Україна — демократична держава, обов’язком якої є забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Фундаментальними і основними залишаються право на життя та право на охорону здоров’я. Поряд з ними, у нерозривному зв’язку перебувають репродуктивні права, які на сьогодні визнані пріоритетними.
Вперше поняття репродуктивних прав було офіційно закріплено в п. 7.2. Програми дій Міжнародної конференції по народонаселенню та розвитку (Каїр, 5-13 вересня 1994 р.) та отримало подальший розвиток у п. 95 Платформи дій (Platform of Action), що була затверджена за результатами Четвертої Всесвітньої конференції по становищу жінок (Пекін, 4-15 вересня 1995 р.). В цьому акті зафіксовано, що репродуктивні права грунтуються на визнанні основного права:
а) усіх подружніх пар та окремих осіб вільно приймати відповідне рішення відносно кількості свої дітей, інтервал між їхнім народженням та часом їх народження;
б) на необхідні для цього інформацію і засоби;
в) на досягнення максимально високого рівня репродуктивного здоров’я, включаючи право приймати рішення з питань, що стосуються репродуктивної поведінки в умовах відсутності дискримінації, примушування та насилля.
Особливе значення для виникнення даного терміну мали два правозахисних рухи: демографічний та на захист прав жінок.
Варто зазначити, що спершу репродуктивні права розглядалися в контексті захисту прав жінок та їх рівності з правами чоловіків.
На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого визначення, яке б розкривало поняття репродуктивних прав. Окремі автори вважають, що репродуктивні права є комплексним інститутом, сукупністю повноважень, які носять надгалузевий характер. При цьому, як зазначається, репродуктивні права включають в себе передбачені у Пекінській платформі дій повноваження та віднаходять своє втілення у праві на недоторканість приватного життя, праві на отримання інформації та праві на охорону здоров’я. Натомість, інші автори вважають, що таке розуміння репродуктивних прав є доволі обмеженим та розуміють репродуктивні права дещо ширше, аніж різновид права на охорону здоров’я. При цьому, більш правильним, на їх думку, є розуміння репродуктивних повноважень як забезпечення права на життя і їх “реліктовою природою” буде саме право на життя. Інколи в юридичній літературі репродуктивні права розуміють через призму правового регулювання репродуктивної поведінки, які обумовлені диференціацією людей за статтю та існуючою у суспільстві гендерною ієрархією. Зокрема, репродуктивні права треба розглядати як систему відокремлених особистих немайнових прав фізичних осіб, що забезпечують їх природне існування та спрямовані на здійснення репродуктивної функції фізичної особи.
Система репродуктивних прав фізичних осіб — це сукупність чітких, цілісних та самостійних можливостей людини в сфері репродуктивного життя, які є взаємодіючі та взаємопов’язані між собою.
До системи репродуктивних прав фізичної особи входять такі права як:
- право на репродуктивний вибір;
- право на репродуктивне здоров’я;
- право на інформацію про репродуктивні права;
- право на таємницю реалізації репродуктивних прав;
- право на захист репродуктивних прав;
- право на материнство та батьківство;
- право на штучне запліднення та імплантацію ембріона;
- право жінки на штучне переривання вагітності;
- право на зміну (корекцію) статі;
- право на планування сім’ї, тощо
Сьогодення відкриває перед нами необхідність комплексного правового регулювання зазначених прав, оскільки ні міжнародно-правові акти, ні вітчизняне законодавство не здійснюють чітко визначеної регламентації щодо них. Зокрема, Цивільний кодекс України окремо не виділяє категорію “репродуктивні права”, компенсуючи це поодинокими положеннями, що безпосередньо їх стосуються.
avtor: Solomia Vandyo
Юридичний помічник
»
Публікації » 2 592 переглядів
