Коментар до Статті 150 КпШС “Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини”

1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого на­роду, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної за­гальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов’язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людсь­ку гідність дитини.

Найважливішим серед батьківських прав та обов’язків є пра­во батьків на виховання дитини. Водночас здійснення цього права є і обов’язком батьків. Виховання — це тривалий процес впливу на дитину. Він передбачає як здійснення батьками ціле­спрямованих дій, спрямованих на досягнення певного резуль­тату, так і несвідомий вплив на дитину, який відбувається постійно у процесі їх спілкування.

Зміст права на виховання у законі не визначено. Адже зако­нодавство не може детально регулювати процес виховання. У коментованій статті визначається загальне коло обов’язків батьків щодо дитини. Вони мають піклуватися про здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, забезпечува­ти здобуття нею освіти тощо. Питання ж про те, як треба вико­нувати ці обов’язки, які форми і методи виховання застосову­вати, мають вирішувати самі батьки.

Виховання — це процес, який передбачає не тільки здійснення батьками певних дій, а й певну реакцію на них з бо­ку дитини. Отже, можна сказати, що обов’язку батьків, пов’яза­ному з вихованням дитини, відповідає її право одержувати від них належне виховання.

Стаття, що коментується, встановлює основні обов’язки батьків по вихованню дитини і має переважно декларативний характер. Так, її ч. 1 визначає загальні напрями виховання ди­тини у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Однак у ній не зазначено, які методи треба застосовувати при вихо­ванні дитини. А це має велике значення, особливо за сучасних умов.

Частина 2 коментованої статті перейшла у цей Кодекс із КпШС. Вона визначає загальні напрями виховання дитини че­рез призму таких обов’язків її батьків, як турбота про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Турбота про здоров’я дитини покладається не тільки на батьків, а й на державу, яка повинна бути заінтересована у фізично загартованому потомстві. Безумовно, першочергову роль у збереженні здоров’я дитини відіграє виконання батьками їх обов’язку піклуватися про це. Але й держава має створювати усі умови для забезпечення охорони здоров’я своїх громадян.

Обов’язку батьків піклуватися про духовний розвиток дити­ни відповідає їх право на вибір за згодою дитини релігії, яку во­на бажає сповідувати. У разі недосягнення згоди з цього питан­ня і виникнення спору батьки можуть звернутися до органу опіки та піклування. Однак він не може обрати релігію для ди­тини. Проте цей орган може запропонувати батькам, які сповідують різні релігії, надати дитині якнайбільше інформації про них, а після досягнення нею такого віку, коли вона стане здатною сформувати власну думку з цього питання, надати їй можливість самостійно визначити свою релігійну прина­лежність. Так само діє цей орган й у тому разі, коли один із батьків наполягає на атеїстичному вихованні дитини.

Важливим обов’язком батьків є також забезпечення здобут­тя дитиною повної загальної середньої освіти. Це їх обов’язок як перед суспільством (у цьому дістає вияв його публічно-пра­вовий характер), так і перед дитиною. Батьки зобов’язані ство­рити дитині умови для здобуття освіти, вони не мають права перешкоджати відвідуванню нею освітнього закладу. Цей обов’язок батьки повинні здійснювати відповідно до Закону України “Про освіту”.

У житті можливі ситуації, коли з певних причин батьки пе­редають своїх дітей на виховання іншим особам (бабі, діду, іншим родичам тощо). Однак це не є підставою для позбавлен­ня їх батьківських обов’язків. Вони у будь-якому разі зо­бов’язані піклуватися про своїх дітей і виконувати ці обов’язки.

Останнім часом частішають випадки експлуатації дітей батьками. У неблагополучних сім’ях має місце примушування батьками своїх дітей до жебрацтва, здирства тощо. Частина 6 статті, що коментується, вперше на законодавчому рівні вста­новлює заборону будь-яких видів експлуатації батьками своїх дітей.

Частина 7 коментованої статті закріплює заборону застосу­вання батьками до своїх дітей фізичних покарань, а також інших видів покарань, які принижують людську гідність дити­ни. Це формулювання з погляду юридичної техніки уявляється не досить точним. Річ у тім, що покарання за своєю природою, незалежно від його виду, принижує гідність людини. Тому важ­ко уявити, якими способами можна карати дитину, не прини­жуючи її гідність. Оскільки покарання є частиною виховного процесу, не можна повністю обмежувати можливості батьків карати свою дитину. Уявляється, що треба вести мову про не­припустимість застосування насильства у сім’ї, що відповідати­ме чинному законодавству, а не про заборону застосування до дитини покарань.

Друкувати Юридичний помічник » Публікації »
675 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.