«Купити за дорученням», «продати за дорученням» – це одне з тих помилок громадян, що можуть призвести до несподіваних і аж ніяк не приємним наслідків.
Сьогодні багато бажаючих придбати або продати автомобіль з метою економії часових і грошових ресурсів «продають-купують» машину, оформивши видачу генеральної довіреності, як і належить, засвідченої у нотаріуса. Більш того, похід до нотаріуса присипляє пильність таких покупців: мовляв, якщо вже довіреність підписав нотаріус, то «більш законною» угода не буває.
Однак не все так просто, адже, отримуючи автомобіль разом з генеральною довіреністю, новий власник навіть не замислюється про те, що в будь-який момент він ризикує залишитися без свого залізного коня. І це в кращому випадку. У гіршому йому доведеться ще й доводити факт того, що автомобіль він не крав, а купив, віддавши свої чесно зароблені гроші.
Довіреність не означає наявності права власності
Отже, про все по порядку. Перше і основне, що потрібно знати потенційному покупцеві, що набуває автомобіль шляхом отримання від продавця генеральної довіреності: після такої операції «продавець» залишається власником автомобіля. А власникові і карти в руки – в будь-який момент він може зажадати повернення авто, передати його в заставу або подарувати, загалом, зробити будь-яку угоду. І «покупцеві» залишиться тільки погодитися з волею власника.
Чому? Тому що довіреність, що видається на авто (мова йде тільки про генеральне доручення), є лише одним із видів представництва, дозволеного ЦК України. А представництво, згідно зі ст. 237 ЦК, – це відносини, в яких одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Що стосується ситуації з довіреністю на автомобіль, представником буде так званий покупець, а, особою яку представляють (довірителем) – продавець.
Відповідно до ст. 244 ЦК, представництво, засноване на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю визнається письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. З цього випливає, що видача та отримання доручення в жодному випадку не пов’язане з переходом права власності на автомобіль від його власника до представника.
Останньому надається лише (крім володіння і користування) можливість здійснювати операції з автомобілем в інтересах довірителя. Про це йдеться в ст. 239 ЦК: «Угода, укладена представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє». Іншими словами, якщо, скажімо, вам доведеться продати автомобіль, на який у вас є гендовіреність (зрозуміло, якщо таке право надане нею), виручена за нього сума належить довірителю. На жаль, це далеко не всі неприємності, які можуть виникнути у разі придбання автомобіля за дорученням.
Власник дав – власник і забрав
Як випливає зі ст. 249 ЦК, особа, яка видала довіреність (за винятком безвідкличної), може в будь-який час скасувати її. Відмова від цього права є нікчемною. На практиці це означає, що, якщо довіритель запевнив вас, що ніколи і ні за яких обставин не відкличе довіреність, такі обіцянки і присяги є нікчемними, тобто недійсними навіть без оскарження в суді. Тому, як тільки ви отримаєте повідомлення від довірителя про скасування довіреності, ви повинні повернути його авто. До речі, у випадку, якщо вам дуже «пощастило» потрапити на несумлінного громадянина-довірителя, про гроші, заплачені за автомобіль, доведеться забути, або ж звернутися з позовом про їх повернення до суду.
Ще однією причиною втрати «купленого» за дорученням автомобіля може стати витікання терміну дії цієї самої довіреності. Згідно зі ст. 248 ЦК, саме це є першою підставою припинення дії такого документа. До речі, якщо у довіреності не зазначений термін її дії, це не означає, що вона видана “довічно” – вона буде дійсна до припинення її дії (ст. 247 ЦК).
Звичайно, якщо довіритель виявився людиною порядною, скасовувати видане доручення він не стане. Але є один нюанс. Відповідно до тієї ж ст. 248 ЦК, дія довіреності припиняється зі смертю довірителя. Значить, якщо така настане, всі права на автомобіль переходять до його спадкоємців, і «покупцеві» доведеться розлучитися зі своїм улюбленцем або спробувати отримати нову довіреність, видану вже спадкоємцями.
Купити автомобіль у самого себе не можна
Деякі підприємливі громадяни впевнені в безпеці «купівлі за дорученням»: мовляв, головне – отримати машину і гендовіреність, а потім можна переоформити авто на себе. Таке бачення ситуації оманливе.
Адже, по-перше, «переоформити на себе» означає зміну власника, для чого довірителю необхідно укласти договір купівлі-продажу автомобіля.
По-друге, розпорядитися автомобілем, якщо таке право передбачено довіреністю, можна, от тільки ст. 238 ЦК забороняє представнику здійснювати угоди від імені особи, яку вона представляє, у своїх інтересах. Тобто продати автомобіль самому собі, як бачите, не вийде.
Справи судові
Звичайно, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист його інтересів, і проблеми з автомобілем, придбаним за дорученням – не виняток. Тим не менш, наважуючись на подібну «купівлю», спробуйте себе убезпечити, отримавши від «продавця» хоча б розписку, яка би підтверджувала передачу йому певної грошової суми. Справа в тому, що якщо ви спробуєте заперечити укладену угоду з представництва в судовому порядку, вам знадобляться докази факту укладення договору купівлі-продажу та передачі грошей «продавцю».
Примітно, що цивільне право в цілому негативно ставиться до здійснення угод, укладених з метою замаскувати ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Як у нашому випадку: фактично мова йшла про купівлю-продаж автомобіля, але де-юре цей договір був «прикритий» відносинами представництва.
Такі угоди ЦК називає удаваними, передбачаючи при цьому: «Якщо буде встановлено, що операція була здійснена сторонами для прикриття іншої угоди, яку вони дійсно зробили, відносини сторін регулюються правилами тієї угоди, яку сторони дійсно уклали» (ст. 235 ЦК), що, власне, означає застосування правил договору купівлі-продажу автомобіля. Саме для доказу оплатності укладеного договору, виконання обов’язку покупця про передачу грошей за товар і самої ціни товару потрібна згадана розписка.
Як видно, скупий платить двічі: заощадивши час і гроші одного разу, згодом можна зіткнутися з масою проблем, вирішення яких не тільки влетить у копієчку, але й вимагатиме затрат сил, нервів і часу.
За матеріалами sug.kiev.ua
Юридичний помічник » Публікації »
13 314 переглядів