Земельний сервітут. Як його встановити?


Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (наприклад, право проходу має здійснюватися таким чином, щоб завдавати найменшої шкоди насадженням, що розташовані на земельній ділянці, не перешкоджати господарській діяльності, що ведеться на земельній ділянці тощо).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Є чотири способи встановлення земельного сервітуту: (1) рішенням суду, (2) заповітом, (3) законом, або (4) договором.

(1) Земельний кодекс не визначає підстав, за наявності яких суд повинен задовольняти позов про встановлення сервітуту. Підставою для рішення суду повинні бути (і) суспільна необхідність встановлення сервітуту, за умови (іі) попереднього повного відшкодування зниження вартості земельної ділянки. Як видається, суспільна необхідність у встановленні сервітуту матиме місце тоді, коли без встановлення сервітуту пануючу земельну ділянку буде неможливо використовувати за призначенням, а негативні наслідки від встановлення сервітуту будуть явно меншими від вигоди для пануючої ділянки.

(2) Встановлення сервітуту заповітом – це різновид його встановлення у договірному порядку. Заповіт є односторонньою угодою (правочином) щодо обтяження земельної ділянки заповідача. Така угода фактично укладена під відкладальною умовою (набуває чинності після смерті заповідача). Після смерті заповідача особа, на користь якої передбачено встановлення сервітуту, також має вчинити певний правочин – погодитися на встановлення сервітуту, прийнявши спадщину та вчинивши дії до його реєстрації. Таким чином, на відносини із встановлення сервітуту заповітом поширюються положення щодо реєстрації договорів про встановлення сервітутів. Положення про сервітут повинні бути сформульовані у заповіті з урахуванням тих самих вимог, що і стосовно договору.

(3) Щодо встановлення земельного сервітуту законом. Чинне законодавство України не передбачає випадків, коли земельний сервітут виникав би безпосередньо на підставі закону.

(4) Встановлення земельного сервітуту договором між зацікавленою особою та “власником (володільцем) земельної ділянки”. З буквального розуміння наведеної норми випливає, що сервітут може бути встановлений будь-якою особою, що володіє земельною ділянкою на якомусь титулі. Дане положення слід тлумачити, виходячи із того, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам, і договір у жодному разі не може створювати обов’язків для осіб, що не є його стороною. Тому, будь-який користувач земельної ділянки, окрім власника, може обтяжити земельну ділянку сервітутом лише на час свого користування і лише у разі коли законом або договором йому передане право розпорядження земельною ділянкою.

З іншого боку, відносно земельної ділянки, наданої в користування третій особі, власник може встановити сервітут також лише за згодою користувача. В іншому разі користувач може ставити питання про відповідальність власника за порушення його прав.

Закон не визначає істотних умов договору про встановлення земельного сервітуту. Тому мінімально достатнім є описати характер сервітуту, що встановлюється, тобто обсяг прав, що надаються користувачеві, та порядок його здійснення. Якщо сервітут стосується частини земельної ділянки, для коректного опису у договорі цієї частини необхідним є складання відповідної технічної документації із землеустрою. При встановленні сервітуту сторонам необхідно визначитися щодо його строку, плати за його встановлення та платності його подальшого здійснення.

Договір про встановлення сервітуту укладається в письмовій формі.

При встановлені земельного сервітуту на частину земельної ділянки слід звернутись до землевпорядної організації та замовити виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

Розроблену технічну документацію Замовнику слід подати на державну реєстрацію частини земельної ділянки в земельний відділ тер. органу Держземагенства (за місцем розташуванням земельної ділянки). Кадастровий реєстратор протягом 14 днів вносить відомості до державного Земельного кадастру та надає витяг.

Друкувати Юридичний помічник » Фізичним особам » Власність »
1,747 переглядів

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.