Трудова книжка працівника: порядок ведення. Нарахування стажу.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. (ч.1ст.48 Кодексу законів про працю України).

Згідно з пунктом 1.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (затв. наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. N 58), трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад 5 днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських господарств), сезонних і тимчасових працівників за умови, якщо вони підлягають соціальному страхуванню.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Згідно з п. 2.12 зазначеної Інструкції першу сторінку трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Записи у трудових книжках працівників здійснюються відповідно до даної Інструкції.

Згідно з пунктом 2.14 Інструкції записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників і службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Національному класифікаторі України «Класифікатор професій ДК 003:2005». Також Інструкцією вимагається щоб назва професії (посади) у трудовій книжці відповідала зазначеній у наказі по підприємству про результати атестації робочих місць за умовами праці.

Згідно з пунктом 2.20-1 цієї ж Інструкції трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Зазначені в абз.1 цього пункту фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який реєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.

 

Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. (Цей список складається атестаційною комісією підприємства на підставі проведення атестації робочих місць за умовами праці, погоджується з профспілковим комітетом, та затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 р.)

Витяги з наказу про результати атестації робочих місць за умовами праці в частині підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення за відповідним списком на робочому місці за конкретною професією (роботою) додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Якщо працівникові під час роботи за місцем основної роботи не було внесено записів до трудової книжки, у наступному внесення записів після звільнення чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до п.1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв.постановою КМУ від 12.08.93 р. N 637) за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Додатково слід зазначити, що відповідно до п. «а» ч.3 ст.56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується також будь-яка інша робота (крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору), на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків і робота за угодами цивільно-правового характеру, за умови сплати страхових внесків.

Записи у трудовій книжці про трудову діяльність підтверджують трудовий стаж працівника, що не завжди відповідає його страховому стажу.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. N 2240 (далі – Закон N 2240) страховий стаж – це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і сплачує або за неї сплачуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку, встановленому законодавством. До страхового стажу зараховуються періоди тимчасової втрати працездатності, перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та час перебування застрахованої особи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди одержання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів. До страхового стажу зараховується загальний трудовий стаж особи до введення в дію цього Закону в порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше.

Періоди перебування застрахованої особи у відпустках без збереження заробітної плати, передбачених Законом України «Про відпустки», до страхового стажу не зараховуються.

Враховуючи те, що персоніфікованого обліку застрахованих осіб за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, немає, може виникнути потреба в підтвердженні страхового стажу застрахованої особи для визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Отже, підтвердженням страхового стажу застрахованої особи, крім трудової книжки, є довідки з попередніх місць роботи працівника про заробітну плату, з якої сплачувались страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також документи (листки непрацездатності, відомості про нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності та вагітності та пологах із зазначенням періодів, за які надавалися страхові виплати, накази про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, довідки про періоди одержання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування тощо), що підтверджують періоди, впродовж яких застрахованою особою страхові внески не сплачувались, але які відповідно до Закону N 2240 зараховуються до страхового стажу.

У деяких випадках підтвердженням страхового стажу можуть бути довідки Пенсійного фонду України про заробіток (дохід), з якого сплачувались пенсійні внески згідно даних системи персоніфікованого обліку індивідуальних відомостей про застраховану особу або податкових органів про заробітну плату платника податку з доходів фізичних осіб. Зазначені довідки надаються Пенсійним фондом України та податковими органами на вимогу платника пенсійних внесків та платника податків відповідно.

Відповідно до пункту 3 Постанови КМУ від 27.04.93 р. N 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Видача їх працівникам на руки, крім випадків звільнення, не передбачена.

У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок (пункт 2.7 Інструкції).

Згідно з абз. 2 п. 27 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, затвердженого спільним наказом Мінпраці і Пенсійного фонду України від 30.04.2002 N 224/30, зареєстрованим в Мін.юстиції України 26.06.2002 N 536/6824, у випадках, коли доказом стажу є трудова книжка, подається виписка з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи, або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При виконанні цієї діяльності громадянин-підприємець ні з ким не перебуває у трудових відносинах, і це означає, що трудова книжка на нього не ведеться, оскільки ведення трудових книжок передбачено на працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях або у фізичної особи (ст.48 КЗпПУ).

Згідно з п. ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню. Цим Законом встановлено, що право на пенсію мають всі громадяни України, які застраховані у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та досягли відповідного пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.

Фізична особа, зареєстрована як підприємець, без створення юридичної особи, виконує роботи, надає послуги своїм замовникам у рамках свого статусу підприємця виключно на основі цивільно-правових договорів (залучаючи чи не залучаючи для цього найманих працівників). Але статус громадянина, як підприємця, не перешкоджає тому, аби цей же громадянин, як працівник, уклав трудовий договір з іншим роботодавцем. В цьому випадку громадянин має право укласти трудовий договір з умовою ведення трудової книжки (це буде його основне місце роботи) і без такої умови (його робота в цьому разі буде вважатися сумісництвом). Статус громадянина як підприємця без створення юридичної особи ніяк не впливає на обсяг його обов’язків і прав як працівника за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом.

Отож, записи, що внесені до трудової книжки фізичної особи – підприємця, є недійсними.

 

Юридичний помічник » Публікації »
5 443 переглядів