Бухгалтерські рахунки, їх побудова. Класифікація рахунків

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування економічно однорідних активів, зобов’язань, власного капі­талу та операцій. Вони призначені для обліку конкретного виду об’єктів. Завдяки рахунку можна поступово накопи­чувати однорідні за економічним змістом записи.

Бухгалтерський рахунок — це обліковий символ, який використовується для запису і узагальнення збільшення або зменшення певного виду доходів, витрат, активів, зобов’язання та власного капіталу підприємства, установи, організації.

За своєю формою бухгалтерський рахунок – це таблиця, ліва частина якої називається “дебет” (з лат. debet – він винен), на якій відображають господарські операції, а права – “кредит” (з лат. credit – він вірить).

У бухгалтерському рахунку та сума, котру ми записуємо в рахунок з балансу (за відповідною статтею), називається “залишком” або “сальдо” (з італ. saldo – розрахунок, залишок). Сальдо – це різниця між підсумками записів по дебету і кредиту рахунків з урахуванням змін на рахунку на кінець звітного періоду. Цей залишок ми використовуємо при складанні балансу на початок наступного за звітним періоду (місяця, кварталу, року).

Особливістю будь-якого рахунку є те, що кожна його ча­стина призначена для роздільного відображення збільшен­ня й зменшення сум. Якщо в одній частині записується змен­шення, то у другій — збільшення.

Згідно з об’єктами бухгалтерського обліку одна група ра­хунків призначена для відображення стану та руху активів. Такі рахунки називають активними. Друга група рахунків — пасивні — призначена для відображення стану і руху влас­ного капіталу та зобов’язань.

Активні рахунки служать для обліку активів за їхнім складом та розміщенням і відображують зміст активної ча­стини балансу. До них належать рахунки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо», «Запасні частини», «Каса», Готова продукція», «Т овари» та ін.

На активних рахунках надходження господарських коштів підприємства відображається за дебетом, а викори­стання — за кредитом. Сальдо за активними рахунками зав­жди буде за дебетом.

Пасивні рахунки обліковують власний капітал та зобо­в’язання за їхнім цільовим призначенням і відображують зміст пасивної частини балансу. На пасивних рахунках збільшення власного капіталу та зобов’язань (або заборго­ваність за отримання активів) відображається за кредитом, а зменшення — за дебетом. Сальдо на пасивних рахунках завжди буде за кредитом.

До пасивних рахунків належать «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Резервний капітал» та ін.; до актив­но-пасивних — рахунки «Нерозподілений прибуток», «Роз­рахунки з різними дебіторами та кредиторами» тощо.

Оборот за дебетом та кредитом активних і пасивних ра­хунків — це сума господарських операцій за звітний пе­ріод.

За способом групування та узагальнення звітних даних бухгалтерські рахунки поділяють на синтетичні та аналі­тичні.

Синтетичні рахунки — це балансові рахунки, що уза­гальнюють рахунки господарської діяльності підприємства та призначені для обліку інформації в узагальненому ви­гляді та грошовому вимірі. Облік наявності та змін сукуп­ності економічно однорідних активів і власного капіталу та зобов’язань у грошовому вимірі називають синтетичним об­ліком. Облік на синтетичних рахунках використовують при заповненні балансу підприємства і відповідних форм звітності. До синтетичних належать рахунки: «Основні за­соби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо».

Для детальної характеристики об’єктів бухгалтерського обліку використовують аналітичні рахунки, в яких, крім грошового, використовують також натуральні й трудові ви­мірники. Облік наявності та змін окремих видів і об’єктів активів та власного капіталу й зобов’язань з використанням різних вимірників — це аналітичний облік.

Між синтетичними та аналітичними рахунками існує нерозривний зв’язок, тобто на аналітичних рахунках відоб­ражаються ті самі зміни, що й на синтетичних, тільки де­тальніше. Значення дебету і кредиту кожного аналітично­го рахунку відповідає синтетичному: сума сальдо, сума обо­ротів за дебетом, сума оборотів за кредитом усіх аналітичних рахунків певної групи дорівнює сальдо, обігу за дебетом, об­ігу за кредитом синтетичного рахунку. Тому загальні підсумки записів на аналітичних рахунках мають відпові­дати підсумкам, записаним на синтетичних рахунках бух­галтерського обліку.

