І знову ділимо країну: короткий аналіз законопроекту “Про засади державної мовної політики”

Законопроект “Про засади державної мовної політики”, що прийнятий у першому читанні 05.06.2012 р. передбачає функціонування регіональних мов та мов меншин паралельно з українською як державною. Регіональною мовою, або мовою меншин може бути визнана мова, яка є рідною для 10% і більше громадян, що населяють певну територію України. Таким чином, пропонується, щоб російська мова стала регіональною в 13 з 27 адміністративно-територіальних одиницях України:  в містах Києві і Севастополі,  Автономній Республіці Крим, у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях. Окрім того, статус регіональних отримають такі мови як: білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.

Ось так створюються умови, коли українська мова в багатьох регіонах стає необов’язковою  в жодній сфері життєдіяльності суспільства, бо даним законопроектом дозволено, щоб мовою роботи органів державної влади та місцевого самоврядування, судочинства, економічної і соціальної діяльності, освіти, науки, інформатики, культури, засобів масової інформації, видавництв, сфери поштового зв’язку і телекомунікацій, реклами і маркування товарів була регіональна мова.

Ініціатори закону які по суті є правлячою партією, замість того, щоб вирішувати питання створення робочих місць, підвищення рівня життя та соціальних стандартів, боротьби із корупцією та високими цінами, з метою підняття свого рейтингу перед черговими виборами виносять на обговорення питання що розділяє суспільство, і тим самим активізуючи електорат додає їм голосів, та шансів безперешкодного доступу до державного гаманця ще на кілька років. Однак такі ігри зацікавленої групи політиків- бізнесменів можуть призвести до поділу країни, а в подальшому взагалі до зникнення України з політичної карти світу.

Державна мова у нас повинна бути одна – українська, і саме вона потребує захисту. Це може побачити кожен з нас, потрібно лише звернути увагу на те, скільки україномовних газет, журналів, книжок у відсотковому співвідношенні у порівнянні із російськомовними видається та реалізується в Україні, і який їхній тираж, скільки україномовних передач, фільмів, пісень транслюється по телебачення та радіо. Прикладів може бути багато. Але мабуть найвразливішим є те, що в столиці України в магазинах, транспорті, в сфері обслуговування на 90 відсотків чути лише російську мову. Мову яку взялися активно захищати регіонали. При цьому вони не звертають увагу на протести навіть російськомовної частини населення України, яка є свідомою того, що захисту та додаткового стимулу для існування та розвитку потребує саме українська мова. Найменш підданий цензурі медіа простір – Інтернет рясніє щирими, розумними та патріотичними висловлюваннями на цю тему.

Новий закон про державну мовну політику розділить Україну, тому кожен свідомий громадянин повинен виступити проти його прийняття.

Юридичний помічник » Публікації »
1,633 переглядів