Скріншот як доказ у суді


У сучасному суспільстві важко уявити взаємозв’язки між людьми без мережі інтернет. З кожним днем все більше і більше людей обмінюються інформацією за допомогою мережевої павутини, адже в цьому є безліч переваг: економія часу, оперативність обміну даних, збільшення кола спілкування, доступність інформації. Проте, як і у реальному житті, в інтернет-контактуванні також трапляються конфліктні ситуації: поширення неправдивих відомостей, написання образ та наклепів, що посягають на честь і гідність людини. Інколи така ситуація набуває особливої гостроти (адже такі неправдиві відомості, частіше всього, є доступними для широкого загалу) і змушує людину звертатися до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Для доведення факту посягання на честь і гідність особи у мережі інтернет потерпілі подають в якості доказу скріншоти (знімки екрана, які відображають інформацію, що стала причиною конфлікту, в тому вигляді в якому вона є поширеною в інтернеті). Але чи може бути такий доказ належним та допустимим? Як свідчить судова практика, в більшості випадків, такі матеріали не вважаються доказами, і суд відмовляє у відкритті провадження у справі чи закриває провадження на підставі недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами. Процесуальне законодавство не закріплює норми, які б регулювали питання, що стосуються електронних доказів. Аналогія закону в процесі явище вкрай рідке, а то й взагалі не вживане, проте судді намагаються залучати такі докази в якості письмових, якщо вони відображені на паперовому носії.

В чому ж полягає проблема залучення таких інтенет-доказів та чому вони визнаються недопустимими та/або неналежними? Перш за все, важко ідентифікувати особу, яка розповсюдила негативну інформацію в мережі, чи довести її причетність до такого розповсюдження. До прикладу, в соціальній мережі «Facebook» зареєструватися може будь-хто під будь-яким іменем та поширювати неправдиві відомості. Винність особи в такому випадку неможливо довести. Наступним є скороминучість такої інформації в інтернеті, оскільки особа, що поширює відомості може редагувати, змінити, чи, взагалі, видалити їх. Також, невизнання скріншоту як доказу пов’язано з неможливістю відтворити його в оригіналі, важкістю встановлення його походження та відсутністю офіційного зразка скріншоту, який би свідчив про дотримання форми документа.

Постає питання: як зробити так, щоб суд все-таки прийняв скріншот до уваги. Існує декілька способів доведення допустимості та належності знімків екрану:

  • Підтвердження інформації, що міститься в скріншоті іншими, додатковими доказами. Такими доказами можуть слугувати:

А) висновок експерта в сфері телекомунікаційних систем.  Так, дослідження спірної інформації, поширеної в інтернет-мережі, може проводитися в рамках «досудової експертизи» особою, яка атестована за спеціальністю «Дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів. Проте тут наявна загроза знищення спірної інформації, адже зазначена експертиза потребує багато часу, оскільки є недостатньою кількість відповідних експертів та черговість запису до них.

Б) протокол огляду доказів судом за їх місцезнаходженням. ЦПК України в ч. 2 ст. 133 закріплює такий спосіб забезпечення доказів як огляд доказів, в тому числі за їх місцезнаходженням. Відповідно до ст. 140 ЦПК України речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням. Ст. 39 ГПК України також фіксує положення про те, що суд може провести огляд та дослідження доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів. В даному випадку суддя, маючи технічну можливість оглянути веб-сторінку на якій міститься спірна інформація, досліджує її і складає відповідний протокол. Зазначений протокол подається разом з додатками (копією роздруківки сайту, фотознімком  чи відеозаписом) та буде вважатися допустимим доказом. Недоліком цього доказу є те, що іншій стороні буде повідомлено про такий огляд, внаслідок чого вона може знищити чи видалити спірну інформацію.

В) довідка, отримана від провайдера (logфайл). Logфайл містить дані щодо дій користувача з приводу розміщення інформації. Якщо певна інформація була розміще­на на сайті, а згодом видалена, усі ці дії можуть бути записані в log-фaйлi. Тут теж виникає проблема у поданні такого доказу, оскільки інформація може різнитися залежно від налаштувань хостингу. Крім того, якщо провайдер знаходиться в іншій юрисдикції, отримання такої довідки доволі ускладнене.

2) Такі знімки (скріншоти) надані чи підтверджені cубєктами з певними повноваженнями:

А) Державними органами. Так, в справі № 826/9580/16 Київський апеляційний адміністративний суд визнав допустимими доказами Prin Screen-и (скріншоти) подані податковим органом – ГУ ДФС у м. Києві.

Б) Нотаріусами. В ст. 75 Закону України «Про нотаріат» існує норма, яка надає право нотаріусам та посадовим особам органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчувати вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями. Теоретично нотаріус може засвідчити вірність скріншоту, проте суд може встановити, що знімок екрану не є документом, і визнати такий доказ недопустимим. Тим паче, що законодавством України не передбачено право нотаріуса проводити огляд інтернет-сайту. На відмінно від України, у Росії законодавство дозволяє нотаріусам здійснювати огляд веб-сайтів. Так, українці можуть звертатися за відповідними послугами до російських нотаріусів на підставі Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка є діючою і для України. Згідно ст. 13 зазначеної Конвенції документи, які на території однієї з Договірних Сторін видані або засвідчені компетентною установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах її компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях всіх інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Знов ж таки, зазначений спосіб досить часозатратний.

В) Адвокатами. За аналогією з аффідавітом, який  подає представник в англо-саксонській системі права, фактично ту саму дію може зробити і адвокат в Україні відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру». На жаль, в  процесуальних законах України не закріплено можливості збирання доказів шляхом складення аффідевіту, що виключає допустимість таких доказів в судах України, однак не забороняє адвокату в Україні збирати таким чином фактичні данні, які можуть стати в подальшому доказами.

3) Використання сервісу InternetAr chive. Way backMachine. Даний сервіс існує як своєрідна бібліотека, що фіксує зміст окремих веб-сторінок в автономному режимі. InternetAr chive. Way backMachine підпорядковується праву США. Проте, судова практика свідчить, що він застосовувався і в Україні (справа № 59/230, яку розглядав Господарський суд м. Києва).

Скрін-шот також буде взятий судом до уваги, якщо інша сторона визнає відомості відображені у ньому.

З огляду на усе вище зазначене, скірншот  все-таки може бути визнаний як належний та допустимий доказ.

 

avtor: Solomia Vandyo

 

Друкувати Юридичний помічник » Юридичним особам та ФОП » Претензійно-позовна робота »
142 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.