

Субмаксимальні тести при навантаженнях. Дослідження свідчать, що найбільш цінну інформацію про функціональний стан серцево-судинної системи дає облік змін основних гемодинамічних параметрів не у відновний період, а безпосередньо під час виконання дозованих навантажень.

Визначення фізичної працездатності (ФПЗ) при навантажувальних тестах і при виконанні професійних обов’язків має велике значення для оцінки функціонального стану серцеве і судинної і дихальної системи. У практиці часто користуються показниками не максимальної роботи, а роботи при частоті серцевих скорочень 170 на 1 хв. (ФПЗ170). У цьому тесті поетапно збільшується навантаження до досягнення частоти серцевих скорочень 170 на 1 хв. Такий рівень навантаження (кгм/хв.) і є показником ФПЗ170.

Тест зі сходинками є найбільш фізіологічним і доступним для осіб будь-якого віку і працездатності. Використовують стандартну подвійну сходинку. На верхній сходинці людина повинна стояти випроставшись ставити обидві п’ ятки на підлогу після кожного спуску.

Субмаксимальні навантаження при степ-тесті та їх оцінка для осіб різного віку, статі і маси

Маса, кг Вік, роки
20-29 30-39 40-49 50-59
Жінки (підйом за 1 хв.)
(167) (160) (154) (145)
36 16 16 14 10
41 17 16 14 10
45 17 17 14 10
50 17 17 15 10
54 17 17 15 10
59 18 17 15 10
63 18 17 15 10
68 18 18 15 10
72 18 18 15 10
77 18 18 15 10
81 і біл. 18 18 16 10
Чоловіки (підйом за 1 хв.)
(161) (156) (152) (145)
50 20 18 16 13
54 20 19 16 13
59 20 19 16 13
63 21 19 17 13
68 21 19 17 13
72 21 19 17 13
77 21 19 17 14
81 21 19 17 14
86 21 19 17 14
91 і біл. 21 20 17 14

 

Друкувати Юридичний помічник » Юридичним особам та ФОП »
4 961 переглядів