21 грудня 2017 р. в Верховній раді України було зареєстровано проекту Закону України «Про франчайзинг» №7430.
Проект Закону України «Про франчайзинг» (далі – проект Закону України) розроблено з метою знизити ризики та виключити невідповідність правового регулювання природи франчайзингу і стану розвитку комерційних стосунків на сьогоднішній день. Важливість вдосконалення правового регулювання окремих аспектів укладення та виконання договорів комерційної концесії доводиться тим, що відсутність правового захисту сторін договору прямо впливає на рішення щодо купівлі-продажу франшизи.
На даний час, українське законодавство не містить визначення договору франчайзингу або франшизи. Найбільш спорідненим із зазначеним поняттям є комерційна концесія, яка врегульована як Цивільним кодексом, так і Господарським кодексом (глава 75 ЦК України (статті 1115-1129) та (глава 36 ГК України (статті 366-376)).
В українському законодавстві навіть відсутнє визначення категорії «франчайзинговий договір». Саме тому компаніям доводиться використовувати кілька типів договорів для закріплення франчайзингових відносин (ліцензійні договори, договори комерційної концесії, про спільну діяльність). Очевидним є те, що багато іноземних компаній не вважають такий стан речей сприятливим для розвитку власного бізнесу.
Договір комерційної концесії, визначений главою 36 Господарського кодексу України, є своєрідним збірником різних контрактів, у кожному з яких повинні бути відображені всі істотні умови: предмет договору, сторони, терміни дії, строки й розмір оплати. Якщо хоча би в одному документі істотні умови не будуть визначені в повному обсязі, ця частина договору франчайзингу або ж весь документ можуть бути визнані недійсними у судовому порядку.
Це створює низку проблем та паперову тяганину, що з одного боку виглядає як юридична точність, а з іншого – як платформа для можливих недобросовісних вчинків іншої сторони, або навіть обох з них.
Умовами, які відрізняють договір франчайзингу від договору комерційної концесії, можуть бути наступні умови: обов’язки франчайзера надати франчайзі певні товари, послуги та обладнання або, у випадку надання таких товарів, послуг, обладнання третіми особами, – забезпечити можливість отримання франчайзі цих об’єктів за справедливими цінами; надавати франчайзі всі товари та послуги, які надаються франчайзером іншим франчайзі – членам франчайзингової мережі; надавати франчайзі певні знижки; франчайзі ж зобов’язується інформувати франчайзера про всі можливі покращення системи, які могли б позитивно вплинути на функціонування бізнесу, придбавати товари або послуги виключно у осіб, визначених франчайзером тощо.
Починати вдосконалення законодавства варто з уніфікації понятійно-категоріального апарату, який використовується у здійсненні досліджуваного виду господарської діяльності. Додатковим аргументом на користь такого твердження виступає той факт, що розбіжності національного та міжнародного праворозуміння створюють незручності для співпраці з франчайзерами з інших країн. Але запозичуючи закордонний досвід варто, перш за все, адаптувати його до національних умов, враховуючи контекст чинного законодавства, практику правозастосування, та, зрештою, економічні умови.
Прийняття законопроекту сприятиме покращенню загального стану підприємницького середовища, збереженню господарських зв’язків між підприємствами, налагодженню партнерських відносин в бізнесі, позитивно вплине на фінансове становище суб’єктів господарювання.
Юридичний помічник
»
Юридичним особам та ФОП » 1 570 переглядів