Усі господарські операції на синтетичних і аналітичних рахунках бухгалтерського обліку здійснюються з викори­станням методу подвійного запису, тобто кожна операція записується одночасно на двох взаємопов’язаних бухгал­терських рахунках у такій самій сумі: за дебетом одного рахунку і одночасно за кредитом іншого. Ці записи дозво­ляють досягти рівності активу й пасиву бухгалтерського балансу.

Подвійний запис — це просто технічний засіб, що дає можливість:

контролювати рух активів із зазначенням початку цьо­го руху і його напрямку;

перевіряти правильність усіх рахункових записів від окремих операцій до балансу, де подвійний запис перетво­рюється на рівність активу та пасиву;

виявляти помилки в рахункових записах;

встановлювати взаємозв’язок між рахунками і ство­рювати з них єдину систему.

Такий взаємозв’язок між рахунками називають корес­понденцією рахунків, а рахунки, пов’язані однією господарсь­кою операцією, — кореспондентськими. Запис же суми гос­подарської операції, відображеної за дебетом одного і кре­дитом іншого рахунка, — рахунковою формулою. Якщо в процесі господарської операції одночасно дебетується один рахунок і кредитується також один рахунок, таку кореспон­денцію називають простою. У разі дебетування одного й кре­дитування двох чи більше рахунків (або навпаки) отри­муємо складну кореспонденцію.

На рахунках бухгалтерського обліку всі господарські опе­рації записуються в послідовності їх здійснення, тобто в хро­нологічному порядку. Така реєстрація господарських опе­рацій має назву хронологічного запису.

Для більшої деталізації в синтетичний рахунок часто вводять субрахунки. Субрахунок — це синтетичний ра­хунок другого порядку. Їхньою характерною особливістю є те, що вони, як правило, не вимагають здійснення за­писів. Дані субрахунків одержують шляхом групування аналітичних рахунків при складанні лімітно-забірних відомостей. Наприклад, головний (першого порядку) син­тетичний рахунок «Товари» поділяється на три субрахун­ки.

Для контролю за відповідністю запису на синтетичних і аналітичних рахунках щомісячно укладають оборотні відо­мості, в яких відображують первинні та підсумкові залиш­ки операції за дебетом і кредитом певного синтетичного ра­хунка, виконані упродовж певного звітного періоду (місяць, квартал, рік).

Записи, зроблені на синтетичних рахунках, наприкінці місяця узагальнюють у простій оборотній відомості синте­тичного обліку.

Особливість оборотної відомості та синтетичних рахунків полягає в забезпеченні трьох пар рівностей:

підсумки залишку на початок місяця за дебетом і кре­дитом;

підсумки оборотів за дебетом і кредитом;

підсумки на кінець місяця за дебетом і кредитом.

Аналогічно складаються оборотні відомості аналітично­го обліку, в яких суми залишків і оборотів аналітичних ра­хунків повинні відповідати таким самим показниками син­тетичного рахунку, до якого ведуться аналітичні рахунки. На основі оборотних відомостей синтетичного обліку скла­дають баланс.

За призначенням і структурою розрізняють рахунки для обліку активів, зобов’язань та власного капіталу і рахунки для обліку господарських циклів. До рахунків обліку ак­тивів, зобов’язань і власного капіталу належать основні, ре­гулювальні та забалансові рахунки. Основні рахунки є трьох видів: інвентарні (рахунки матеріальних і нематері­альних активів), які завжди активні й можуть мати лише дебетове сальдо; капітальні (рахунки власного, пайового та інших капіталів), які завжди пасивні і тому можуть мати лише кредитове сальдо; розрахункові (розрахунки з дебіто­рами і кредиторами), які можуть бути як активними, так і пасивними.

