1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов’язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Найважливішим серед батьківських прав та обов’язків є право батьків на виховання дитини. Водночас здійснення цього права є і обов’язком батьків. Виховання — це тривалий процес впливу на дитину. Він передбачає як здійснення батьками цілеспрямованих дій, спрямованих на досягнення певного результату, так і несвідомий вплив на дитину, який відбувається постійно у процесі їх спілкування.
Зміст права на виховання у законі не визначено. Адже законодавство не може детально регулювати процес виховання. У коментованій статті визначається загальне коло обов’язків батьків щодо дитини. Вони мають піклуватися про здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, забезпечувати здобуття нею освіти тощо. Питання ж про те, як треба виконувати ці обов’язки, які форми і методи виховання застосовувати, мають вирішувати самі батьки.
Виховання — це процес, який передбачає не тільки здійснення батьками певних дій, а й певну реакцію на них з боку дитини. Отже, можна сказати, що обов’язку батьків, пов’язаному з вихованням дитини, відповідає її право одержувати від них належне виховання.
Стаття, що коментується, встановлює основні обов’язки батьків по вихованню дитини і має переважно декларативний характер. Так, її ч. 1 визначає загальні напрями виховання дитини у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Однак у ній не зазначено, які методи треба застосовувати при вихованні дитини. А це має велике значення, особливо за сучасних умов.
Частина 2 коментованої статті перейшла у цей Кодекс із КпШС. Вона визначає загальні напрями виховання дитини через призму таких обов’язків її батьків, як турбота про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Турбота про здоров’я дитини покладається не тільки на батьків, а й на державу, яка повинна бути заінтересована у фізично загартованому потомстві. Безумовно, першочергову роль у збереженні здоров’я дитини відіграє виконання батьками їх обов’язку піклуватися про це. Але й держава має створювати усі умови для забезпечення охорони здоров’я своїх громадян.
Обов’язку батьків піклуватися про духовний розвиток дитини відповідає їх право на вибір за згодою дитини релігії, яку вона бажає сповідувати. У разі недосягнення згоди з цього питання і виникнення спору батьки можуть звернутися до органу опіки та піклування. Однак він не може обрати релігію для дитини. Проте цей орган може запропонувати батькам, які сповідують різні релігії, надати дитині якнайбільше інформації про них, а після досягнення нею такого віку, коли вона стане здатною сформувати власну думку з цього питання, надати їй можливість самостійно визначити свою релігійну приналежність. Так само діє цей орган й у тому разі, коли один із батьків наполягає на атеїстичному вихованні дитини.
Важливим обов’язком батьків є також забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Це їх обов’язок як перед суспільством (у цьому дістає вияв його публічно-правовий характер), так і перед дитиною. Батьки зобов’язані створити дитині умови для здобуття освіти, вони не мають права перешкоджати відвідуванню нею освітнього закладу. Цей обов’язок батьки повинні здійснювати відповідно до Закону України “Про освіту”.
У житті можливі ситуації, коли з певних причин батьки передають своїх дітей на виховання іншим особам (бабі, діду, іншим родичам тощо). Однак це не є підставою для позбавлення їх батьківських обов’язків. Вони у будь-якому разі зобов’язані піклуватися про своїх дітей і виконувати ці обов’язки.
Останнім часом частішають випадки експлуатації дітей батьками. У неблагополучних сім’ях має місце примушування батьками своїх дітей до жебрацтва, здирства тощо. Частина 6 статті, що коментується, вперше на законодавчому рівні встановлює заборону будь-яких видів експлуатації батьками своїх дітей.
Частина 7 коментованої статті закріплює заборону застосування батьками до своїх дітей фізичних покарань, а також інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Це формулювання з погляду юридичної техніки уявляється не досить точним. Річ у тім, що покарання за своєю природою, незалежно від його виду, принижує гідність людини. Тому важко уявити, якими способами можна карати дитину, не принижуючи її гідність. Оскільки покарання є частиною виховного процесу, не можна повністю обмежувати можливості батьків карати свою дитину. Уявляється, що треба вести мову про неприпустимість застосування насильства у сім’ї, що відповідатиме чинному законодавству, а не про заборону застосування до дитини покарань.
Юридичний помічник » Публікації »2 949 переглядів