Докази та доказування у кримінальному процесі України


Під час розгляду і вирішення конкретної справи у суді важливе значення для прийняття саме правосудного рішення мають докази. Доказова база підтверджує наявність або відсутність певних обставин, які мають значення для справи та допомагає виявити об’єктивну істину.

Відповідно до ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України (далі за текстом – КПК України) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Доказ у судовому процесі характеризується єдністю трьох елементів:             1) об’єктивний зміст – відображений факт об’єктивної реальності; 2) суб’єктивна форма – відображення у свідомості конкретного суб’єкта за допомогою існуючої процесуальної форми доказів; 3) процесуальний порядок їх одержання.

Джерелами доказів є: показання свідків, речові та письмові докази (документи) та висновки експертів.

Аби бути використаними у суді, докази повинні відповідати таким критеріям: належності, допустимості та достовірності. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Достовірність доказів – це можливість застосування фактичних даних в процесі доказування з точки зору знання про джерела, обставини, методи їх утворення і отримання в контексті використання у справі інших матеріалів.

Щодо процесу доказування, то він полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Збирання доказів є одним із елементів доказування і являє собою врегульовану КПК України діяльність уповноважених суб’єктів, що складається з виконання пошукових, пізнавальних, посвідчувальних та правозабезпечувальних заходів. Сторона обвинувачення збирає докази шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих дій, витребування від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій їх посадових і службових осіб та фізичних осіб.

Перевірка полягає  у аналізі доказів, співставлені їх з іншими доказами та виконанні додаткових слідчих та процесуальних дій.

Оцінка доказів проводиться слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом за власним внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом. Зазначені особи оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На наш погляд, універсальною структурою доказування є поділ його на два етапи, що становлять його як єдиний процес: 1) отримання доказів; 2) використання доказів для обґрунтування рішень у кримінальному провадженні.

Зокрема, доказуванню підлягають:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Обов’язок доказування обставин, передбачених 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених  ч. 2 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених Кодексом випадках, – на потерпілого. Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає. Варто зауважити, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів та інших доказів.

Не потрібно забувати, що головним для визнання доказу у провадженні має вирішення питання про те, чи належать обставини і факти, для встановлення яких він використовується, до кола тих, котрі мають істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження і, тим самим, підлягають доказуванню.

avtor: Solomia Vandyo

 

 

 

Друкувати Юридичний помічник » Коментар законодавства »
133 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.