Регулювальні рахунки самостійного значення не мають і використовуються для уточнення та корегування оцінки активів, зобов’язань і власного капіталу (наприклад раху­нок «Зношеність основних засобів»).

До позабалансових рахунків належать «Орендовані нео­боротні активи», «Активи на відповідальному зберіганні», «Контрактні зобов’язання» та ін. На них ведеться облік ак­тивів і зобов’язань, що не належать певному підприємству, організації, установі. Особливість їх ведення полягає в тому, що в разі надходження або повернення активів чи зобов’я­зань метод подвійного запису не використовується. У разі надходження товарно-матеріальних цінностей забалансо-вий рахунок тільки дебетується, а в разі повернення цінно­стей — кредитується. У разі надходження зобов’язань за-балансовий рахунок лише кредитується, а в разі повернен­ня зобов’язань — дебетується.

Рахунки для обліку господарських циклів поділяють на три групи:

збирально-розподільні (або транзитні) рахунки існу­ють для попереднього групування витрат з наступним роз­поділом за призначенням і належністю на відповідні рахун­ки; витрати збираються за дебетом цих рахунків, а розподі­ляються за кредитом; їхньою особливістю є відсутність сальдо, оскільки сума витрат, зібраних за дебетом рахунку, повністю розподіляється за кредитом;

калькуляційні рахунки (завжди активні) використо­вуються для обліку всіх витрат, пов’язаних зі здійсненням будь-якого процесу (виробництво, будівництво тощо); у цих рахунках усі витрати збираються за дебетом, а за кредитом у них відображується фактична собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; дебетове саль­до цих рахунків позначає вартість незавершеного госпо­дарського процесу;

бюджетно-розподільні рахунки (наприклад активний рахунок «Витрати майбутніх періодів») — у їхній дебет за­носяться витрати, здійснені в поточному періоді, але які належать до наступних періодів; записи за кредитом здійснюються в міру списання виробничих витрат на відповідні рахунки при настанні періоду, за рахунок яко­го зроблені витрати; дебетове сальдо вказує на суму вит­рат, здійснених за рахунок наступних періодів і ще не роз­поділених.

Систематизований перелік рахунків, які використову­ються в процесі обліку поточних операцій, називають ра­хунковим планом, або планом рахунків. Це — перелік ра­хунків і субрахунків із зазначенням їхніх найменувань і окремих для кожного цифрових шифрів, які застосовують­ся для спрощення обліку, оскільки часто замінюють назви самих рахунків. З метою однакового використання ра­хунків, обліку, уніфікації економічних груп окремих опе­рацій, зручності контролю і аналізу господарської діяль­ності підприємств Міністерство фінансів України з 30 листо­пада 1999 р. ввело новий План рахунків бухгалтерського обліку, затверджений наказом № 291.

План рахунків містить два розділи: розділ I — балансові рахунки; розділ II — позабалансові рахунки.

Розділі 1 має дев’ять класів:

Клас 1. Необоротні активи.

Клас 2. Запаси.

Клас 3. Засоби, розрахунки та інші активи.

Клас 4. Власний капітал і забезпечення зобов’язань.

Клас 5. Довгострокові зобов’язання.

Клас 6. Поточні зобов’язання.

Клас 7. Доходи і результати діяльності.

Клас 8. Виграти за елементами.

Клас 9. Виграти діяльності.

Розділ II має клас 0 «Позабалансові рахунки».

Кожен клас поділяється на рахунки і субрахунки, кожен з яких має код і номер. Наприклад, у розділі І у класі «Нео­боротні активи» рахунок «Основні засоби» має код 10 і до його складу належать кілька субрахунків.

Отже, з допомогою рахунків бухгалтерського обліку забез­печується однакове відображення господарських операцій в усіх галузях народного господарства України (на підприєм­ствах з різними формами власності), що дає змогу порівняти облікові показники окремих організацій, підприємств, уста­нов і навіть галузей народного господарства.

Юридичний помічник » Публікації »
29 924 переглядів